4.3 Категорія роду іменників

Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа та відмінка. Категорія роду у слов’янських мовах відома здавна. Ще на індоєвропейському ґрунті виділялися чоловічий та жіночий рід, що було пов’язано з позамовним поділом на статі. Середній рід виник на основі іменників – назв неживих предметів. Отже, рід з’явився на основі поділу іменників на істоти й неживі предмети (неістоти).

Категорія роду називається лексико-граматичною, бо, крім граматичних ознак, враховуються ще й семантичні (поділ на статі, за віком): дід – баба, син – дочка, качка – каченя. Навіть у назвах людей за професією, родом занять, національною належністю розрізняється рід, переважно чоловічий і жіночий. Тут помітну роль відіграють морфологічні показники – суфікси із закінченнями: студент – студентка, робітник – робітниця, кореспондент – кореспондентка, киянин – киянка, лікар – лікарка, узбек – узбечка. У назвах свійських тварин, як і людей, рід також розрізняється і лексично, і граматично: корова – бик, півень – курка, голуб – голубка. Назви диких тварин, особливо дрібних, мають рід, що вирізняється тільки за граматичними показниками: жайворонок, метелик, муха, гусениця, риба, мурашка.

У назвах неістот беруться до уваги граматичні ознаки – форми називного, родового й орудного відмінків однини: сосна – сосни – сосною, дуб – дуба – дубом, відро – відра – відром. Назви абстрактних понять, малих щодо віку істот та інших конкретних предметів охоплює переважно середній рід: життя, навчання, курча, гусеня, перо, лезо, море, озеро.

Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього роду визначається за основним показником – закінченням називного відмінка однини та інших відмінків – родового, орудного. Для іменників чоловічого роду таким показником є нульове закінчення з основою на твердий і, рідше, на м’який приголосний: степ, двір, шлях, стіл, дощ, ключ, гай, кінь, окунь, приятель, хлопець. Окремо виділяються іменники чоловічого роду з закінченням -а (-я), -о, -е: батько, Дніпро, Петро, Микола, суддя, Ілля, вовчище, котище. Іменники жіночого роду мають закінчення -а (-я) (калина, вода, земля, армія, Галина, Надія, Наталя). До жіночого роду належать також іменники з нульовим закінченням (зустріч, подорож, путь, сіль, галузь, більшість, крайність). Іменники середнього роду в називному відмінку однини закінчуються на -о, -е, -я: село, болото, горе, поле, знання, покриття, ім’я, лоша, дитя, весілля, учнівство, пасовисько, полотнище, знамено.

Іменники так званого спільного роду в контексті бувають лише одного якогось роду – чоловічого або жіночого. До них належать іменники із закінченням на -а: базіка, трудяга, нечепура, служака, листоноша, бідолаха, приблуда, плакса, причепа, недоторка та ін. У цьому разі рід визначається за синтаксичним зв’язком іменника з іншими словами – за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів, тобто контекстуального оточення: страшна потвора, добрий трудяга, прибув листоноша.

У невідмінюваних (ініціальних, буквених) абревіатурах рід визначається за основним словом: відомий ХТЗ, Київська ГЕС, дивовижний НЛО. У звукових (відмінюваних) абревіатурах рід визначається граматично: КрАЗ – КрАЗа – КрАЗові, КрАЗ – КрАЗом – на КРАЗі; ТУМ – ТУМу – ТУМові, ТУМ – ТУМом – у ТУМі. Так само чоловічого роду іменники ВАК, ДЕК, НОП, загс. У невідмінюваних звукових абревіатурах рід також установлюється за стрижневим словом: облвно повідомив, Шевченківський райвно.

Невідмінювані іменники, до яких належать слова іншомовного походження з основою на -а (з попереднім голосним основи), -о, -у, -є, -і, -ю, як назви неживих предметів належать до середнього роду: цікаве амплуа, широке панно, смачне рагу, густе пюре, велике фойє, чорне таксі, вдале інтерв’ю. До чоловічого роду належать іменники – назви тварин: жвавий кенгуру, маленький поні, волохатий шимпанзе. Назви осіб чоловічої статі належать до іменників чоловічого роду: аташе, мосьє, Гейне, Гойя, Дюма, Золя. Назви осіб жіночої статі – до жіночого роду: міс, леді, мадам, Зеґерс, Ожешко. До невідмінюваних належать й українські жіночі прізвища з основою на приголосний та -о: Віра Луценко, Ніна Сагайдак, Алла Мазур, Оксана Гайдай. Власні географічні назви належать до того роду, який має родова назва: зелене Тбілісі, високогірна Перу, глибоке Онтаріо, промислове Баку, південне Туапсе.

Спостерігається хитання у граматичному роді іменників сусід – сусіда, зал – зала, змій – змія, птах – птаха, парасоль – парасоля, плацкарт – плацкарта, свердел – свердло, округ – округа, верховод – верховода. Переважно чоловічого роду іменники собака, друзяка, коняка, звірюка. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники забудько, ледащо, незнайко, громило, здоровило, хлопчисько. То в жіночому роді, то в чоловічому бувають іменники купіль, харч, проділ (проділь). Іменник біль у чоловічому й жіночому роді розрізняється значенням. Біль (страждання) чоловічого роду: “А все те – злотні виламані зуби. Обручки й діаманти – скарб загуби. З гробовищ винюханий та з ярів. Біль, що горів, та не перегорів!” (Д. Павличко). Іменник біль у жіночому роді виражає опредмечену ознаку (білість): “Діброва смутная вже листячко ронила, додолу у журбі клонилася чолом; Зима, скрадаючись, повіяла крилом і снігом – біллю білою – її покрила” (О. Пчілка) [45: 118 – 120].