8.5 Нарада

Невід’ємною частиною життя багатьох наукових і виробничих колективів стали наради. Їх проводять для вирішення організаційних та виробничих питань на підприємствах і в установах, управліннях і відомствах, у громадських організаціях. Демократичний спосіб життя неможливо уявити без нарад. Ділові наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані.

Передумови успішної наради:

1. Нарадою повинен керувати голова.

2. Програму роботи слід ретельно підготувати заздалегідь.

3. Не ухилятися від основної теми під час обговорення, дискусії.

4. Наприкінці наради узагальнити сказане, зробити висновки.

5. Якщо будуть поставлені завдання, чітко визначити, що саме потрібно зробити, хто буде виконавцем, до якого терміну слід виконати доручення.

6. Перебіг наради потрібно протоколювати.

Виконання визначених нарадою завдань має бути вчасно проконтрольоване. Учасники наради повинні радитися, обмінюватися поглядами, ухвалювати спільне рішення. Оптимальна кількість учасників наради 10 – 12 осіб. Голова повинен відкрити нараду, створити доброзичливу атмосферу, необхідну для вільного обміну думками. За допомогою навідних запитань він має заохотити підлеглих до дискусії, дати можливість висловитися всім присутнім. Якщо під час наради ведуться приватні розмови між учасниками, голова мусить припинити їх. Голова повинен розпочати засідання у точно призначений час, не чекаючи на тих, хто спізнюється. На початку кожної наступної наради голова має перевіряти виконання рішень, ухвалених на попередній нараді [52]. Оперативні наради (комп’ютерні, селекторні) заощаджують робочий час працівників, не потребують обов’язкової присутності учасників наради у певному місці.

8.6 Підготовка до прилюдного виступу

Промовець, доповідач, лектор мають добре готуватися до прилюдного виступу. Не кожен має хист до імпровізації. Для досвідченого промовця досить кількох коротких нотаток, зроблених перед виступом, тоді як початківцю доводиться готуватися впродовж тривалого часу. Відомий психолог Д. Карнегі зазначав, що добре підготовлена промова – це вже на 9/10 виголошена промова.

Якщо у вас є можливість вибрати тему самому, зробіть це; не чекайте, доки хтось визначить її за вас. Дізнайтеся про склад, кількість, фаховий рівень ваших майбутніх слухачів. Свою лекцію-промову завжди пристосовуйте до потреб слухачів, їх віку, фахового та загально-культурного рівня. З’ясуйте мету свого виступу:

• поінформувати аудиторію;

• переконати слухачів;

• спонукати присутніх до дії;

• роз’яснити складні питання;

• розважити публіку.

Мета виступу впливає на обсяг промови, спосіб виголошення, аргументацію, мовні засоби.

Ви маєте знати матеріал краще, ніж слухачі. Доберіть і опрацюйте друковані та електронні джерела, складіть план (тези) виступу або напишіть повний текст виступу.

План – це стисла програма виступу, перелік його основних положень. Він допомагає дотримуватися логічності викладу. Плани бувають складні та прості. Пункти плану нумерують і записують у вигляді номінативних, питальних, розповідних речень.

Складний план – це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Такий план містить вступ, основну частину й висновки. Для оратора, що вже має певний досвід, зручніше записати майбутню промову у вигляді розширеного плану чи тез.

Тези – це коротко сформульовані головні положення тексту. Вони можуть бути пронумеровані. Чим тези відрізняються від плану? Вони не тільки називають основні положення тексту, а й розкривають їх сутність.

Оратору-початківцю потрібен конспект – стислий варіант тексту. Від тез конспект відрізняється тим, що містить не тільки основні поло-ження тексту, а й докази та ілюстративний матеріал (приклади).

Д. Карнегі радив: “Уникайте читання конспекту перед аудиторією. Конспект убиває половину інтересу до вашого виступу”. Дійсно, конспект має вади: він заважає творчій активності досвідченого оратора. Проте деякі виступи читають з конспекту (офіційні політичні промови, звітні та наукові доповіді). Рукописи таких виступів мають бути надруковані, щоб ними було зручно користуватися.

Оратор-початківець, підготувавши друкований текст свого виступу, редагує його, робить розмітку тексту знаками партитури. Знаки партитури допомагають зафіксувати наголошене слово, правильну інтонацію, паузи та ін.

Фразову паузу ׀ ставимо в тексті, коли є потреба відокремити голосом речення або частини речень. Наприклад: “Іван Якович Мель-ник – ׀ директор нашого заводу. ׀ Він у відпустці”.

Знак наголосу ׳ ставимо над словами, у яких можна припуститися акцентологічних помилок (цéнтнер, каучýк, квартáл, каталóг), або над словами, наголошення яких пов’язане з їх значенням (артикул і артикýл, об’єднання й об’єднáння, типóвий і типовий). Якщо ви не знаєте, як правильно поставити наголос, подивіться в орфографічному або орфоепічному словнику.

Підвищення тону  . Цей знак використовують для інтонування речення, він позначає незавершеність вислову; його вживають у питальних і окличних реченнях, при звертанні.

Знак пониження тону використовують для позначення завер-шеності вислову чи певної його частини. Наприклад: “Що вам відомо про цей феномен?”

Логічний наголос ________. Цей знак партитури виділяє слово або групу слів у реченні. Наприклад: “Ваші однокурсники ще не оратори, вони тільки вчаться”.

Уповільнення темпу мовлення _ _ _ _ _ _. Цей засіб допомагає зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими. Наприклад: “Ефект від впровадження цього методу буде величезний”.

Коли партитура тексту готова, починайте тренування в проголошенні доповіді, промови. Вголос кілька разів прочитайте текст у темпі 100 – 120 слів за хвилину (саме такий темп найбільш сприятливий для аудиторії), потім намагайтеся виголосити промову або доповідь, зрідка підглядаючи у конспект. Вашими помічниками під час репетицій можуть стати магнітофон, диктофон, дзеркало. Можете свій виступ винести на суд родичів або друзів.

Ще з античних часів виділяють три структурні елементи публічного виступу: вступ (зацікавлення), основна частина (опис, оповідь, міркування), висновки (переконання). Головну увагу слід приділяти найбільшій за обсягом основній частині. Окремі твердження ви можете подавати без доказів, коли впевнені, що слухачі сприймуть їх на віру, або аргументувати, посилатися на авторитети, свідчення очевидців. Надто довгий і детальний опис викликає нудьгу. Найцікавішою формою викладу є розповідь про певні події. Розповідь динамічніша за опис, присутнім цікавіше те, що перебуває у русі, їх захоплює динаміка розвитку подій, почуттів, стосунків між людьми. Увагу слухачів можна привернути повідомленням про щось нове, цікаве, таємниче. Активізувати увагу можуть проблемні запитання, цікаві порівняння, цитати. Зміни тону й сили голосу, темпу мови, жестикуляція також впливають на увагу аудиторії. Аудіовізуальні матеріали, які супроводжують виступ, допоможуть зацікавити слухачів.