4.2 Проблеми оптимізації виробничої програми
Оптимальна виробнича програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.
Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:
планування оптимальної структури номенклатури продукції;
визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування виробництва.
Перша проблема може бути вирішеною за допомогою економіко-математичних методів:
симплекс-методу лінійного програмування, при якому вибирається критерій оптимізації та його математична форма – цільова функція, якою можуть бути: максимальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устаткування, та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи устаткування, трудомісткість програми, витрати матеріальних ресурсів;
метод “гілок і обмежень” відсіювання неефективних розробок плану:
більш простий та доступний метод оптимального формування виробничої програми за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продовжується до виконання встановленого критерію оптимальності.
В умовах централізованої системи планування проблема вибору оптимального асортименту для підприємств начебто й не існувала. Щорічно в централізованому порядку їм установлювалися завдання по номенклатурі й асортименту, а „від досягнутого рівня” звітного року планувалося збільшення обсягу виробництва, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, з 1966 р. – і зростання прибутку.
У цих умовах заради досягнення запланованого рівня директивних і фондоутворюючих показників підприємства явно прагнули зменшити обсяги низькорентабельних і збиткових виробів і відповідно збільшити високорентабельних. Внаслідок цього плани щодо обсягу реалізації виконувалися, а щодо асортименту – не виконувалися. Щоб усунути це негативне явище, з 1979 р. був введений показник „виконання плану договірних постачань”, роль якого з 1984 р. у ході так званого „широко масштабного економічного експерименту” була підвищена. По суті він став головним фондоутворюючим показником.
Однак, незважаючи на всі зусилля, ситуація істотно не змінювалася. З одного боку – в країні відчувався гострий дефіцит багатьох товарів споживчого і виробничо-технічного призначення, а з іншого боку – випускалося багато нікому не потрібної продукції, яка механізмом державного регулювання все-таки постачалася споживачам, навіть якщо вона їм була не потрібна.
В умова переходу до ринкової економіки ніхто самостійним підприємствам завдань по номенклатурі й асортименту не встановлює. Але для самих підприємств ця проблема стає актуальною, тому що, по суті, вона тісно пов’язана з їх виживанням у гострій конкурентній боротьбі. Головна мета діяльності підприємства в такій ситуації – одержання прибутку, тому що підприємство не орієнтоване на одержання зростаючого прибутку, в умовах конкуренції приречене на загибель. Очевидно, варто очікувати, що в міру налагодження нормальних товарно-грошових відносин, властивих ринковому господарству, інтерес до проблеми вибору оптимального асортименту з метою одержання максимально можливого прибутку буде зростати.
Ще в 1939 р. лауреат Нобелівської премії академік Л. Канторович запропонував вирішення проблеми вибору оптимального плану з метою максимізації прибутку:
де
–
кількість продукції i-ого виду,
–прибуток
від реалізації продукції i-ого виду.
У цю модель уводяться обмеження щодо ресурсів, фонду часу роботи устаткування, робітника, по обсягах виробництва конкретних виробів. Сама модель досить проста й не викликає з погляду математичної постановки ніяких сумнівів. Однак є сумніви в коректності розрахунків по ній із позицій взаємозв'язків показників у системі «витрати-обсяг-прибуток». Практика показує, що прибуток не зростає пропорційно збільшенню обсягів виробництва. Множачи прибуток на кількість продукції, ми ставимося до постійних витрат, як до пропорційно зростаючих, але насправді вони знижуються на одиницю продукції з ростом обсягу виробництва.
Для усунення такого роду некоректності розроблена модель рішення проблеми вибору оптимального асортименту за допомогою маржинального прибутку, що має такий вигляд:
де
- маржинальний прибуток по і-у виробу;
-
постійні витрати в цілому по підприємству.
Маржинальный доход (прибуток) на одиницю продукції не залежить від зміни обсягу виробництва, тому ріст маржинального доходу відбувається відповідно до росту обсягу виробництва.
Перший доданок у правій частині формули – це максимальна величина маржинального прибутку і, віднімаючи з неї постійні витрати в цілому по підприємству, ми отримуємо максимальний прибуток при даному асортименті.
Контрольні питання:
Що розуміють під номенклатурою та асортиментом продукції?
Дайте визначення та приведіть методику розрахунку показників товарної, реалізованої та валової продукції.
Чому для розрахунку оптимального плану з метою максимізації прибутку некоректне використання в моделі показника прибутку від реалізації продукції певного виду?
Завдання на самостійну роботу.
Які економіко-математичні моделі використовують для оптимізації виробничої програми?
Що Ви розумієте під якістю продукції? Яким чином цей показник враховується при формуванні виробничої програми?
Рекомендована література:
Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльності підприємства: Підручник. – К.: ВД ”Професіонал”, 2004. – 320 с.
Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: Учеб. пособие В2ч. Ч.2. Тактическое планирование/ Под общей ред. А.И Ильина. – Мн.: ООО «Новое знание», 2000. – 262 с.
Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.
Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. Посіб. 2-е вид. – К.: Каравела, 2005. – 312 с.