2.3. Різновиди планів

Всі види планів можна систематизувати за основними класифікаційними ознаками.

1. За змістом плани розрізняють: техніко-економічні, оперативно-виробничі, організаційно-технологічні, соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансово-інвестиційні, бізнес-плани й ін. Кожний з цих видів планів передбачає вибір своєї системи планових показників, що характеризують результати конкретної діяльності, строки виконання робіт, кінцеві або проміжні результати й т. ін.

У вітчизняній планово-економічній літературі й господарській практиці було загальновизнаним виділяти два основних види планування: техніко-економічне й оперативно-виробниче.

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки й економіки підприємства в їхній єдності й взаємозалежності, як за місцем, так і за часом дії. У ході даного етапу планування обґрунтовуються оптимальні обсяги виробництва на основі врахування взаємодії попиту та пропозиції на продукцію й послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси й установлюються раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники й т.ін.

Оперативно-виробниче планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності підприємства. Основне його завдання полягає в конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно пов’язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне забезпечення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних ресурсів, збут продукції.

Планування інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що займає проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють його за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, тільки тоді, якщо воно передбачає зміну потенціалу підприємства.

Інвестиційні проекти – плани капітальних вкладень, що направляються на створення нових виробничих потужностей і мають довгостроковий характер. Іноді період, на який розробляються такі проекти, збігається з терміном служби створюваних підприємств (інших фізичних об'єктів).

Бізнес-план – це план створення нової фірми, виду продукції (послуги), план виходу на ринок з новою продукцією, реконструкції підприємства й т. ін. з метою забезпечення прибутковості господарської діяльності. Основними об'єктами бізнес-планування є інвестиційні проекти.

В Україні плановики дуже часто вдаються до розробки техніко-економічного обґрунтування, а не бізнес-плану, що не можна вважати тотожними поняттями. Насамперед, у техніко-економічному обґрунтуванні не розкриваються ринкові проблеми майбутнього бізнесу й способи та методи їхнього рішення, що дуже важливо як для інвестора, так і для самого ініціатора проекту.

2. За рівнем управління. На великих підприємствах, що складаються з ряду підприємств (фірм), які мають достатню самостійність, плани складаються на двох рівнях:

• на рівні об'єднання (корпорації);

• на рівні окремого підприємства.

У програмах об'єднання й планах підприємств розробляються докладні програми дій, спрямованих на досягнення загальної (вищої) цілі.

На рівні об'єднання (корпорації) формулюються:

• стратегія;

• попередні програми й плани роботи його відділень;

• попередній оперативний план об'єднання;

• загальні програми й плани підрозділів;

• оперативний план об'єднання.

На базі вищевказаних документів формулюється стратегія кожного окремого підприємства.

Під формулюванням стратегії розуміється визначення узагальнених стратегічних та оперативних цілей і закладених у їхній основі передумов.

У формулюванні попередніх програм визначаються основні шляхи одержання прибутку, підбору й розміщення кадрів, диверсифікованості діяльності.

У попередніх оперативних планах об'єднання провадиться взаємоприв'язка планованих обсягів реалізації продукції і надходжень ресурсів (капітальних вкладень, кадрів й т.ін.)

В аналогічних планах і програмах підприємств (фірм) розглядаються ті ж проблеми, але з більш детальним проробленням аж до аналізу номенклатури, асортименту продукції.

На середньому рівні управління застосовується, як правило, цехова система планування, на нижньому - виробнича, котра може охоплювати окремі об'єкти планування (ділянку, бригаду, робоче місце й т.ін.).

3. За методом обґрунтування прийнято розрізняти такі види внутрішньогосподарського планування: ринкове, індикативне (адміністративне), або централізоване (директивне).

Ринкове самопланування засноване на взаємодії попиту, пропозиції й цін на вироблені товари й послуги.

Індикативне планування – це по суті державне регулювання цін і тарифів, діючих видів та ставок податків, банківських процентних ставок за кредит, мінімального рівня заробітної плати й інших макроекономічних показників.

Індикативне планування найчастіше застосовується на макрорівні, як інструмент управління економічними процесами. Завдання індикативного плану називаються індикаторами.

Індикатори – це параметри, що характеризують стан і напрямки розвитку економіки (грошовий обіг, динаміку цін, якість життя населення і т.ін.). Вони розробляються органами державного управління в ході формування соціально-економічної політики.

На мікрорівні індикативне планування застосовується при складанні перспективних планів.

Індикативне планування є антиподом директивного, тому що індикативний план не носить обов'язкового для виконавця характеру.

Централізоване або директивне планування являє собою процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Директивні плани мають, як правило, адресний характер і відрізняються надмірною деталізацією.

Директивна система, як і кожна інша, має свої недоліки й переваги. До її переваг можна віднести такі:

• дає можливість сконцентрувати ресурси для вирішення невідкладних проблем;

• як і будь-який інший план, націлює колективи на виконання конкретних завдань і підвищує відповідальність за отримані результати;

• створює можливості для оптимізації ухвалених рішень у масштабі всієї економічної системи;

• дозволяє заощаджувати обмежені ресурси;

• створює кращі можливості для вирішення проблем соціальної сфери за рахунок держави;

• нівелює діяльність монополістів як таких, які можуть маніпулювати цінами й обсягами виробництва;

• усуває умови для різкого розшарування населення.

Серед недоліків директивної системи планування варто назвати такі:

• відсутність достатніх стимулів для підвищення ефективності виробництва;

• створення можливостей для превалювання політики над економікою;

• непередбачення конкуренції;

• відсутність достатніх стимулів для впровадження у виробництво досягнень НТП;

• наявність обмежень дій виконавців у рамках поставлених завдань.

Однак, незважаючи на наявні недоліки, не можна робити висновок про недоцільність і неможливість застосування цієї системи в умовах ринку. На рівні підприємства директивний підхід застосовується в поточному плануванні. Директивне планування може служити ефективним засобом вирішення багатьох народногосподарських завдань, що мають загальнонаціональне значення, наприклад, в області охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики, структурної перебудови економіки й т.ін.

Індикативне й директивне планування повинні доповнювати один одного й бути органічно пов’язаними між собою.

4. За часом дії планування розрізняється таким чином: короткострокове, поточне, середньострокове, довгострокове і перспективне.

Короткострокове планування здійснюється протягом одного року; середньострокове в межах від 1 до 3 років; довгострокове - від 3 до 10 років.

Довгострокові плани націлені на вирішення окремих самостійних завдань, визначених стратегією підприємства і найчастіше є складовою частиною стратегічного плану.

Довгострокові моделі застосовуються при проектуванні виробничих систем, тобто створенні й розвитку зовсім нових підприємств, а також при перебудові й розширенні діючих об’єктів.

5. За сферою застосування планування розділяється на міжцехове, внутрішньоцехове, бригадне й індивідуальне. Їхнім об'єктом служить відповідна виробнича система або підрозділ підприємства.

6. За стадією розробки розрізняють планування попереднє й остаточне. На першому етапі, як правило, розробляються проекти, а на другому - вони набувають чинності законів.

7. За ступенем точності планування може бути укрупненим і уточненим. Точність планів в основному залежить від методів, що застосовуються, нормативних матеріалів і строків планування, а також, від рівня професійної підготовки, і виробничого досвіду економістів-менеджерів або виконавців-плановиків.

8. За типами цілей планування може бути визначене як оперативне, тактичне, стратегічне або нормативне.

Оперативні плани - детальні плани, присвячені вирішенню конкретних питань діяльності підприємства в короткостроковому періоді. Мають вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації і характеризуються значною різноманітністю прийомів і методів. Розробка і реалізація цих планів практично не залежить від ринкової кон'юнктури і тут може широко використовуватися досвід цієї роботи в умовах централізованого планування.

Стратегічний план – довгостроковий, що охоплює період 10-15 років, у якому формулюються головні цілі підприємства на перспективу, конкретні завдання з прив'язкою до часу і ресурсів, загальна стратегія досягнення поставлених цілей.

Стратегічне планування - це, по суті, перспективне планування, але в нього вкладено зовсім інші зміст і методика розробки. Це і визначення місії підприємства: яким повинне бути підприємство через 5-15 років, це і визначення стратегії  підприємства, аналіз його конкурентного становища, визначення стратегічних альтернатив і, нарешті, формалізація самої стратегії з урахуванням зовнішнього  середовища  і  внутрішніх  особливостей підприємства.

У поточних планах пов'язуються всі напрямки діяльності підприємства і робота всіх функціональних підрозділів на поточний фінансовий рік. Вони охоплюють збут, виробництво, дослідження й розробки, постачання, маркетинг, розвиток персоналу й фінансові результати, мають детальний характер і розробляються функціональними підрозділами у формі бюджетів. Сукупність бюджетів знаходить висвітлення в річному фінансовому плані, де плануються грошові потоки, прибуток, збитки, стан балансу компанії.

Нормативне планування вимагає відкритого й обґрунтованого вибору засобів, завдань, цілей та ідеалів. Воно не має встановлених границь, або фіксованого обрію. У такому плануванні вирішальну роль грає правильний вибір ідеалу або місії фірми.

Контрольні питання:

1. У чому полягає сутність системи планування на підприємстві?

2. Основні принципи планування. В чому їх суть?

3. Які існують різновиди планів, їх особливості?

4. Що таке стратегічний план підприємства? Які завдання він вирішує?

5. Які основні завдання поточного плану? Що є змістом поточного планування?

6. Чи є різниця між інвестиційними проектами і бізнес-планами?

Завдання на самостійну роботу.

1. Які проблеми планування характерні для ринкових умов господарювання?

2. Які наслідки ігнорування принципів планування?

Рекомендована література:

1. Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльності підприємства: Підручник. – К.: ВД ”Професіонал”, 2004. – 320 с.

2. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.

3. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. Посіб. 2-е вид. – К.: Каравела, 2005. – 312 с.