6.2 Методи нормування матеріальних ресурсів

Розробка всієї сукупності норм витрат сировини і матеріалів на підприємстві – найважливіша функція матеріально-технічного забезпечення, яка вирішує завдання зменшення матеріалоємності продукції, економії матеріальних ресурсів, зниження її собівартості, а отже підвищення конкурентоспроможності продукції на ринку.

Нормування в загальному випадку – це процес встановлення норми.

Норма витрат - це планова міра суспільно необхідних витрат ресурсу на виготовлення одиниці продукції чи послуг заданої якості, що передбачає витрату ресурсів не вище досягнутого мінімального рівня споживання.

Для зміцнення своїх позицій на ринку, розширення сфери впливу і вирішення стратегічних завдань підприємство, розробляючи нормативну політику, може орієнтуватися на два рівні норм витрат ресурсів: вітчизняний і світовий. Обраний рівень значною мірою будуть визначати технічний, кадровий та інший напрямки діяльності підприємства.

Класифікація норм витрат передбачає їх поділ за такими ознаками:

ступінь агрегування об’єктів нормування;

ступінь агрегування матеріальних ресурсів;

період дії;

склад витрат.

Першу класифікаційну групу складають індивідуальні та групові норми витрати матеріальних ресурсів.

Індивідуальна норма витрат матеріальних ресурсів передбачає витрату ресурсу на виготовлення однієї деталі, вузла, комплексу по типах застосування агрегатів і установок у конкретних організаційних умовах.

Групова норма витрат матеріальних ресурсів визначає міру його споживання на виробництво укрупненої одиниці однойменних робіт чи послуг по підприємству чи галузі. Групові норми витрат розраховуються на основі індивідуальних норм витрат і прийнятої системи класифікації продукції.

За ступенем агрегування матеріальних ресурсів норми витрати поділяються на специфіковані і зведені.

Специфіковані норми витрат матеріальних ресурсів розраховуються для цілей виробництва і визначають витрату конкретного виду сировини на виробництво одиниці продукції в асортименті.

Зведені норми витрат матеріальних ресурсів використовуються для цілей планування і визначають сукупну витрату однорідних видів матеріальних ресурсів на виготовлення виробу.

По періоду дії норми витрат поділяються на оперативні, річні та перспективні.

Для умов виробництва, що змінюються, використовують оперативні норми витрат ресурсів.

Річні норми витрат матеріальних ресурсів використовуються для реалізації нормативного методу планування потреби в ресурсах.

Перспективні норми витрат матеріальних ресурсів розробляються для основного переліку найважливіших видів ресурсів і використовуються для розробки перспективних планів діяльності підприємства.

6.3 Формування запасів матеріальних ресурсів за умови оптимізації їх обсягів

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинне забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.

Запаси – це матеріальні активи, які:

утримуються для подальшого продажу;

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

• сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

• незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

• готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

• товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;

• малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський), резервний (страховий).

Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим постачанням.

Норма виробничих запасів у частині поточного запасу визначається, як правило, у розмірі 50 % середнього інтервалу між поставками ресурсів від постачальників (дата чергового отримання матеріалів, останній день інтервалу збігається з мінімальним (нормативним) їх запасом).

Максимальний поточний запас (П_тмах) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома постачаннями та середньодобовими витратами матеріалів, тобто:

,

де – середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

t_H – інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо), і визначається за формулою:

,

де t_n – час на підготовку матеріалів, днів.

Технологічний запас час на підготовчі операції із виробничими запасами для можливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:

,

де t_т – час термінового поповнення запасу в днях, або за стандартних інтервалів постачання – середнє відхилення від нього.

Страховий запас визначається в межах до 50 % поточного запасу.

Знаходження матеріалів у дорозі — транспортний запас — визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

• максимальний: ,

• мінімальний: ,

• середній:

Загальна норма виробничих запасів за видами матеріальних ресурсів в днях визначається за формулою:

,

де Тр — транспортний запас;

Пд — підготовчий запас;

Тх — технологічний запас;

Пт — поточний запас;

Стр — страховий (гарантійний) запас.

Для розв'язання задач по підтримуванню оптимальних запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасами.

Управління запасами — це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення оборотності коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасне постачання продукції до споживача.

Основними об'єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є величина транзитних норм відправлення та питома вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господарства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по постачанню, яке гарантує надійність споживачів, оцінюється в розмірі близько 90 днів обігу.

Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, відбувається економія коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку — зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не пов'язаний із планами випуску продукції, то він називається незалежним.

Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг та інтервал поставок можна визначити, виходячи із інтенсивності споживання того чи іншого ресурсу в одиницю часу, а також із мінімуму загальних витрат.

Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.

Найбільш відома система — «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається точкою замовлення (Т_3.3) та обчислюється за формулою:

,

де -час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства, і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більше оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та витрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, пов'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають (рис.7.3).

Величина партії

Рис. 7.3. Графік залежності річних витрат на придбання і зберігання матеріалів від величини партії поставки

Оптимальною є така партія поставки (П_м), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (В_м.с.) на придбання (В_м.п ) і зберігання (В_м.з) матеріалів, тобто коли .

Підставивши у складові цієї функції відповідні значення, отримаємо:

де П_мр – річна потреба у матеріалах;

В_тз – транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки;

П_м – партія поставки;

Ц_м – ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат;

К_вр – коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою:

.

Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється за системою «максимум-мінімум»; за допомогою картотеки оперативного контролю забезпеченості виробництва, ЕОМ. На підставі результатів контролю приймаються необхідні заходи з регулювання рівня запасів.

Контрольні питання:

1. Що таке план МТЗ підприємства, які його завдання та порядок розробки?

2. Яким чином відбувається матеріально-технічне забезпечення в ринкових умовах?

3. Які існують джерела МТЗ в ринкових умовах?

4. Які Ви знаєте види запасів? Що є причиною їх створення?

5. Які існують системи регулювання запасів?

6. В чому сутність оптимізації запасів матеріальних ресурсів?

Завдання на самостійну роботу.

1. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів

2. Яким чином відбувається матеріально-технічне забезпечення в ринкових умовах?

Рекомендована література:

1. Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльності підприємства: Підручник. – К.: ВД ”Професіонал”, 2004. – 320 с.

2. Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: Учеб. пособие В2ч. Ч.2. Тактическое планирование/ Под общей ред. А.И Ильина. – Мн.: ООО «Новое знание», 2000. – 262 с.

3. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.

4. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства: Навч. Посіб. 2-е вид. – К.: Каравела, 2005. – 312 с.