Тема 8. Витрати виробництва

8.1 Мета та завдання плану собівартості продукції

8.2 Класифікація витрат на виробництво

8.3 Методи калькулювання собівартості продукції

8.1 Мета та завдання плану собівартості продукції

Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності.

Витратами називають грошове вираження використання виробничих факторів, в результаті якого здійснюється виробництво й реалізація продукції.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно обґрунтованих витрат щодо:

валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з вироблення продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів);

здійснення загальногосподарського управління підприємством;

виконання господарських операцій по збуту продукції;

сплати податкових платежів;

здійснення капітальних інвестицій виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності.

У процесі планування здійснюється:

розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному вираженні;

обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності;

норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вираженні;

ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;

облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;

норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;

економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі, тощо;

плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

План по витратам розробляється як при стратегічному так і тактичному плануванні на основі прогресивних норм та нормативів. Він включає такі розділи:

1. Розрахунок зниження собівартості продукції від впливу різних факторів.

2. Складання кошторису витрат на виробництво.

3. Розрахунок собівартості одиниці продукції і складання зведеної калькуляції всієї товарної продукції.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, в процесі якого виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

8.2 Класифікація витрат на виробництво

Витрати, утворюючи собівартість промислової продукції, за своїм характером не є однорідними й групуються за їхнім економічним змістом (за однорідністю елементів витрат) і за характером виникнення та призначення (за статтями витрат).

Групування витрат за економічним змістом використовується при складанні кошторису витрат на виробництво.

Витрати за економічними елементами групуються наступним чином:

- матеріальні витрати (за вирахуванням вартості зворотніх відходів);

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

- інші витрати

Класифікація витрат за статтями калькуляції має істотну відмінність по галузях промисловості і відображає їхню специфіку.

Групування витрат за статтями калькуляції наступне:

1. Сировина та матеріали (за вирахуванням відходів).

2. Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

3. Паливо й енергія на технологічні цілі (за вирахуванням відходів).

4. Основна заробітна плата (виробничих робітників).

5. Додаткова заробітна плата (виробничих робітників).

6. Відрахування на соціальні заходи.

7. Витрати на підготовку та освоєння виробництва.

8. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Загальногосподарські витрати.

11. Втрати від браку.

12. Позавиробничі (комерційні) витрати.

13. Попутна продукція (вираховується).

Калькуляційні статті витрат поділяються на прості, що складаються з одного економічного елемента (сировина, матеріали, основна зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи й т.д.) і комплексні (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати).

За способом віднесення витрат на собівартість продукції при її калькулюванні вони групуються на прямі, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції та непрямі на її окремі види або замовлення, і непрямі, пов'язані з роботою цехів та підприємства в цілому. Ці витрати відносяться на собівартість продукції при розподілі (тобто непрямим способом) за якою-небудь заздалегідь встановленою ознакою.

За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на умовно-змінні, до яких відносяться витрати, що знаходяться у прямій залежності від зміни обсягу виробництва (сировина, основні матеріали, основна й додаткова зарплата виробничих робітників на нормованих роботах, відрахування на соцстрах по цій групі робітників, паливо й електроенергія для технологічних цілей й ін.) і умовно-постійні, до яких відносяться витрати, абсолютна величина яких безпосередньо не залежить від зміни обсягу виробництва (витрати на обслуговування виробництва, паливо на опалення, електроенергія на освітлення, амортизація основних фондів, зарплата з нарахуваннями управлінського апарата й ін.).

Залежно від можливостей керівників функціональних підрозділів впливати на величину витрат, вони поділяються на регульовані та нерегульовані витрати.

Витрати вважаються регульованими тоді, коли їх величину встановлює керівник функціонального підрозділу і їх рівень у значній мірі піддається впливу менеджера. Нерегульовані - це витрати, які не підлягають впливу на даному рівні управлінського контролю.

Всі змінні витрати (матеріали, пряма заробітна плата) та змінні накладні витрати, звичайно розглядаються як регульовані керівником функціонального підрозділу. З іншого боку, постійні витрати (витрати на амортизацію заводського устаткування) не можуть бути регульованими керівником функціонального підрозділу, тому що він не має повноваження щодо закупівлі устаткування.

За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні, довгострокові та одноразові.

Поточні – це постійні витрати, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.

Довгострокові витрати – це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні – не обов’язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

За відношенням до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом.

У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції.

Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду – це витрати, що не входять до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені (витрати на управління, збут продукції та інші).