Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Л. О. Доліненко, С. О. Сарновська

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ 2005

ВСТУП

Цивільне право — одна з основних фундаментальних дисциплін вищих навчальних закладів юридичного профілю.

З прийняттям Верховною Радою України 16 січня 2003 р. нового Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р., постала потреба у вивченні майбутніми юристами його положень і формуванні навичок практичного застосування. Принагідно зауважимо, що норми Цивільного кодексу України застосовуються до широкого кола правових відносин, що становлять предмет цивільного права.

Ідея підготовки навчально-практичного посібника з курсу «Цивільне право України» виникла у процесі його викладання за новим Цивільним кодексом України з виявленням великих прогалин у засвоєнні студентами нових інститутів, а також через нестачу подібних практичних посібників, покликаних допомагати, ефективно контролювати знання і подавати необхідні методичні рекомендації та вказівки щодо виконання практичних завдань.

Пропонований навчальний посібник побудований відповідно до структури цивільного законодавства, враховує новітні досягнення науки цивільного права, а також навчально-методичні вимоги, які відбивають специфіку предмета вивчення.

Оновлення цивільного законодавства і відповідні зміни у практиці його застосування потребують вивчення не лише основних законоположень і численних нормативних актів, а й основних положень цивіль- но-правової науки, вироблених нею і перевірених багаторічною практикою, а також наукового аналізу чинного законодавства і практики його застосування.

3

Цивільний кодекс України побудований за узвичаєною в багатьох країнах світу так званою пандектною системою, відповідно до якої норми, що регулюють загальні питання всіх цивільних правовідносин, винесені за дужки й подані (з урахуванням нової, збільшеної внутрішньої структури кодексу, що відповідає світовим стандартам) окремо в Загальній частині. З огляду на існуючу взаємозалежність відносин, що регулюються цивільним законодавством, норми, які вирішують специфічні питання цих відносин, поділяються за галузями права — «Особисті немайнові права фізичних осіб», «Речове право», «Право інтелектуальної власності», «Зобов'язальне право».

Пропонований навчально-практичний посібник відповідає методичним вимогам, згідно з якими вивчення предмета необхідно починати із загальних понять і категорій з подальшим переходом до вивчення спеціальних питань окремих цивільно-правових інститутів. Курс цивільного права поділений на дві частини: загальну і особливу. Загальна частина включає чотири розділи — загальні положення цивільного права (суб'єкти та об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовна давність); особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності.

Таким чином, Загальна та Особлива частини навчально-практично- го посібника з курсу цивільного права окреслюють коло питань, які підлягають обов'язковому вивченню, обсяг вимог до знань студентів із цивільного права, а також основні поняття найважливіших правових інститутів. Матеріал подається в найдоцільнішій послідовності з урахуванням застосовуваних методичних прийомів.

Кожний підрозділ навчально-практичного посібника складається з двох частин: у першій — теоретичній — наводяться основні поняття окремих інститутів цивільного права з відповідними методичними рекомендаціями, у другій — завдання для практичних занять. У кінці розділів подаються рекомендовані нормативні та навчальні літературні джерела. Наприкінці частин містяться питання для самоконтролю, вказівки до виконання контрольної роботи, теми контрольних і курсових робіт.

Основна мета цього посібника — допомогти студентам при підготовці до семінарських (практичних) занять із цивільного права.

З об'єктивних причин посібник не охоплює всього обсягу питань, яких бажано торкнутися при розгляді відповідних тем, тому автори будуть щиро вдячні за відгуки і конкретні пропозиції щодо вдосконалення цього видання.

4

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

1.1.ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА. ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Вступ до цивільного права.

Цивільне право як приватне право. Метод і принципи цивільного права. Майнові відносини, що регулюються цивільним правом. Особисті немайнові відносини, що регулюються цивільним правом.

Місце цивільного права в системі правових галузей. Система цивільного права. Цивільне право як наука. Суміжні галузі права, що відбиваються в цивільному праві та застосовуються в цивільному законодавстві.

Принципи цивільного права: загальноправові, цивільно-правові. Теорія цивільного права про принципи цивільного права та цивільного законодавства. Функції цивільного права: регулятивна, охоронна, превентивна.

5

Вступ до цивільного права

Вивчаючи цивільне право України, слід звернути увагу на важливість цієї галузі права для розвитку суспільства і формування інших галузей права. Необхідно відмежувати цивільно-правове регулювання від правового з урахуванням Господарського кодексу України, прийнятого 16 січня 2003 р. Слід погодитися з позицією більшості відомих юристів-цивілістів України (Я. М. Шевченко, О. В. Дзери, Н. В. Кузнєцової та ін.) про встановлення цивільно-правових засад при регулюванні економіки України. Згідно з новим Цивільним кодексом України конкретні питання правового регулювання економічних відносин в Україні належать до регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання і окремими законами можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Право України становить сукупність встановлених чи санкціонованих державою норм, спрямованих на регулювання й охорону відносин у суспільстві. Це систематизована сукупність норм, що поділяються на галузі залежно від специфіки норм і регульованих ними відносин.

Потрібно розрізняти цивільне право як галузь права, галузь законодавства і галузь правової науки. Найвагоміше значення поняття цивільного права має як галузь права. У правовій системі України цивільне право: визнається самостійною галуззю права.

Насамперед зауважимо, що термін «право» вживається в кількох значеннях: соціальному, філософському, побутовому та юридичному. Юридичне значення цього терміна багатоаспектне: розрізняють право об'єктивне та суб'єктивне. Так, об'єктивне право визначається як «сукупність», «система» встановлених державою загальнообов'язкових правових норм, виконання яких забезпечується державно-при- мусовими засобами.

Раніше право розглядалось як виражена в законі воля панівного класу. Сучасне право України ґрунтується на засадах громадянського суспільства, де однаковою мірою захищаються як публічні інтереси, так і приватні. Суб'єктивне право є відповідним критерієм поведінки учасників правовідносин, що встановлюється і допускається тією чи іншою правовою нормою.

Цивільне право як галузь права — це сукупність встановлених чи санкціонованих державою цивільно-правових норм, що відбивають інтереси окремих осіб (громадян і організацій) як членів цивільного суспільства, сприяють на основі їх волевиявлень досягненню цілей,

6

що не суперечать закону, забезпечують можливості для задоволення матеріальних і духовних потреб громадян, а також захист їх інтересів.

Історично термін «цивільне право» походить від римського права — ius civile — права громадян стародавнього Риму, що ще не знало в регульованій ним сфері асоційованих суб'єктів суспільних відносин. Сучасне цивільне право регулює через ускладнення суспільного виробництва і пов'язаних з ним інших сфер громадського життя численні й різноманітні відносини за участю громадян і організацій. Відповідно й ширше розуміється поняття цивільного суспільства: це суспільство, де громадяни й організації як самостійні у правовому співвідношенні пов'язані винятково взаємними інтересами і діють, керуючись цими інтересами, на власний розсуд.

В одних країнах, де право поділяється на приватне і публічне, право цивільне й торгове є складовими приватного права (наприклад, у Франції та Німеччині). В інших країнах цивільне право вважається практично тотожним приватному праву (наприклад, в Італії та Греції). У країнах так званої соціалістичної системи права сімейні правовідносини зазвичай виокремлювались у самостійну галузь — сімейне право. В Україні питання поділу права на приватне і публічне, а також зарахування сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання нині широко дискутується. Разом з тим не виключене створення (формування) нового цивільного права України як галузі, що охоплює широку сферу взаємовідносин приватних осіб. У правовій державі, де розмежовуються поняття цивільного суспільства і політичної організації суспільства, розподіл права на цивільне (приватне) і публічне є об'єктивним.

Норми публічного права — це державно-правові, адміністративноправові, кримінально-правові й інші норми, що стосуються статусу і стану держави, відбивають її інтереси, забезпечують функціонування всіх її владних структур, запобігають здійсненню суспільно небезпечних дій і встановлюють відповідальність перед державою осіб, які вчинили суспільно небезпечні дії.

Оскільки в Україні ніколи не існувало жодних приватноправових основ, держава звикла безцеремонно, самоправно і необмежено втручатися в майнову сферу. Так, лише за останні кілька років неодноразово «заморожувалися» валютні рахунки юридичних осіб; громадянам заборонялося знімати з рахунків значні суми, висувалася вимога до формально визнаних приватних власників здійснення розрахунків за відвантажені товари, виконані роботи чи надані послуги не пізніше як у тримісячний строк, вживалося багато інших аналогічних заходів.

7

Прикладом того, як складаються відносини приватного та публічного права в державі, є погляди відомого російського вченого І. Покровського, що закликав взяти за основу загальну тенденцію в історії суспільства, пов'язану з постійним ускладненням людського існування. При цьому він наголошував, що з розвитком особистості дедалі більшою мірою урізноманітнюються її інтереси, що, у свою чергу, спричинює потребу охопити саме цивільно-правовим регулюванням збільшуване коло прав людини, включаючи її права на ім'я, охорону приватного життя, захист від вторгнення в її особисте життя сторонніх осіб. Визнаючи метою цивільного права максимальний захист інтересів людини, І. Покровський особливо виокремив у межах розглядуваної сфери серед інших немайнових прав виключні права. Зокрема, йдеться про права, об'єктом яких є інтелектуальна власність, що виникає насамперед у зв'язку зі «створенням літературного твору, картини художника, наукового чи технічного відкриття». Усе це в більш широкому плані було пов'язано з позитивним вирішенням питання, до якого негативно ставилося право римське: про можливість існування в цивільному праві немайнових («негрошових») зобов'язань.

Визнання самостійного існування публічного і приватного права спричинилося до необхідності визначити лінії їх розмежування. З цього приводу існували різні точки зору. До двох з них звів наявні розбіжності сучасний вчений Г. Шершеневич. На його думку, таке розмежування у одних авторів ґрунтується на «матеріальних моментах», в інших — на істотно відмінних від них «формальних моментах». Перші за основу брали розбіжність «інтересів» (приватний інтерес протиставлявся публічному), для других критерієм було не те, що захищається, а те, як цей захист здійснюється. В останньому випадку йшлося про те, що стосовно публічного права ініціатива в захисті повинна виходити від держави і здійснюватися незалежно, а можливо, і всупереч інтересам потерпілого. Тим часом стосовно права найчастіше ініціатива йде неодмінно від потерпілого.

Г. Шершеневич був прихильником першої точки зору. Відповідно насамкінець він дійшов висновку, що «цивільне право становить сукупність юридичних норм, що визначають приватні відносини окремих осіб у суспільстві».

Отже, сфера цивільного права визначається двома критеріями: перший — приватні особи як суб'єкти відносин, другий — приватний інтерес як зміст відносин.

8

Незважаючи на різне призначення приватного (цивільного) і публічного права, ці дві галузі права утворюють єдність — цілісну систему права України, в якій кожна галузь права становить її органічну складову. Така єдність галузей права ґрунтується на єдності волі народу України, вираженої в нормах цих галузей права, на вимозі узгодженого регулювання відносин цивільного суспільства і відносин у сфері владної діяльності держави.

Кожна галузь права регулює відносини у відповідній сфері, специфічно впливає на ці відносини через норми, здійснює властиві їй функції. Єдність права припускає чітке визначення місця кожної галузі в системі, її зміст і межі дії.

Цивільне право — одна з основних, найважливіших складових будь-якої розвиненої правової системи. Нормальний правопорядок повинен ґрунтуватися на існуванні та розбіжностях приватноправового і публічно-правового регулювання.

Співвідношення і розмежування приватного й публічного права завжди становила складну проблему. Річ у тім, що у сфері приватного права законодавець часто змушений використовувати загальнообов'язкові, імперативні правила, у тому числі заборони, обмежуючи самостійність та ініціативу учасників регульованих відносин.

У ст. 1 Цивільного кодексу (ЦК) України 2003 р. передбачено: цивільним правом регулюються майнові відносини і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини. Отже, вирізняються три групи, які входять у сферу цивільно-правового регулювання. У теорії цивільного права деякі автори визначають лише дві групи суспільних відносин — майнові та особисті немайнові, а останні поділяють на два види: особисті немайнові відносини, що пов'язані з майновими, і особисті немайнові відносини, що не пов'язані з майновими. Студенти повинні самостійно розібратися в цих питаннях і вміти обґрунтовувати власну позицію щодо них.

Предметом цивільно-правового регулювання є майнові та особисті немайнові відносини.

Майнові відносини — це конкретні вольові економічні відносини з приводу незалежності використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ. Майнові відносини складаються з приводу конкретного, реально і фізично існуючого майна. За змістом майнові відносини поділяються на дві групи: відносини власності й відносини у сфері товарообігу.

9

До юридичних ознак майнових відносин належать майнова відособленість, автономність суб'єктів цих відносин, рівність суб'єктів, що ґрунтується на вольовому зв'язку, позбавленому владного характеру. Предметом майнових відносин є майно. Відмітні особливості організації майнових відносин пов'язані зі зв'язком, що існує між майном і особою. Так, відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Річ — це головне, що характеризує відносини власності й визначає відповідь на питання: моя річ чи чужа. Зауважимо також, що право власності особи існує серед суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і визначається тим, що відносини власності — це відносини між особами з приводу речі. Крім відносин власності існують й інші майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбуваються у процесі товарообігу; тут не існує абсолютного права на майно; відносини між учасниками товарообігу оформлюються юридично і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні й виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридично такі відносини оформлюються за допомогою договору або позадоговірних зобов'язань, тобто виникає зобов'язальне право, яке становить значну частину цивільного права. Останніми роками виявилась нова форма соціальних зв'язків, що має на меті використання юридичних форм, заснованих на управлінні приватними товариствами, корпораціями та їх майном, коли товариства фігурують як юридичні особи.

Предметом цивільного права є також особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта й виникають у зв'язку зі здійсненням особою своїх невіддільних прав, які поділяються на два види. До першого належать особисті права на нематеріальні блага, які можуть зумовлювати можливість одержання особою грошової винагороди чи іншого матеріального блага (авторські права, права на промислові зразки, на товарні знаки та інші результати інтелектуальної діяльності). До другого виду входять особисті немайнові відносини, об'єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, які самі собою не породжують у їх носія право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо (право на честь, гідність, ділову репутацію, на ім'я, життя, особисту і сімейну таємницю). Доцільно звернути увагу на дискусію, що точиться в юридичній літературі. Існує думка (О. Красавчиков), що такі відносини не регулюються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного характеру. При цьому зауважимо, що прийнятий у 2003 р. Цивільний кодекс України містить дві ок-

10