Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

5.2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Види забезпечення виконання зобов’язання. Загальні умови забезпечення виконання зобов’язань.

Поняття і предмет неустойки. Розмір неустойки.

Договір поруки. Правові наслідки порушення зобов’язання, забезпеченого порукою. Права і обов’язки поручителя в разі висунення до нього вимоги.

Притримання. Право притримання. Обов’язки кредитора, який притримує річ.

Поняття гарантії та строк її дії. Завдаток. Поняття завдатку. Застава. Підстави виникнення застави. Види застав.

По-перше, слід звернути увагу на те, що виконання зобов’язань здійснюється за загальними правилами, принципами виконання зобов’язань. У теорії цивільного права завжди всебічно досліджувалися питання про принципи виконання зобов’язань, їх перелік і співвідношення. Зокрема, це такі принципи: реального виконання; належного виконання; взаємного співробітництва; економічності. Найбільше спорів викликає співвідношення принципів реального та належного виконання. Деякі вчені вважають, що виконання в натурі є однією зі складових належного виконання, інші вважають, що належне виконання є частиною реального виконання. Відомий цивіліст О. С. Іоффе вважає принцип реального виконання загальним правилом, згідно з яким зобов’язання має бути виконане в тому вигляді, в якому воно визначене законом або договором.

Зауважимо, що цей принцип суттєво впливає на виконання зобов’язання протягом усього терміну його дії. Доки зобов’язання не порушено жодною зі сторін, воно має виконуватись у точній відповідності зі всіма елементами, що становлять його зміст (за предметом, строком, способом тощо). Таким чином, реальне виконання означає належне його виконання, і не лише боржник має належно виконати його, а й кредитор не має права ухилятися від прийняття такого виконання. Деякі вчені вважають [38], що реальне і належне виконання — різноплощинні явища. У першому випадку виражена сутність виконання як вчинення певної дії, у другому — якісна характеристика дії (утримання від дії). Для того щоб визначити, чи вико-

181

нав боржник зобов’язання, треба відповісти на два питання: по-пер- ше, чи вчинила особа дію, яка є об’єктом відповідних правовідносин (дотрималась чи не дотрималась вимоги реального виконання); подруге, як ця дія вчинена (тобто чи дотримано вимоги належного виконання).

Визначення обсягу конкретних цивільних правовідносин дає можливість порівняти реальну поведінку їх учасників з комплексом прав та обов’язків, встановлених законом або договором.

Принцип належного виконання зобов’язання закріплений у ст. 526 ЦК України. Згідно з цим принципом зобов’язання має виконуватися належним способом відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висуваються. У ст. 527 ЦК України закріплено обов’язковість виконання зобов’язання належними сторонами. Якщо при виконанні зобов’язання порушується хоча б одна із зазначених вимог, таке виконання вважається неналежним.

Суб’єктами виконання зобов’язання, якщо в ньому беруть участь дві особи, є кредитор і боржник. Кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі тільки від боржника. Зобов’язання має бути виконане кредиторові боржником особисто. Однак згідно зі ст. 528 ЦК України виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Разом з тим законом передбачається, що в разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам. Задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника може інша особа в разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. До цієї особи в цьому разі переходять права кредитора у зобов’язанні.

Заміна осіб у зобов’язанні означає, що первісні учасники із зобов’язання вибувають, а належні їм права та обов’язки переходять до інших суб’єктів. Законом встановлено такі підстави заміни кредитора у зобов’язанні (ст. 512 ЦК України):

182

•передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

•правонаступництва;

•виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

•виконання обов’язку боржника третьою особою.

Але кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється в такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. У ст. 515 ЦК України встановлено також обмеження щодо заміни кредитора, зокрема, не допускається заміна кредитора у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 520 ЦК України боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Виконанню зобов’язань сприяють спеціальні заходи, що називаються способами (видами) забезпечення виконання зобов’язань. Вони полягають у покладенні на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання або в залученні до виконання зобов’язання поряд з боржником третіх осіб. Це відбувається, наприклад, при поручительстві або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобов’язання (задаток, застава), або у видачі зобов’язання уповноваженими на те органами з оплати певної грошової суми (банківська гарантія).

Місцем виконання зобов’язання вважається те, де боржник має вчинити дії, що становлять об’єкт зобов’язальних правовідносин, а

183

кредитор має прийняти запропоноване йому боржником належне виконання. Згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов’язання встановлюється в договорі.

Якщо місце виконання зобов’язання не встановлено в договорі, його виконання здійснюється так: за зобов’язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна; за зобов’язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові; за зобов’язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання; за грошовим зобов’язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов’язання.

Якщо кредитор на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов’язаних зі зміною місця виконання; за іншим зобов’язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов’язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Строк (термін) виконання — це момент чи проміжок часу, коли має бути вчинена дія, що становить об’єкт зобов’язальних правовідносин. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Законом (ст. 531 ЦК України) передбачена можливість дострокового виконання зобов’язання: боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами

184

цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Предметом виконання є сукупність юридичних чи матеріальних об’єктів зобов’язальних правовідносин. У ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативноправовим актом. Цієї нормою закону використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених спеціальним законом.

Способи забезпечення виконання зобов’язання

Під способами забезпечення виконання зобов’язань розуміються спеціальні заходи, які достатньою мірою гарантують виконання основного зобов’язання і стимулюють боржника до належного поводження. Способи встановлюються угодою сторін.

Відповідно до законодавства виконання зобов’язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, утриманням майна боржника, поручительством, банківською гарантією, задатком та іншими способами, передбаченими законом чи договором (ст. 546 ЦК України). У Цивільному кодексі України 2003 р. розширено перелік способів забезпечення виконання зобов’язань, наприклад, додано такий спосіб, як утримання майна. Важливо, що Цивільний кодекс України 2003 р. містить зразковий, а не вичерпний перелік способів забезпечення виконання зобов’язань. Тому поряд із передбаченими законом способами забезпечення виконання зобов’язань сторонами можуть передбачатися інші способи, наприклад, товарна неустойка.

Суть притримання як способу полягає в тому, що кредитор, у якого розміщується річ, що підлягає переданню боржнику або особі, зазначеній боржником, має право в разі невиконання боржником у термін зобов’язання з оплати цієї речі чи відшкодування кредитору пов’язаних з нею витрат та інших збитків, притримувати річ доти, поки відповідне зобов’язання не буде виконано (ст. 594–597 ЦК України). Кредитор може притримувати річ, що розміщується в нього, незважаючи на те, що після того, як ця річ надійшла у володіння кредитора, права на неї придбані третьою особою (п. 3 ст. 594 ЦК України).

185

До притримання може вдатися комісіонер, якому комітент не оплатить комісійну винагороду; хоронитель — щодо речі, переданої йому на збереження, якщо поклажодавець ухиляється від сплати чи винагороди передбачених договором витрат.

Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань має багато спільного із заставою. В окремих випадках притримання переростає в заставу. Наприклад, при притягненні до відповідальності за порушення митних правил, коли вартість майна, яке перебуває під митним контролем і підлягає вилученню, виявляється недостатньою, за згодою митного органа вилучення товарів і транспортних засобів може бути замінене на їх заставу.

Неустойка

У Цивільному кодексі України 2003 р. розширено застосування такого способу забезпечення виконання зобов’язань, як неустойка.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визначено не тільки грошову суму, а й майно (рухоме і нерухоме), яке боржник зобов’язаний передати кредиторові в разі порушення ним зобов’язання. Неустойка сплачується кредитору незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Неустойка поділяється на законну, тобто встановлену в нормативному порядку — законі або іншому правовому акті, і договірну, яка встановлена договором, укладеним між сторонами.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (п. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Цивільний кодекс України 2003 р. по різному визначає юридичну природу поруки і гарантії, що підтверджує їх самостійність як способів забезпечення зобов’язань. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У Цивільному кодексі України 2003 р. детальніше виписано права та обов’язки поручителя в разі пред’явлення до нього вимог (ст. 555) і права поручителя, який виконав зобов’язання (ст. 556), а також порядок припинення поруки (ст. 559).

На відміну від Цивільного кодексу УРСР 1963 р. у новому зазначено три нові підстави припинення поруки: зміна основного зо-

186

бов’язання без згоди поручителя, що спричиняє збільшення його відповідальності; переведення боргу на іншу особу; відмова кредитора прийняти належне виконання боржника чи поручителя після настання строку виконання забезпеченого порукою зобов’язання (ст. 561 ЦК України).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Порука припиняється, якщо такий строк не встановлено або кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не висуне вимоги до поручителя.

Гарантія — це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, який юридично не пов’язаний з основним зобов’язанням, і гарант відповідає перед особою, якій видано гарантію, незалежно від відповідальності основного боржника. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ст. 561 ЦК України).

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Але якщо не буде встановлено, що сума, яку сплачено в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, встановлені у ст. 571 ЦК України, згідно з якою при порушенні зобов’язання з вини боржника завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму завдатку або його вартості. Законом передбачено також відшкодування винною стороною другій стороні збитків у сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

187

Заставою може бути забезпечена як дійсна вимога, так і та, що може виникнути в майбутньому (ст. 573 ЦК України). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Законом розрізняються окремі види застави.

Іпотека — це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Слід звернути увагу на Закон України «Про іпотеку» 2003 р., де визначено поняття іпотеки. Іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом. Основне зобов’язання виникає із зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-про- дажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Заклад — це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.

Згідно зі ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будьяке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об’єктами права державної власності й занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини; вимоги, які мають особистий характер; інші вимоги, застава яких заборонена законом. Крім того, застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

Як правило, предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших встановлених законом випадках договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

188

Уст. 582 ЦК України встановлено, що оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Зауважимо, що в Цивільному кодексі Росії оцінка предмета застави обов’язкова.

Сторонами в договорі застави є заставодавець та заставодержатель. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Удоговорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню — з моменту його нотаріального посвідчення.

189

5.3. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Порушення зобов’язання та його правові наслідки.

Відшкодування збитків, спричинених порушенням зобов’язання. Збитки і неустойка.

Підстави відповідальності за порушення зобов’язання. Вина як підстава відповідальності.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Відповідальність боржника за дії інших осіб. Субсидіарна відпо-

відальність.

Цивільно-правова відповідальність — це санкція, під якою розуміється встановлена законом міра майнових або інших правових невигідних для особи наслідків, які застосовуються в разі недодержання закону, невиконання прийнятих за договором зобов’язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав. Відповідальність може бути договірною — у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права і позадоговірною — це відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою до іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних договірних відносин.

Якщо в цивільному зобов’язанні з боку боржника діють більше осіб, то відповідальність за порушення цих зобов’язань може бути частковою, солідарною чи субсидіарною (додатковою). Нові положення щодо субсидіарної відповідальності містяться у ст. 619 ЦК України. До пред’явлення вимоги до особи, яка відповідно до закону, інших правових актів або умов зобов’язання несе відповідальність додатково до відповідальності іншої особи, що є основним боржником (субсидіарну відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього у відповідний строк відповіді на заявлену вимогу, ця вимога в повному обсязі може бути заявлена до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Одним з основних принципів цивільно-правової відповідальності є принцип повного відшкодування заподіяної правопорушенням шкоди, відповідно до якого майнова шкода, завдана неправомірними

190