Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

•сервітут надає право на оплатне чи безоплатне користування чужим майном.

Земельні сервітути поділяються на два види:

•з використанням вигод сусідньої земельної ділянки;

•з використанням безпосередньо земельної ділянки.

Земельні сервітути регулюються також Земельним кодексом України (гл. 16 «Право земельного сервітуту»).

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб називається емфітевзисом (ст. 407–412 ЦК України). Іншими словами, емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що виникає на підставі договору між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою як землекористувач. Емфітевзис може встановлюватись як на визначений, так і невизначений строк. Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання земельної ділянки за призначенням, встановленим у договорі; одержувати плату за користування земельною ділянкою; переважне право купівлі в разі відчуження земельної ділянки; одержання відсотка від ціни продажу права користування.

Суперфіцій — це право користування чужою земельною ділянкою для забудови (ст. 413 ЦК України). Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.

Право на чужі речі захищаються від усіх осіб, у тому числі від власника. Порівняно з правом на чужі речі право власності повніше і самостійніше. Речові права мають менший обсяг повноважень, ніж право власності.

131

3.3. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Цивільно-правовий захист права власності. Основні способи захисту права власності.

Віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Негаторний позов (захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння).

Позов про визнання права власності. Позов про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту).

Цивільно-правовий захист права власності Цивільно-правовий захист права власності — це сукупність пе-

редбачених цивільно-правовим законодавством засобів, застосовуваних у зв'язку з порушеннями проти цих прав і спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів власників.

За юридичною природою зазначені засоби поділяються на кілька самостійних груп.

У першу групу входять речово-правові засоби захисту права власності. Вони спрямовані безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб'єктивного права, не пов'язані з конкретними зобов'язаннями і мають на меті або відновити володіння, користування і розпорядження власника належної йому річчю, або усунути перешкоди чи сумніви у здійсненні цих повноважень. Речово-правовими є позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння, а також визнання права власності.

Право власності як конкретне суб'єктивне право захищається лише за допомогою позовів цієї групи.

До другої групи цивільно-правових засобів захисту належать зо- бов'язально-правові. Наприклад, це позови про відшкодування заподіяної власнику шкоди, про повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна, повернення речей, наданих у користування за договором.

Для перелічених позовів характерно, що їх зміст випливає не безпосередньо з права власності, а ґрунтується на інших правових інститутах і відповідних їм суб'єктивних правах.

132

Третя група засобів захисту права власності охоплює такі, що не належать ані до речово-правових, ані до зобов'язально-правових засобів, але випливають з різних інститутів цивільного права.

У четверту, особливу групу входять цивільно-правові засоби, спрямовані на захист інтересів власника при припиненні права власності на підставах, передбачених законом.

Захист володіння

Захист володіння є спрощеним засобом захисту дійсних чи передбачуваних прав і ґрунтується на очевидному факті, що речі, як правило, перебувають у володінні тих, хто має на них право. Справді, якщо юрисдикційний орган стикається з порушенням володіння і зверненою до нього вимогою про його захист, то йому не потрібно кожного разу виявляти, на якому правовому титулі це володіння ґрунтується. Достатньо встановити, що володіння було порушено і негайно вжити заходів для його якнайшвидшого відновлення. І найчастіше буде захищений власник, володіння якого має правову підставу.

Зауважимо, що захист володіння в Україні не дістав великого поширення здебільшого через недосконалість процесуальних норм. Варто звернути увагу на те, що власницький захист не може бути зарахований до жодного з речово-правових позовів. Найближчий він до позову про захист давнього власника (ст. 344 ЦК України передбачає набувальну давність), що перебуває на шляху до придбання права власності.

Серед цивільно-правових засобів захисту права власності особливе місце посідають позови про витребування майна з чужого незаконного володіння — віндикаційні позови. У судовій практиці вони зустрічаються не так часто, як зобов'язально-правові вимоги, але їх превентивна роль у забезпеченні недоторканності приватної, державної і комунальної власності від незаконного заволодіння доволі значна.

Віндикаційним є речово-правовий позов, який має позадоговірний характер, тобто такий, що може бути пред'явлений лише в разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин. Для пред'явлення віндикаційного позову необхідно одночасно мати кілька умов. Насамперед потрібно, щоб власник був позбавлений фактичного панування над своїм майном, що вибуло з його володіння. Якщо майно перебуває у власника, але хтось заперечує його право чи створює перешкоди для користування чи розпо-

133

рядження майном, застосовуються інші засоби захисту, зокрема позов про визнання права власності чи позов про усунення перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння. Ще необхідно, щоб майно, якого позбавився власник, збереглося в натурі й перебувало у фактичному володінні іншої особи. Якщо майно вже знищено, перероблено чи спожито, право власності на нього припиняється. У цьому разі власник має право лише на захист своїх майнових інтересів, зокрема, за допомогою позову із заподіяння шкоди або з безпідставного збагачення.

Негаторним є позов про усунення будь-яких перешкод для здійснення права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння. Негаторний позов належить до позадоговірних вимог особи, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод для здійснення повноважень власника з володіння, користування і розпорядження майном.

Речово-правовий характер негаторного позову полягає в тому, що цей вид позову може бути поданий лише щодо індивідуально визначеного майна, яке є об'єктом права власності як абсолютного права, від порушення якого повинні утримуватись усі інші особи. Негаторний позов має на меті усунути тривалі порушення зазначених повноважень власника.

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.

Можливі випадки створення перешкод і щодо здійснення правомочності розпорядження. Так, якщо при арешті майна боржника в опис випадково потрапили речі, що належать іншим особам, ці особи позбавляються можливості розпоряджатися своїм майном через покладені на нього обмеження. Засобом захисту в цьому разі є так званий позов про звільнення майна з-під арешту (виключення з опису), що за матеріально-правовою сутністю є найчастіше негаторним позовом.

Крім віндикаційного і негаторного позовів право власності може захищатися за допомогою ще одного речово-правового засобу — позову про визнання права власності. Зауважимо, що такі позови дуже часто застосовуються в судовій практиці, але більшість з них має зо- бов'язально-правовий характер, тому що випливає з правовідносин сторін. Подібні суперечності виникають на підставі відповідних норм договірного права, спадкування, спільного майна подружжя тощо.

134

Позов про визнання права власності — це позадоговірна вимога власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Предметом позову про визнання права власності є вимога позивача про визнання його права власності. До підстав позову належать обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Рішення про визнання права власності усуває сумнів у праві, забезпечує необхідну впевненість у наявності права, додає визначеності відносинам сторін і є підставою для здійснення відповідних повноважень з володіння, користування і розпорядження майном.

Завдання для практичних занять

1. Семченко звернувся до міського управління споживчого ринку зі скаргою на кафе «Хвиля», яке розташовано поблизу будинку, де він мешкає, зокрема, що музика, яка лунає з кафе до другої години ночі, заважає йому відпочивати. Управління споживчого ринку попередило власника кафе «Хвиля», що в разі продовження неправомірних дій йому буде заборонено здійснювати свою діяльність. Кафе «Хвиля» вважає свої права порушеними, оскільки як власник може на власний розсуд використовувати свою власність.

? Питання:

Проаналізуйте доводи сторін.

2. Регіональне відділення Фонду державного майна Херсонської області уклало договір купівлі-продажу державного майна з переможцем конкурсу ЗАТ «Альпарі». За умовами договору покупець зобов'язувався сплатити вартість придбаного майна протягом двох місяців, після чого отримає його за актом прийняття-передання. За місяць потому ЗАТ звернулося до регіонального відділення Фонду державного майна за свідоцтвом про право власності, проте йому було відмовлено через те, що воно не повністю розрахувалося за придбаний об'єкт. Представники ЗАТ звернулися до міського бюро

135

технічної інвентаризації за реєстрацією нерухомості й отриманням довідки-характеристики для укладення договору застави, у чому їм так само було відмовлено. ЗАТ звернулось до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності. Судом у позові було відмовлено, оскільки право власності ЗАТ не потребує визнання в судовому порядку, а ґрунтується на договорі.

? Питання:

1.Проаналізуйте ситуацію.

2.Визначте момент виникнення права власності.

3.Який позов і до кого слід пред'являти в цьому разі?

3. Демиденко висунув вимогу перед власником сусідньої земельної ділянки про встановлення земельного сервітуту. Сусід Іванченко йому відмовив. У зв'язку з цією відмовою Демиденко звернувся з позовом до суду.

У судовому засіданні йому була висунута вимога обґрунтувати позов.

? Питання:

1.Що повинен у цьому разі зробити Демиденко?

2.Як слід вирішити спір?

4. На вимогу Петренка за рішенням суду було встановлено земельний сервітут строком на 5 років. За рік потому Петренко продав свою земельну ділянку Іванову. Власник сусідньої земельної ділянки вважав, що оскільки припинились обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, то повинно відбутись і припинення сервітуту, оскільки змінився власник земельної ділянки, на вимогу якого було встановлено сервітут. Іванов з цим не погодився.

? Питання:

Проаналізуйте ситуацію.

5. Подружжя Дибенко прийняли рішення розірвати шлюбі поділити спільне майно. Жінка претендувала на половину житлового бу-

136

динку, автомобіля, речей домашнього вжитку та частки в майні ТОВ «Віта», засновником якого був її чоловік. Дибенко проти такого поділу майна не заперечував, окрім останнього — частки в майні товариства. На його думку, ця частка належить тільки йому, оскільки він один був засновником товариства, а його дружина не мала до нього стосунку. Крім того, виділити частку в майні товариства для подальшого поділу між подружжям взагалі неможливо. Якщо це буде здійснено, товариство не зможе працювати далі, оскільки частка Дибенка в майні товариства становить 80 %.

? Питання:

1.Як треба вирішити спір?

2.Який порядок поділу спільної сумісної власності?

6. Подружжя Мариних створило селянське (фермерське) господарство, членами якого стали також двоє їх синів. За кілька років потому у зв'язку з одруженням син Іван вирішив залишити господарство і створити власне селянське (фермерське) господарство. При цьому він порушив питання про виділення своєї частки майна в натурі. На його думку, майно господарства має бути поділено на чотири рівні частки. При цьому Іван претендував на 1/4 частину земельної ділянки, комбайн, автомобіль «ВАЗ», 10 мішків зерна, телевізор та меблевий гарнітур.

Інші учасники фермерського господарства не погодились з такою пропозицією. На їх думку, земельна ділянка не підлягає поділу між членами селянського господарства, тому що була надана господарству загалом. Комбайн не може бути відданий тому, що після ремонту його буде задіяно в роботі господарства. Телевізор і меблевий гарнітур взагалі не підлягають поділу між членами селянського господарства, оскільки належать тільки батькам — подружжю на праві спільної сумісної власності. Крім того, Іван не може розраховувати на одержання 1/4 частину в майні господарства, бо працював у ньому менше, ніж інші учасники — протягом 6 місяців він працював не на фермі, а в сусідньому селі.

137

? Питання:

1.Як слід вирішити спір?

2.Чи змінилася б ситуація, якби селянське (фермерське) господарство було створено в одній із форм господарських товариств чи кооперативу?

7.Подружжя Романенків у зв'язку з розлученням вирішили поділити майно. Вони дійшли згоди щодо всього майна, окрім колекції зброї, яку отримали як весільний подарунок. Дружина наполягала на тому, що колекція є неподільною і хотіла забрати її собі, виплативши колишньому чоловікові грошову компенсацію. Другий із подружжя вважав колекцію подільною і відповідно хотів отримати половину предметів колекції.

? Питання:

Як слід вирішити спір?

138

Список використаної та рекомендованої літератури

Нормативна

1.Конституція України від 28 червня 1996 р. //ВВР України. — 1996. — ¹ 30. — Ст. 184.

2.Цивільний кодекс України. — К., 2003.

3.Цивільний процесуальний кодекс України. — К., 1963 (з наступними змінами).

4.Сімейний кодекс України: — К., 2002.

5.Господарський кодекс України. — К.: Юрінком Інтер, 2003 р.

6.Господарський процесуальний кодекс України. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

7.Земельний кодекс України. — К., 2001.

8.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000р. //ВВР України. — 2001. — ¹ 5–6. — Ст. 30.

9.Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. //ВВР України. — 1997. — ¹ 46. — Ст. 292.

10.Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. //ВВР України. — 1991. — ¹ 20. — Ст. 249.

11.Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. //ВВР України. — 1991. — ¹ 49. — Ст. 682.

12.Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб» від 15 травня 2003 р. //ВВР України. — 2003. — Ст. 263.

13.Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. //ВВР України. — 2001. — ¹ 12. — Ст. 64.

14.Закон України «Про захист прав споживачів», 1991 р. //www.liga.net.

15.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. //ВВР України. — 1991. — ¹ 29. — Ст. 377.

16.Закон України «Про інститут спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001р. //Офіц. вісн. України. — 2001. — ¹ 6.

17.Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. //ВВР України. — 1992. — ¹ 20. Ст. 272.

18.Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. //www.liga.net.

19.Закон України «Про космічну діяльність» від 15 листопада 1996 р. //www.liga.net.

20.Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. //ВВР України. — 1997. — ¹ 24. — Ст. 170.

139

21.Закон України «Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність» //ВВР України. — 1992. — ¹ 13. — Ст. 181.

22.Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. //ВВР України. — 1992. — ¹ 34. — Ст. 504.

23.Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 15 січня 2001 р. //Офіц. вісн. України. — 2001. — ¹ 17.

24.Закон України «Про оренду державного і комунального майна»: у редакції від 14 березня 1995 р. //ВВР України. — 1995. — ¹ 24.

25.Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р. //ВВР України. — 2003. — ¹ 29. — Ст. 232.

26.Закон України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від 14 вересня 2000 р. //ВВР України. — 2000. — ¹ 45. — Ст. 375.

27.Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. //www.liga.net.

28.Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. //ВВР України. — 2001. — ¹ 10. — Ст. 44.

29.Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. //www.liga.net.

30.Закон України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» від 13 грудня 1996 р. //ВВР України. — 1997. — ¹ 19. — Ст. 140.

31.Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. // ВВР України. — 1992. — ¹ 24. — Ст. 348.

32.Закон України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): у редакції від 15 травня 1996 р. //ВВР України. — 1996. — ¹ 34. — Ст. 160.

33.Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р. //ВВР України. — 1996. — ¹ 23. — Ст. 88.

34.Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. //ВВР України. — 1999. — ¹ 5–6. — Ст. 44.

35.Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. //ВВР України. — 1996. — ¹ 19. — Ст. 80.

36.Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. //ВВР України. — 1997. — ¹ 39. — Ст. 261.

37.Закон України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р. // ВВР України. — 1992. — ¹ 10. — Ст. 139.

140