Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

1.Цивільні відносини. Цивільне законодавство України.

2.Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків. Здійснення і захист цивільних прав.

3.Особи. Фізичні особи. Загальні положення про фізичних осіб.

4.Участь держави, Автономної Республіки Крим, адміністратив- но-територіальних утворень у відносинах, що регулюються цивільним законодавством.

5.Органи та представники, через яких діють скарбниці.

6.Правочини. Представництво.

7.Строки і терміни. Позовна давність.

8.Особисті немайнові права фізичних осіб.

9.Загальні положення про речове право. Право власності.

10.Володіння та інші речові права.

11.Інтелектуальна власність.

12.Авторське право і суміжні права.

13.Колективне управління майновими правами.

14.Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки і право на нові сорти рослин і породи тварин.

15.Право на захист нерозкритої інформації від незаконного використання.

16.Право на фірмове найменування (фірму). Право на знаки для товарів і послуг.

17.Право на використання найменування місця походження товару. Забезпечення виконання зобов'язань.

ТЕМИ КУРСОВИХ РОБІТ

1.Цивільні правовідносини: поняття, зміст, види.

2.Джерела цивільного права.

3.Здійснення й захист цивільних прав.

4.Захист особистих немайнових прав у цивільному праві України.

5.Суб'єкти цивільних прав.

6.Обмеження дієздатності громадян: поняття, підстави, правові наслідки.

7.Юридичні особи як суб'єкти цивільного права.

8.Види юридичних осіб за цивільним правом України.

9.Реорганізація юридичних осіб: поняття, форми, наслідки.

171

10.Припинення юридичних осіб за законодавством України.

11.Фінансова неспроможність (банкрутство) юридичних осіб: поняття, наслідки.

12.Господарські товариства як суб'єкти цивільного права.

13.Юридичні особи — некомерційні організації: поняття, види, особливості правового положення.

14.Держава як суб'єкт цивільного права.

15.Об'єкти цивільного права: поняття, класифікація, особливості правового режиму.

16.Цінні папери як об'єкт цивільного права.

17.Інформація як об'єкт цивільного права.

18.Особисті немайнові блага як об'єкти цивільно-правового захисту.

19.Поняття і види правочинів.

20.Види недійсних правочинів, наслідки недійсності правочину.

21.Правове регулювання представництва.

22.Позовна давність: строки і порядок обчислення строків.

23.Терміни (строки) у цивільному праві: поняття, способи позначення, види.

24.Речове право: поняття, зміст, види.

25.Правове регулювання відносин власності в законодавстві України.

26.Обмежені речові права: поняття, зміст, види.

27.Захист права власності та інших речових прав.

28.Виконання зобов'язань.

29.Способи забезпечення виконання зобов'язань.

30.Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.

31.Цивільно-правовий договір: поняття, значення, класифікація.

32.Порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів.

172

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 5

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

5.1. ПОНЯТТЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ.

ВИКОНАННЯ І ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Сторони зобов'язання. Треті особи у зобов'язанні. Підстави та порядок зміни кредитора у зобов'язанні.

Відповідальність первісного кредитора у зобов'язанні. Зміна боржника у зобов'язанні. Правові наслідки зміни боржника у зобов'язанні, забезпечені порукою або заставою.

Загальні умови виконання зобов'язань. Неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань. Виконання зобов'язань сторонами.

Виконання взаємних обов'язків за договором.

Зустрічне виконання зобов'язання. Виконання альтернативного зобов'язання.

Солідарне зобов'язання. Підтвердження виконання зобов'язання. Підстави припинення зобов'язання.

173

Насамперед слід зупинитися на загальних положеннях і значенні зобов’язального права. Зобов’язальне право є найбільшою підгалуззю цивільного законодавства. Норми, що містяться в зобов’язальному праві, регулюють велике коло суспільних відносин, пов’язаних з придбанням товарів у власність, здаванням майна в оренду, перевезенням вантажів і багажу, наданням послуг, кредитуванням і розрахунками, страхуванням, спільною діяльністю, використанням здобутків науки, літератури тощо.

Зобов’язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов’язання та окремі види зобов’язань.

Зобов’язання є найпоширенішим видом цивільних правовідносин і мають усі їх ознаки. Характеризуючи поняття зобов’язання, насамперед слід зазначити, що зобов’язання — це цивільні правовідносини.

Нагадаємо, що цивільні правовідносини найчастіше визначаються як правовідносини, що базуються на нормах цивільного закону і складаються з приводу матеріальних і нематеріальних благ; їх учасники, маючи автономію і майнову відособленість, є юридично рівними носіями прав і обов’язків. У цьому визначенні вже закладені ознаки цивільних правовідносин. Цивільні правовідносини поділяються на речові (у яких суб’єкт може здійснювати свої суб’єктивні права самостійно без сприяння зобов’язаної особи) і зобов’язальні (у яких уповноважений суб’єкт для здійснення своїх суб’єктивних прав має потребу у сприянні зобов’язаної особи).

Зобов’язання — це закріплені цивільним законом суспільні відносини з переміщення майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певних дій і зумовленого цим утримання від вчинення інших дій.

Разом з тим зобов’язання мають специфічні ознаки, що вирізняють їх із сукупності цивільних правовідносин.

По-перше, сторонами зобов’язання є чітко визначені особи: кредитор — особа, якій належить право вимоги, і боржник — особа, яка несе обов’язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Цим зобов’язання відрізняються від абсолютних правовідносин, наприклад, правовідносин власності, коли уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб.

По-друге, об’єктом зобов’язання є певна поведінка зобов’язаної особи. Це можуть бути певні дії з передання майна, сплати грошей,

174

виконання роботи (чи стримування від здійснення дії, що відіграє другорядну роль), тобто об’єктом зобов’язання в будь-якому випадку є дії, стосовно яких кредитор має право вимоги, а боржник зобов’язаний їх виконати.

По-третє, здійснення суб’єктивного зобов’язального права кредитором за загальним правилом можливе тільки в разі здійснення боржником дій, що становлять його обов’язок. Цим зобов’язання відрізняються від речових правовідносин, коли уповноважена особа може здійснювати свої суб’єктивні права самостійно.

По-четверте, зобов’язання здебільшого опосередковують рух майна, надання послуг, виконання робіт, тобто є правовою формою економічного обороту.

По-п’яте, здійснення зобов’язань забезпечується примусовими заходами у формі санкцій. Для реалізації санкції суб’єкт зобов’язання, право якого порушено, має право звернутися з позовом до суду.

У будь-якому зобов’язанні розрізняють такі необхідні елементи, як суб’єкти, об’єкт і зміст зобов’язання.

Як у будь-яких правовідносинах, у зобов’язанні беруть участь дві сторони: уповноважена і зобов’язана. Зобов’язання не створює обов’язків для осіб, що не беруть участі в ньому як сторони (для третіх осіб). Так, при купівлі-продажу зобов’язання виникає між конкретним продавцем і конкретним покупцем.

Суб’єкти зобов’язання завжди конкретні. Це кредитор і боржник, взаємопов’язані правами і обов’язками. Кредитор має право свої вимоги висувати тільки боржнику, а той, у свою чергу, зобов’язаний виконати їх. Іноді в зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів чи боржників. Наприклад, при спільному заподіянні шкоди кількома особами на стороні боржника буде кілька осіб.

Об’єктом зобов’язання є певні дії боржника. Зміст зобов’язальних правовідносин утворюють суб’єктивні права та обов’язки їх учасників. Згідно зі ст. 509 ЦК України особливість змісту зобов’язальних правовідносин полягає в тому, що правомочність кредитора набирає форми права вимоги, а правомочність боржника має форму боргу як обов’язку виконання вимоги кредитора.

Оскільки зобов’язання є правовідносинами майнового характеру, то їх зміст становлять також суб’єктивні права та обов’язки майнового характеру. Однак зміст зобов’язання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру (або ут-

175

римання від вчинення таких дій). Кредитор має право вимагати також вчинення дій немайнового характеру.

Зміст зобов’язань

За підставою виникнення зобов’язання поділяються на договірні та позадоговірні. Договірні зобов’язання виникають на основі укладеного договору, позадоговірні припускають як підставу інші юридичні факти. Значення такого розподілу полягає в тому, що зміст договірних зобов’язань визначається не тільки законом, а й угодою сторін. Зміст позадоговірних зобов’язань залежить тільки від закону й волі однієї зі сторін у зобов’язанні.

Юридична спільність договірних зобов’язань дає змогу вирізнити велику кількість загальних норм права, рівною мірою застосовних до численних і різноманітних договірних зобов’язань. Сукупність цих правових норм утворює загальну частину інституту договірного права.

Умежах договірних зобов’язань за характером опосередковуваного ними руху матеріальних благ виокремлюються такі зобов’язання:

• з реалізації майна;

• надання майна в користування;

• виконання робіт;

• перевезень;

• надання послуг;

• розрахунків і кредитування;

• страхування;

• спільної діяльності;

• змішані.

Внутрішньодоговірні зобов’язання поділяються на зобов’язання з однобічних угод і охоронні.

Наприклад, такі зобов’язання з реалізації майна, як купівля-про- даж, міна, рента, підпорядковуються комплексу загальних правил, встановлених у нормах цивільного права.

За співвідношенням прав і обов’язків розрізняють зобов’язання однобічні та взаємні. При однобічних зобов’язаннях одна сторона має тільки права, а інша тільки обов’язки. Наприклад, у зобов’язаннях позики, із заподіяння шкоди.

Увзаємних зобов’язаннях кожна сторона має як права, так і обов’язки, кожна сторона вважається боржником іншої сторони в тому, що зобов’язана зробити на користь іншої сторони, і водночас її

176

кредитором у тому, що вона має право вимагати від іншої сторони. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець і покупець мають як права, так і обов’язки.

За визначеністю предмета виконання вирізняються зобов’язання альтернативні та факультативні. Предмет зобов’язання зазвичай становить цілком конкретна дія. Але в окремих випадках боржник зобов’язаний зробити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом чи договором. Наприклад, продати певну річ або сплатити певну грошову суму, причому виконання однієї з дій становить виконання зобов’язання. Право вибору зазвичай належить боржнику, якщо інше не випливає з договору, закону чи суті зобов’язання. Це і є альтернативне зобов’язання. Наприклад, боржник зобов’язується передати кредитору певну річ, а в разі неможливості виконання цієї дії — відшкодувати її вартість.

За характером взаємозв’язку розрізняють зобов’язання основні та додаткові (акцесорні). Основні зобов’язання можуть існувати самостійно, без додаткового зобов’язання, додаткові — тільки за наявності основного зобов’язання, у нерозривному зв’язку з ним. Зокрема, це неустойка, поручительство. Додаткові зобов’язання мають залежний характер і обслуговують основні зобов’язання. Тому вони завжди випливають з основного і припиняються з припиненням основного. Так, зобов’язання виплатити неустойку при порушенні боргу завжди забезпечує основне зобов’язання і втрачає силу в разі припинення основного зобов’язання.

Як і будь-які цивільно-правові відносини, зобов’язання виникають на підставі певних юридичних фактів, які прийнято називати підставами виникнення зобов’язань. В основу виникнення зобов’язань можуть бути покладені найрізноманітніші юридичні факти.

Підстави виникнення зобов’язань

Серед усіх можливих підстав виникнення зобов’язань законодавство особливо вирізняє договір (ст. 626 ЦК України). Це не випадково, тому що зобов’язальні правовідносини найчастіше встановлюються з вираженої в договорі волі осіб, що беруть у них участь. Такий спосіб формування зобов’язань найбільшою мірою відповідає потребам розвитку економічного обороту. З огляду на це більшість зобов’язань, що існують у нашому суспільстві, належать до договірного типу. Договір — це найпоширеніша підстава виникнення зобов’язання. Розглянемо це питання на прикладі законодавств інших країн.

177

Так, згідно із Цивільним кодексом Франції поняття «договір» і «зобов’язання» тотожні. Договірні зобов’язання становлять основну частину зобов’язань взагалі.

Підставою виникнення зобов’язань можуть бути найрізноманітніші договори. Цивільний кодекс України передбачає можливість існування договорів купівлі-продажу, міни, дарування, найму, підряду, страхування та ін. Багато видів договорів передбачено і підзаконними нормативними актами, наприклад, договір купівлі-продажу при приватизації, оренді державного майна.

Зобов’язання можуть виникати і з договорів, хоча й не передбачених цивільним законодавством, але таких, що не суперечать йому.

Поряд з договорами підставою виникнення зобов’язань можуть бути однобічні угоди. У цьому разі суб’єкт цивільного права шляхом однобічного волевиявлення або розпоряджається своїм суб’єктивним правом, або бере на себе суб’єктивний обов’язок, наділяючи тим самим іншу сторону в зобов’язальних правовідносинах відповідним суб’єктивним правом. До таких однобічних угод належать відмовлення від спадщини, публічна обіцянка винагороди та деякі інші.

Підставою виникнення зобов’язань можуть бути й адміністративні акти. При цьому зміст зобов’язання, що виникає з адміністративного акта, визначається цим актом. Включення адміністративних актів в арсенал цивільного права багато в чому зумовлювалось адміністративними методами керування, що впроваджувалися тривалий період.

Договори, однобічні угоди та адміністративні акти становлять правомірні дії, покликані сприяти розвитку економічного обороту. Здійснення ж неправомірних дій у сфері економічного обороту перешкоджає його нормальному функціонуванню. З метою усунення негативних наслідків, спричинюваних зазначеними неправомірними діями, закон пов’язує виникнення особливого виду зобов’язань.

Цивільний кодекс України 2003 р. містить низку норм (гл. 80, 81, 82), передбачаючи, що шкода, заподіяна особистості чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, що заподіяла шкоду, у повному обсязі. Підставою виникнення таких зобов’язань є безпосередньо неправомірні дії (делікти), тому зобов’язання, що виникають на їх основі, прийнято називати деліктними. Хоча деліктні зобов’язання й виникають з неправомірних дій, спрямовані вони на досягнення правомірного результату — відновлення порушеного майнового положення учасників економічного обороту.

178

На досягнення такого самого результату спрямовані й зобов’язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення. Згідно з гл. 83 ЦК України особа, яка без встановлених законом, іншими правовими актами чи угодою підстав придбала чи зберегла майно за рахунок іншої особи, зобов’язана повернути останній безпідставно придбане чи заощаджене майно (безпідставне збагачення).

В основу зобов’язальних правовідносин можуть бути покладені також інші дії громадян та юридичних осіб. Наприклад, у гл. 79 ЦК України передбачаються такі дії: особа, що діє в чужому інтересі без доручення, зокрема, з метою запобігання шкоди особистості чи майну іншої особи, за певних умов здобуває право на відшкодування зроблених нею необхідних витрат та іншого реально понесеного збитку. У цьому разі зобов’язання виникає з правомірної дії із запобігання збитку. Однак ця дія не є угодою чи адміністративним актом, а тому належить до інших дій громадян та юридичних осіб. При цьому законодавство передбачає можливість встановлення зобов’язань і з таких інших дій громадян та юридичних осіб, що прямо не передбачені законом та іншими правовими актами, але на загальних підставах і за змістом цивільного законодавства породжують цивільні права й обов’язки.

Зобов’язальні правовідносини можуть породжуватися також подіями, тобто юридичними фактами, що не залежать від волі людей. Найчастіше подія зумовлює не виникнення зобов’язання, а лише в межах конкретного зобов’язання певні права та обов’язки сторін. Так, настання такого страхового випадку, як повінь, спричиняє обов’язок страховика виплатити страхове відшкодування особі, майно якої застраховано від повеней, і право останнього жадати від страховика виплати йому цього відшкодування.

У п. 5 ст. 11 ЦК України 2003 р. окремо визначається така підстава виникнення зобов’язань, як рішення суду, що в Цивільному кодексі УРСР 1963 р. не виокремлювалося.

Припинення зобов’язання

Зазвичай дія зобов’язання припиняється тоді, коли передбачені зобов’язанням права і обов’язки будуть повністю здійснені. Як правило, це відбувається за умови виконання зобов’язання його учасниками. Проте зобов’язальні правовідносини можуть вважатися припиненими і за інших підстав (наприклад, з перебігом позовної давності).

179

За змістом припинення зобов’язання означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор — кредитором. Будь-які вимоги, які кредитор міг заявити до боржника виходячи з цього зобов’язання, стають юридично неможливими.

Припиненню зобов’язання присвячена гл. 50 ЦК України, де містяться норми, що передбачають різноманітні підстави припинення зобов’язання. Залежно від конкретних обставин існує кілька способів припинення зобов’язань:

•зобов’язання припиняється виконанням, здійсненим у відповідний спосіб (ст. 599 ЦК України);

•припинення зобов’язання переданням відступного (ст. 600 ЦК України). Зобов’язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, майна тощо). Розмір, строки і порядок передання відступного встановлюються сторонами;

•припинення зобов’язання зарахуванням (ст. 601 ЦК України). Зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги;

•припинення зобов’язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України). Зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами — новація. Новація не допускається щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, про сплату аліментів та в інших встановлених законом випадках; встановлено також, що новація припиняє додаткові зобов’язання, пов’язані з первісним зобов’язанням, якщо інше не встановлено договором;

•припинення зобов’язання прощенням боргу (ст. 605 ЦК України);

•припинення зобов’язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України);

•припинення зобов’язання неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК України) у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає;

•припинення зобов’язання смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України);

•припинення зобов’язання ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України).

180