Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

відправник вантажу (власник). Договір перевезення вантажу визначається як угода, за якою перевізник зобов’язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України). Договір перевезення вантажу взаємний і платний. Він вважається укладеним лише після передання вантажу перевізнику, а отже, є реальним. Тільки на морському транспорті договір перевезення, що називається договором фрахтування, або чартером, консенсуальний. Договір перевезення вантажу суто формальний. Він завжди укладається в письмовій формі, причому часто з дотриманням обов’язкових реквізитів, що встановлюються законодавством.

Договір перевезення, як правило, має публічний характер. Однак для цього мають дотримуватися певні умови:

•по-перше, перевізником повинна бути спеціалізована комерційна організація, що здійснює перевезення транспортом загального користування;

•по-друге, відповідно до транспортного законодавства чи ліцензії ця організація повинна бути наділена функціями суспільного перевізника, зобов’язаного здійснювати перевезення за вимогою того, хто звернувся;

•по-третє, ця організація повинна бути включена в особливий перелік осіб, зобов’язаних здійснювати перевезення транспортом загального користування, що підлягає обов’язковому опублікуванню.

Для укладення договору перевезення застосовується система єдиного документа. Заповнення і видача такого документа має важливе доказове значення. Залежно від виду документа, що визначає оформлення перевезення (ст. 909 ЦК України), розрізняють такі системи:

•накладної, застосовуваної практично на всіх видах транспорту;

•коносамента;

•чартера, що зазвичай застосовується на морському транспорті. Суб’єктами зобов’язання є перевізник і відправник вантажу.

Відправником можуть бути будь-які суб’єкти цивільного права, перевізником — лише комерційна організація чи приватний підприємець, що мають право здійснювати вантажні перевезення за законом чи на підставі ліцензії.

261

Предмет договору перевезення становлять послуги з доставки переданих перевізнику вантажів до пункту призначення. Ці послуги охоплюють не лише безпосередньо транспортування вантажів, а й інші дії, зокрема збереження, видачу вантажу одержувачу, навантаження і вивантаження. Згідно зі ст. 919 ЦК України перевізник зобов’язаний доставити вантаж до пункту призначення у визначені договором терміни, якщо інший термін не встановлений транспортним законодавством, а якщо терміни не обумовлені в договорі — у розумний термін.

Внесення провізної плати (фрахту на морському транспорті) та інших платежів є найважливішим обов’язком відправника вантажу. Розмір цієї плати встановлюється угодою сторін, якщо інше не встановлено транспортним законодавством. Виняток становить лише перевезення транспортом загального користування: провізна плата в цьому разі набирає форму твердого тарифу, затверджуваного в порядку, встановленому транспортними статутами і кодексами.

В основу майнової відповідальності учасників зобов’язання з перевезення вантажів покладено загальні принципи відповідальності в цивільному праві. У ст. 920 ЦК України передбачено, що в разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язань з перевезення сторони несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом, транспортними статутами і кодексами.

Разом з тим відповідальність глибоко специфічна. Насамперед вона належить до випадків обмеженої відповідальності — обмежує право на повне відшкодування збитків порівняно із загальним порядком. Обмеження можуть поширюватися на упущену вигоду й навіть на частину реального збитку.

Особливість відповідальності за порушення зобов’язань з перевезення полягає в тому, що вона може наставати не тільки за порушення вже укладеного договору, а й за невиконання дій, пов’язаних з організацією перевезень. Наприклад, відповідальність перевізника за неподання транспортних засобів і відправника за їх невикористання (ст. 921 ЦК України). У п. 2 ст. 921 ЦК України встановлено зразковий перелік обставин, при настанні яких перевізник чи відправник звільняється від відповідальності.

Відповідальність перевізника за несхоронність вантажу. Несхоронність вантажу може виявлятися в його втраті, нестачі й ушкодженні (псуванні).

262

Загальною умовою відповідальності перевізника є провина, що презумується. Перевізник відповідальний за несхоронність вантажу після його прийняття до перевезення і видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача чи псування вантажу відбулися через обставини, яким він не міг запобігти й усунення яких від нього не залежало.

Обсяг і характер відповідальності залежать від змісту порушеного обов’язку.

Відповідальність за неподання транспортних засобів чи за їх невикористання (ст. 921 ЦК України). Відповідальність перевізника за несхоронність перевезеного вантажу обмежується частиною реального збитку, заподіяного вантажовласнику (п. 2 ст. 924 ЦК України).

Договір перевезення пасажира і багажу. До завдань транспорту належить переміщення пасажирів і їхнього багажу.

Згідно з договором перевезення пасажира і багажу одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти пасажира в обумовлений пункт призначення, а в разі здачі багажу — доставити його до пункту призначення й видати, а інша сторона (пасажир) зобов’язується сплатити за проїзд встановлену суму, а в разі здачі багажу — плату за його провезення. Цей договір взаємний, оплатний і консенсуальний.

Договір перевезення пасажира транспортом загального користування публічний. Перевезення пасажирів регулюється в загальній формі ст. 910 ЦК України, статутами і кодексами, а також діючими на всіх видах транспорту загального користування Правилами перевезення пасажирів.

Основний обов’язок пасажира — сплатити провізні платежі. Виявлений на транспорті пасажир без квитка зобов’язаний сплатити штраф у встановленому розмірі і, крім того, вартість проїзду до найближчої станції (порту). Пасажири зобов’язані дотримувати встановлених правил перевезень. Перевізник зобов’язаний доставити пасажира до пункту призначення. Перевізник відповідальний за затримку відправлення пасажира, а також за запізнення прибуття до пункту призначення. Відповідальність перевізника настає за наявності його провини і полягає у сплаті неустойки (штрафу) у розмірі, встановленому нормативними актами. Провина перевізника в такому простроченні презумується.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених догово-

263

ром послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу (ст. 929 ЦК України).

Цей договір оплатний і взаємний. Розмір плати експедитору встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Предмет договору становлять послуги, пов’язані з перевезенням вантажу. Форма договору — проста письмова (ст. 930 ЦК України).

Сторонами договору є клієнт та експедитор. Клієнтами можуть бути будь-які особи, зацікавлені в отриманні експедиційних послуг, експедитором — лише особа, яка має відповідну ліцензію на здійснення транспортно-експедиційних послуг.

Договором транспортного експедирування може передбачатись надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов’язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв’язку з розірванням договору.

Завдання для практичних занять

1. Між КСП «Захід» і Управлінням залізниці Кіровоградської області було укладено договір про перевезення 50 т помідорів свіжого врожаю овочепереробному заводу. Було подано два вагони і повністю їх завантажено. На станції призначення при прийнятті вантажу було виявлено повну непридатність помідорів для переробки. В акті експертизи зазначалося, що помідори було забруднено залишками ви-

264

парів мінеральних добрив, тому продукція не може бути використана через загрозу отруєння і підлягає терміновому знищенню.

Встановлено також, що мінеральні добрива були одержані агрофірмою «Колос». Після вивантаження добрив вагони одразу були подані під завантаження продукцією для КСП «Захід». Останнє звернулося до залізниці про відшкодування збитків.

? Питання:

1.Проаналізуйте ситуацію з позицій права.

2.Хто має право вимагати відшкодування збитків?

3.Хто є суб’єктом відповідальності за збитки, завдані КСП «Захід»?

4.Наведіть визначення поняття «придатність рухомого складу щодо технічного і комерційного стану».

5.Як слід вирішити спір?

2. Студенти Недбайло, Федоров, Пшенишнюк їхали на гірськолижну базу автобусом Львів–Закопане. При посадці в автобус з дозволу водія вони помістили в багажне відділення автобуса три пари гірських лиж і три спортивні сумки.

Прибувши в Закопане, студенти не виявили двох сумок і заявили претензію водію про зникнення гірськолижного спорядження. З їхніх слів спорядження було в цих двох сумках, у третій сумці були продукти харчування. Водій відмовився зафіксувати факт пропажі, оскільки вміст сумок був йому невідомий.

Студенти звернулися з позовом до АТП-1212 про відшкодування вартості спорядження (три пари гірськолижних чобіт, три спортивних костюми та інші речі особистого користування) на загальну суму 5000 грн та моральної шкоди в сумі 2000 грн.

? Питання:

Як слід вирішити спір?

265

6.11.ЗБЕРІГАННЯ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗБЕРІГАННЯ

Поняття договору зберігання (схову). Підстави виникнення зобов’язань зі зберігання (схову). Зміст договору зберігання (схову). Окремі види договору зберігання (схову).

Зберігання на товарному складі. Складські документи. Варанти. Спеціальні види зберігання. Зберігання речі в ломбарді. Зберігання

речі в банку. Зберігання речі в камерах схову та інші договори зберігання (схову).

Договір охорони. Особливості правового регулювання договору охорони.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберегти річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦК України). Договір зберігання регулює відносини, пов’язані зі зберіганням, у побутовій сфері. Він характеризується односторонністю, безоплатністю, реальністю та особистісністю договірних зв’язків. У п. 2 ст. 936 ЦК України передбачено договір зберігання у професійній сфері: якщо зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов’язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Цей договір двосторонній, оплатний та консенсуальний.

Договір зберігання вважається публічним, якщо речі зберігаються суб’єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (п. 3 ст. 936 ЦК України).

Розрізняється зберігання загальне та спеціальне. Загальне зберігання регулюється загальними засадами про зберігання і поширюється на всі спеціальні види зберігання (cт. 936–955 ЦК України). Спеціальні види зберігання мають певні особливості, що випливають зі специфіки діяльності осіб, які здійснюють послуги щодо зберігання (ст. 967–978 ЦК України). До спеціальних видів зберігання належить зберігання речі в ломбарді (ст. 967 ЦК України), цінностей у банку (ст. 969 ЦК України), речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972 ЦК України), у гардеробі ор-

266

ганізацій (ст. 973 ЦК України), речей пасажира під час його перевезення (ст. 974 ЦК України), речей у готелі (ст. 975 ЦК України), речей, що є предметом спору (ст. 976 ЦК України), а також зберігання автотранспортних засобів (ст. 977 ЦК України), договорів охорони (ст. 978 ЦК України) та ін.

Залежно від виду речей, що передаються на зберігання, розрізняють зберігання регулярне (коли зберігаються індивідуально визначені речі) та іррегулярне (коли об’єктом зберігання є родові речі). У разі іррегулярного зберігання відбувається змішування речей, переданих на зберігання, з іншими речами одного роду та однієї якості (ст. 941 ЦК України). Особа, яка передала речі для іррегулярного зберігання, набуває права спільної власності разом з іншими поклажодавцями щодо всього майна, переданого на зберігання зберігачеві.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач. Предмет договору зберігання становить послуга, що полягає у виконанні корисних дій, спрямованих на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного об’єкта. Об’єктом зберігання, як правило, є рухома річ, яка може бути визначена як індивідуально, так і родовими ознаками.

До істотних умов договору зберігання належить строк (ст. 938 ЦК України). Розрізняють договір зберігання строковий, що укладається на визначений строк, і безстроковий, що припиняється вимогою повернути річ, що перебуває на зберіганні.

Договір зберігання укладається в письмової формі у випадках, встановлених ст. 208 ЦК України. Договір на зберігання речі в майбутньому має бути укладений у письмовій формі незалежно від вартості речі. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, що підписаний зберігачем. Плата за зберігання встановлюється договором. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати (ст. 946 ЦК України).

Договір зберігання на товарному складі. Уперше в Цивільному кодексі України 2003 р. врегульовано договір зберігання на товарному складі. За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ст. 957 ЦК України). То-

267

варним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов’язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності (ст. 956 ЦК України).

Зберігання речі в ломбарді (ст. 967, 968 ЦК України). Суб’єктами зберігання речі в ломбарді з одного боку є ломбард (зберігач) як юридична особа, з іншого — фізична особа (поклажодавець). Форма договору зберігання в ломбарді є письмовою і оформляється видачею поклажодавцю іменної квитанції (п. 1 ст. 967 ЦК України).

Зберігання цінностей у банку (ст. 969–971 ЦК України). Зберігачем за даним договором може бути виключно банк, правовий статус якого визначається спеціальним законодавством. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності (п. 1 ст. 969 ЦК України). Цей договір укладається в письмовій формі.

У ст. 970 ЦК України передбачено договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення до сейфа та одержання їх із сейфа. За договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, банк зобов’язаний лише надати індивідуальний банківський сейф і не відповідальний за його зміст (ст. 971 ЦК України).

Договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту має публічний характер, оскільки камери схову загального користування, що перебувають у віданні організацій та підприємств транспорту, зобов’язані приймати для зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів (ст. 972 ЦК України).

Зберігання речей у гардеробі організації має певні особливості. Зберігачем речей є юридична особа, яка має відповідний гардероб (ст. 973 ЦК України). Зберігач речі, зданої до гардеробу, незалежно від того, здійснюється зберігання за плату чи безоплатно, зобов’язаний вжити всіх заходів забезпечення схоронності речі.

Зберігання речей пасажира під час його перевезення (ст. 974 ЦК України). За цим договором зберігачем є власник відповідного транспортного засобу. Поклажодавцем може бути лише пасажир.

Зберігання речей у готелі (ст. 975 ЦК України). Готель відповідає за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка проживає в ньому. Готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання.

268

Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр). Законом передбачено два види секвестрів: договірний та судовий.

За договірним секвестром дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, що зобов’язується після розв’язання спору повернути річ особі, якій вона буде присуджена судом або вирішена за погодженням усіх осіб, між якими є спір (п. 1 ст. 976 ЦК України).

За судовим секвестром річ, що є предметом спору, може бути передана за рішенням суду на зберігання особі, призначеній судом, або особі, визначеній за домовленістю осіб, між якими є спір (п. 2 ст. 976 ЦК України). Судовий секвестр платний; плата встановлюється за рахунок сторін, між якими виник спір.

У Цивільному кодексі України 2003 р. передбачений новий вид зберігання — зберігання автотранспортних засобів (ст. 977). Це публічний договір, що передбачає зберігання автотранспорту суб’єктом підприємницької діяльності. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

Договір охорони є різновидом договору зберігання. За договором охорони охоронець, який є суб’єктом підприємницької діяльності, зобов’язується забезпечити недоторканність особи чи майна, яких охороняє. Володілець такого майна або особа, яка охороняється, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісяця сплачувати охоронцю встановлену плату (ст. 978 ЦК України).

Розрізняють договір охорони майна та договір охорони особи (сек’юриті).

Завдання для практичних занять

1. На період літніх канікул за усною домовленістю з комендантом гуртожитку та студентами третього курсу Іванченко та Сафроновим у кімнаті, де вони проживали, було залишено їх власні речі: светри, ковдри, книжки, зошити, холодильник та телевізор. Повернувшись після канікул, студенти не виявили своїх речей у кімнаті, двері в яку були пошкоджені. Студенти звернулися з претензією до коменданта гуртожитку, який відмовив їм роз’яснити ситуацію.

269

? Питання:

1.Як слід вирішити ситуацію?

2.Які умови зберігання майна в гуртожитках, готелях?

3.Чи виникли правовідносини з договору схову в цій ситуації?

2. Гр-ка Омелько поклала свою валізу в автоматичну камеру схову на залізничному вокзалі м. Суми. Наступного дня, повернувшись за валізою, Омелько виявила, що та зникла, а гніздо камери схову відкрите. Омелько звернулася до керівництва залізниці з вимогою про відшкодування вартості речей, які були у валізі, на суму 15 тис. грн.

? Питання:

1.Які правовідносини виникли між громадянкою Омелько і керівництвом залізниці?

2.Хто повинен відшкодувати збитки, завдані Омелько?

3.Проаналізуйте ситуацію.

270