Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

15.Загорулько А. И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права. — Харьков, 1996.

16.Зобов'язальне право: Навч. посіб. / За ред. проф. О. В. Дзери. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

17.Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

18.Ігнатенко В. Договірні та позадоговірні зобов'язання // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — ¹ 11.

19.Майданик Р. Забезпечувальне право власності // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — ¹ 1.

20.Малеин Н. С. Возмещение вреда, причиненного личности. — М., 1965.

21.Новицкий И. В., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950.

22.Новоселова Н. Обязательства из неосновательного приобретения (сбережения) имущества в практике арбитражных судов // Хозяйство и право. — 1995. — ¹ 7.

23.Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций / Под ред. Я. Н. Шевченко. — К., 1988.

24.Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. — Л., 1983.

25.Сумской Д. Вина как условие гражданско-правовой ответственности юридического лица // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — ¹ 8.

26.Цвійгерт К., Кетц Х. Неосновательное обогащение // Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. — М., 1998. — Т. 2.

27.Церетели Т. В. Деликты создания опасности // Сов. государство и право. — 1970. — ¹ 8.

28.Цивільне право України: У 2 кн. / За ред. О. В Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

29.Цивільне право України. Академ. курс: Підруч.: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Ін Юре, 2003.

30.Шимон С. І. До питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Зб. наук. ст. — К., 1996. — Вип. 1.

361

Розділ 8

СПАДКОВЕ ПРАВО

8.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПАДКУВАННЯ

Загальні положення спадкового права. Поняття та види спадкування. Правове положення спадкодавців та спадкоємців. Види та склад

спадщини. Відкриття спадщини. Місце відкриття спадщини. Право на спадкування. Усунення від права на спадкування. Спадщина. Особливості спадкування деяких видів майна.

Обов’язок спадкоємців відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.

Спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку зі спадкуванням. Спадкуванням називається перехід цивільних прав і обов’язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб — спадкоємців.

Умови і порядок спадкування регулюються правовими нормами, сукупність яких становить особливий інститут цивільного права, що становить спадкування. Нормами спадкового права встановлено дві підстави спадкування: за законом і заповітом. При спадкуванні за законом спадкодавець не виражає своєї волі щодо спадщини, тому воно переходить до осіб, коло яких вичерпне й визначене в законі. Спадкування за заповітом відбувається відповідно до розпоряджень спадкодавця.

Спадкування — це перехід прав та обов’язків фізичної особи (спадкодавця) після її смерті до спадкоємців відповідно до норм спадкового права.

Спадкування характеризується певними ознаками.

До підстав спадкування належать закон і заповіт, але для спадкування необхідний ще комплекс передбачених законом юридичних фактів;

362

До ознак спадкування належить єдність перехідних прав та обов’язків, тобто таких, що становлять одне ціле. Їх об’єднують одним терміном — спадщина, або спадкова маса. Майнові права, що переходять до спадкоємця, називаються спадковим активом, а обов’язки —

спадковим пасивом.

Перехід прав та обов’язків спадкодавця до спадкоємця відбувається порядком спадкового правонаступництва: переходять усі права; неможливо одні права прийняти, а від інших відмовитися.

Спадкові правовідносини виникають у разі смерті громадянина чи оголошення його у встановленому законом порядку померлим. З цими юридичними фактами закон пов’язує виникнення у спадкоємців суб’єктивного права на прийняття спадщини, а в усіх інших випадках — обов’язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Спадкові правовідносини мають абсолютний характер і спрямовані на спадкоємство цивільних прав та обов’язків від однієї особи (спадкодавця) до інших (спадкоємців). Прийнявши спадщину, спадкоємець стає учасником таких самих правовідносин, суб’єктом яких раніше був спадкодавець.

Виникнення спадкових правовідносин називається відкриттям

спадщини.

Склад спадщини має певні особливості. До нього входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися з його смертю (ст. 1218 ЦК України).

Згідно зі ст. 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права та обов’язки, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

•особисті немайнові права;

•право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

•право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

•права на аліменти, пенсію, допомогу або інші встановлені законом виплати;

•права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ст. 1220 ЦК України). Якщо впродовж однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб.

363

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому разі спадщина так само відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини стає місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК України). Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може бути лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керувати.

Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.

Законом визначені випадки усунення спадкоємців від права на спадкування (ст. 1224 ЦК України). Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести в нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини, батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

364

Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими недійсний або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунута від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від подання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував у безпорадному стані.

365

8.2.СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ ТА ЗАПОВІТОМ. СПАДКОВИЙ ДОГОВІР

Спадкування за заповітом. Поняття заповіту. Право на заповіт та право заповідача на призначення спадкоємців.

Заповідальний відказ. Право заповідача на заповідальний відказ. Предмет заповідального відказу.

Заповіт з умовою.

Заповіт подружжя. Встановлення сервітуту в заповіті.

Загальні вимоги до форми заповіту. Посвідчення нотаріусом секретного заповіту.

Тлумачення заповіту. Недійсність заповіту.

Спадкування за законом. Порядок реалізації спадкових прав. Черговість спадкування за законом. Зміна черговості одержання права на спадкування. Розмір частки у спадщині спадкоємців за законом.

Здійснення права на спадкування. Прийняття спадщини. Строки для прийняття спадщини. Право на відмову від прийняття спадщини. Перехід права на прийняття спадщини.

Відумерлість спадщини. Пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців. Охорона спадкового майна. Управління спадщиною.

Виконання заповіту. Призначення виконавця заповіту. Повноваження виконавця заповіту. Контроль за виконанням заповіту. Строк чинності повноважень виконавця заповіту.

Оформлення права на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину. Державна реєстрація права на спадщину.

Спадковий договір. Поняття, зміст, сторони у спадковому договорі. Форма спадкового договору. Забезпечення виконання спадкового договору. Розірвання спадкового договору.

Спадкування за заповітом

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. По суті заповіт є одностороннім правочином — дією однієї сторони, яку може представляти одна або кілька осіб (ч. 3 ст. 202 ЦК України). Зазвичай заповіт складається однією особою. Цивільний кодекс України передбачає складення так званого спіль-

366

ного заповіту. До нього належить заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). Заповіт має на меті настання певних юридичних наслідків: передання прав та обов’язків спадкодавця іншій особі — спадкоємцю.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (п. 1 ст. 1234 ЦК України). Це право здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника забороняється.

Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Він може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ст. 1235 ЦК України). Заповідач має право визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов’язки, встановити в заповіті сервітути, а також скасувати або змінити заповіт.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу, яка належить до спадкоємців за законом. У такому разі ця особа позбавляється права на спадкування.

Право спадкоємця деякою мірою обмежено законом: заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (п. 3 ст. 1235 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які належать йому на момент складання заповіту, а також права та обов’язки, які можуть належати йому в майбутньому. Він має право також скласти заповіт щодо всієї спадщини або її частини.

Заповідач має право зробити в заповіті заповідальний відказ (легат). Відказоодержувачами можуть бути особи, які належать, а також не належать до спадкоємців за законом (ст. 1237 ЦК України). Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, або до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена в заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

367

Умова, визначена в заповіті, повинна існувати на час відкриття спадщини (ст. 1242 ЦК України).

Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунутий від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, зазначених у заповіті (ст. 1242 ЦК України).

Спадкодавець має право встановити в заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 ЦК України). Відповідно до цього володілець сервітуту набуває право користування чужим майном, яке за заповітом переходить до іншої особи — спадкоємця (ст. 403 ЦК України).

Заповідач своїм особливим розпорядженням може призначити виконавця заповіту — фізичну або юридичну особу як серед спадкоємців, так і серед тих, хто не є спадкоємцем (ст. 1286 ЦК України).

Виконавець заповіту зобов’язаний вжити заходів охорони спадкового майна, а також повідомити спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини; вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань; управляти спадщиною; забезпечити одержання кожним зі спадкоємців частки спадщини, яка визначена в заповіті; забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Виконавець заповіту зобов’язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов’язані заповітом. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини (ст. 1290 ЦК України).

Повноваження виконавця заповіту доволі широкі, тому для запобігання зловживанню його дії потребують певного контролю з боку заінтересованих осіб, насамперед спадкоємців (ст. 1292 ЦК України).

Відповідно до ст. 1293 ЦК України спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають цьому Кодексу, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців.

Заповіт подружжя — це новий різновид заповіту, що вперше передбачений Цивільним кодексом України 2003 р. (ст. 1243). Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Важливо, що такий заповіт може бути складений лише щодо майна, яке належить подружжю на праві

368

спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. Таким чином, спадщина в цьому разі не відкривається, у спадкоємців не виникає право на спадкування. Тільки після смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті подружжя.

Дійсність заповіту безпосередньо пов’язана з додержанням відповідної форми (ст. 1247 ЦК України). Заповіт складається в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. 1251, 1252 ЦК України.

Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноруч або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. На прохання особи нотаріус може записати заповіт з її слів власноруч або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може самостійно прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 ЦК України).

Для якнайповнішого захисту інтересів заповідача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом (ст. 1249 ЦК України).

Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті власний посвідчувальний напис, скріплює печаткою, у присутності заповідача поміщає його в інший конверт і опечатує.

Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення у друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, і оголошує його зміст.

369

Законом передбачена можливість тлумачення заповіту (ст. 1256 ЦК України). Заповіт може тлумачитися після відкриття спадщини безпосередньо спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.

Заповіт може бути визнаний недійсним у випадках, передбачених ст. 1257 ЦК України. Так, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, вважається нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Спадкування за законом

Спадкування за законом виникає тоді, коли воно не змінено або не скасовано спадкодавцем у заповіті. У Цивільному кодексі України 2003 р. значно розширено коло спадкоємців за законом шляхом збільшення кількості черг спадкоємців (ст. 1261–1265 ЦК України). Розширено також кількість осіб, які мають право спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України).

Держава або особи публічного права за загальним правилом не визнаються законними спадкоємцями фізичної особи. Лише в разі відсутності спадкоємців за заповітом і законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття спадщина може переходити у власність особи публічного права — територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Для цього суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування, яка подається після спливу одного року після відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 ЦК України.

Уст. 1261–1265 ЦК України передбачається п’ять черг спадкоємців.

Упершу чергу право на спадкування за законом мають діти спад-

370