Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України). Передбачається можливість обмеження або збільшення розміру відшкодування безпосередньо законом або договором. Однак угода про обмеження відповідальності, якщо в законі передбачено інше (повна або збільшена відповідальність), вважається нікчемною.

Згідно зі ст. 1193 ЦК України допускається зменшення розміру відповідальності в таких випадках: якщо доведено вину обох сторін у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання; якщо кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню збитків або не вжив заходів для їх зменшення; суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Відповідальність, яка настає з вини обох сторін (кредитора і боржника), іноді називається змішаною.

У разі спільного заподіяння шкоди настає часткова або солідарна відповідальність. Підвищена відповідальність настає за умов, передбачених законом. Так, у ст. 1200 ЦК України передбачено, що розмір відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, законом може бути збільшений.

Юридичні підстави цивільної відповідальності встановлені в законодавстві, а фактичною підставою є склад цивільного правопорушення. До умов, за яких настає відповідальність, належать:

•протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи;

•шкідливий результат такої поведінки (шкоди);

•причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою;

•вина особи, що заподіла шкоду.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта або виявилась у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов’язання. Протиправність поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні договірного зобов’язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Простроченням боржника (ст. 612 ЦК України) є невиконання ним зобов’язання в обумовлений строк (термін).

Під шкодою розуміється зменшення або втрата (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об’єкта правопору-

191

шення розрізняють шкоду майнову та немайнову (моральну). Наприклад, порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особи моральної (немайнової) шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням договірних зобов’язань, виникає лише у випадках, передбачених законом або договором, наприклад, при заподіянні моральної шкоди товаром неналежної якості, придбаним у роздрібній торговельній мережі (ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умова цивільної відповідальності полягає в наявності причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони.

Вина в цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків. У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. У ст. 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Особа вважається невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання. Особливість цивільної відповідальності полягає в тому, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором.

Особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Завдання для практичних занять

1. За договором купівлі-продажу ВАТ «Метан» передало ТОВ «Зовнішекспотранс» свою продукцію на суму 100 мінімальних заробітних плат. За умовами договору ТОВ «Зовнішекспотранс» повинно було протягом десяти днів з моменту передання продукції оплатити її вартість. Порушуючи умови договору, ТОВ «Зовнішекспотранс» відмовилось оплатити передану йому продукції.

Голова правління ВАТ «Метан» заявив позов до ТОВ «Зовнішекспотранс». У позові він просив господарський суд стягнути вартість поставленої йому продукції в доларах США, які є на

192

рахунку відповідача в іноземній валюті. Не отримавши своєчасно відповіді на претензію, голова правління ВАТ «Метан» подав позов до господарського суду. З метою забезпечення позову позивач просив господарський суд винести ухвалу про накладення арешту на грошові кошти відповідача в іноземній валюті.

? Питання:

Як слід вирішити спір?

2. Орендодавець — фірма «А» звернулася до господарського суду з позовом до орендаря — АТ «Б» про стягнення договірної неустойки за прострочення внесення орендних платежів за оренду земельної ділянки. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що договірна неустойка не підлягає застосуванню, оскільки договір оренди не має сили у зв’язку з відсутністю його реєстрації (ст. 126 ЦК України).

? Питання:

1.Яке рішення повинен ухвалити суд?

2.До якого питання належить це завдання?

3.До господарського суду звернулося ТОВ з позовом до корпорації про стягнення з неї неустойки за порушення термінів передання товарів за договором міни.

Як випливає з матеріалів справи, сторонами укладений договір міни, відповідно до якого корпорація зобов’язалася передати ТОВ до 1 травня 2000 р. олію соняшникову, а ТОВ — передати корпорації до 15 травня 2000 р. відповідну кількість дизельного палива.

До встановленого договором строку корпорація свої зобов’язання

вповному обсязі не виконала. Це стало підставою для призупинення ТОВ виконання свого зобов’язання і пред’явлення позову про стягнення зі сторони, що порушила договір, неустойки.

? Питання:

1.Яке рішення повинен ухвалити суд?

(Звернути увагу на можливість обмеження стягнення неустойки в часі зазначеними діями відповідача.)

193

Список використаної та рекомендованої літератури

Нормативна

1.Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР України. — 1996. — ¹ 30. — Ст. 184.

2.Цивільний кодекс України. — К., 2003.

3.Цивільний процесуальний кодекс України, 1963 р. (з наступними змінами).

4. Господарський кодекс України. — К.: Юрінком Інтер, 2003.

5.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // ВВР України. — 2001. — ¹ 5–6. — Ст. 30.

6.Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. // ВВР України. — 1999. — ¹ 42–43. — Ст. 378.

7.Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 р. // www.liga.net.

8.Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. // ВВР України. — 1991. — ¹ 20. — Ст. 249.

9.Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. // ВВР України. — 1991. — ¹ 49. — Ст. 682.

10.Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 р. // www.liga.net.

11.Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. // ВВР України. — 1992. — ¹ 47. — Ст. 642.

12.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. // ВВР України. — 1991. — ¹ 29. — Ст. 377.

13.Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. // www.liga.net.

14.Положення про кредитування: Затв. постановою правління НБУ від 28 вересня 1995 р. // www.liga.net.

Навчальна

15.Азімов Г. Н. Забезпечення виконання зобов’язань: Навч. посіб. — Х., 1995.

16.Боднар Т. В. Гарантія як вид забезпечення виконання зобов’язання за Цивільним кодексом України: Наук.-практ. коментар рішень та постанов господарських судів України //Вісн. господар. судочинства. — 2003. — ¹ 2.

17.Брагинский М. И., Ветрянский В. В. Договорное право: В 2 кн. — М.: Статут, 2001.

194

18.Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность (теоретические аспекты). — М., 1976.

19.Васьковський О. В. Момент виконання зобов’язань у порядку безготівкових розрахунків // Вісн. господар. судочинства. — 2003. — ¹ 2.

20.Волевиявлення сторін і звичайні умови договору за чинним законодавством: Наук.-практ. коментар рішень та постанов господарських судів України // Вісн. господар. судочинства. — 2003. — ¹ 1.

21.Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. ред. Е. А. Васильев. — М.: Междунар. отношения, 1993.

22.Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 2002.

23.Гражданское право Украины: В 2 ч./ Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. — Харьков: Основы, 1996.

24.Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства. Сер. «Бібліотека судді» / За заг. ред. П. І. Шевчука. — К.: Ін Юре, 2002.

25.Зобов’язальне право: Навч. посіб. / За ред. проф. О. В. Дзери. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

26.Емельянов В. П. Гражданское право Украины: Практ. пособие. — Харьков: Консум, 2000.

27.Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

28.Ігнатенко В. Договірні та позадоговірні зобов’язання // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — ¹ 11.

29.Кот О. О. Перехід прав кредиторів: Історія. Теорія. Законодавство. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

30.Ломидзе О., Ломидзе Э. Проблемы защиты права кредитора по неденежному обязательству при банкротстве организации должника // Хозяйство и право. — 2001. — ¹ 3.

31.Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

32.Мацепура І. Способи забезпечення зобов’язань // Укр. право. — 1997. — ¹ 3.

33.Новицкий И. В., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950.

34.Первомайский О. Комментарий к Закону Украины «О концессиях» // Юрид. вісн. України. — 2002. — ¹ 28–32.

35.Судовий розгляд справ про визнання договорів неукладеними: Наук.-практ. коментар рішень та постанов господарських судів України // Вісн. господар. судочинства. — 2003. — ¹ 2.

195

Розділ 6

ДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

6.1. ПОНЯТТЯ ТА УМОВИ ДОГОВОРУ. УКЛАДЕННЯ, ЗМІНА І РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ

Поняття та види договору. Зміст договору.

Публічний договір. Договір приєднання. Попередній договір. Договір на користь третьої особи. Тлумачення умов договору.

Укладення договору. Форма договору. Момент укладення договору. Місце укладення договору. Договір та правові акти органів державної влади. Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, кон-

курсах тощо.

Підстави зміни або розірвання договору. Правові наслідки зміни або розірвання договору та форми зміни або розірвання договору.

Поняття та види договору

Договір у цивільному праві має кілька значень: юридичний факт, що лежить в основі зобов’язання; безпосередньо договірне зобов’язання; документ, що закріплює факт встановлення зобов’язальних правовідносин.

Договір як юридичний факт, що покладений в основу зобов’язальних правовідносин, — це угода двох або кількох осіб про встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків (п. 1 ст. 626 ЦК України).

Велика частина угод, що розглядаються в цивільному праві, є договорами. До договорів застосовуються загальні правила про двосторонні та багатосторонні угоди (гл. 16 ЦК України). До зобов’язань, що виникають з договору, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не передбачено загальними правилами про договори і правилами про окремі види договорів (ст. 626 ЦК України).

197

Договір — це вольовий акт, що становить єдине волевиявлення, виражає загальну свободу сторін договору. У ст. 627 ЦК України закріплено правило, що забезпечує свободу договору. Свобода договору припускає, що суб’єкти вільні у вирішенні питання, укладати чи не укладати договір. В окремих випадках обов’язок укласти договір встановлюється законом. Наприклад, при оренді державного майна його страхування для орендаря обов’язкове.

Свобода договору припускає також свободу вибору партнера. Так, орендар, що зобов’язаний застрахувати державне майно, має право вибрати страховика самостійно.

Свобода договору припускає й свободу вибору умов договору (п. 1 ст. 628 ЦК України). Якщо умова договору передбачена нормативним актом, вона застосовується тому, що сторони не встановили інше (диспозитивна норма). Сторони можуть передбачити інші умови угодою чи виключити її застосування.

Свобода договору припускає і свободу учасників у виборі виду договору. Згідно зі ст. 6, 627 ЦК України сторони можуть укласти договір як передбачений законом, так і не передбачений законом чи іншими актами. Сторони можуть укладати і так звані змішані договори (п. 2 ст. 628 ЦК України).

Незважаючи на свободу договору він повинен відповідати обов’язковим для сторін правилам, встановленим законом чи нормативними актами (імперативними нормами), що діють у момент його укладення. Існування таких норм потрібне для захисту публічних інтересів. Ст. 633 ЦК України передбачає публічний договір і встановлює, що умови договору на продаж товарів, робіт, послуг повинні бути для всіх споживачів однакові.

Якщо після укладення договору прийнято закон, що встановлює інші обов’язкові для сторін правила, умови укладеного договору зберігають силу, крім випадків, коли в законі встановлено, що його дія поширюється на відносини, які виникли з раніше укладених договорів (ст. 5 ЦК України).

Зміст договору — це умови, щодо яких сторони дійшли згоди. Умови поділяються на істотні, звичайні та випадкові.

Істотними визнаються умови, необхідні й достатні для укладення договору. Істотні умови залежать від особливостей конкретного договору. Наприклад, для договору оренди — це орендна плата, для договору купівлі-продажу — ціна.

Законодавець встановлює певні орієнтири для вирішення питання, чи належить умова до істотної:

198

•це умови про предмет, оскільки без цього неможливо укласти жодний договір;

•це умови, визначені в законі чи в інших правових актах як істотні (наприклад, при укладенні договору застави необхідно зазначити, у якої сторони розміщується предмет застави);

•це умови, необхідні для договорів цього виду, що виражають його природу і без яких він не може існувати (наприклад, договір страхування повинен містити умову про страховий випадок);

•це умови, стосовно яких, на думку однієї зі сторін, повинна бути досягнута згода.

Звичайні умови не мають потреби в узгодженні сторін. Звичайні умови передбачені у відповідних нормативних актах і починають діяти в момент укладення договору. Але це не означає, що вони діють всупереч волевиявленню сторін. Звичайні умови, як і інші, базуються на угоді сторін. У цьому разі власне у факті укладення цього виду договору виявляється воля сторін. До звичайних умов можна зарахувати ризик випадкової загибелі майна при оренді, а також звичаї ділового обороту, застосовні до відносин сторін.

Випадковими вважаються умови, що змінюють або доповнюють звичайні умови. У договір вони включаються за бажанням сторін. Наявність чи відсутність таких умов не впливає на дійсність договору. Відсутність випадкової умови може спричинити визнання договору неукладеним лише тоді, коли зацікавлена сторона доведе, що вимагала узгодження цієї умови.

У зміст договору іноді включають права та обов’язки сторін. На думку більшості фахівців [70], права та обов’язки сторін становлять зміст зобов’язальних правовідносин, заснованих на договорі, а не власне договору як юридичного факту, що породив ці зобов’язальні відносини. Окремі вчені [63] до істотних зараховують умови, закріплені в імперативній нормі закону. При цьому зауважимо, що важлива ознака істотних умов полягає в обов’язковому їх узгодженні сторонами, у противному разі договір не вважається укладеним. Це відрізняє зазначені умови від усіх інших. Умови ж, що містяться в імперативній чи диспозитивній нормі, набирають чинності автоматично при укладенні договору без попереднього їх узгодження, а тому належать до звичайних умов договору.

Форма договору. Для укладення договору необхідно узгодити всі його істотні умови у відповідній формі (ст. 639 ЦК України). До форми договору застосовуються загальні правила. Якщо сторони до-

199

мовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним після надання йому встановленої форми, навіть якщо закон не вимагає цього. Для укладення реального договору потребується не лише встановлена форма його укладення, а й передання відповідного майна (п. 2 ст. 640 ЦК України). Форма договору покликана закріплювати і в належний спосіб відбивати узгоджене волевиявлення його сторін. Проте в окремих випадках зміст договору викликає неоднозначне тлумачення, і це породжує суперечки між його учасниками. З метою вирішення зазначених суперечок у ст. 213 і 637 ЦК України містяться правила тлумачення договору.

Види договору. Для того щоб учасники договору могли зорієнтуватись у розмаїтті договорів, останні поділяють на окремі види. Це має не тільки теоретичне, а й практичне значення.

Основний договір безпосередньо зумовлює права та обов’язки сторін, пов’язані з переміщенням матеріальних благ: переданням майна, виконанням робіт тощо.

Попередній договір — це попередня угода сторін про укладення основного договору в майбутньому. Укладення попереднього договору регламентує ст. 635 ЦК України. Попередній договір повинен містити умови, що дають змогу встановити предмет, а також інші істотні умови основного договору. У попередньому договорі вказується термін, коли сторони зобов’язуються укласти основний договір. Якщо такий термін не визначений, основний договір підлягає укладенню протягом року з моменту укладення попереднього договору. Якщо одна зі сторін ухиляється від укладення основного договору, застосовуються правила, передбачені п. 2 ст. 635 ЦК України. Відмінність попереднього договору від угоди про наміри полягає в тому, що в останньому фіксується лише бажання сторін вступити в договірні відносини. При цьому угода не породжує жодних прав і обов’язків сторін, якщо в ній не встановлено інше.

Договори на користь їх учасників і договори на користь третіх осіб різняться залежно від того, хто може вимагати виконання договору. Як правило, договори укладаються на користь їх учасників. Разом з тим існують договори, що укладаються на користь третіх осіб.

Згідно зі ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи

визнається той, у якому сторони встановили, що боржник зобов’язаний здійснити виконання не кредитору, а зазначеній чи не зазначеній у договорі третій особі, що має право вимагати від боржника виконання зобов’язання на свою користь. Наприклад, укладення оренда-

200