Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

відальність за своїми зобов'язаннями в межах закріпленого за нею майна.

•Здатність бути позивачем і відповідачем у судах, що надає право захищати свої права і відповідати за взяті зобов'язання.

•Реєстрація відповідно до вимог чинного законодавства. Це означає, що юридична особа підлягає державній реєстрації (дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру) і тільки

змоменту реєстрації набуває статусу юридичної особи й може бути суб'єктом цивільних та інших відносин. Згідно зі ст. 80 ЦК України 2003 р. юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб: розпорядчий, явочний, нормативно-явочний, дозвільний та договірний.

•Наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю. Юридичні особи приватного права в Україні мають не спеціальну, а загальну правоздатність (ст. 91 ЦК України), можуть вчиняти будь-які правочини. Юридичні ж особи публічного права можуть вчиняти правочини, що не суперечать їхньому правовому статусу.

Юридична особа має такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, за винятком тих, що за природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК України). Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення відповідного запису до єдиного державного реєстру; обмежена ж вона може бути лише за рішенням суду. Дієздатність юридичної особи означає, що вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до закону та установчих документів. Органи юридичної особи створюються в порядку, встановленому законом та установчими документами (ст. 92 ЦК України).

Юридична особа має право створювати філії та представництва, якими є територіально відокремлені структурні підрозділи юридичної особи. Правовий статус філій та представництв визначений у ст. 95 ЦК України.

Згідно зі ст. 81 ЦК України юридичні особи поділяються на види залежно від мети їх створення: шляхом об'єднання осіб і майна. До них зараховують господарські товариства. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників). Товариство може бути створено також однією особою.

Закон вирізняє підприємницькі товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. Такі товарист-

71

ва можуть бути створені як господарські товариства (повне; командитне; з обмеженою відповідальністю; акціонерне) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між учасниками.

Зважаючи на особливості створення, розрізняють юридичних осіб приватного і публічного права.

Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (ст. 87 ЦК України), а публічного — на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи як публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо), так і приватного (підприємницькі товариства), а також брати участь у діяльності останніх на загальних підставах.

Зауважимо, що Господарський кодекс України вирізняє такі види юридичних осіб, як підприємства і об'єднання. У ст. 63 ГК України визначені види підприємств за формою власності:

•приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

•підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство комунальної власності);

•комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

•державне підприємство, що діє на основі державної власності;

•підприємство, засноване на змішаній формі власності (об'єднання майна різних форм власності).

Проте ані Конституція України, ані Цивільний кодекс України не виокремлюють такої форми власності, як колективна.

Юридична особа може припинити існування в разі передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або внаслідок ліквідації.

Ліквідація юридичної особи — це повне припинення існування юридичної особи без виникнення правонаступництва. Підстави ліквідації юридичних осіб регламентовані ст. 110 ЦК України, порядок ліквідації платоспроможної юридичної особи і порядок задоволення вимог кредиторів — ст. 111 ЦК України.

72

Завдання для практичних занять

1. Громадяни України К. та А., а також громадянин Німеччини М. вирішили створити страхову компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Керуючись Цивільним кодексом України, засновники виходили з того, що страхова компанія може здійснювати будь-який вид підприємницької діяльності, а особисте, майнове страхування, страхування відповідальності, перестрахування та фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням тільки після отримання відповідні ліцензії. Це й було зазначено у статуті. Проте їм було відмовлено в реєстрації страхової компанії.

? Питання:

1.На яке коло питань розраховано це завдання?

2.Якими повинні бути дії зазначених осіб, щоб вони могли відкрити страхову компанію?

2.Товариство з обмеженою відповідальністю «Досвід» (далі — ТОВ) зареєстровано в Печерському районі м. Києва за адресою одного із засновників Р., який пізніше вибув з учасників ТОВ. Товариство було змушено укласти договір оренди жилого приміщення з гр-ном В., що мешкає по вул. Урицького, 7/8 (Голосіївський р-н), де й розмістило свій орган управління. Інші підрозділи ТОВ було розташовано в інших місцях. За одним з договорів підряду ТОВ не виконало своїх зобов'язань, і контрагент надіслав йому претензію за адресою, де розміщувався орган управління останнього. Не отримавши у відповідний термін відповіді на претензію, контрагент вирішив звернутися з позовом до господарського суду.

? Питання:

1.На яке питання розраховано це завдання?

2.Як слід розв’язати завдання?

3.Пометун — голова правління відкритого акціонерного товариства «Світанок» (далі — ВАТ) — уклав договір купівлі-продажу одного з приміщень, яке належало ВАТ на праві власності. Ос-

73

таннє звернулося з позовною заявою до господарського суду про визнання цього договору недійсним, мотивуючи тим, що відповідно до статуту ВАТ Пометун не мав належно оформлених повноважень щодо укладення цього договору. Вирішення питань про відчуження приміщень є виключною компетенцією загальних зборів ВАТ. Рішенням господарського суду договір купівлі-прода- жу приміщення ВАТ громадянином-підприємцем С. було визнано недійсним. Останній не погодився з прийнятим рішенням і має намір звернутися з апеляційною скаргою до апеляційного господарського суду.

? Питання:

1.На яке коло питань розраховано це завдання?

2.Яке рішення має прийняти апеляційний господарський суд?

74

1.9. ДЕРЖАВА ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ І АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Правові форми участі держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством.

Правові форми участі АРК у відносинах, що регулюються цивільним законодавством.

Правові форми участі територіальних громад у цивільних відносинах, що регулюються цивільним законодавством.

Відповідальність за зобов'язаннями держави, АРК, територіальних громад. Розмежування відповідальності за зобов'язаннями держави, АРК, територіальних громад та створених ними юридичних осіб.

Держава є суб'єктом публічного права, бере участь у цивільно-пра- вових відносинах безпосередньо через відповідні державні органи чи уповноважених осіб. Правоздатність держави має цільовий характер. Держава є носієм публічної влади, здійснює функції в інтересах суспільства. Загалом держава має цільову правоздатність, що є наслідком виконання нею функції носія публічної влади.

Територіальна громада є також суб'єктом цивільно-правових відносин. Територіальні громади здійснюють цивільні права і обов'язки через органи місцевого самоврядування, компетенція яких встановлена законом (ст. 172 ЦК України).

Держава і територіальні громади є активними учасниками речових правовідносин. Держава може бути власником майна. Право державної власності здійснюється відповідними державними органами. Названі суб'єкти можуть бути учасниками зобов'язальних відносин (наприклад, це договори поставки для державних потреб, підряду, позики тощо).

Згідно зі ст. 167 ЦК України держава діє в цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Територіальні громади є новим суб'єктом правових відносин. Органами місцевого самоврядування, що репрезентують спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ра-

75

ди. Територіальні громади мають спеціальну правоздатність, що визначена для неї законом.

Автономна Республіка Крим є специфічним суб'єктом цивільних правовідносин. Згідно з правовим статусом АРК визнається як автономне утворення.

Держава і територіальні громади беруть участь у цивільних правовідносинах безпосередньо через свої органи або опосередковано через створені ними юридичні особи.

Опосередкованою формою участі держави і територіальних громад забезпечується можливість створення юридичних осіб. Згідно з п. 2 ст. 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи як публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках і порядку, встановлених Конституцією України та законами, так і приватного права (підприємницькі товариства), а також брати участь в діяльності останніх на загальних підставах (п. 3 ст. 167 ЦК України). Територіальні громади так само можуть створювати юридичні особи приватного права і брати участь в їх діяльності (п. 3 ст. 169 ЦК України). Держава, створюючи юридичні особи, наділяє їх певним майном і здійснює контроль за діяльністю, причому майно передається у власність створеної юридичної особи, а держава має виключно право на корпоративне управління діяльністю цієї особи.

Держава і територіальні громади можуть брати участь в особистих немайнових правовідносинах й наділятися тільки тими особистими немайновими правами, які не суперечать їх правовій природі. Наприклад, держава і територіальні громади можуть мати право на ділову репутацію, найменування, інформацію. Держава має також особливе право на державну таємницю.

Держава і територіальна громада є учасниками речових правовідносин. У ст. 326 ЦК України передбачається, що держава може бути власником майна, у тому числі грошових коштів. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідні органи державної влади. До об'єктів права державної власності належать земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею органів, майно збройних сил, органів державної безпеки, внутрішніх та прикордонних військ, єдина енергетична система, система транспорту загального користування, зв'язку та інформації, кошти державного бюджету, резервні та страхові фонди, майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, майно державних підприємств, об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що

76

становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток, а також інше майно, передане у власність України іншими державами, юридичними особами і громадянами тощо. Державними органами, що здійснюють право державної власності є, зокрема, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Фонд державного майна України, Державне казначейство України та інші відповідні органи. У сфері речових правовідносин держава наділена такими виключними повноваженнями: набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК України), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК України), реквізованого майна (ч. 3 ст. 354 ЦК України), конфіскованого майна (ч. 1 ст. 354 ЦК України). Держава є суб'єктом спільної власності за участю інших учасників правовідносин.

Територіальні громади відповідно наділені правом комунальної власності, яке реалізують відповідні органи місцевого самоврядування (ст. 327 ЦК України).

Держава і територіальні громади є також учасниками зобов'язальних відносин (договори поставки, підряду, позики, банківського вкладу, купівлі-продажу державного та комунального майна, оренди тощо).

Цивільно-правова відповідальність держави і територіальної громади настає за невиконання як цивільно-правових зобов'язань, так і деліктних зобов'язань (наприклад, за шкоду, завдану державними органами).

У ст. 176 ЦК України 2003 р. вперше в Україні передбачено принцип розмежування відповідальності за цивільно-правовими зобов'я- заннями.

Держава може набувати окремих прав інтелектуальної власності, а також може бути спадкоємцем за заповітом.

Держава бере участь у зовнішньоекономічних відносинах (міжнародні концесійні договори, інвестиційна діяльність, договори зовнішньої позики тощо).

77

1.10.ПРАВОЧИНИ: ПОНЯТТЯ І ВИДИ. УМОВИ ЧИННОСТІ УГОД

Загальні положення про правочин. Поняття і види правочинів. Форма правочину та деякі недійсні правочини. Способи волевияв-

лення; характеристика окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недодержання форми правочину.

Державна реєстрація правочину та місце його вчинення. Презумпція правомірності правочину. Відмова від правочину.

Поняття недійсності правочину. Правові наслідки недійсності правочину. Момент недійсності правочину.

Правочин є найпоширенішою підставою виникнення цивільних прав і обов'язків. За правовою природою правочин є юридичним фактом.

Правочином визнаються вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. До правочинів належать різні види договорів: купівлі-продажу, дарування, підряду, майнового найму, оренди, позики тощо, а також оголошення конкурсу, заповіт та інші дії. Термін «правочин», що використовується в ЦК України 2003 р., є суто українським. Цей термін використовувався в українському законодавстві упродовж 20–30-х років ХХ ст., він тотожний терміну «угода», що містився в ЦК УРСР 1963 р.

У теорії цивільного права під юридичними фактами розуміються конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і насамперед виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Юридичні факти поділяються за ознаками залежності від волі суб'єктів на події та дії.

До подій належать обставини, перебіг яких не залежить від волі людини стихійне лихо, народження, смерть людини тощо. Дії відбуваються за волею суб'єктів — юридичних і фізичних осіб.

В окремих випадках події (смерть, пожежа) можуть наставати внаслідок дій людей, що можуть бути чи не бути учасниками правовідносин. Але в будь-якому разі потрібно чітко розрізняти дії і події як підстави виникнення цивільних прав і обов'язків. Так, якщо

78

в результаті дії настала смерть громадянина, то це означає, що в результаті цього юридичного факту (дії) виникають правовідносини з відшкодування шкоди. Смерть же як подія зумовлює правовідносини з прийняття спадщини.

Залежно від того, чи відповідають дії вимогам закону або нормативних актів, вони поділяються на правомірні й неправомірні. До правомірних діянь належать, наприклад, договори, однобічні угоди, створення продуктів інтелектуальної творчості та ін. Неправомірними (або деліктами) визнаються дії, здійснення яких суперечить нормам цивільного законодавства. До неправомірних дій належать заподіяння шкоди іншій особі чи придбання заощадження майна без достатніх підстав. Правомірні дії поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки.

Правочин є вольовим актом, і цим він відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини. Цивільний кодекс України 2003 р. допускає різні форми зовнішнього волевиявлення: словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеться про конклюдентні дії, тобто дії, в яких втілюється воля особи укласти правочин.

Правочин — це правомірна вольова дія. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує правові наслідки, яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. За правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) — вольових дій, що суперечать вимогам закону й зумовлюють правові наслідки, яких сторони не бажали.

Закон передбачає, що правочин завжди правомірний, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Правова мета правочину є підставою, наприклад, набуття права власності. Разом з тим правова мета правочину повинна бути досяжною і законною. Правочин, мета якого не відповідає цим вимогам, є недійсним (наприклад, якщо порушує публічний порядок — ст. 228 ЦК України).

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, які мають бути виконані задля чинності правочину. Перелічимо їх.

1.Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

79

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлюються ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Деякі правочини вважаються вчиненими лише з моменту їх державної реєстрації, що прямо встановлено у ст. 210 ЦК України 2003 р. Правочини підлягають державній реєстрації лише у випадках, прямо передбачених законом. Це стосується нерухомого майна (ст. 657 ЦК України), договору про передання нерухомого майна під виплату ренти (ст. 731 ЦК України), договору управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК України) і договору довічного утримання (догляду), згідно з яким у власність передається нерухоме майно (ст. 745 ЦК України).

Види правочинів

Правочини класифікуються на види за різними ознаками. Слід ознайомитися з різними точками зору з цього питання, що існують у теорії цивільного права.

Не існує єдиної класифікації, яка охоплює всі види правочинів, тому що в основу розподілу правочинів на види покладаються різні критерії.

1. За кількістю сторін, що беруть участь у правочині, розрізняють одно-, двочи багатосторонні правочини.

Одностороннім правочином є вольова дія однієї сторони, якою може бути одна особа (наприклад, заповіт). Права з одностороннього правочину виникають, як правило, у інших осіб, обов'язки ж виникають лише для особи, яка вчинила цей правочин.

Згідно зі ст. 202 ЦК України до односторонніх правочинів застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Дво- чи багатосторонні правочини називаються договорами, оскільки для їх вчинення необхідні не тільки вольові дії сторін, а й узгодженість цих дій. А це можливо лише за договором. Зокрема, це договори купівлі-продажу, міни, оренди та ін.

Для вчинення багатосторонніх правочинів необхідно узгодження дії трьох або більше сторін.

80