Правознавство / Навчальна література / Цивільне право України

Строк виконання обов'язку має важливе значення і може встановлюватися учасниками правовідносин або законом.

Зловживання правом

Проаналізуємо існуючі в теорії цивільного права точки зору щодо правомірності існування такого поняття, як зловживання правом.

Цивільні права, що здійснюються всупереч їх призначенню, не мають правового захисту. Зловживання правом визначається як цивільне правопорушення, що здійснюється уповноваженою особою у процесі здійснення свого права, пов'язаного з використанням недозволених засобів його реалізації, але в межах звичайного типу поведінки, що визначається змістом цього права. Зловживання правом має на меті навмисне заподіяння шкоди іншій особі. Зловживання правом називається шиканом. Уповноважена особа при цьому спирається на формально належне їй право.

Зловживання правом може виявлятися в межах належних особі прав, але без наміру спеціально нанести шкоду іншій особі. Тоді воно не вважається шиканом, але результати нанесення шкоди недозволеними засобами характеризують і цей вид правопорушення. Їх відмінність полягає в суб'єктивному складі правопорушень — здійснення свого права без наміру спеціально нанести шкоду іншій особі і здійснення свого права спеціально з метою нанесення шкоди.

Антимонопольні заборони і правила про неприпустимість недобросовісної конкуренції як різновиди межі здійснення цивільного права

Одним з поширених засобів протидії здійсненню прав всупереч суспільним інтересам є антимонопольні заборони. Антимонопольне регулювання — це процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках або діяльності конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників. Саме собою монопольне становище того чи іншого суб'єкта цивільних (господарських) правовідносин не визнається порушенням антимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» визнає зловживання монопольним становищем на ринку. У ст. 4 цього Закону визначено дії, які вважаються зловживанням монопольним становищем.

31

1.5. ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ

Право на захист цивільних прав та інтересів. Види захисту: судом, державним органом, нотаріусом. Самозахист цивільних прав.

Органи, що здійснюють захист цивільних прав. Здійснення права на захист. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

Суб'єктивне право передбачає поєднання трьох можливостей: визначеної поведінки правомочної особи, вимоги вчинення певних дій з боку інших (зобов'язаних) осіб, звернення в разі потреби до примусової сили державного апарату для реалізації іншої можливості. Суть суб'єктивного права завжди право на щось. Суб'єктивне право — це насамперед право конкретного суб'єкта. Саме конкретність, певність є основною ознакою правової природи суб'єктивного цивільного права. Суб'єктивне право — це свобода, гарантована законом, визнана правом, і тому ця можливість самостійно діяти і приймати вольові рішення підлягає обов'язковому захисту з боку держави. Суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок (наприклад, договір найму, купівлі-прода- жу). Якщо власник приймає рішення відчужити належне йому на праві власності майно, то він здійснює своє право розпоряджання шляхом вчинення дій, спрямованих на припинення права власності в порядку, встановленому законодавством. Дії можуть мати тривалий характер, а в окремих випадках з урахуванням характеру права воно вичерпується однією дією. Наприклад, прийняття спадкоємцем спадщини — дія, що є підставою виникнення у нього права власності.

Дії, які здійснює уповноважена особа, називаються способами здійснення суб'єктивного права. Закон може надавати право уповноваженій особі вчиняти лише одну конкретну дію або вибрати серед інших певний варіант поведінки. Згідно з п. 2 ст. 874 ЦК України підрядчик має право замість продажу предмета побутового підряду притримати його або вимагати відшкодування.

32

В окремих випадках здійснення суб'єктивного права можливе лише за згодою особи, інтереси якої можуть бути порушені. Так, для продажу частки спільної власності продавець зобов'язаний повідомити у письмовій формі інших учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її.

Вибір способу суб'єктивного права залежить також від мети, яку ставить уповноважена особа. Наприклад, якщо мається на меті безоплатне передання власного майна — це дарування, якщо одержання грошової винагороди — купівля-продаж, отримання іншого майна —

договір міни.

Вибір способу здійснення права може залежити і від того, як особа вчиняє дії: особисто або через представника. Договір доручення передбачає, що одна сторона вчиняє від імені та за рахунок іншої сторони певні юридичні дії.

Межі суб'єктивного права регламентуються законом і визначають міру можливої поведінки уповноваженої особи у правовідносинах. При порушенні встановлених меж здійснення цивільного права відбувається відповідно до вказівок закону. Угода, яку юридична особа укладає всупереч статутним цілям, визнається недійсною і набуті за нею права не мають юридичної сили. Межа здійснення суб'єктивних прав може встановлюватися залежно від строку існування права, суб'єктивного складу учасників правовідносин, кола їх повноважень.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно зі ст. 49 ЦК УРСР 1963 р. порушник цього правила може бути позбавлений суб'єктивного права, а все отримане за угодою стягнуто в дохід держави. У новому Цивільному кодексі України такої статті немає.

Цивільний обов'язок відповідає суб'єктивному цивільному праву, у його основу покладено певні матеріальні й нематеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги тощо. Держава зацікавлена в певній поведінці суб'єктів і тому встановлює певні норми поведінки.

Вирізняють принципи належного і реального виконання обов'язку.

Принцип належного виконання обов'язку означає, що повинні додержуватися всі умови зобов'язання. Відповідно до ст. 528 ЦК України зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору і

33

вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а в разі відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай висуваються.

Принцип належного виконання зобов'язання стосується місця і строку його виконання. Як регламентовано у ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін), або якщо зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється в договорі. Якщо ж місце виконання зобов'язання не встановлено в договорі, виконання здійснюється так: за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна; за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові; за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з покладенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання; за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

У п. 2 ст. 532 ЦК України вказано, що зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Принцип реального виконання має особливе значення в цивільних та господарських відносинах. Наприклад, кредитор має право вимагати виконання обов'язку в натурі. Причому реальне виконання стосується лише однієї умови предмета обов'язку, зокрема, це певні блага, з якими пов'язані обов'язки.

Носієм цивільно-правового обов'язку є особа, до якої звернуто вимогу закону або договору щодо додержання певної поведінки.

34

Суб'єктами виконання пасивних обов'язків є громадяни, юридичні особи і держава. Від імені юридичної особи обов'язки здійснює виконавчий орган — директор, голова правління. Відповідно до Закону України «Про державну службу» від імені держави діють посадові особи, тому що держава реалізує права і обов'язки через систему своїх органів і посадових осіб.

Як правило, цивільно-правовий обов'язок, що пов'язаний з особою громадянина, боржник має виконувати особисто. Проте законодавство передбачає окремі випадки, коли обов'язок виконує третя особа. Наприклад, особа, яка виконала за боржника його обов'язок, може звернутися до нього з регресною вимогою. При солідарній відповідальності боржник, який виконав обов'язки, має право регресу до інших боржників.

До основних належать такі ознаки юридичного обов'язку:

•власне юридичний обов'язок, тобто необхідність дотримання певної поведінки;

•вимога певної поведінки, що забезпечується законом;

•виконання цивільно-правового обов'язку, що пов'язано із суб'єктивним правом уповноваженої особи.

Поняття і засоби захисту цивільних прав Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених дер-

жавою органів захисту порушених суб'єктивних прав. З огляду на це розрізняють порядок захисту загальний і спеціальний. За загальним правилом захист цивільних прав здійснюється в судовому порядку. Засобом судового захисту цивільних прав є позов, тобто вимога до суду про відправлення правосуддя з одного боку і звернене до відповідача з вимогою про виконання обов'язку — з іншого. Згідно зі ст. 17 ЦК України спеціальним порядком захисту визнається адміністративний порядок, що передбачає право особи у встановлених законом випадках звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування. Зазначені органи здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені законом. Разом з тим законом встановлюються, що рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Засобом захисту цивільних прав, який здійснюється в адміністративному порядку, є скарга у відповідний управлінський орган осо-

35

бою, права якої порушено в результаті здійснення правопорушення. В окремих випадках застосовується змішаний, тобто адміністратив- но-судовий, порядок захисту.

Неюрисдикційна форма захисту охоплює дії громадян і організацій щодо захисту цивільних прав, які вони здійснюють самостійно, без звернення по допомогу до державних компетентних органів (це називається самозахистом цивільних прав: дії особи у стані необхідної оборони, крайньої потреби тощо).

Під засобами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені права і справляється вплив на правопорушника. Загальний перелік таких засобів наведено у ст. 16 ЦК України. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визнання права. Цей спосіб захисту виникає тоді, коли існування у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується документами встановленої форми, а також коли оспорюється суб'єктивне право. Цей спосіб передбачає, що вимога позивача звернена не до відповідача, а до суду, який на підставі наданих позивачем доказів встановлює наявність або відсутність у нього спірного права.

Визнання правочину недійсним. Цей спосіб вважається різновидом такого способу, як відновлення положення, що існувало до порушення права. В обох випадках сторони повинні повернутися до первинного стану за правовими наслідками.

Припинення дії, яка порушує право. Такий спосіб захисту прав може застосовуватися разом з іншими способами, наприклад, зі стягненням збитків, або існувати самостійно.

Відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб застосовується тоді, коли порушене право не припинило своєї дії і може бути відновлене шляхом як припинення власне правопорушення, так і усунення його наслідків.

Примусове виконання обов'язку в натурі. Цей спосіб полягає в тому, що кредитор зобов'язує боржника реально виконати взяті ним на себе обов’язки відповідно до договору. Реальному виконанню, як правило, протиставляється виплата грошової компенсації, але це не завжди задовольняє позивача. Договори укладаються для того, щоб виконуватися, а не замінюватись на грошову компенсацію, тому, як правило, застосовується примусове виконання в натурі й лише тоді,

36

коли таке виконання вже стало неможливим або для кредитора вже не становить інтерес можлива грошова компенсація.

Зміна або припинення правовідносин. Цей спосіб реалізується, як правило, в юрисдикційному порядку, однак можливий і неюрисдикційний спосіб. Особа може припинити дію договору (розірвати його достроково) тоді, коли стане зрозуміло, що договір не буде виконаний у відповідний спосіб і в передбачені строки.

Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Кожна особа може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним акта органу державної влади, яким порушено її права або законні інтереси. Це може бути прийнятий неправомочним органом акт, що суперечить чинному законодавству, і при цьому він має порушувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб. Суд приймає рішення про визнання такого акта недійсним повністю або частково. Недійсним акт визнається з моменту його видання або введення в дію закону чи іншого нормативного акта, якому такий акт суперечить.

Відшкодування збитків є найпоширенішим способом захисту цивільних прав та інтересів, що захищаються законом. Він застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Цей спосіб полягає в тому, що боржник відшкодовує кредиторові майнові збитки, яких той зазнав. На відміну від компенсації в натурі у цьому разі йдеться про грошову компенсацію на користь потерпілої особи. Під збитками законодавець (ст. 22 ЦК України) визначає втрати, яких особа зазнала внаслідок знищення або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення її порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати, якби її право не було порушено (упущена вигода). У разі примусового стягнення збитків факт спричинення збитків, а також їх розмір мають бути доведені відповідно до закону.

Відшкодування моральної шкоди. Цей спосіб захисту полягає у покладенні на порушника обов'язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той пережив внаслідок скоєного правопорушення. Як зазначено у ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає в такому: фізичному болю, якого особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкод-

37

женням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою безпосередньо щодо неї, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її майна; приниженні честі, гідності й ділової репутації фізичної або юридичної особи. Законодавець наводить вичерпний перелік ознак моральної шкоди, що дасть змогу в майбутньому уникнути безпідставних судових позовів про відшкодування моральної шкоди. Моральна шкода компенсується як грошовими коштами, так і іншим майном. Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розсудливості та справедливості й має бути адекватним у спричиненні потерпілому страждань.

Самозахист цивільних прав — це здійснення уповноваженою особою незаборонених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону його особистих або майнових інтересів. Він завжди здійснюється після вчинення правопорушення. У ст. 19 ЦК України 2003 р. поняття самозахисту цивільних прав введено вперше. Для самозахисту характерно, що він здійснюється тоді, коли суб'єктивне право вже порушено і порушення це триває; обставини місця і часу виключають можливість звернення до державного захисту. При цьому не виключається можливість звернення до судового захисту, здійснення самозахисту насамперед самим потерпілим, хоча можливість допомоги інших фізичних або юридичних осіб не виключається. Самозахист не може виходити за межі дій, необхідних для припинення правопорушення, і має відповідати характеру власне правопорушення. Неприпустимо застосовувати заходи самозахисту такою мірою, щоб порушувалися права та законні інтереси інших осіб. Способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права і характеру дій, якими воно порушене.

Захист порушеного права здійснюється в межах певної процедури, оскільки правовий захист — це, як правило, акт, що містить заходи, передбачені законом. У Конституції України захист як суб'єктивне право є правом на звернення до суду, яке має кожний учасник цивільних правовідносин. Принцип диспозитивності щодо здійснення цивільних прав домінує при вирішенні суб'єктом питання про спосіб його захисту. Це залежатиме від того, які цивільні права можуть захищатися шляхом поновлення становища, що існувало до порушення права, примусу до виконання обов'язку в натурі, припинення або

38

зміни правовідносин, відшкодування збитків або оплати штрафних санкцій тощо.

Особливості немайнових прав зумовлюють специфіку їх захисту, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, покладення на винну особу обов'язку спростувати певні відомості.

У теорії права правовий захист трактується не однозначно. На думку відомого сучасного вченого С. С. Алексєєва, правовий захист — це державно-примусова діяльність, спрямована на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов'язку.

Як нова форма способу захисту у ст. 18 ЦК України 2003 р. наводиться захист цивільних прав нотаріусами. Так, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Порядок вчинення виконавчих написів нотаріусами встановлений ст. 83 Закону України «Про нотаріат». Виконавчі написи мають право здійснювати як державні, так і приватні нотаріуси в разі, якщо заборгованість має безспірний характер і термін позовної давності за нею не минув.

Завдання для практичних занять

1. Фонд державного майна України уклав договір оренди Центру з ТОВ «Реабілітаційний центр», відповідно до умов якого орендар зобов'язався своєчасно здійснювати поточний і капітальний ремонт основних фондів. За три роки потому Фонд державного майна України звернувся до господарського суду з вимогою розірвати договір оренди, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежно виконував умови договору — понад два роки не робив навіть поточного ремонту. У результаті перевірки технічного стану будівлі Центру виявилось, що експлуатаційна якість споруди незадовільна (багато конструкцій та приміщень потребують невідкладного ремонту, покрівля в багатьох місцях пошкоджена).

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що акт про стан будівлі складений без відома орендаря; договором оренди не конкретизовано періодичність здійснення ремонту; позивач (орендодавець) повинен самостійно здійснювати капітальний ремонт переданого в оренду майна, але незважаючи на це уклав договір з ТОВ «Ліга» на здійснення ремонтних робіт.

39

Позивач з доводами орендаря не погодився, посилаючись на недодержання останнім умов договору, які цілком відповідають вимогам Закону України «Про оренду державного і комунального майна».

? Питання:

1.Як слід вирішити справу?

2.Як повинні виконуватися цивільні обов'язки?

2. У листопаді 2001 р. ТОВ «Мрія» перерахувало на умовах повної попередньої оплати за договором поставки будівельних матеріалів постачальнику АТ «Світанок» 80000 грн. За умовами договору постачальник був зобов'язаний у десятиденний строк після отримання оплати здійснити поставку продукції. Своє зобов'язання АТ «Світанок» не виконало, а на вимогу про повернення грошей заявило, що визнає борг, але не може його повернути через скрутне фінансово-економічне становище. У грудні 2001 р. директор ТОВ «Мрія» визнав заборгованість АТ безнадійною і вирішив не звертатися до боржника з позовом про її примусове стягнення. За результатами перевірки податковою інспекцією було вказано на неправильність списання, ТОВ «Мрія» заборгованості АТ «Світанок» як збитків, оскільки за обставин, що склалися, ТОВ «Мрія» повинно було звернутися до суду і лише в разі неможливості стягнення заборгованості у примусовому порядку мало право списати її.

? Питання:

Чи правильна позиція податкового органу? Відповідь аргументуйте.

3. Після смерті В. В. Вашка залишилися його спадкоємці за законом: жінка, син та дочка. Протягом перших двох місяців після смерті В. В. Вашка жінка небіжчика подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, а дочка відмовилася від своєї частки на користь матері. Син жодних дій не вчинив, бо мешкав за кордоном і не мав можливості приїхати. До того ж упродовж останніх 20 років не підтримував з батьком тісних стосунків.

40