Запитання для самоконтролю:

1. Які існують засоби комп’ютеризації процесу перекладання?

2. Які функції виконує людина в процесах комп’ютерного перекладання?

3. Що таке термінологічні банки даних?

4. Які методи комп’ютерного перекладання використовуються в сучасних програмах-перекладачах?

5. Якими сучасними системами перекладання Ви користуєтесь? Охарактеризуйте їхні можливості.

6. На які помилки необхідно звертати увагу під час редагування тексту, перекладеного за допомогою комп’ютера?

Модуль іі лексичні, морфологічні та синтаксичні норми української мови за професійним спрямуванням

ТЕМА 1

Загальна характеристика лексики професійного мовлення

Питання теми:

Характеристика лексики сучасної української мови. Власне українська та іншомовна лексика. Багатозначність та омонімічність. Явище синонімії та антонімії у професійному мовленні. Розрізнення слів-паронімів.

Який словниковий склад сучасної української мови?

Розділ мовознавства, який вивчає слово, його походження і лексичні значення (грец. слово + вчення), називається лексикологією. Іншими словами, це наука про лексику, тобто про сукупність усіх слів мови. Таким чином, основним об’єктом лексикології є слово. О

Слово – це грама-тично оформлений звук або звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення.

сновна функція

слова – називна. Здатність слова конкретно називати

поняття дає можливість у процесі спілкування корис-

туватися порівняно невеликим запасом слів. Усвідом-

лення нерозривного зв’язку слова і поняття – запорука

успішного глибокого оволодіння мовою свого фаху,

уміння точно висловлювати думки, добираючи для цьо-

го відповідні лексеми (слова). Поняттєвість як основна ознака наукового, професійного мовлення закріплюється і виражається у словах-термінах.

Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався протягом тривалого історичного періоду. Лексика української мови неоднорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

Корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вони становлять приблизно 90% від загальної кількості слів. Від індоєвропейського фонду успадковані слова мати, брат, сестра, око, дім, хліб, сім’я, село та ін. Ці слова і тепер вживаються в усіх мовах або в більшості мов, що належать до індоєвропейської мовної сім’ї.

Спільнослов’янська лексика – слова, що виникли в період спільнослов’янської мовної єдності. Слів, які успадкувала українська мова від праслов’янської і які вживаються тепер, приблизно 2 тис.: свідок, чоловік, губа, серце, палець, пиво, душа, пам’ять, правда, кривда, боліти, читати, розумний, короткий, кислий, жовтий та ін.

Загальновживана лексика – це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо.

Спільносхіднослов’янська лексика – слова, що виникли в період східнослов’янських діалектів зі спільнослов’янської мовної єдності: батько, дядько, племінник, щока, собака, кішка, жайворонок, гречка, смородина, хвощ, зовсім, тепер, спасибі та ін. Ці слова не однаково зберіглися у східнослов’янських мовах, наприклад, митник відоме лише в українській та білоруській мовах, а в російській не вживається.

Власне українська лексика – слова, що виникли на українському мовному ґрунті в період розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно багатший та найбільш різноманітний за значенням шар лексики, що позначає назви одягу, страв, напоїв, рослин, явищ природи, абстрактні слова: вареник, галушка, борщ, горілка, паляниця, млинець, юшка, штани, спідниця, черевики, чоботи, сорочка, стрічка, соняшник, суниця, гай, мрія, надія, власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, підприємство, промисловість, підручник, іспит, освіта, відсоток тощо.

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (див. далі).

Використання сучасної української мови в різноманітних сферах суспільного життя зумовлює функціонально-стильове розрізнення її лексичного складу і виділення двох груп лексики – загальновживаної та лексики обмеженого використання.

Загальновживана лексика стилістично нейтральна

(міжстильова), тому вільно, без будь-яких обмежень ужи-

вається в усіх функціональних стилях мови. Насамперед

це назви життєво необхідних для кожної людини понять,

які пов’язані з побутом, суспільним життям, виробничою

діяльністю тощо. У зв’язку з підвищенням загального рів-

ня культури, освіти, наукових і технічних знань народу, активною участю його у політичному і громадському житті, суспільному виробництві, корінними змінами у побуті, загальновживана лексика поповнюється словами, які впродовж десятиліть становили спеціальну лексику з обмеженою сферою вживання, наприклад: радіо, конференція, сайт, актив, комп’ютер тощо.

Л

Лексика обмеженого вживання – слова, що використовуються лише в окремих стилях чи в одному з них.

ексика обмеженого вживання співвіднесена зі сферами суспільного життя та функціональними стилями мови. Її поділяють на:

• розмовну лексику – слова, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення (під’юджувати,

репетувати, мастак; роздзвонити – у значенні «проговоритися», розплатитися – помститися тощо);

• книжну лексику – слова, що вирізняються на тлі стилістично нейтральної та розмовної лексики вузькою сферою використання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості, науковості (вирушати, корифей, промовляти, усвідомлювати тощо);

• територіальні діалектизми – слова, поширення яких обмежується певною територією (див. тему 1 модуля І);

• жаргонізми (арготизми) – лексика, для якої характерне забарвлення нелітературності (див. тему 1 модуля І);

• терміни – слова (словосполучення), що чітко й однозначно позначають наукові чи спеціальні поняття (вектор, генератор, теплообмін тощо);

• професіоналізми – спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи (шапка заяви, зняти касу, вікно – вільний час між парами, ляп – помилка, вінчестер – жорсткий диск та ін.);

• неологізми – слова, що позначають нові поняття й предмети. Найчастіше вони стають термінами або професіоналізмами.

У мові професійного спілкування, зокрема фахівців галузі телекомунікацій, електроніки та комп’ютерної техніки, широко використовуються терміни та професіоналізми. Про них говоритиметься в темі 2 цього модуля.

Які запозичення є в українській мові?

Запозичення з інших мов становлять близько 10 % усього словникового складу української мови. Процес запозичення – наслідок культурних, економічних, політичних контактів з іншими народами. Запозичені слова пристосовуються до фонетичних, граматичних законів української мови. Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особливо давнім запозиченням чи запозиченням з інших слов’янських мов, наприклад:

влада, гасло, ганьба, праця, чекати (з чеської);

місто, хвороба, кишеня, скарга, прагнення, мешкати, пильнувати (з польської);

бадьорий, дьоготь (з білоруської);

посланник, чиновник, артіль, самовар, указ, завод (з російської);

левада, огірок, м’ята, крейда (з грецької);

бульба, коляда (з латинської);

козак, шаровари, табун, отара, гарбуз (з тюркських мов).

• Грецизми (слова з грецької мови) були запозичені ще до прийняття Київською Руссю християнства. Вони позначають:

• поняття релігійного культу: ангел, апостол, Біблія, ікона, ідол, Євангеліє, монах, християнство та ін.;

• більшість імен: Андрій, Анатолій, Василь, Дмитро, Зоя, Микола, Ірина, Марина, Христина, Федір і т. д.;

• назви рослин та тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил тощо;

• назви побутових предметів: парус, миска, ванна і т. п.;

• терміни науки, культури, мистецтва: апостроф, граматика, діафрагма, логіка, математика, філо­софія, кафедра, ідея, театр, музей, бібліотека, комедія, хор, сцена, планета, магніт та ін.;

• елементи, що є частинами складних слів: теле-, діа-, авто-, агро-, архі-, полі- та ін.

• Латинська мова використовувалася ще в ХІV ст. у галицько-волинських канцеляріях, що розглядається як результат економічних та культурних контактів з Польщею, Чехією, Угорщиною. На процес запозичення з латинської мови позначилися також освітні зв’язки, адже латинь вивчалася як предмет і була засобом викладання. Серед латинізмів поширеними є:

• суспільно-політична лексика: агітація, адміністрація, демонстрація, декрет, диктатура, конгрес та ін.;

• юридична термінологія: адвокат, нотаріус, прокурор, юрист тощо;

• медична термінологія: ангіна, аспірин, імунітет, інстинкт, ампутація, амбулаторія; рецепт і т. д.;

• математична термінологія: абсциса, вектор, інтеграл, косинус та ін.;

• термінологія освіти: абітурієнт, аудиторія, декан, інститут, екзамен, атестат, ректор, студент, факультет тощо.

• Німецькі слова позначають:

• предмети побуту келих, кухоль, ганчірка, шафа, крейда та ін.;

• предмети, пов’язані з технікою, будівництвом: верстат, домкрат, кран, муфта, шланг, будинок і т. д.;

• військові поняття: офіцер, солдат, фланг, штаб, штурм та ін.;

• фінансові терміни: бухгалтер, вексель, касир, штраф тощо.