Запитання для самоконтролю:

1. Які бувають види заяв? Які вимоги висуваються до їх оформлення?

2. Як правильно оформити автобіографію та резюме? В яких ситуаціях оформляються ці документи?

3. Які вимоги висуваються до оформлення доповідних та пояснювальних записок?

4. Як правильно оформити звіт?

5. Які існують принципи графічної передачі українською мовою слов’янських прізвищ?

6. У чому полягають особливості відмінювання прізвищ у професійному мовленні?

7. Які існують способи творення імен по батькові в українській мові?

Тема 7 Мовне оформлення наукового дослідження. Види опрацювання науково-технічної літератури

Питання теми:

Текст як форма існування наукових знань. Основні структурні елементи наукового тексту. Мовне оформлення вступу та основної частини наукової роботи. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової діяль-ності. Принципи анотування і реферування наукових текстів.

Написання наукової роботи (реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи, кандидатської тощо) має за мету оцінити знання студента. У ній не тільки відображують результати дослідження, а й виявляють уміння працювати з літературою, застосовувати знання на практиці, творчо осмислювати процеси, що відбуваються в науці тощо. Важливим етапом у виконанні наукової роботи є її оформлення.

Наукову роботу необхідно оформляти відповідно до державного стандарту України. Сьогодні чинним є стандарт ДСТУ 3008 – 95. «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Для написання наукової роботи потрібно керуватися такими вимогами:

• використовувати якісну літературну мову (необхідно ретельно перевіряти текст з метою виправлення граматичних, орфографічних, стилістичних та інших помилок);

• використовувати лаконічний об’єктивний стиль викладу;

• слідкувати за точністю формулювань та коректністю використовуваних термінів та понять; якщо необхідно – давати їм визначення, не використовувати слова іншомовного походження, якщо існують повністю еквівалентні поняття в українській мові;

• представляти результати наукового дослідження у зручній формі (рекомендується основні схеми, графіки, таблиці, які необхідні для кращого розуміння тексту, розміщувати у ході викладення наукових положень, а додаткові матеріали розміщувати в кінці роботи в додатках, щоб не ускладнювати текст і не відволікати читачів від основної думки);

• оформляти наукову роботу відповідно до єдиних стандартних вимог;

• чітко дотримуватися загальноприйнятої структури наукового тексту.

Які вимоги висуваються до стилістичного оформлення тексту наукової роботи?

Домінуючим фактором організації мовних засобів у науковому стилі є їх узагальнено-абстрактний характер на лексичному й граматичному рівнях мовної системи. Узагальненість і абстрагованість надають науковому мовленню єдиного функціонально-стилістичного забарвлення. Розглянемо детальніше стилістичні особливості наукових текстів.

• Для наукового стилю характерним є широке використання абстрактної лексики, яка переважає над конкретною: концентрація, мислення, відтворення, залучення тощо. У науковому викладі майже не вживаються слова, що виражають одиничні поняття, конкретні образи.

• Узагальнено-абстрактний характер мовлення підкреслюється також уживанням спеціальних слів на зразок: зазвичай, як правило, завжди, постійно, систематично, регулярно, будь-що, будь-який, кожний тощо.

• Оскільки в галузі науки й техніки потрібне точне визначення понять і явищ дійсності, що відображає об'єктивність наукових істин, специфічною особливістю словникового складу наукового стилю є використання термінології.

• У науковому мовленні вживаються переважно аналітичні форми вищого й найвищого ступенів прикметників або прислівників: найбільш раціо-нальний, найменш ефективно, найбільш складний тощо.

• Більшість дієслів у наукових текстах вживається у формі теперішнього часу. Вони виражають найчастіше атрибутивне значення або значення констатації факту й виступають в абстрактному тимчасовому значенні (теперішній позачасовий). Оскільки дієслова у формі теперішнього часу позначають постійні ознаки, властивості, процеси або закономірності явищ, при них можливе вживання визначників на зразок: звичайно, завжди, як правило, останнім часом, постійно, неможливо сьогодні, на даний момент тощо. Наприклад: Останнім часом інформаційні технології поширюються у сфері… На даний момент IP-адреса визначається чотирма числами (від 0 до 255).

• Абстрагованість значення поширюється на форми дієслів майбутнього й минулого часу, що набувають позачасового значення: визначимо сферу використання; проведемо дослідження; складемо рівняння; цей закон використали; дослідження проводилося та ін.

• З видових форм дієслів найбільш вживаними в науковому мовленні є форми недоконаного виду, здебільшого абстрактно-узагальнені за значенням. У науковому мовленні вони становлять близько 80%. Дієслова доконаного виду часто використовуються у формі майбутнього часу, синонімічного теперіш-ньому позачасовому, видове значення таких дієслів стає ослабленим, унаслідок чого доконаний вид у більшості випадків можна замінити недоконаним: проведемо дослідження – проводимо дослідження; порівняємо (результати) – порівнюємо результати; розглянемо (закономірність) – розглядаємо закономірність.

• У науковому стилі поширені форми ІІІ особи однини й множини дієслів як найбільш абстрактно-узагальнені за значенням. Форми І особи множини дієслів і займенник ми, що вживається при них, характеризуються додатковими значеннєвими відтінками. Вони звичайно слугують не для позначення конкретних осіб, а для вираження абстрактно-узагальненого значення: ми можемо визначити площину…; ми дійшли висновку…; якщо ми проаналізуємо… Таке значення часто виражається особовою формою дієслова за відсутності займенника: можемо визначити...; можемо зробити висновок…; якщо проаналізуємо... Можна замінити такі особові конструкції безособовими або інфінітивними: можна визначити...; можна зробити висновок...; якщо проаналізувати ...

• Форми І особи однини дієслів і займенник я в науковому мовленні майже не вживаються, тому що тут увагу зосереджено насамперед на змісті й логічній послідовності його викладу, а не на суб'єкті. Практично не використовуються й форми ІІ особи однини й множини, які більш конкретно позначають автора мовлення й адресата. У науковому ж мовленні адресант і адресат відсторонені; тут важливо не те, хто говорить, а те, про що говорять, тобто тема повідомлення, зміст висловлення. Адресується наукове мовлення звичайно не якійсь конкретній особі, а невизначеному широкому колу осіб.

• В українських наукових текстах не бажано використовувати вислови з розщепленим присудком, що описують дію двома словами: дієсловом, який указує на те, що щось відбувається, і віддієслівним іменником, який показує, що саме відбувається (наприклад: виконувати обчислення, робити моделювання, має застосування, здійснювати контроль тощо). Замість них використовується лише дієслово, яке влучно й стисло передає те саме значення: обчислювати, моделювати, застосовується, контролювати та ін.

• У науковому стилі вживаються сполучники, прийменники й прийменникові сполучення, у ролі яких можуть виступати повнозначні слова, найчастіше іменники: з допомогою; відповідно до; у результаті; з причини; на підставі; залежно від; порівняно з; у зв’язку з; мірою того, що й т. ін. Такі прийменники й сполучники, порівняно із простими, дозволяють більш виразно й точно відтворювати зміст, тому що коло їх значень є вужчим.

• У писемному науковому мовленні переважають прості, поширені й складнопідрядні сполучникові речення. Серед перших найбільш уживані неозначено-особові із прямим додатком на початку речення (наприклад, для цього використовують..; за основу беруть…; ці апарати підключають до…). Поширеними в наукових текстах є безособові речення (наприклад, важко не погодитися…; прилади можна використовувати для…; необхідно зробити висновки, що…; у ході дослідження використано…; з’ясовано, що…; зроблено висновок про те, що…).

• Використання номінативних речень у наукових текстах є досить обмеженим. Вони вживаються звичайно в заголовках, формулюваннях пунктів плану. Наприклад: Роль сигналів у процесі обміну даними. Інформаційна міра складності в задачах розпізнавання.

Якою є структура наукової роботи?

Структура наукової роботи передбачає наявність таких елементів:

1. Титульна сторінка.

2. Зміст.

3. Вступ: загальна характеристика роботи.

4. Основна частина.

5. Висновки.

6. Список використаних джерел.

7. Додатки (за необхідністю).

Титульна сторінка повинна містити такі дані:

• повна назва міністерства, під грифом якого виконано роботу;

• повна назва навчального закладу, в якому виконано роботу;

• назва кафедри, під керівництвом якої виконується робота;

• тема роботи;

• тип роботи: реферат, курсова, дипломна, магістерська;

• вихідні дані автора роботи: курс, факультет, спеціальність, прізвище, ім’я, по батькові (зазначаються повністю);

• відомості про наукового керівника: науковий ступінь, посада, прізвище, ім’я, по батькові;

• місце, рік виконання роботи.

Наведемо зразки оформлення титульних аркушів для магістерської роботи та реферату.

Зразок 1