Модуль і

КУЛЬТУРА УСНОЇ ТА ПИСЕМНОЇ ФОРМ

ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

ТЕМА 1

Загальна характеристика мови професійного спілкування.

Комунікативні ознаки культури професійного мовлення

Питання теми:

Розрізнення понять «мова» й «мовлення». Усне та письмове мовлення. Зміст поняття «професійне мовлення». Функції професійного мовлення. Українська національна та літературна мова. Основні ознаки літературної мови як основи професійного мовлення. Мовні норми як сукупність мовних засобів упорядкування та регламентації літературної мови. Вимоги до культури професійного мовлення.

Чи є тотожними поняття «мова» і «мовлення»? У чому полягають особливості усної та письмової форм мовлення?

Необхідність уточнити зміст слова мова, надати йому термінологічної визначеності виникла після того, як учені Фердинанд де Соссюр та І. Бодуен де Куртене ввели в науковий обіг опозицію мова – мовлення (франц. langye – parole, рос. язык – речь). У такому протиставленні мова розуміється як система знаків із закодованими в ній результатами пізнання людиною дійсності, а мовлення, як стверджують науковці, – це процес безпосереднього використання мови в конкретній ситуації спілкування. У Словнику лінгвістичних термінів подано такі визначення: «Мова становить систему знаків, матеріальних за природою і соціальних за своїми функціями»; «Мовлення – процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу» (Г. Ганич та І. Олійник).

Будь-яка розвинена мова – це своєрідна скарбниця засобів спілкування, це численна кількість слів з їх лексичним значенням, безліч граматичних форм, різновидів словосполучень і речень, витворених народом протягом віків. Мова живе, функціонує тоді, коли нею говорять або пишуть. Відомо, що освічена людина користується кількома десятками тисяч слів. Тим часом у розвинених сучасних мовах, зокрема українській, їх сотні тисяч. Отже, словник мови незрівнянно більший за словник індивідуального мовлення.

Таблиця 1.1 – Розрізнення понять мова й мовлення

Мова	Мовлення
сукупність звукових знаків і загальноприйнятих правил їх комбінування	процес безпосереднього використання мови для спілкування
не залежить від умов і обставин спілкування, її елементи позбавлені цілеспрямованості	ситуативно обумовлене і цілеспрямоване
спільна для її носіїв	індивідуальне
абстрактна, відтворювана	конкретне, неповторне
статична	динамічне; реалізується в інтонації, супроводжується жестами, мімікою
відображає досвід народу, є спільним для всіх засобом обміну думками	відображає досвід індивідума; на мовленні позначається вік людини, її освіта, професія, середовище, в якому вона живе

Діалог (грец. dialogos– розмова, бесіда) – форма мовлення, під час якої відбувається активна мовленнєва взаємодія мовця і слухача: репліки одного змінюються репліками іншого.

Головні елементи мови – словниковий склад (сукупність слів кожної окремої мови) і граматична будова (забезпечує можливість формувати думки й передавати зміст повідомлення). Головні різновиди мовлення – усна та писемна форми. Особливості цих двох форм подано у таблиці 1.2. Усне мовлення поділяється на діалогічне, полілогічне (від грец. полі – численний, багато) й монологічне. Діалогічне й полілогічне мовлення тісно пов’я-

зані із ситуацією, в якій ведеться розмова, тому їх на-

зивають ситуативними. Водночас вони й контекстуаль-

ні, оскільки кожне висловлювання значною мірою зу-

мовлене попереднім висловлюванням. Тому діалог

(полілог) є мовленнєвою діяльністю двох або кількох

осіб. Діалогічне (полілогічне) мовлення недостатньо

організоване граматично й лексично. Як правило, воно здійснюється простими мовними конструкціями, які зумовлені контекстом, попередніми висловлюваннями.

Монологічне мовлення реалізується в усній та письм

Монолог (грец. monos – один і logos – слово, мовлення) – форма мовлення, що передбачає активну мовну діяльність адресанта, розраховану на пасивне її сприйняття адресатом (аудиторією).

овій формах. Прикладами усного монологічного мовлення є доповідь, лекція, виступ на зборах, письмове мовлення здійснюється як писання чи читання написаного тексту. Монолог – це організований різновид мовлення. Той, хто говорить або пише, наперед планує, продумує не лише окреме слово, речення, а й весь про-

цес мовлення, весь монолог загалом. Для усного мовлення часто це здійснюється у вигляді плану чи конспекту.

Таблиця 1.2 – Ознаки усної та письмової форм мовлення

Усне мовлення	Письмове мовлення
діалогічне (полілогічне) і монологічне	монологічне
реалізується в звуках, інтонаційно оформлене, послуговується нормами вимови	втілюється в графічних (писаних, друкованих) знаках – літерах
розраховане на конкретного слухача у конкретній ситуації	розраховане на односторонній контакт з невизначеною аудиторією
часто непідготовлене, спонтанне	пов’язане з попереднім обдумуванням
допускає імпровізацію, без старанного добору фактів і мовного оформлення	передбачає ретельний відбір фактів та їх мовне оформлення
обмежене у часі й просторі	має практично безмежні можливості щодо збереження інформації у часі та її поширення у просторі
не піддається дублюванню й відтворенню	має можливість дублювання й відтворення в усному мовленні
індивідуалізоване, емоційно та ек-спресивно забарвлене	не виражає індивідуальності автора тексту, відсутність емоційності
супроводжується мімікою, жестами	чітке підпорядкування мовних засобів стилю і типу мовлення
прості, неповні речення, репліки, вживання слів, що мають надлишкову інформативність	речення повні, вживання нейтральної лексики, ґрунтовний виклад думки

Таким чином, мова і мовлення – поняття не тотожні. Мовлення є формою актуального існування кожної мови. Залежно від віку, характеру діяльності та середовища мовлення людини набуває певних особливостей, хоча люди й розмовляють однією мовою. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої – навпаки: обмежене, бідне, позбавлене емоційності, малозрозуміле. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою. Лінгвістичні поняття «культура мови» і «культура мовлення», «професійна мова» і «професійне мовлення» співвідносяться між собою так само, як мова і мовлення, тобто як загальне і конкретне.

Зміст поняття «професійне мовлення». Які функції виконує мовлення у професійній діяльності фахівця комп’ютерної галузі?

Без грамотного користування мовою професії, її розуміння неможливо сьогодні говорити про високий службовий чи громадський рівень спеціаліста. Сьогодні швидким стає процес появи нових професій і відповідно професійних мов. Зважаючи на те, що в світі з'являється понад 120 тис. нових термінів, то цілком зрозумілою стає вимога про постійне вивчення мови, без якої не можна в

Професійне мовлення є соціальним варіантом літературної мови, що в конкретних умовах змістовно звужується, тобто стає залежним від галузі знання та предмета спілкування, й насичується спеціальними словами та словосполученнями – термінами, професіоналіз-мами, жаргонізмами.

важати себе спеціалістом у будь-якій сфері діяльності. Мова стає не лише засобом спілкування у побуті, у сфері духовної культури, а й основним компо-нентом професійної підготовки. В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати необхіднуінформацію, створювати монологи, вести діалоги,

оформляти документи, пов’язані з професійною

діяльністю. Знання мови фаху підвищує продук-

тивність та ефективність роботи, наповнює резуль-

татом і змістом життя й діяльність конкретної осо-

би, формує її загальний імідж як фахівця, допомагає

у спілкуванні з колегами, керівниками та клієнтами.

Професійне мовлення є одним із інструментів про-

фесійної діяльності лікарів, педагогів, юристів, менед

жерів, програмістів та ін.

Прикладами фахового мовлення фахівців комп’ютерної галузі можуть бути такі уривки текстів:

1) У DVD використовується для зчитування інформації лазери з коротшою довжиною хвилі, тому рельєф, що несе інформацію, може бути зроблений значно меншим. За рахунок цього місткість 5,25” диску збільшується з 650 Мб до 4,7 Гб. Крім того, у DVD може бути два інформаційних шари, що збільшує місткість до 8,5 Гб. І нарешті, вони можуть бути двосторонніми, що доводить місткість до 17 Гб.

2) Ефективність статистичного моделювання систем на ЕОМ та вірогідність отриманих результатів істотно залежить від якості вихідних (базових) послідовностей псевдовипадкових чисел, які є основою для отримання стохастичних впливів на елементи системи, що моделюється. Тому, перш ніж приступати до реалізації моделюючих алгоритмів на ЕОМ, необхідно бути певним в тому, що вихідна послідовність псевдовипадкових чисел відповідає вимогам, що висуваються до неї.

Обслуговуючи потреби певної соціальної групи, професійне мовлення виконує низку функцій:

• Комунікативна (від лат. communico – спілкуюсь з кимось) функція – є однією з найголовніших соціально-практичних функцій мовлення. Без спілкування в професійній діяльності неможливі підтримання міжособистісних стосунків, інформаційний обмін, процеси прийняття спільних рішень, реалізація управлінської діяльності та ін.

• Інформаційна функція характеризує мовлення як таке, що відображає об’єктивну дійсність. Досягнення професійної мети вимагає ефективного обміну інформацією, і, навпаки, якщо існують для цього перешкоди, то люди не зможуть виконувати спільне завдання, формулювати перспективні цілі й досягати їх. Важливими є такі загальні установки, які визначають успішність реалізації інформаційної функції професійного мовлення: достовірність передачі інформації, що досягається точним добором мовних засобів і спеціальних термінів, оперативне орієнтування в ситуації спілкування, швидке прийняття рішення, правильна обробка отриманої інформації (зокрема Інтернет-інформації).

• Номінативна функція професійного мовлення реалізується у повнозначних словах, зокрема термінах, що називають предмети, явища, виробничі процеси тощо. Ця функція допомагає уникнути двозначності мовлення, сприяє адекватному сприйняттю й розумінню змісту повідомлення, а також взаємному розумінню установок, прагнень та намірів співрозмовників у межах їхньої професійної діяльності. Мовлення згідно з цією функцією має відповідати таким вимогам, як ясність, чіткість висловлювання думки й точність вживання слова (терміна).

• Спонукальна функція полягає в тому, що в процесі виконання службових обов’язків спеціалісту доводиться часто переконувати й заохочувати партнерів (клієнтів) до виконання певних дій. Важливими умовами реалізації спонукальної функції є прогнозування реакції співрозмовника або аудиторії, мобільність, внутрішня готовність до зміни тактики мовленнєвої взаємодії з підлеглим, клієнтом або керівником.

• Пізнавальна функція полягає в тому, що людина пізнає професію, науку і дійсність взагалі через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь. Сучасний фахівець (зокрема фахівець комп’ютерної галузі) має постійно підвищувати свій професійний рівень, одержуючи засобами мови ґрунтовні знання про свою професію через Інтернет, ЗМІ, наукову та публіцистичну літературу, документацію тощо.

• Емотивна функція надає можливість розкрити мовцю свої емоції, прагнення, почуття іншим, збудити у співрозмовника або аудиторії певні переживання. Про що б мовець не говорив, він одночасно у висловлюванні так чи інакше демонструє самого себе, свій рівень володіння мовою, освіту, соціальну приналежність, своє ставлення до теми розмови та співрозмовника. Мовлення, виконуючи емотивну функцію, стає індивідуальним самовираженням людини.

• Впливова функція спрямована на зміну стану поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера, намірів, поглядів, думок, рішень, рівня активності, норм поведінки тощо. Серед впливових засобів мовлення є прямі, як наприклад, форми наказів, розпоряджень, команд, та значно більше непрямих, прихованих засобів впливу (вигуки, зменшувальні суфікси, інтонація). Значно впливають на людей оціночні елементи мовлення (похвала, комплімент, висловлення поради, підтримки).

• Координаційна функція полягає в тому, що спрямована не тільки на обмін інформацією, але й на організацію спільних дій. Можливі види взаємодії, як правило, поділяються на дві групи: позитивні (кооперація, погодження, компроміс) й негативні (конкуренція, конфлікт, опозиція). У першому випадку взаємодія сприяє організації спільної діяльності, у другому – створює перешкоди на її шляху. Координаційну функцію можна визначити як стрижневу в професійній діяльності колективу, що спрямована на розвиток процесу спілкування.

• Етична функція втілюється в спеціальних етикетних формулах ввічливості, тактовності, шанобливості, зацікавленості в розмові тощо, які прийняті в професійному середовищі. Мовленнєвий етикет, як правило, не вносить у спілкування нової логічної інформації, він засвідчує ставлення до адресата та задає тон розмови загалом, його знання є показником високого рівня володіння мовою.

Професійне мовлення забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері, воно може протікати в письмовій та усній формах, за офіційних чи неофіційних обставин спілкування. Від того, з ким доводиться спілкуватися, в яких ситуаціях відбувається спілкування, залежатиме, яким з варі-антів професійного мовлення слід послуговуватися мовцю. Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризуються за такими параметрами: місце і час; обставини (умови) спілкування (офіційні / неофіційні); професійні ролі учасників (фахівець / нефахівець); безпосередність чи опосередкованість спілкування (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч-на-віч тощо).

Схема 1.1 – Види професійного мовлення фахівців комп’ютерної галузі

Під власне професійним мовленням слід розуміти мовлення на професійну тематику спеціаліста зі спеціалістом за офіційних обставин (ділова бесіда керівників підприємств, спілкування лікарів, розмова партнерів під час укладання угод, мовлення менеджера, який дає вказівки тощо). Цей вид мовлення передбачає використання фахової лексики. Також поширеним є неофіційне спілкування фахівців і спілкування, що відбувається між спеціалістом і неспеціалістом (розмова лікаря з пацієнтом, працівника залізниці з пасажиром, програміста з клієнтом тощо). У другому випадку використання професійного мовлення може ускладнювати спілкування, тому використовується його «знижений» варіант – розмовне професійне мовлення. Воно реалізується в умовах відсутності попереднього обдумування висловлювання, тому характеризується безпосередністю та невимушеністю спілкування. У розмовному професійному мовленні спеціальні терміни відсутні або пояснюються.

Мова професійного спілкування – явище вторинне, оскільки вона є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники тієї чи іншої професії. Тому володіти мовою для професійних цілей і в професійній ситуації – явище вторинне, оскільки насамперед фахівець певної галузі має володіти усною та письмовою формами літературної мови, а також грамотно використовувати в мовленні терміни та професіоналізми, притаманні цій професії.

Українська національна та літературна мова. Основні ознаки літературної мови як основи професійного мовлення. Поняття «мовні норми». Які мовні норми існують?

Мов на світі багато. Учені називають різні цифри – близько 2 500 або до 5 000. Але ці дані не є достовірними насамперед тому, що не завжди вдається розмежувати мови й діалекти. Можна говорити обережніше, що на земній кулі існує близько 3 тис. мов.

ЦЕ ЦІКАВО Мови світу – скільки їх?

Згідно з даними Французької Академії наук, сучасне людство говорить майже 3000 мовами. Населення самого лише Нью-Йорку говорить на 75 мовах. У В’єтнамі існує близько 70 народностей, кожна з яких говорить своєю мовою або своєю говіркою.Особливо багатомовним є населення Індії. Кількість «мовних видів» у цій країні перевищила 203 мови. Офіційних мов штатів – 14. На кожній з них говорить не менш ніж 10 млн. осіб. Писемними є більше 30 мов, у кожної з них своя система письма – свій алфавіт. Сьогодні на земній кулі китайська мова є рідною для 1113 млн. людей. Це число втричі перевищує кількість тих, для кого рідною є англійська: їх всього 372 млн. За підрахунками американських спеціалістів, у 2050 році в світі буде вже 1384 млн. людей, що говорять китайською, 556 – мовою хінді та урду та 508 млн. – англійською. За англійською  мовою йдуть іспанська та арабська мови, якими роз-мовлятимуть 486 та 482 млн. чоловік. За даними Бюро цензів США у 1990 році рідною мовою кожного сьомого американця була не англійська, а інша мова. З того часу ця пропорція змінюється не на користь англійської мови.

Мова, якою користується певна нація, є національною. Національна мова – це сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, особливостей вимови й наголосу людей, що користуються мовою. Це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності. Таким чином, національна мова обслуговує все суспільство в цілому. Національною мовою української нації є українська мова. Поняття «національна мова» охоплює всі мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти. Р

Діалект (від грец. dialektos – розмова, говір, наріччя) – різновид національної мови, що використовується як засіб спілкування осіб, пов'язаних територіальною чи соціальною спільністю.

озрізняють два види діалектів – територіальний та соціальний.

Територіальні (місцеві) діалекти в системі націо-

нальної мови – це залишки попередніх мовних форму-

вань, які часто фіксують ті зміни, що відбуваються у

фонетичній, граматичній, лексичній будові на певному

історичному етапі розвитку мови. Українська мова

налічує 15 територіальних діалектів. Низкою визначаль-

них рис діалекти української мови об’єднуються в наріч-

чя:

• до північного наріччя входять такі діалекти:

східнополіський, середньополіський, західнополіський;

• до південно-східного наріччя — середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий діалекти;

• до південно-західного наріччя — лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський діалекти.

Діалектизми – це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і відрізняється від прийнятих у літературній мові нормами. За сукупністю мовних ознак розрізнюються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: кирниця – криниця, гилтати – глитати, зора – зоря, дієд – дід. Граматичні діалектизми різняться від літературної норми оформленням певних граматичних форм: співаєть – співає, я му ходити – ходитиму, їсиш – їси, руков – рукою. Лексичні діалектизми – це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко – дядько, трускавки – полуниці, маржина – худоба, мелай, киндериця, калачики, пшенички – кукурудза. Етнографічні діалектизми – це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня – різновид чоловічого капелюха, трембіта – духовий інструмент,плачинда – вид печива, бекмес – мед з буряків і кавунів, чипиці – черевики без застібок, ватра – вогнище в горах. Семантичні діалектизми – слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загальномовного: пироги – вареники, базар – майдан, збір – ярмарок, врода – урожай.

Соціальний діалект – це різновид мови, вживаний як засіб спілкування між людьми, пов’язаними тісною соціальною або професійною спільністю, тобто це мова певної соціальної групи. Найістотнішим чинником, що обумовлює виникнення соціальних діалектів, є соціальна неоднорідність суспільства, яке має виробничо-професійні, а також вікові групи. Серед різновидів соціальних діалектів виокремлюють професійні та групові жаргони, арґо, сленг.