10.8.2. Інфекційна алергія

Інфекційна алергія вперше була описана Р. Кохом у хворих на туберкульоз при підшкірному введенні їм туберкуліну (фільтрат культури мікобактерій туберкльозу). Через 6-12 год у хворих на туберкульоз у місці введення з’явилося почервоніння, припухлість, ущільнення, через 24-48 год реакція стала ще більш виразною. Ця реакція була покладена в основу діагностичної проби Манту та Пірке, які і тепер використовуються з метою виявлення туберкульозу.

Інфекційна алергія є типовим прикладом РГСТ, вона виникає при вакцинації або повторній інвазії в організм будь-яких мікробів, в тому числі непатогенних, або їх продуктів (токсинів, метаболітів, фрагментів структури та ін.). Але найбільш часто інфекційна алергія виникає при внутрішньоклітинних та хронічних інфекціях. Характерна картина спостерігається при туберкульозі, сальмонельозі, бруцельозі, туляремії, лепрі, сапі, сифілісі, а також при грибкових (кандидоз) та вірусних ураженнях (кір, віспа, грип та ін.), при протозойних інфекціях (токсоплазмоз, малярія, лейшманіоз, гістоплазмоз, трипаносомоз) та гельмінтозах. Специфічність реакцій гіперчутливості сповільненого типу дозволяє використовувати їх у вигляді шкірних проб для діагностики перелічених захворювань.

Діагностичні проби проводяться таким чином: підшкірно чи на скарифіковану шкіру наносять невелику кількість алергену. Через 6-8 годин у хворих з’являється гіперемія і утворюється інфільтрат. При вираженій чутливості спостерігається гіпертермія і загострення захворювання.

У випадку інфекційної алергії РГСТ – це захисна реакція організму, тому що забезпечує клітинний антимікробний імунітет. Однак, прояви хвороби у вигляді клітинних інфільтратів, тривалих запальних реакцій, а іноді гранульом, визначають своєрідну патологічну симптоматику.

Механізм розвитку інфекційної алергії має багато спільних рис з клітинним антимікробним імунітетом. Так, основними антигенпрезентуючими клітинами (АПК) є макрофаги, які в процесі фагоцитозу переробляють антигенний матеріал та представляють їх епітопи Т- лімфоцитам. Окрім макрофагів, роль АПК можуть виконувати також дендритні клітини, В-лімфоцити, клітини Лангерганса і навіть ендотеліальні клітини кровоносних судин, але обов’язковою умовою для цього є наявність на їх поверхні антигенів МНС-І і МНС-ІІ.

Реакція розвивається переважно у дермі навколо кровоносних судин. Під впливом мікробних продуктів макрофаги виділяють IL-12, який обумовлює перетворення Th0 у Т-хелпери І типу (Th1) і пригнічує диференціацію Th2. Таким чином, відбувається вмикання клітинної імунної відповіді і блокування гуморальної. Після активації, викликаної АПК, Th1 виділяють численні цитокіни: IF, фактори некрозу пухлин (TNF та лімфотоксин-TNF), IL-3, GM-CSF та ін. Деякі з них (TNF, TNF, IL-3) мають прозапальну дію, тобто здатні викликати запалення. TNF і TNF індукують утворення на клітинах ендотелію судин особливих молекул – адгезинів, які здатні зв’язуватися з рецепторами лейкоцитів і втягувати їх у місцеву реакцію. Тому протягом перших 4 год після потрапляння алергену у тканини в інфільтратах накопичуються нейтрофіли (як при доімунному запаленні). Поліморфноядерна інфільтрація може спостерігатися ще раз – через 8 год (друга хвиля), але через 12 год їх заміщують моноцити та Т-лімфоцити. Саме вони є основним ефекторними клітинами, що беруть участь в елімінації мікробів. Інфільтрат росте, руйнуючи по ходу розрастання пучки колагену і досягає максимальних розмірів через 48 годин. На цей час моноцити і Т-лімфоцити становлять 80-90% всіх клітин у вогнищі запалення і утворюють навколо судин своєрідні муфти. Причому кількість моноцитів може досягати 2/3 від всіх клітин інфільтрату. Серед субпопуляцій Т-лімфоцитів кількість Т-хелперів-І переважає чисельність Т-супресорів у 2 рази. Запалення ще більш посилюється тим, що в інфільтрат постійно мігрують базофіли, еозинофіли, нейтрофіли, і під впливом їх продуктів руйнуються не тільки інфіковані клітини, зокрема макрофаги, а й лімфоцити та ін.. Деякі клітини з інфільтрату мігрують в епідерміс, поширюючи масштаби запалення.

Саме на тому, що мікробні антигени спричиняють бласттрансформацію Т-лімфоцитів з утворенням клону сенсибілізованих Т-ефекторів, базується метод лабораторної діагностики РГСТ шляхом введення мікробних алергенів (метод бласттрансформації лімфоцитів)

Трансплантаційні РГСТ можуть виникати при реакціях відторгнення чужерідних органів, тканин і клітин, якщо воно опосередковується не антитілами, а цитотоксичними Т-лімфоцитами (ефекторами). Детально ці реакції розглянуто у підрозділі, присвяченому трансплантаційному імунітету.

РГСТ можливі й у відповідь на пухлинні антигени і власні клітини з модифікованими антигенами. Розвиток РГСТ можна попередити шляхом опромінювання великими дозами іонізуючої радіації, пренатальною тимектомією, внутрішньовенним введенням гомологічного антигену, імунодепресантів, антилімфоцитарної сироватки (АЛС), глюкокортикоїдних гормонів (кортизон та його аналоги).

На відміну від РГНТ, гіперчутливість сповільненого типу не пригнічується антигістамінними препаратами. Десенсибілізація досягається тільки дуже великими дозами антигену, при цьому звичайно знижується сенсибілізація і до інших антигенів, але продовжується недовго, всього декілька діб. Десенсибілізація обумовлена елімінацією антигеном сенсибілізованих Т-клітин, блокадою їх рецепторів або іншими факторами.

Слід відзначити, що один антиген здатний викликати реакції різних видів, які можуть перекриватися та давати змішану симптоматичну картину, що значно ускладнює діагностику алергії.