99

10. Алергія

10.1. Терміни та поняття

Введення чужерідних антигенів в організм людини та тварин може викликати різні наслідки: нормальну імунну відповідь, несприйнятність до антигену (толерантність) або підвищену чутливість (алергію). Це залежить від фізіологічного стану організму, його генетичного статусу, вікових особливостей, професійних та побутових умов тощо.

Алергія (від грецької allos – інший, ergo – реакція, дія) – це стан підвищеної чутливості організму до різних речовин (алергенів), який супроводжується пошкодженням тканин і запаленням. Алергія виникає, як правило, при зміні реактивності організму.

Вперше реакції гіперчутливості було вивчено й описано у 1902 р. Ш. Ріше і П. Портьє у собак і в 1905 р. Г. П. Сахаровим і Т. Смітом – у морських свинок. Термін «алергія» ввів К. Пірке у 1906 р. для позначення зміненої чутливості організму до антигену, що виникає в результаті попереднього контакту з ним. Проблеми алергії успішно досліджували російський вчений А. Д. Адо та представники його школи.

Синонім алергії – гіперчутливість, тому вона може розглядатися, як гіперактивна імуннологічна реакція, що є різновидом взаємодії антигену та антитіла або антигену та імунної клітини. Гостра та сильно виражена гіперчутливість отримала спеціальну назву «анафілаксія» (від грецької ana – навпаки, phylaxis – захист). Одні й ті антигени залежно від їхньої природи, дози та способу введення в організм в одному випадку викликають нормальну імунну реакцію, а в іншому – алергічну.

Алергія, у більшості випадків, супроводжується дегрануляцією тучних клітин і базофілів. Під дегрануляцією розуміють руйнування цитоплазматичної мембрани і лізосом (гранул) клітин з викиданням у міжклітинний простір медіаторів алергії, які обумовлюють негативний симптомокомплекс. Розрізняють явища алергії та псевдоалергії. Обидва феномени супроводжуються дегрануляцією тучних клітин і базофілів, однак істинна алергія виникає у відповідь на специфічний антиген (алерген), тобто має антигензалежний механізм, а псевдоалергія розвивається внаслідок антигеннезалежної дегрануляції під впливом різноманітних факторів неантигенної природи (деяких цитокінів, хемокінів, субстанції Р, продуктів деградації колагену, опіатів, аспірину, нестероїдних протизапальних препаратів, цитостатиків, радіоконтрастних речовин, переохолодження, фізичного навантаження, інсоляції тощо). Хоча можливо, що під впливом перелічених факторів виникають хімічно модифіковані власні ендогенні алергени, які досить важко ідентифікувати. Якщо це буде підтверджено, різницю між істинною та псевдоалергією може бути скасовано.

Одним з головних внутрішніх факторов виникнення алергії є спадковість. Особливо це виявляється при атопіях – IgE-залежних формах алергії. Поріг подразнення антигеном у алергіків значно нижчий, ніж у здорових людей.

Встановлено взаємозв’язок алергії із станом нервової та ендокринної систем. Так, у невростеників алергія перебігає атипово та мляво; недостатність функцій кори надниркових залоз збільшує можливість виникнення алергічних реакцій, а посилення функцій цих залоз навпаки знижує ступінь сенсибілізації. На прояв алергії впливають пора року, клімат, вік особи, харчування, наявність авітамінозу. Недостатність аскорбінової кислоти послаблює алергічну реактивність, хоча є дані американських алергологів щодо можливості блокування приступів бронхіальної астми введеням хворому 3-5 г вітаміну С. Прояви алергії менше виражені у ранньому та похилому віці порівняно з іншими періодами життя.

Алергійний прояв спостерігається звичайно при повторному контакті з антигеном і особливо виражений у тканинах, через які антигени проникають в організм – шкіра, слизові оболонки, верхні дихальні шляхи і шлунково-кишковий тракт. Первинне штучне введення антигену (сироваток, мікробних токсинів) може викликати алергію у тому випадку, коли в організмі наявні близькі за структурою антигени або має місце прихована персистенція мікробних антигенів у ході інфекцій з хронічним перебігом.