60

2. Інфекція та інфекційний процес

Вперше термін “інфекція” (від лат. Infectio – заражаю, зараження) почали застосовувати у відношенні венеричних хвороб, пізніше він був поширений і на інші захворювання. Частіше всього поняття “інфекція” використовують для позначення інфекційної хвороби або її збудника. Проте інфекційне захворювання – це найбільш виражена, але не єдина форма інфекції. Існують скриті форми інфекції, коли типове захворювання не розвивається. З’явилося також поняття “інфекційний процесс”, яке дуже часто ототожнюється з “інфекцією”.

Інфекція, згідно з сучасними уявленнями, – не просто захворювання, викликане певним мікроорганізмом, а й складний процес взаємодії мікро- і макроорганізмів, який протікає у певних умовах зовнішнього середовища. Інфекція може бути спричинена пріонами (інфекційними білками), вірусами, бактеріями, грибами, найпростішими, гельмінтами. У відношенні найпростіших та гельмінтів використовують ще термін “інвазії”.

Інфекційний процес – це сукупність фізіологічних і патологічних механізмів, що виникають при вторгненні в організм патогенних мікроорганізмів.

Незважаючи на принципову подібність наведених понять, вони мають певні відтінки, а саме: термін “інфекція” більше характеризує збудника, а “інфекційний процес” – ті явища, що відбуваються в організмі хазяїна, як з боку самого інфекційного агента, так і з боку макроорганізма. Інфекційний процес супроводжується проникненням збудника в організм, адгезією, колонізацією, виділенням токсинів та інших факторів патогенності, впливом на метаболізм хазяїна, а також реакціями з боку ураженого організма – вмиканням механізмів неспецифічного та специфічного (імунного) захисту, що завершується або повною елімінацією (ліквідацією) збудника, або обмеженням його численності та агресивності і переходом інфекції у стадію хронізації. Розвиток, перебіг та характер завершення інфекції залежить від властивостей обох учасників інфекційного процесу, а також від умов навколишнього середовища. В останні роки у зв’язку з розвитком молекулярної генетики та імуногенетики встановлено, що можливість виникнення інфекції у значній мірі залежить від особливостей генотипів мікроба та хазяїна.

2.1. Взаємовідносини мікро- і макроорганізмів, типи симбіозу

Явище інфекції є своєрідним проявом симбіозу і виникло ще на зорі еволюції клітинних форм життя. В якості найбільш давніх прикладів інфекції мабуть можна назвати взаємодію між бактеріями та вірусами (бактеріофагами), а також виникнення органел еукаріотів (мітохондрій, пластид) за рахунок інвазії дрібних прокаріотичних клітин в інші, більші за розміром клітини (теорія ендосимбіозу). Якщо ретельно проаналізувати жіттєдіяльність будь-якої живої істоти, то завжди можна виявити явище симбіозу її з іншими організмами.

Еволюція взаємин мікро- і макроорганізмів (збудника і хазяїна) йшла у декількох напрямках. З одного боку, деякі мікроорганізми, проникнувши в інший організм, підвищували свою вірулентність, що необхідно було для інвазії та успішного розвитку в умовах протидії хазяйського організму. Таким чином сформувалася група паразитів – мікроорганізмів з добре вираженою патогенністю, які завдяки своїм агресивним властивостям могли опановувати певні екологічні ниші в організмі хазяїна, живитися за його рахунок і, виділяючі токсичні метаболіти, були здатні негативно впливати на макроорганізм і навіть спричиняти його загибель. Паразитизм є крайнім проявом такого типу симбіозу, як антагонізм.

З іншого боку, виникла група мікроорганізмів, що пішли шляхом втрати вірулентності і пристосувалися до умов макроорганізму, набули здатності протидіяти факторам імунного захисту і досягли певного консенсуса з хазяїном. Ця група мікроорганізмів-симбіонтів представлена в організмі людини, ссавців та інших тварин нормальною мікрофлорою.

Серед представників нормальної мікрофлори зустрічаються такі типи симбіозу, як мутуалізм (взаємовигідне співжиття) і коменсалізм (вигоду має тільки один з партнерів). При коменсалізмі мікроорганізм використовує макроорганізм як екологічну нішу (квартиранство), споживає поживні речовини (нахлібництво), але не завдає шкоди хазяїну. При мутуалізмі мікроб використовує можливості свого партнера-симбіонта, але й проявляє ряд корисних для нього властивостей. Чітко розмежувати мікроорганізми на мутуалів і коменсалів важко, оскільки поняття шкоди і користі від їх перебування в організмі хазяїна дуже суперечливі.

Типовими мутуалами в організмі людини є Escherichia. coli, бактерії родів Bifidobacterium, Lactobacillus. E. coli виробляє цілий ряд ферментів, в тому числі протеінази, що сприяють доперетравленню їжі, ДНК-ази, ДНК-полімерази, L-аспарагіназу. Останній фермент має протипухлинну дію, тому використовується для отримання фармакологічних препаратів для лікування раку. E. coli, Bifidobacterium і Lactobacillus синтезують цілий ряд вітамінів – В₁, В₂, В₆, В_12, Д, К, фолієву та аскорбінову кислоти.