2.6. Динаміка інфекційного процесу

Після проникнення патогенного мікроорганізму через вхідні ворота у макроорганізм розпочинається складний процес взаємодії паразита з хазяїном. Залежно від виду мікроба, його вірулентності та протидії макроорганізму (з включенням механізмів імунного захисту) інфекційний процес має свою специфічну динаміку. Але, незважаючи на видові особливості збудника, в інфекційному процесі завжди можна визначити певну динаміку, яка включає такі етапи: інкубаційний, продромальний, період розвитку основних клінічних симптомів та реконвалесценція (період одужання).

Інкубаційний – це період від моменту зараження до появи первинних ознак захворювання. Тривалість його обумовлена часом, необхідним для проникнення мікроба крізь захисні бар’єри хазяїна, для адгезії збудника на специфічних рецепторах клітин, для адаптації та протидії захисним імунним факторам, а також для розмноження. У випадку інфекцій, патогенез яких визначається токсинемією, цей період необхідний ще й для накопичення токсинів. Інкубаційний період залежно від виду мікроба та його дози коливається в середньому від декількох днів до 1-2 тижнів, але є й винятки. Так, при грипі інкубаційний період сягає від 3-6 годин до 1-2 діб, а при сказі та лепрі – від 6 місяців до декількох років, при ВІЛ-інфекції він ще довший і може коливатися від 5 до 20 років.

Продромальний – це період передвісників захворювання, коли проявляються перші його симптоми: головний біль, підвищення температури, слабкість, нездужання, біль у м’язах та суглобах. Слід відзначити, що ці симптоми не є специфічними і характерні для багатьох захворювань. Термін продромального періоду варіює у межах 24 –48 годин, а іноді триває 4 –5 діб.

Період розвитку основних клінічних симптомів – це період розквіту захворювання, який має параболічний характер. У ньому додатково виділяють стадії: наростання симптомів (incrementum), розквіт хвороби (acme) та її згасання (decrementum). Порівняно з продромальним періодом цей етап інфекційного процесу має свою специфіку у прояві клінічних симптомів, завдяки чому навіть при візуальному обстеженні хворого за характерними ознаками (сип, склад крові, стан слизових оболонок, нервової системи, поява діареї тощо) можна поставити попередній діагноз. Поряд з цими проявами у хворих спостерігаються й загальні симптоми захворювання: лихоманка, інтоксикація, запалення, погіршення функцій всіх систем організму і, особливо, серцево-судинної, травної та видільної. У більшості випадків період розвитку основних клінічних симптомів продовжується протягом 3 –7 (іноді 10) діб. Тривалість його залежить від реактивності організму хворого та включення механізмів імунного захисту, зокрема пов’язаних з синтезом антитіл. Так, приблизно, на 5–6-ту добу від початку захворювання з’являються перші імуноглобуліни, а на 7-10-ту їх титри досягають максимуму. Це обумовлює перехід інфекційного процесу від стадії decrementum до періоду реконвалесценції.

Реконвалесценція – це період одужання, який супроводжується зниженням численності паразитів та їх елімінацією із організму. Це пов’язане з розвитком повноцінної імунної відповіді. Якщо макроорганізм повністю звільняється від збудника захворювання, то мова йде про стерильний імунітет. У цьому випадку хвороба закінчується швидко і, як правило, без патологічних наслідків. Але існує багато інфекцій, для яких характерна довга персистенція в організмі хазяїна, а іноді й довічне носійство, наприклад, вірусні гепатити В, С та інші, герпес, цитомегалія, хронічна дизентерія, сальмонельоз тощо. Наприклад, після перенесеного черевного тифу близько 80% одужавших протягом 1-2 тижнів і довше можуть бути активними бактеріоносіями. Імунітет, який формується в цих випадках, буде нестерильним, і згодом починає проявлятися руйнуюча дія неелімінованих мікроорганізмів. Так, після перенесеної дизентерії на слизовій оболонці товстої кишки з’являються виразкові утворення. Після ентеровірусної інфекції та персистенції віруса іноді виникають важкі ускладнення у вигляді паралічів м’язів та поліневриту. При носійстві вірусів гепатитів В і С з часом може розвитися цироз та біліарний рак печінки. Тривале носійство віруса Епштейна-Барр може призводити до розвитку лімфогранульоматозу та лейкемії. Період реконвалесценції може продовжуватися від 1-3 днів до декількох тижнів і навіть місяців. У цей період поступово відновлюються нормальні функції організму.