2.5. Форми інфекції

Залежно від збудника інфекційної хвороби та імунного статусу макроорганізму інфекція буде розвиватися в різних формах. Існує декілька класифікацій форм інфекцій – залежно від кількості збудників, які викликають інфекцію, залежно від особливостей її розвитку та шляху зараження тощо. В цілому інфекції поділяють на дві основні групи: маніфестні інфекції, коли інфекційна хвороба перебігає з явно вираженими симптомами, і безсимптомні інфекції, які не виявляються, а мають характер носійства, латентної, абортивної або сплячої інфекції.

Далі описані різноманітні форми інфекції.

Типова інфекція, що характеризується звичайним для даного збудника перебігом інфекційного процесу. При цьому збудник проникає в організм, активно в ньому розмножується та викликає характерні для даної хвороби клінічні прояви.

Атипова форма інфекції має такі характерні риси: клінічні симптоми хвороби носять невиражений, атиповий характер. Це може бути пов’язане або зі слабкими патогенними властивостями збудника, або з високою природною резистентністю макроорганізму. Іноді атипова інфекція розвивається внаслідок антибактеріального лікування.

Вогнищева інфекція виникає локально, у певній ділянці і не розповсюджуеться по організму.

Генералізована інфекція звичайно розвивається при порушенні балансу між мікро- та макроорганізмом, збудник розповсюджується лімфатичними шляхами та кровоносними судинами. Це може призводити до бактеріємії, септицемії та сепсису.

Бактеріємія – це форма інфекції, для якої характерна присутність бактерій у крові. Бактеріємія може мати клітинні прояви, а може протікати безсимптомно. Виникає при проникненні мікроорганізмів у кров екзогенним шляхом або з вогнища інфекції. Бактеріємія частіше спостерігається у малюків та у людей похилого віку. Іноді при великих фізичних навантаженнях, стресах, дії екстремальних факторів розвивається безсимптомна бактеріємія. Це так звана “транзиторна” бактеріємія так у кровотоці практично здорових людей виявляються Staphylococcus epidermidis, Prevotella melaninogenica, Clostridium perfringens тощо.

Септицемія – характеризується певною клінічною картиною різного ступеня вираженості, схильністю до утворення вторинних осередків в органах і тканинах через активне розмноження мікроорганізмів у крові і їх дисимінації. Септицемія потребує проведення ефективної терапії. Бактеріємія і септицемія часто супроводжують інфекції, викликані різними збудниками. Одним з важких ускладнень септицемії є ендотоксиновий шок. Він розвивається при потраплянні у кров великої кількості ендотоксинів грамнегативних бактерій. Клінічна картина шоку включає такі симптоми: збліднення шкіряних покривів, периферійний ціаноз, гіпертермія, гіпотонія, тахікардія, тахіпное, порушення чутливості, олігурія або анурія.

Піємія – інфекція, при якій мікроорганізми розмножуються в органі не дифузно, як при бактеріємії, а окремими осередками, утворюючи в них скупчення мікробів і гній.

Латентна (інапарантна, безсимптомна) інфекція протікає приховано (латентно), без зовнішніх клітинних проявів. Збудник потрапляє в організм, розмножується в ньому, але не викликає відповідних імунних реакцій з боку макроорганізму. Латентна форма інфекції характерна для бруцельозу, поліомієліту, вірусних гепатитів та інших захворювань. Латентна інфекція може закінчитися одужанням та позбавленням макроорганізма від інфекційного агента.

Персистенція (від анг. persistence – постійність, продовженність, стійкість) – хронічна особлива каталітична інфекція, яка характеризується довгим перебуванням мікробів в організмі. Спочатку розвивається активна форма хвороби, але включення захисних імунних механізмів не призводить до повного позбавлення від збудників хвороби. Вони можуть зберігатися в оргнізмі у вигляді L-форм. До виникнення останніх можуть призводити і антибіотики, які порушують синтез клітинних стінок, при цьому хронічна форма хвороби може супроводжуватися рецидивами та загостреннями, тому що L-форми здатні відновлювати клітинну стінку і повертати свої патогенні властивості. Типовим прикладом такої інфекції є туберкульоз. Персистенція характерна і для багатьох вірусів (герпесу, грипу, краснухи, гепатитів В і С, арбовірусів тощо), а також для найпростіших (токсоплазм, малярійних плазмодіїв, трипаносом).

Мікробоносійство – це особлива форма персистенції, яка може виникати як після гострої, так і після латентної інфекції, якщо постінфекційний імунітет має слабку напруженість. Носійство можна розглядати як одну з форм імунологічної толерантності, тому носіїв лікують за допомогою імуностимулюючих препаратів. Носійство спостерігається при дизентерії, холері, черевному тифі і паратифах, дифтерії, менінгіті, скарлатині, амебіозі, поліомієліті тощо. Носії, будучи практично здоровими, є джерелом зараження для інших осіб, оскільки вони виділяють збудників в оточуюче середовище, заражають повітря, воду та харчові продукти. Носійство може спостерігатися до трьох місяців, а іноді й десятки років.

Повільна інфекція розвивається протягом року або ще більш тривалого часу. Збудник проникає в організм і деякий час знаходиться в ньому внутрішньоклітинно у латентному стані, а при сприятливих умовах починає розмножуватися. Хвороба розвивається повільно, але важкість її поступово посилюється і завершується інфекційний процес, як правило, летальним кінцем. Типовим прикладом повільної інфекції є СНІД. До цієї ж групи можна віднести захворювання, викликані онковірусами, полімієлітоподібними вірусами Коксакі, ЕСНО, пріонні хвороби.

Дрімотна інфекція може розвинутися після перенесеного захворювання або латентної інфекції. Під впливом екстремальних факторів, що знижують імунну резистентність організму, збудник, який деякий час знаходився у “дрімотному” стані, активується і провокує рецидив захворювання. Такі мікроби були названі “готовими до виходу” (від франц. “microbes de sortie”). Стосовно збудників, зосереджених в обмеженому вогнищі, використовують термін “фокальна інфекція”.

Реінфекція – повторне зараження тим же збудником, який викликав первинне захворювання. Реінфекція виникає в тому випадку, коли в результаті перенесення хвороби не виникає напруженого стійкого імунітету (при сифілісі, гонореї, хламідіозі, кандидомікозі тощо).

Рецидив – повернення симптомів того ж захворювання, яке виникає при формуванні нестерильного імунітету внаслідок зниженого імунного статусу організму. Рецидиви можливі при зворотному та черевному тифах та паратифах.

Вторинна інфекція виникає внаслідок послаблення імунітету на тлі первинного інфекційного захворювання. Може викликатися різними збудниками, в тому числі умовно-патогенними і непатогенними. Такі інфекції прийнято називати опортуністичними. Так, при СНІДі збудниками опортуністичних інфекцій можуть бути дріжджі, цвілеві гриби, найпростіші, деякі маловірулентні віруси.

Моноінфекція викликається одним збудником.

Мікст-інфекція характеризується виникненням одного інфекційного процесу, викликаного декількома мікробними агентами. Так, спостерігаються змішані інфекції на кір і скарлатину, кір і тубуркульоз.

TORCH-інфекція – це окремий випадок мікст-інфекції, для якої характерна асоціація збудників – токсоплазм, вірусів краснухи, цитомегаловірусів, вірусів простого герпесу та ін. Абревіатура TORCH як раз і складена з початкових літер назв збудників: toxoplasma, rubella, cytomegalovirus, herpes simplex virus.

Суперінфекція виникає при повторному зараженні тим самим збудником, який викликав захворювання ще до повного одужання.

Аутоінфекція викликається власною, як правило, умовно-патогенною мікрофлорою, при попаданні її в незвичайні екониші, наприклад при пораненнях, опіках, оперативному втручанні.