Политвесник

предметів. Лише частина англійських навчальних закладів, що зробили громадянську освіту центральною темою всіх навчальних предметів, використовують розроблену систему дисциплін. Дещо відмінне розуміння побудови політичної освіти існує в Португалії. Тут існує впевнення, що за широкого міжпредметного розподілу відповідальності, така освіта втрачає ефективність, оскільки немає окремого предмета, який присвячений реалізації її цілей, а вчителі головним чином зосереджуються на своєму основному предметі. Ось чому, на думку португальських педагогів, введення у навчальні плани недисциплінарних сфер, або конкретних предметів може бути виправдане.

Концепції громадянського виховання демократичних європейських держав виходять з того, що політична освіта це не тільки знання, але в значній ступені вміння та навички соціальної дії, які необхідні для цивільного життя в демократичному суспільстві. Тому в навчальні програми включається заходи по проведенню наукових досліджень та комунікації. Безпосередньо громадяни навчаються прийомам вирішення конфлікту, представлення і використання результатів власної роботи, виявлення, фіксації і роботи з упередженнями, вмінням розрізняти, відтворювати і використовувати стилі “пропаганди”, “фактичного опису” та “аналітичної інформації”.

На особливу увагу заслуговує досвід розбудови політичної освіти в Німеччині та деяких інших європейських країнах, які в своєму минулому долали наслідки авторитаризму чи тоталітаризму та вирішували завдання демократизації суспільства. Досвід ФРН цікавий вже тим, що система політичної освіти сьогодні існує в ній якби в двох історичних часах. На заході вона являє собою відрегульований механізм, а на сході

– знаходиться на етапі становлення. Нинішній та минулий досвід цієї країни може продемонструвати напрямок, в якому слід рухатися та послідовність в якій слід діяти, щоб дотягтися до кращих результатів.

Не дивлячись на відомі відмінності ситуації минулого в Німеччині, Італії, Португалії та сучасній Україні, більшість перешкод на шляху демократизації суспільного життя є дуже схожими. Досвід згаданих країн показує, що основна складність в період переходу до демократичних засад пов’язана з тим, що в суспільстві дуже мало людей, які мають елементарні реальні знання про політичне життя. Більше того, ситуація ускладнюється тим, що населення відчуває майже органічну відразу до будь-яких спроб поширення політичних знань, особливо коли цим займаються державні служби. Хто сьогодні є здатним поширювати політичні знання? Потенційно це три основні групи фахівців – вчителя суспільних дисциплін, викладачі вузів та працівники засобів масової інформації. При цьому можна бачити, що ті, хто покликані поширювати знання про механізми сучасної демократії самі не мають необхідних знань. Очевидною є нестача посібників, підручників та джерел, за якими можна отримати хоч би мінімум уявлень про сучасні проблеми політичного життя, методи його дослідження та закономірності розвитку.

В схожому становищі знаходяться і викладачі вузів та загін політологів, що виник в засобах масової інформації. Більшість з них відрізняються вкрай суб’єктивними поглядами на політичні процеси минулого та сьогодення, які з політичною наукою мають мало спільного. Та частина підготовлених та висококваліфікованих спеціалістів в галузі політичних наук, яка сьогодні складає меншість, зосереджені в академічній науці та не має широкого контакту з населенням. Тай саме населення, яке за довгі роки недавнього минулого привчене сприймати навчання основам політики, як тенденційну пропаганду, що немає зв’язку з реальною дійсністю, поки не виявляє відчутної потреби в такому контакті. Таким чином, можна констатувати, що умови організації системи політичної освіти найгірші, а потреба в ній величезна.

Досвід Німеччини свідчить, що в подібній післявоєнній ситуації, в умовах зруйнованої національної свідомості, перед спеціальним держкомітетом по політичній освіті було поставлено завдання розвивати демократичну свідомість населення та поширювати в суспільстві знання про функціонування демократичних інституцій. Вказана служба повинна була виступити перешкодою на шляху зростання

націоналістичних реваншистських політичних ідей, допомогти громадянину посттоталітарної держави безболісно адаптуватися до системи децентралізованого прийняття рішень в економіці та в політичній сфері. З 1963 року центральний орган цієї системи отримав назву Федеральний комітет політичної освіти.

Для того, щоб ефективно впливати на свідомість населення служба політичної освіти повинна була принципово відрізнятися від тоталітарних пропагандистських відомств за своєю концепцією, напрямкам та методам роботи, внутрішньою організацією та місцю серед інших державних установ. Цікавим для України є досвід Німеччини в визначенні пріоритетних завдань системи політичної освіти. Зокрема, серед найважливіших завдань на етапі її становлення було поширення об’єктивних історичних знань, які до цього фальсифікувалися пропагандою. Це своєрідне лікування суспільства за допомогою засвоєння реальної історії вважалося важливим засобом подолання тоталітарних стереотипів в свідомості громадян.

Не меш важливими, завданнями в цій сфері було поширення знань про механізми функціонування демократії та форми самоорганізації громадян. Їх мета полягала в збудженні політичної активності людей, їх свідомої участі в демократичному керуванні державою, стимулюванні феномену, так званого, громадянського суспільства. З цим завданням тісно було пов’язане питання поширення інформації про зарубіжні країни, перш за все європейські. Діяльність в цьому напрямку давала можливість поступово долати в свідомості громадян синдром “виключності” , вірогідність регенерації реваншистських настроїв та виховувати нагальне почуття спільності європейського дому.

До цього, слід зазначити, що вказані завдання не залишалися незмінними. В ході зміни поколінь та суспільних проблем виникали нові орієнтири системи політичної освіти. Зокрема, актуальними для німецького суспільства, з часом, стали питання ефективних засобів подолання в демократичних утвореннях конфліктів їх регулювання. Ще пізніше на передній план стали питання охорони оточуючого середовища, жіночого руху, допомоги слабко розвинутим країнам, імміграції та інші. Таким чином, на досвіді Німеччини, можна бачити, що тематика політичного просвітництва весь час актуалізується, але при цьому зберігається головна її спрямованість – сприяння поширенню серед населення розуміння особливостей політичного життя, готовності до участі в ньому та зміцнення демократичної свідомості.

До зазначеного, слід додати, що система політичної освіти в Німеччині, як і в багатьох інших демократичних державах, завжди особливу увагу приділяла молоді і так званим мультиплікаторам, тобто тим, хто використовує отриманні знання для їх подальшого поширення і від кого, багато в чому, залежить формування громадської думки (вихователі, вчителя, викладачі, журналісти, вчені, працівники системи освіти дорослого населення, а на сході це ще й керівники і політики різного рівня). Такий підхід створює ефект “сніжного кому”. При цьому, система політичної освіти в цій державі завжди була відкритою та доступною для кожного громадянина, який виявляв зацікавленість в підвищенні своєї громадянської та політичної культури.

І на завершення, слід звернути увагу на деякі організаційні досягнення системи політичного просвітництва в сучасній Німеччині. Нажаль в даній статті нема можливості детально розглянути структурну побудову даної галузі, тому обмежимося принциповими її характеристиками.

Вона має просту та чітку структуру органів, які безпосередньо організують та здійснюють керівництво політичною освітою громадян. Центральна роль в ній належить Федеральному та земельним комітетам політичної освіти. Федеральне відомство виконую координаційні функції, забезпечує методичну підтримку та розподіляє виділені центральним урядом кошти. Ці установи мають невеликий штат працівників, за якими закріплені конкретні напрямки роботи. Федеральний комітет, крім зазначеного, співробітничає з великою кількістю неурядових організацій, які, так чи інакше,

займаються політичною освітою, спрямовую кошти на здійснення різноманітних проектів.

Діючі положення, які регулюють діяльність вказаних установ виключають їх використання для пропагандистських завдань. Головним чином, це забезпечується системою контролю за його діяльністю, яку здійснюють одночасно уряд, бундестаг, в особі спеціальної комісії та незалежна наукова рада. Бундестаг чотири рази на рік розглядає та визначає на своїх засіданнях головні напрямки діяльності держави в галузі політичної освіти. За якістю знань, що поширюється слідкує згадана наукова рада спеціалістів, перш за все, по політології.

Вказані структури за час своєї діяльності виробили різноманітні форми поширення політичних знань, які безумовно повинні використовуватися і в нашій країні. В цьому зв’язку, перш за все, слід звернути увагу на їх значну видавничу діяльність. На протязі багатьох років в Німеччині, для використання в системі політичної освіти, видаються книжки з історії, політики, економіки, культурі, філософії, спеціальні періодичні видання, брошури, політичний журнал для школярів і т. п. Переважна більшість з них, як і періодичні видання поширюються безкоштовно.

Крім видавничої діяльності, особлива увага приділяється лекціям для журналістів місцевих засобів масової інформації, оскільки вони користуються більшою довірою, а їх політологічна підготовка має велике значення для поширення достовірної інформації та формування демократичних переконань громадян. У зв’язку з цим, Федеральний комітет розробляє спеціальні програми співробітництва з телевізійними та радіо станціями, які пропонують політологічну інформацію для поширення, готують відеофільми, як посібники для системи політичної освіти.

Важливим ресурсом комітетів політичної освіти є їх співпраця з різноманітними неурядовими організаціями в проведенні заходів по політичній освіті. Виділяються кошти фондам різних політичних партій, профспілок, релігійних організацій, які проводять роботу по політичному просвітництву. Їх діяльність є надзвичайно масштабною. Достатньо сказати, що Фонд Ф.Еберта та Фонд К.Аденауера мають свою Академію політичної освіти та Інститут політичної освіти та здійснюють декілька тисяч заходів на рік по політичній освіті, співпрацюючи з жіночими організаціями, вузами країни, спортивними товариствами, сільськогосподарськими союзами та армією.

Таким чином, на підставі сказаного можна зробити декілька висновків, які дозволяють дещо уважніше поставитися до питань розгортання системи політичної освіти в нашій країні.

Як показує досвід Німеччини та інших європейських країн , які в свій час зіштовхнулися з задачею демократизації суспільства, налагодити масову політичну освіту можна, але за умови, якщо для рішення цієї задачі держава і суспільство об'єднають свої зусилля.

З досвіду розвинених країн демократії видно, що основна складність у період переходу до демократії зв'язана з тим, що в суспільстві немає чи дуже мало людей, що володіють необхідними в цій галузі знаннями. Разом з тим, їх досвід відбиває можливі шляхи вирішення цієї проблеми та подолання відрази населення до заходів поширення політичних знань.

Система політичної освіти в демократичних країнах не призначена для підготовки політологів. Вона є частиною загальноосвітнього і культурного процесу, і її задача - дати елементарні уявлення про політичну систему, які подібні іманентним життєвим навичкам та потрібні кожній людині в її повсякденному житті.

Як показує досвід перетворень окремих тоталітарних систем в Західній Європі концентрація зусиль політичної освіти на політичній еліті, "мультиплікаторах", молоді, а також розвитку місцевого самоврядування повинні принести свої плоди і полегшити створення в нашій країни того громадянського суспільства, що єдино і може стати міцною основою демократії.

________________

1.До числа згаданих концепцій можна віднести “Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності” (АПН України), “Концепція громадянської освіти в Україні” (Інститут громадянської освіти Національного університету “Києво-Могилянська Академія”). Також запропонована на розгляд громадськості Концепція громадянської освіти, розроблена в рамках “Трансатлантичної програми підтримки громадянського суспільства в Україні”, що включає в себе проект “Освіта для демократії в Україні”;

2.Див.: Васютенський В. про особливості електорального самовизначення громадян України// Українські варіанти. – 1998. -№1. –с.37 – 41; Вашутін О. Політична соціалізація молоді в сім’ї і становлення політичної психології індивіда //Людина і політика. – 2000. - № 5. - с. 67 – 71; Шахтемірова О. Ціннісні орієнтації та політична свідомість//Нова політика. – 1999. -№4. – с.24 – 27; Остапенко М. Політична свідомість студентської молоді в сучасній Україні// Нова політика. – 1999. – №4. – с.28 – 32 та інші.

3.Див.: Erazmus Edward, Szczegola Hieronimus. Zarys metodyki podstaw nauk politycznych. Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1973. 218s; Coimbra, J.L. et al. (1998). Work values in Portuguese adolescents: An exploratory study. Paper presented at the 6th Biennial Conference of the European Association for the Research on Adolescence. Budapest, Hungary, 3-7 July; Казанцев А.А. Политическая наука:

проблема методологической рефлексии (Обзор круглого стола) //Полис. – 2001. –

с. –51 – 64 та інші.

4.Мизес Л. Бюрократия. Запланированный хаос. Антикапиталистическая ментальность. – М.: Дело, 1993. – 240 с.

5.Див.: Гражданское образование. Материалы международного семинара. –

Спб, 1997. – 214 с.

EUROPEAN EXPERIENCE OF DEVELOPMENT OF A SYSTEM OF POLITICAL

EDUCATION DURING DEMOCRATIZATION OF SOCIETY

Mykola Ivanov

The Nikolaev state humanitarian university of a name of Peter Mogyla, vul. 68 Desantnykiv 10,. Mykolayiv 54003, Ukraine, ins@kma.mk.ua

In the article the attempt is done(made) to address to experience of development of a system of political education of separate european countries of "aged" democracy with the purpose of his(its) analysis, analysis and implementation to actual practice of development of an own system of political education in Ukraine. The writer excretes(secretes) most relevant for the Ukrainian company aspects of such estimation knowledge. Thus, the main(basic) attention is given to experience of those european countries, which one in the historical development have executed(come true) transition from totalitarian to a democratic political mode, that is decided similar modern problems of our company.

Key words: political education, political didactics, civil education, civil culture, political consciousness, political knowledge, political information

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 061.233:316.42

МЕТОД ОЦІНКИ ЙМОВІРНОСТЕЙ У ДОСЛІДЖЕННЯХ ПОЛІТИЧНИХ ОБ’ЄДНАНЬ ДЕРЖАВ У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Ілля Ковалів

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел. (0322) 964-132

Описано метод оцінки ймовірностей у дослідженнях політичних об’єднань держав у контексті глобалізаційних процесів, сформульовано деякі висновки і окреслено можливі перспективи подальших досліджень на тему цієї статті. Цей метод у певних модифікаціях можна застосовувати у дослідженнях, моделюваннях і прогнозуваннях різних суспільних (зокрема політичних) процесів.

Ключові слова: метод, політичні об’єднання держав, глобалізаційні процеси.

Політологам відомо багато методів досліджень політичних процесів. Ці методи класифіковані і описані в багатьох наукових працях [1; 2]. Але їх ї усе ще недостатньо для всебічного вивчення та надійного прогнозування розвитку багатьох політичних процесів,

утому числі утворення, політичної діяльності та розпаду політичних об’єднань держав. У цьому полягає одна з основних проблем дослідження та вивчення розвитку як суспільних процесів загалом, так і політичних і глобалізаційних зокрема. На сучасному етапі розвитку інформаційних технологій засоби обчислювальної техніки стали ефективним інструментом у дослідженні соціальних процесів: від накопичення даних, фактів, знань до створення експертних систем з можливостями „інтелектуального” (запрограмованого людиною) їх аналізу та узагальнення. Отже, у сучасній політології з метою підвищення продуктивності праці науковців при дослідженні політичних процесів і практиків при проведенні аналізів та виконанні прогнозів розвитку політичних процесів насамперед необхідно розвивати ті методи пізнання політичних процесів, які дають змогу певним чином формалізовувати факти, знання та тенденції змін параметрів (характеристик) політичних процесів при їхньому розвитку чи створювати інформаційні моделі розвитку цих процесів. Застосування нових методів пізнання у поєднанні з відповідними відомими методами підносить розвиток наукових досліджень на вищий рівень. Розробка та впровадження методу оцінки ймовірностей у дослідженнях політичних об’єднань держав

уконтексті глобалізаційних процесів є актуальними, пришвидшуючи виявлення невідомих дотепер закономірностей розвитку політичних об’єднань держав, розширюючи можливості політичних наук.

Завдяки людському фактору ці системи є динамічними і здатними до саморозвитку. Вплив елементів цих систем на самих себе викликає внутрішню реакцію, а вплив на інші елементи викликає в елементах, які діють, внутрішні реакції, а в елементах, на які діють,

– як внутрішні, так і зовнішні реакції. При цьому залежно від типу, способу, характеру, мети, інтересу, інтенсивності зовнішні реакції елементів системи можуть проявлятися під час, відразу, або через деякий час після завершення впливу, викликаючи, своєю чергою, в елементах, які діяли, внутрішні реакції, або можуть не проявлятися взагалі. Відкрита система незалежних одних від одного учасників глобалізаційних процесів (і, отже, кожен її елемент) може впливати на зовнішні елементи (природні та/чи соціальні) і зазнавати

© Ілля Ковалів, 2005

впливу з їхнього боку. Якщо зовнішні елементи утворюють іншу систему учасників глобалізаційних процесів, то теоретично їх можна розглядати як форму одного узагальненого (з відповідними еквівалентними характеристиками) учасника глобалізаційних процесів. У цьому випадку зовнішні елементи та відкриту систему можна відобразити у формі відповідно двох окремих узагальнених учасників глобалізаційних процесів і дослідження відкритої системи учасників глобалізаційних процесів звести до дослідження елементарної (закритої) системи двох узагальнених учасників глобалізаційних процесів. Таким методом всі множини учасників глобалізаційних процесів можна звести до одного загального (еквівалентного) учасника глобалізаційних процесів (елементарного учасника всесвітизаційних процесів). Якщо зовнішні елементи відкритої системи є елементами зовнішнього природного середовища, то їх також можна звести до однієї (окремої) множини (системи) природного середовища. У цьому випадку відкриту систему учасників глобалізаційних процесів вже не можна звести до еквівалентної закритої системи двох учасників глобалізаційних процесів і, коли це важливо для дослідження систем учасників глобалізаційних процесів, слід враховувати і вплив, і реакції на нього як учасників глобалізаційних процесів, так і елементів природного середовища, наприклад, при дослідженні політичних природоохоронних об’єднань держав. Загалом системи учасників глобалізаційних процесів є відкритими, бо люди не можуть існувати поза природним середовищем.

Критерієм оцінки рівня (величини, глибини тощо) пов’язаності в m-й сфері життя людей i-го та j-го (i, j N) учасників глобалізаційних процесів може слугувати індекс по- в’язаності i m,i-j. На цей час через надзвичайно велику складність і багатогранність глобалізаційних процесів і суб’єктивність людської пов’язаності (залежності) ефективної методики обчислення індексів пов’язаності. При визначенні індексів пов’язаності можна застосовувати, наприклад, метод експертних оцінок та ін. Слід зауважити, що у загальному випадку i m, i-j ≠ i m, j–i (рівність може виконуватися лише за деяких умов).

Глобалізаційно-політичні характеристики держав

Базові твердження. Кожний незалежний від інших учасник глобалізаційних процесів (наприклад, держава) може створити нову (яка ще не існувала) сферу життя людей та ініціювати у ній напрям розвитку глобалізаційних процесів, які можуть розвиватися навіть за непередбачуваними цим учасником глобалізаційних процесів інтенсивністю та напрямом. Кожен учасник глобалізаційних процесів по-своєму реагує на глобалізаційні процеси і на поведінку інших учасників глобалізаційних процесів. Кожна незалежна держава може або не реагувати на розвиток глобалізаційних процесів, сприяти цьому розвитку або ж гальмувати чи чинити дії, спрямовані на зміну напряму цього розвитку (навіть на протилежний).

Уконтексті глобалізаційних процесів кожна незалежна держава має свою гло- балізаційно-політичну характеристику (характер і рівень політичної реакції залежно від рівня глобальності, який корелюється з рівнем глобалізаційної пов’язаності).

Оскільки події, які полягають в утворенні чи розпаді певних політичних об’єднань держав, є ні вірогідними, ні неможливими, їх слід розглядати як випадкові з відповідними ймовірнісними оцінками (параметрами, величинами, характеристиками).

Уконтексті глобалізаційних процесів у кожній сфері життя людей всі держави умовно можна поділити на три глобалізаційні групи: позитивну (глобалізаційні процеси відповідають національним інтересам держав); негативну (глобалізаційні процеси не відповідають національним інтересам держав); байдужу (держави не корелюють свої національні інтереси із глобалізаційними процесами). Позитивну та негативну глобалізаційні групи називатимемо протилежними глобалізаційними групами.

Позначимо: v – рівень глобалізаційної пов’язаності всіх людей в m-й сфері їх життя (узагальнений показник індексів im, i-j для всіх пар людей корелюється з рівнем глобаль-

ності в m-й сфері їх життя людей, величині v = 1 відповідає найбільший можливий на період часу, який розглядають, рівень глобалізаційної пов’язаності), w – рівень політичної реакції держави на v. Якщо w > 0, держава сприяє розвитку глобалізаційних процесів; якщо w = 0, держава байдужа до розвитку глобалізаційних процесів; якщо w < 0, держава протидіє напряму розвитку глобалізаційних процесів аж до сприяння розвитку глобалізаційних процесів протилежного напряму (держави відповідно позитивної, байдужої та негативної глобалізаційних груп). До байдужої глобалізаційної групи можна віднести держави із відносно невеликими значеннями найбільших рівнів політичних реакцій, наприклад, із |w| < 0,1.

На підставі аналізу історичного та політичного розвитку держав та їхніх політичних об’єднань у контексті глобалізаційних процесів пропоную для m-ї сфери життя людей такий загальний аналітичний запис глобалізаційно-політичних характеристик держав w = f(v):

де vi , wi , ni – глобалізаційно-політичні параметри держави (0 ≤ vi ≤ 1; vi–1 ≤ vi ; – 1 ≤ wi ≤ 1; ni R, області допустимих значень ni визначаються умовою – 1 ≤ w ≤ 1), i, j N,

Області визначення та значень w = f(v): 0 ≤ v ≤ 1 та – 1 ≤ w ≤ 1 відповідно. Глобалізаційно-політичні параметри держави можна записувати різними способами,

серед яких найпоширенішими можуть бути два: аналітичний (у дужках після назви держави, наприклад, Україна(0.4, 0, 0; 0.7, 0.3, 2; 1, 0.6, 4) і табличний (табл. 1).

Таблиця 1. Глобалізаційно-політичні параметри держав Д1, Д2, Д3, Д4, Д5.

Графіки глобалізаційно-політичних характеристик держав, які відповідають їхнім глобалізаційно-політичним параметрам, заданим у табл. 1, наведені на рис. 1.

Рис. 1. Глобалізаційно-політичні характеристики держав Д1, Д2, Д3, Д4, Д5 Якщо при дослідженні політичних об’єднань держав потрібно врахувати одночасний

вплив декількох різних факторів на рівень політичних реакцій держав, наприклад, глобалізаційна пов’язаність та могутністі держав, то факторно-політичні характеристики держав необхідно задавати у виді w = f(v1. v2, ..., vn), де n – кількість факторів, vi – величина, яка чисельно відображає значення i –го фактора. У цьому випадку w задається поверхнею в (n+1)-вимірному простірі.

Ймовірнісно-об’єднавчі характеристики держав

На підставі аналізу історичного і політичного розвитку держав та їхніх політичних об’єднань у контексті глобалізаційних процесів (без урахування впливу інших факторів) можна стверджувати, що ймовірність утворення політичного об’єднання двома державами однієї глобалізаційної групи зростає зі збільшенням політичної реакції хоча б однієї з цих держав. Аналогічно для двох держав із протилежних глобалізаційних груп ймовірність розпаду політичного об’єднання збільшується зі збільшенням політичної реакції хоча б однієї з цих держав. Це означає, що для кожного періоду часу ймовірність утворення (розпаду) політичного об’єднання двох держав можна відобразити у формі функціональної залежності від політичних реакцій цих держав, а, отже, від рівня глобалізаційної пов’язаності всіх людей у відповідній політичному об’єднанню держав сфері життя людей і від глобалізаційно-політичних параметрів цих держав: u = = f2 (w1,

w2) = f2(f1,1(v), f1,2(v)) = f3(v; v1i , w1i , n1i ; v2i , w2i , n2i), де u – ймовірність утворення (розпаду) політичного об’єднання двох держав, а w1, w2 та v1i , w1i , n1i ; v2i , w2i , n2i –політичні

реакції та глобалізаційно-політичні параметри цих держав відповідно. На сьогодні через значний вплив досі з недостатньою ймовірністю прогнозованого людського фактора на розвиток і перебіг політичних процесів, наприклад, окремих осіб у створенні, діяльності чи розпаді політичних об’єднань держав тощо, ще не вдається однозначно задати функцію u = f2 (w1, w2). Тому для оцінки ймовірності утворення (розпаду) політичного об’єднання держав пропоную досліджувати і використовувати не величину цієї ймовірності, а її чисельне задане якісною функцією відображення, наприклад, коефіцієнт (індекс) об’єднáння z, де z = f2 (w1, w2), більше значення якого відповідало б більшій ймовірності утворення політичного об’єднання двох держав (що більше значення z, то більше значення u, u →1 при z → ±1, u → 0 при z → 0). На підставі аналізу історичного і політичного розвитку держав та їхніх політичних об’єднань у контексті глобалізаційних процесів пропоную для m-ї сфери життя людей наступний загальний аналітичний запис ймовірнісно-об’єднавчої характеристики (функції) двох держав:

При цьому, додатні та від’ємні значення коефіцієнтів об’єднáння (z > 0 чи z < 0) корелюють відповідно з ймовірностями утворення чи розпаду політичних об’єднань двох держав. Графічне зображення ймовірнісно-об’єднавчої характеристики двох держав наведено на рис. 2.

А1(1; 1; 1) z

А3( – 1; – 1; 1)

w1

w2

А2(1; – 1; – 1)

А4( – 1; 1; – 1)

Рис. 2. Ймовірнісно-об’єднавча характеристика. двох держав

Поверхня z = f2 (w1, w2) симетрична відносно площин w2 = w1 та w2 = – w1, проходить через осі абсцис та ординат і в точках (±1; ±1) набуває екстремальних значень 1 та –1 за однакових і різних знаків w1 і w2 відповідно.

Оцінка ймовірності утворення (розпаду) політичного об’єднання держав

Для оцінки ймовірності (мала, середня, велика тощо) утворення (розпаду) політичного об’єднання двох держав за певного значення v спочатку за формулою (1) обчислюють значення рівнів їхніх політичних реакцій, потім за формулою (2) – коефіцієнт (індекс) їхнього об’єднáння. Після цього на підставі даних ретроспективного порівняльного аналізу утворення чи розпаду політичних об’єднань держав формулюють відповідний висновок. Якщо ймовірність утворення політичного об’єднання більше оцінюють ніж двома державами, то оцінюють ймовірності утворення політичних об’єднань кожною парою держав, після чого доходять висновку про ймовірність утворення політичних об’єднань певними державами із множини держав, яку розглядають.

Для оцінки ймовірності вступу (виходу) окремої держави до (із) політичного об’єднання держав чи злиття (розпаду) політичних об’єднань держав за певного значення v визначають (наприклад, методом експертних оцінок) глобалізаційно-політичні параметри як держави, так і політичного об’єднання держав (груп держав) і, відображаючи політичне об’єднання держав чи групу держав як фіктивну (еквівалентну) державу з відповідними глобалізаційно-політичними параметрами, роблять відповідні розрахунки та висновки, як у випадку (за аналогією) двох держав.

Оскільки неіснує такої людської пов’язаності, яку би не можна було збільшити, і, отже, верхня верхня межа рівня глобалізаційної пов’язаності невідома, то при дослідженні в динаміці будь-яких процесів у їх взаємозв’язку з процесами глобалізаційними (у контексті глобалізаційних процесів) індекси пов’язаності за минулі періоди необхідно

пов’язаності за всі періоди часу, які розглядаються (зводити до одного рівня).

Приклад оцінки ймовірності утворення політичного об’єднання держав методом ймовірнісної оцінки

Нехай потрібно оцінити ймовірності утворення політичних об’єднань в m-й сфері життя людей п’ятьма державами Д1, Д2, Д3, Д4 та Д5 із глобалізаційно-політичними параметрами, наведеними у табл. 1, за рівня глобалізаційної пов’язаності 0,6.

За формулою (1), або за графіками, наведеними на рис. 1, визначаємо рівні політич-

них реакцій держав при v = 0.6: 0.893, 0.848, 0.640, 0.342 та 0.213 для держав Д1, Д2, Д3,

Д4 та Д5 відповідно. За формулою (2) визначаємо коефіцієнти об’єднань кожної пари держав (табл. 2).

Таблиця 2. Коефіцієнти об’єднань пар держав Д1, Д2, Д3, Д4, Д5

Задаємо (на підставі порівняльного ретроспективного аналізу) якісні ймовірнісні критерії ймовірностей утворення (розпаду) політичних об’єднань держав, наприклад: достатньо велика, якщо 0,8 <z ≤ 1,0; середня, якщо 0,5 <z ≤ 0,8; мала, якщо 0,3 <z ≤ 0,5; незначна, якщо 0 <z ≤ 0.3, за якими оцінюємо ймовірності утворення чи розпаду політичних об’єднань держав.

П’ять держав можуть утворити 26 різних за складом політичних об’єднань держав. Для нашого прикладу ймовірність утворення політичного об’єднання держав: достатньо велика для Д1+Д2; середня для Д1+Д3, Д2+Д3, Д1+Д2+Д3 та незначна для всіх інших можливих політичних об’єднань держав.

Оскільки ймовірність одночасного утворення в одній сфері життя людей двох різних політичних об’єднань держав є надзвичайно малою, то прогнозуючи розвиток політичних процесів у контексті глобалізаційних процесів, слід враховувати й інші (крім глобалізаційних) фактори впливу на ймовірностість утворення чи розпаду політичних об’єднань держав, які можуть вплинути на зміну глобалізаційно-політичних характеристик (параметрів) інших держав. Так, при утворенні якогось політичного об’єднання держав може змінитися не лише рівень глобалізаційної пов’язаності всіх людей, а й розподіл сил на міжнародній арені, почуття зменшення безпеки громадянами інших країн, політичний устрій якої-небудь держави тощо, що (ймовірно) може стати приводом чи причиною зміни рівнів політичних реакцій на зміну рівня глобалізаційної пов’я- заності. Тому при прогнозах розвитку міжнародних політичних процесів у контексті глобалізаційних процесів за допомогою методу оцінки ймовірностей доцільно допускати, що держави, для яких ймовірність утворення (розпаду) політичного об’єднання держав оцінюється як достатньо висока, утворюють це об’єднання (виходять із цього об’єднання). Після цього потрібно утворене об’днання відобразити еквівалентною державою, виконати прогноз змін глобалізаційно-політичних параметрів інших держав і повторно провести відповідні оцінки ймовірностей утворення (розпаду) політичних об’єднань держав за передбачуваних умов. Цей ітераційний процес може повторюватись або до прогнозу утворення всіма державами (із заданої множини держав) одного політичного об’єднання (розпаду політичного об’єднання на окремі держави), або до оцінки ймовірності утворення (розпаду) хоча б одного політичного об’єднання держав як незначної.