Политвесник

_________

1.Топорнин Б.Н. Европейское право. – Москва: Юристь, 1998.– 454 с.

2.Справа Haegeman v Belgium - 181/73 1974 ECR 449, 1975 CMRL 515). У рішенні Суд зазначив, що міжнародні угоди та Конвенції становлять “невід’ємну частину права співтовариств”.

3.Конвенция ООН по морскому праву и международное судоходство: Сборник научных трудов.– М.: Транспорт, 1986. 144с.

4.81/ 971/EEC, OJ № L 355, 10.12.1981, p.52

5.Декларація Європейського Співтовариства від 07.10 84. – http://untreaty.un.org

6.75/439/EEC, 75/442/ЕЕС, 76/160/ЕЕС, 76/464/EEC, 78/176/EEC, 79/923/EEC, 80/779/ЕЕС, 82/176/EEC, 82/501/ЕЕС, 82/883/ ЕЕС, 82/884/ЕЕС, 83/513/EEC, 84/156/EEC, 84/360/ЕЕС, 84/491/ЕЕС, 85/203/ЕЕС, 85/337/ЕЕС, 86/85/ЕЕС, 86/280/ЕЕС, 88/609/ЕЕС, 89/369/ЕЕС, 89/429/ЕЕС, 91/676/ЕЕС, 91/689/ЕЕС, 92/43ЕЕС, 92/112/ЕЕС, 94/67/ЕЕС

7.Рішення Ради 92/143/ЕЕС, Директиви Ради 79/115/ЕЕС, 93/75/ЕЕС, 93/103/ЕС, 94/57/ЕС, 94/58/ЕС, 95/21/ЕС, 96/98/ЕС, Регламенти Ради 91/613/ЕЕС, 2158/93/ЕЕС, 2978/94/ЕЕС, 3051/95/ЕЕС

8.Петров Р.А., Опейда З.Й., Федорчук Д.Е., Вакуленко А.О. Вступ до права Європейського Союзу.– Донецьк, 2001.– 247 с.

9.Конвенция ООН по морскому праву. Действующее международное право. Т.3.С.322- 474.–Москва: Изд-во Моск. независимого ин-та международного права, 1997.–824 с.

10.Prsetacznik Fr. Functioning of the ICJ an the Context of Fishery Jurisdiction Cases // Revue de Droit Internationale de Sciences Diplomatiques et Politiques.– 1979.– №1.– 11 Doc. UN A/CONF 62/SR.59

THE PARTICIPATION OF THE EUROPEAN COMMUNITY IN THE UN CONVENTION ON

THE LAW OF THE SEA

Nataliya Haras

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska, 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. (0322) 964-710

The article deals with the usage оf peaceful means of settling disputes concerning the interpretation or application of the UN Convention on the Law of the Sea in the course of the EC being the part to the Convention. It indicates the competence of the European Community in matters governed by the Convention, the choice of binding procedures provided in it and the jurisdiction of the International Tribunal For The Law Of The Sea.

Key words: exclusive compenence, settling disputes, binding procedures, International Tribunal For The Law Of The Sea.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 341.1=341.123

ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СИСТЕМИ ООН У СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Ярина Жукорська

Юридичний інститут Тернопільської академії народного господарства, вул.Микулинецька, 46а, м.Тернопіль.

Розглядається питання правосуб’єктності міжнародних організацій, компетенція яких обмежена вузькою сферою діяльності, в даному випадку економічною. Міжнародні економічні організації відіграють чи не найважливішу роль у співпраці держав на міжнародній арені. В сучасному міжнародному праві не ставиться питання про наявність правосуб’єктності в міжнародних організацій. Їхня правосуб’єктність має тенденцію до розширення, хоч і не втрачає функціонального характеру.

Ключові слова: суб’єкт, держава, правосуб’єктність, організація, правоздатність, дієздатність, відповідальність, повноваження, суверенітет, установи, система, договір, статут.

В умовах співпраці держав на міжнародній арені постала гостра потреба у міжнародних організаціях. Міжнародною організацією є організація, створена на підставі договору держав-членів, які надали їй статусу міжнародної організації. Чільне місце серед міжнародних міжурядових організацій посідають міжнародні економічні організації, які регулюють взаємовідносини держав в економічній сфері.

Спочатку наявність правосуб’єктності у міжнародних організацій ставилася під сумнів. Так, Л.А. Моджорян, В.М. Шуршалов, А. Кляфковський, В.В. Євгеньєв єдиною основою міжнародної правосуб’єктності вважали суверенітет. Міжнародні організації, як відомо, суверенітету не мають [1]. Г.П. Задорожний, Ф.І. Кожевніков, І.П. Блищенко відстоювали думку, що правосуб’єктність належить народам, які виступають у міжнародних відносинах через посередництво держави та її уряду [2]. На сьогодні в міжнародно-правовій науці питання про правосуб’єктність в міжнародних організацій сумнівів не викликає. Є.А. Шибаєва, Д.І. Фельдман, Г.І. Морозов, Л.Б. Архипова доводять, що вона існує [3]. Постає лише питання, в чому її особливість, а також чим відрізняється правосуб’єктність тих міжнародних організацій, компетенція яких обмежена вузькою сферою діяльності, наприклад, економічною. Для того, щоб визначити ці особливості, спочатку треба з’ясувати, що ж таке міжнародна правосуб’єктність взагалі.

Суб’єкт права – одне з основних юридичних понять. До суб’єктів міжнародного права належать держави, міжнародні організації, нації, що борються за самовизначення, державоподібні утворення, а також в обмеженому обсязі фізичні особи. Спираючись на дослідження відомих юристів-міжнародників, зокрема К.А. Бекяшева, Д.І. Фельдмана, Є.А. Шибаєвої та інших, можна виокремити такі основні ознаки суб’єкта міжнародного права:

© Ярина Жукорська, 2005

1.правоздатність, тобто здатність мати права та обов’язки;

2.дієздатність, тобто здатність здійснювати свої права та обов’язки;

3.здатність брати участь у створенні норм міжнародного права;

4.здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правоздатність та дієздатність є нероздільними поняттями для всіх суб’єктів міжнародного права [4].

Класичною міжнародною організацією, що об’єднує більшість світової спільноти, стала Організація Об’єднаних Націй. Понад 50 років вона залишається осередком підтримання миру, зміцнення безпеки та розвитку співробітництва держав у всьому світі. З роками її правовий статус і статус її спеціалізованих установ ускладнювався, а повноваження розширювалися. Вона була визнана суб'єктом міжнародного права консультативним рішенням Міжнародного Суду від 11 квітня 1949 р.[5]. Перед Міжнародним Судом постало запитання: чи може міжнародна організація вимагати відшкодування від держави, на території якої загинув один з її представників, котрий виконував її завдання. Суд прийняв позитивне рішення. Він зазначив, що суб’єкти права “в тій чи іншій юридичній системі не є обов’язково ідентичними, адже йдеться про їхню природу чи обсяг прав”[6]. Суд підкреслив, що визнання ООН суб’єктом міжнародного права не означає визнання її державою чи підтвердження того, що вона володіє такою, як держави, правосуб’єктністю, правами та обов’язками.

На сьогодні без міжнародної правосуб’єктності жодна міжнародна організація не може належним чином виконувати свої функції. Загальновизнаним є те, що всі публічні міжнародні організації мають певну міжнародну правосуб’єктність, яка, проте, є обмежується сферою їх діяльності [7]. Міжнародні організації володіють низкою прав та обов’язків, беруть участь у створенні норм міжнародного права й можуть застосовувати примус для виконання цих норм. З цього випливає, що вони є суб’єктами міжнародного права. Проте не можна забувати, що їх правосуб’єктність має особливий характер. Як відомо, права міжнародних організацій – це результат узгодження волі держав, що знайшов вираження у міжнародному договорі, котрий є установчим актом даної організації. Вони є похідним елементом від прав держав-членів: останні делегують їх міжнародним організаціям, чітко обмежуючи цілями та завданнями.

Кожна міжнародна організація володіє тільки їй притаманним обсягом правосуб’єктності, межі якої чітко визначені в установчому договорі.

Треба зазначити, що часто міжнародні організації мають не лише чітко визначені і сформульовані повноваження, але й такі, що не були передбачені в установчому акті, але необхідні для їх діяльності. Такі повноваження називаються повноваженнями, що маються на увазі [8]. Але не можна забувати, що від прав і обов’язків, наданих державами-членами міжнародній організації залежать і права та обов’язки, що можуть бути нею набуті внаслідок укладання міжнародних договорів з іншими суб’єктами міжнародного права.

У сучасному міжнародному праві діє багато міжнародних актів, що були укладені міжнародними організаціями з державами чи між собою. А це засвідчує, що міжнародні організації володіють власною, хоча й не суверенною волею в її юридичному розумінні, яку міжнародна організація втілює в міжнародно-правовому акті. Ця самостійна воля міжнародних організацій, як вже згадувалося, є наслідком узгодження волі держав-членів, але в жодному випадку не їх злиття, котре означало б наддержавність міжнародної організації. Воля міжнародної організації існує паралельно з волею її держав-членів і знаходить свій вияв у діяльності міжнародної

організації та її органів. Зміст та обсяг волі організації завжди залежить від її членів, тобто держав [9].

В основу діяльності міжнародних організацій кладуть, як правило, принцип суверенної рівності держав-членів, але існують і винятки. Міжнародні організації можуть певною мірою обмежувати державний суверенітет. Наприклад, органи міжнародних організацій з деяких питань ухвалюються рішення, що є обов’язковими для державчленів. Так, держави добровільно обмежують свій суверенітет, передаючи певні повноваження міжнародній організації. Але в такий спосіб суверенні права держави не заміщуються повноваженнями організації. Вже зазначалося, що міжнародні організації не володіють суверенітетом, який би ототожнював їх з основним і первинним суб’єктом міжнародного права – державою. Особливість міжнародних організацій полягає також у тому, що вони не мають власної території та населення. Те, що міжнародна організація не володіє суверенітетом, знаходить свій вияв в особливостях її правосуб’єктності: привілеї та імунітети її посадових осіб мають виключно функціональний характер, а не представницький, виключена вища форма політичної відповідальності – тимчасове обмеження суверенітету.

І.І. Лукашук вважає, що головним доказом визнання правосуб’єктності міжнародної організації є укладання з нею міжнародного договору. Аналогічн можна трактувати і участь третіх держав у роботі органів міжнародної організації як спостерігачів чи надання їй статусу спостерігача в іншій міжнародній організації. Водночас, , то факт визнання регіональної організації суб’єктом міжнародного права державами-членами не зобов’язує треті держави визнавати її також. Актом визнання правосуб’єктності міжнародної організації можна вважати заяву третьої держави про те, що вона розділяє цілі та принципи даної організації і має намір стати її членом. Отже, ні треті держави, ні інші міжнародні організації не можуть впливати на правосуб’єктність міжнародної організації, а її визнання суб’єктом міжнародного права є лише основою для співробітництва [10].

Наявність міжнародної правосуб’єктності у міжнародних організацій можна довести, виходячи з тлумачення її установчого договору та аналізу його відповідності нормам і принципам міжнародного права. Взявши за основу систему ООН, можна побачити, що установчі договори спеціалізованих установ ООН та інші міжнародно-правові акти закріплюють цілу низку міжнародних прав та обов’язків [11].

Насамперед це право укладати міжнародні угоди, які за своєю природою є міжнародними договорами, тобто встановлюють міжнародні права та обов’язки сторін. Це регулюється Віденською конвенцією про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями чи між міжнародними організаціями від 21 березня 1986 р. Станом на 30 вересня 2003 р. до неї приєдналися 23 держави [12]. Україна в Конвенції участі не бере. Її положення не набули чинності, але багато з них діють як звичаєві норми. Положення таких міжнародних договорів свідчать про те, що спеціалізовані установи ООН беруть участь у створенні норм міжнародного права. Саме укладання договорів між ООН та її спеціалізованими установами свідчить про правосуб’єктність останніх. Адже, як відомо, договірна правоздатність випливає вже з наявної правосуб’єктності. Так, 1947 р. угоди з ООН уклали Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), 1957 – Міжнародна фінансова корпорація (МФК), 1961 – Міжнародна асоціація розвитку (МАР), 1985 – Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) [13].

Спеціалізовані установи ООН та їх посадові особи володіють привілеями та імунітетами. Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ 1947 р.

передбачає можливість володіння міжнародними правами та обов’язками: привілеї та імунітети, правоздатність укладати контракти, порушувати судове переслідування та інше. Згідно з установчими актами (ст. 104 – 105 Статуту ООН), міжнародні організації користуються на території кожного зі своїх членів такою правоздатністю, привілеями та імунітетами, які необхідні для виконання їхніх функцій та досягнення цілей, передбачених установчими документами [14]. Іншими словами, як вже зазначалося, в основу привілеїв та імунітетів міжнародних організацій покладена функціональна необхідність.

Передбачено представництва як при ООН, так і ООН при державах-членах. Правовий статус постійних представництв при міжнародних організаціях визначений Віденською конвенцією про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., яка, хоч і не набула чинності, але містить багато норм, визнаних як міжнародно-правові значною кількістю держав. Так, Є.А. Шибаєва підкреслює, що “здійснення повноважень навіть у таких специфічних формах, як це має місце в практиці міжнародних організацій, свідчить про правоздатність публічно-правового характеру” [15]. Спеціалізовані установи укладають угоди з державами про штаб-квартиру. А укладання договору, як зазначалося, автоматично є визнанням міжнародної організації суб’єктом міжнародного права.

Деякі спеціалізовані установи володіють правом на запит до Міжнародного Суду ООН на консультативний висновок з юридичних питань з дозволу Генеральної асамблеї ООН. Такий дозвіл був даний більше ніж двадцяти органам і організаціям, що діють на постійній основі. Запити не повинні виходити за межі їхньої компетенції. В протилежному випадку Міжнародний Суд ООН може відмовити у висновку.

За деякими спеціалізованими установами закріплено право скликання регіональних конференцій і створення регіональних організацій.

Установчими актами спеціалізованих установ передбачено розгляд спорів між міжнародними організаціями та державами-членами за допомогою міжнародних засобів вирішення спорів, в тому числі в головному органі ООН. Такі спори стосуються тлумачення чи застосування установчих актів чи рішення головного органу

[16].

Міжнародна організація створюється для виконання певних завдань, чітко закріплених в її установчому договорі, внаслідок чого вона може брати участь у чітко визначених видах правовідносин. Таким чином кожна організація має свою сферу діяльності. В зв’язку з розвитком міжнародної співпраці в економічній сфері вагомої ролі на сьогодні набули міжнародні економічні організації. Найрозгалуженішу структуру елементів економічного характеру має система ООН [17]. Спеціальні економічні установи ООН різняться між собою характером діяльності, впливом на міжнародні економічні відносини. Ю.М.Колосов серед спеціалізованих економічних установ системи ООН виокремлює такі: економічні – ЮНІДО; фінансові – МБРР, МВФ, МАР, МФК, Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (БАІГ) [18].

За якими ж ознаками ту чи іншу установу можна віднести до міжнародних організацій економічного характеру? Такими ознаками C.А. Войтович вважає:

1.створення на основі міжнародної угоди згідно з нормами міжнародного права;

2.членство незалежних держав;

3.постійне функціонування;

4.систему органів;

5.мету – координація економічного співробітництва у певних галузях;

6.міжнародну правосуб’єктність.

Тобто міжнародна правосуб’єктність є обов’язковою умовою існування міжнародних економічних організацій [19]. Якщо ж розглядати спеціалізовані установи ООН економічного характеру, то до них висувається додаткова вимога: зв’язок із ООН, тобто договір [20]. Саме ця ознака виділяє їх в особливу групу.

Взагалі на сьогодні не існує спільної точки зору щодо спеціалізованих установ. Так, Лабейри-Менахем стверджує, що “нарівні з ООН ці міжнародні органи публічної служби є, як і держави, суб’єктами права і володіють повною правоздатністю, майже рівною правоздатності держави” [21]. Д.І. Фельдман, Є.А. Шибаєва вважають, що правосуб’єктність спеціалізованих установ ООН чітко обмежена сферою їх діяльності та наданими їм державами-членами повноваженнями [22]. Існує також точка зору, що спеціалізовані установи є складними похідними органами держав, що беруть у них участь, і наділяються лише деякими ознаками правоздатності [23].

Отже, спеціалізовані економічні установи системи ООН – це розгалужена система організацій, які регулюють відносини між державами в економічній сфері. Окрім того, вони беруть активну участь у провадженні реформ економічного та соціального характеру як в Україні, так і в інших державах із перехідною економікою.

Отже, правосуб’єктність міжнародних економічних організацій чітко обмежена їх метою – координацією економічного співробітництва. Через мету можна окреслити крайні межі обсягу правосуб'єктності будь-якої організації. Адже саме мета організації лежить в основі обсягу прав і обов’язків, що надаються їй державами-членами. Міжнародні економічні організації мають не лише чітко визначені і сформульовані повноваження на здійснення певної діяльності та її координацію в економічній сфері, але й такі, що не передбачені установчим актом, не регулюються загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права, але є необхідними для їх діяльності. На сьогодні обсяг правосуб’єктності міжнародних організацій економічного характеру має тенденцію до розширення, не втрачаючи свого функціонального характеру.

_________

1.Фельдман Д.І. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории).

–М., 1971. – С. 9.; Моджорян Л.А.. Субъекты международного права. – М.: Госюриздат, 1958. – С. 7.

2.Фельдман Д.І. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории).

–М., 1971. – С. 10.; Задорожный Г.П.. Мирное сосуществование и международное право // – “Международные отношения”, 1964. – С. 462.; І.П.Блищенко, В.Н.Дурденевский. Дипломатическое и консульское право. М.: -

Изд - во ИМО, 1962. – С. 32.

3.Фельдман Д.І. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории).

–М., 1971. – С. 11–12.; Шибаева Е.А.. Правовой статус межправительственных организаций. – М., 1972. – С. 43.; Архипова Л.Б.. Договора международных экономических организаций социалистических стран. – М., 1989. – С. 9.

4.Бекяшев К.А.. Межунардное публичное право. – М.: Проспект, 2001. – С. 255 – 256.; Фельдман Д.І. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории). – М., 1971. – С. 14.; Шибаева Е.А.. Правовой статус межправительственных организаций. – М., 1972. – С. 42.

5.International Court of Justice. Reports. – 1949. – Р.178 – 179.

6.Фельдман Д.І. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории).

–М., 1971. – С. 16.

7.Войтович С.А.. Система та право міжнародних економічних організацій// Український часопис міжнародного права. – 2002. – №1. – С. 21.

8.Бекяшев К.А.. Международное публичное право. – М.: Проспект, 2001. – С. 256.

9.Бекяшев К.А.. Международное публичное право. – М.: Проспект, 2001. – С. 94.

10.Архипова Л.Б.. Договора международных экономических организаций социалистических стран. – М., 1989. – С. 19.

11.Фельдман Д.І. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории).

–М., 1971. – С. 86-91.; Шибаева Е.А.. Правовой статус межправительственных организаций. – М., 1972. – С. 44 - 51.

12.http://www.memo.ru.

13.Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф.. Міжнародні організації. – К., 2001.

14.Шибаева Е.А.. Правовой статус межправительственных организаций. – М., 1972.

–С. 47.

15.Шибаева Е.А., Поточный М.. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. – М., 1982. – С. 49.

16.Шибаева Е.А.. Правовой статус межправительственных организаций. – М., 1972.

–С. 9 – 50.

17.Войтович С.А.. Система та право міжнародних економічних організацій// Український часопис міжнародного права. – 2002. – №1. – С. 14.

18.Колосов Ю.М.. Международное право.– М., 2000.– С. 254.

19.Войтович С.А.. Система та право міжнародних економічних організацій// Український часопис міжнародного права. – 2002. – №1. – С. 13.

20.Шибаева Е.А.. Специализированные учреждения ООН. – М., 1966. – С. 19.

21.Лабейри-Менахем. Специализированые учреждения ООН. – М., 1955. – С. 63.

22.Фельдман Д.І. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории).– М., 1971. – С. 96.; Шибаева Е.А.. Правовой статус межправительственных организаций. – М.,1972. – С. 43.

23.Лабейри-Менахем. Специализированые учреждения ООН. – М., 1955. – С.63.

THE INTERNATIONAL PERSONALITY OF THE INTERNATIONAL ECONOMIC ORGANIZATIONS OF THE UN SYSTEM IN THE CONTEMPORARY INTERNATIONAL LAW

Yarina Zhukorska

The Institute of Law, Ternopil Academy of National Economy,

Mikulynecka str., 46a, Ternopil.

In this article the author delighted the specialties of the international personality of the international economic organizations. In the contemporary international law the problem of recognition of the international personality of the international organizations doesn’t exist. Their personality has tendencies to spread without losing its function character.

Key words: subject, state, personality, organization, ability, power, responsibility, capacity, sovereignty, bodies, system, treaty, chapter.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 341

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БОРОТЬБИ З НЕЗАКОННИМ ОБІГОМ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Костянтин Писаренко

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел. (0322) 964-710

Розглядаються актуальні проблеми профілактики наркоманії обумовлена системою чинників: соціальних, економічних, психологічних і біологічних. Звертається увага на думку спеціалістів в оцінці наркологічної ситуації. Вони вважають, що поширення наркоманії в Україні прийняло епідемічний характер, охопило всю територію країни, особливо південну її частину. Підкреслюється, що особливу тривогу, викликає утворення кримінального ринку наркотиків на рівні організованих злочинних угруповань. Окремі вчені в галузі охорони здоров’я вважають, що в країні вже існує наркомафія.

Ключові слова: незаконний обіг наркотиків, соціальна інформація, наркотизм, профілактика, соціологічна концепція.

Соціально-правові аспекти формування правового поля для боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів особливо актуальні на сучасному етапі розвитку незалежної Україні, в той час, як спостерігається загострення соціально-економічних проблем, що, в свою чергу, веде до зниження рівня суспільної моралі і зростання злочинності. В цих умовах гостро постає питання про вжиття рішучих заходів, спрямованих на боротьбу з цими антисуспільними проявами, серед яких особливе місце посідає проблема наркоманії та наркобізнесу.

Різного роду документи (як кримінально-правового, так і медичного характеру) свідчать про те, що наркотичні речовини, які мають властивість полегшувати страждання і покращувати настрій, були відомі людству і використовувались ним впродовж усієї історії його існування. Дуалізм цих речовин (можливість за їх допомогою знімати біль, і, в той же час, їхня здатність негативно впливати на нервову систему, викликати стан ейфорії і хворобливу пристрасть - наркоманію, пов`язану із зловживанням ними) примусив суспільство з давніх-давен обмежувати використання таких засобів лише релігійними чи лікувальними цілями, довіряючи їх священнослужителям, або ж лікарям і цілителям. Такі заходи на протязі століть перешкоджали масовому зловживанню наркотиками, а також їх нелегальному обігу.

Однак у ХІХ столітті ситуація у сфері незаконного обігу наркотиків почала різко змінюватися в бік погіршення, зловживання наркотичними засобами почало набувати масового характеру. А в ХХ столітті це негативне явище набуло характеру соціального лиха у плані як погіршання генотипу особи та генофонду суспільства, так і зростання злочинності на ґрунті зловживання наркотиками та в зв`язку з їх незаконним розповсюдженням [1].

На сьогоднішній день нелегальний обіг наркотичних засобів та їх аналогів в усьому світі продовжує набувати все більш значних масштабів, стає досить серйозним

© Костянтин Писаренко, 2005

соціальним чинником, який негативно впливає на стан здоров`я і благополуччя людей, розвиток суспільства загалом.

Передусім, слід зазначити, що незаконний обіг наркотиків завдає прямої економічної шкоди. Наприклад, втрати Німеччини, завдані незаконним обігом наркотиків оцінювались в 1995 році у 9,6 мільярдів доларів США. Ця сума складається з вартості витрат на органи поліції, правосуддя та в’язниці, витрат на лікування та профілактику. Збитки завдаються, зокрема, шкодою, заподіяною майну, втратою працездатності від зловживання наркотиків, при цьому втрата працездатності складала майже половину всіх витрат[4].

Одним із яскравих наслідків незаконного обігу наркотиків є його вплив на ринок праці. Споживання наркотиків обмежує шанси на отримання роботи, в той же час фрустрація від неможливості знайти адекватну роботу схиляє до споживання наркотиків, що створює порочне коло. Соціологічні дослідження, проведені у Великобританії в 1992 році, засвідчили, що поширення зловживання наркотиками серед безробітних є більшим на 60 %, ніж серед працюючих. У той же час дослідження Всесвітньої Організації Праці та Європейського Союзу засвідчили, що приблизно в двох випадках із п’яти організації були змушені звільняти працівників за зловживання наркотиками або алкоголем [3].

Без сумніву, вживання наркотиків істотно впливає на продуктивність праці. Зниження продуктивності, пов’язане із наркотиками, викликає додаткові витрати для бізнесу та зменшує його конкурентноздатність. Так, наприклад, за даними Департаменту праці США, в середині 90-х років американський бізнес втрачав від 75 до 100 мільярдів доларів щорічно внаслідок втрати часу, нещасних випадків, витрат на оздоровлення та компенсацій працівникам у зв"язку з вживанням мими наркотичних засобів[4].

У країнах виробництва наркотиків спостерігається інша тенденція. Залучення працівників до виробництва наркотичної сировини, що зростає, призводить до створення додаткового тягаря для держави щодо соціального захисту таких працівників та витрат на охорону їхнього здоров’я. Крім того, такі працівники стають на захист наркотичної промисловості і, до того ж, являють собою доволі впливове наркотичне лобі в таких країнах, як, наприклад, Болівія.[5] В цих країнах спостерігається також негативний вплив цього виробництва на довкілля, що проявляється в знищенні лісів для розширення плантацій та в створенні шкідливих підприємств із виробництва наркотиків.

Впродовж останніх років спостерігається стійка тенденція зростання кількості осіб, які незаконно вживають наркотики. В світі налічується понад 1 мільярд таких осіб.

В Україні ситуація теж критична, хоча до недавнього часу складалося враження, що, на противагу Заходу, проблеми наркоманії в нашій державі не існує. Епідемія наркотизму, що спалахнула ще у 60-ті роки у США, прокотилася країнами Західної Європи, а наприкінці 80-х рр. перетнула кордони колишнього СРСР. В Україні 90-ті роки позначені швидким зростанням наркотизму. Це явище набуло епідемічного характеру, охопило усю територію країни, особливо південну її частину. Пов`язане воно було насамперед з розвитком негативних соціальних явищ, моральною деформацією суспільства, замовчуванням проблем наркоманії та наркобізнесу. В результаті "мода" на наркотики стала ледве не одним з обов`язкових атрибутів поведінки молоді.

Якщо врахувати, що на території нашої держави понад 40 тисяч осіб ВІЛінфікованих, з яких майже 80% наркомани, то не важко уявити ситуацію з поширення наркоманії та СНІДУ на сьогодні і особливо в майбутньому [2].

В умовах соціально-політичної та економічної нестабільності перехідного періоду, складного морально-психологічного клімату в суспільстві, переоцінки соціальних орієнтирів у свідомості громадян, зростання злочинності, особливо у молодіжному та

підлітковому середовищі, розширення незаконного попиту на наркотичні засоби і їх аналоги та протиправне пропонування їх на "чорному ринку" стають тією силою, що реально загрожує безпеці суспільства.

Кількість неповнолітніх, що перебувають на обліку, за останнє десятиріччя зросла з однієї тисячі до п`яти з половиною тисяч. Але, знову ж таки, враховуючи латентність, ці цифри значно більші. І особливо непокоїть проблема втягування дорослими дітей та підлітків у вживання наркотиків.

Кількість осіб, залежних від наркотичних речовин, які стоять в Україні на обліку, зросла з 2506 чол. у 1968 р. до 79919 чол. у 2001 р. Результати соціологічних досліджень свідчать: зараз у великих містах України кожен другий юнак (55,8%) принаймні один раз за своє життя пробував наркотики. Загальна кількість злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків в Україні зросла з 6 у 1971 р. до понад 58 тис. злочинів у 2002 р. Особливу тривогу викликає утворення кримінального ринку наркотиків на рівні організованих злочинних угруповань. Профілактика наркотизму стає нагальною суспільною потребою. Отже, тема роботи торкається гострої соціальної проблеми, яка хвилює суспільство[2].

Незаконний обіг наркотиків також впливає на злочинність. Окрім того, що торгівля наркотиками, їх виробництво та споживання в більшості країн світу є злочином, ці процеси впливають на злочинність взагалі. Торгівля наркотиками супроводжується цілою низкою таких злочинів, як насильство, пов’язане з перерозподілом ринку наркотиків, контрабандою, легалізацією доходів, корупцією тощо. Поряд із цим споживання наркотиків зумовлює також зростання кількості злочинів, скоєних особами, залежними від наркотиків (здебільшого, ці злочини спрямовані проти власності).

Глибоко помиляється той, хто вважає, що від одноразового вживання наркотиків залежності не виникне. Хворобливий кайф затягує жертву у свої тенета з першої ж спроби і вирватися з них практично неможливо. До того ж доза, яка дається „на пробу" (зазвичай безкоштовно), як правило така, щоб ймовірно може викликати у людини наркотичну залежність і примусити її уже купувати за гроші чергову порцію наркотику. І чим далі - тим ця порція більша, і тим більші прибутки наркоділків.

Швидкими темпами зростає число злочинів, пов`язаних з незаконним обігом наркотичних засобів. За останні десять років кількість таких злочинів по Україні за офіційними даними зросла у п`ять разів. Але ця цифра також може виявитися набагато більшою. Прогресуюче зловживання наркотиками і різке зростання цін на такі засоби створюють сприятливі умови для заняття окремих осіб та груп наркобізнесом.

Стає також реальністю включення у ці процеси міжнародної наркомафії та її злиття з внутрішніми злочинними угрупованнями, що призводить до появи, існування і розвитку наркомафії на території України. Правоохоронними органами Хмельницької області за минулий рік було ліквідовано 2 міжнародних канали надходження наркотиків на територію нашої держави (з Молдавії та Польщі). Велике занепокоєння викликає зловживання наркотиками, одержуваними з нарковмісних рослин, що незаконно культивуються на території України.

Серед економічних наслідків незаконного обігу наркотиків слід відзначити його вплив на макроекономічні показники в країні. Це пояснюється тим, що розміри прибутків від торгівлі наркотиками, що в процесі їх легалізації безконтрольно потрапляють до фінансової системи держави, здатні істотно вплинути на фіскальну та монетарну політику держави, та на процеси інфляції, розміщення інвестицій тощо.

Споживання адиктивних речовин відволікає величезні матеріальні ресурси зі сфери економічної діяльності, наркоманія порушує відтворення робочої сили, адже переважна кількість наркоманів — молоді люди соціально активного віку. З огляду на це,