Политвесник

Щодо несправедливої конкуренції, слід зауважити, що “Марс” під час кампанії не мав особливих переваг. Отже, вимоги про заборону продажу морозива “Марс” з позначкою “+10%” порушували ст.28 Договору. У справі Lucien Ortscheit GmbH [23] Суд ЄС розглянув національні правила, які заборонили рекламу, що заохочувала купувати специфічну медичну продукцію шляхом індивідуального імпорту. Суд ЄС визнав, що такі національні торгові заходи порушували ст.28, бо поширювалися виключно на іноземну медичну продукцію.

Звичайно, не завжди легко визначити, до якої категорії належать національні правила: до заходів, які стосуються самого товару чи до торгових заходів, але аналіз прецедентного права свідчить, що значна частина національних обмежень може бути класифікована таким чином. Якщо ж національні заходи не чітко відповідають одній з категорій, визначених у формі Keck, то вони повинні розглядатися як заходи, які мають аналогічний ефект, з посиланням на певний тип національного заходу. Для того, щоб національні заходи порушували ст.28 Договору, зовсім не обов’язковою є наявність значного обмежувального впливу цих заходів на торгівлю між державамичленами ЄС. У справі Jan Van der Haar [24] Суд ЄС наголосив, що ст.28 “не робить різниці між заходами......залежно від ступеня обмеження торгівлі в межах Співтовариства. Якщо національні заходи здатні обмежити імпорт, то вони повинні розглядатися як ЗЕКО, навіть, якщо обмеження є незначними”.

Розглядаючи проблему дискримінаційного обмеження вільного руху товарів, зокрема, імпорту, неможливо залишити поза увагою такий важливий торговий аспект, як паралельний імпорт. Під паралельним імпортом, який є результатом різниці у цінах на один і той самий товар у різних державах - членах ЄС, розуміють процес придбання певного товару у країнах, де його ціна є низькою, та експорт цього товару в країни, де його ціна є високою. Відмінною ознакою паралельного імпорту є те, що такий товар продається в країні, в яку він був імпортований, за ціною, нижчою, ніж та, яка там існує, але за вищою, ніж ціна цього товару в країні, де він був придбаний. Критики паралельного імпорту стверджують, що він має дискримінаційний характер, а тому обмежує вільний рух товарів у межах ЄС. Ця точка зору мотивується тим, що паралельний імпорт може призвести до встановлення вищих цін на товар, за якими країни, в яких попит на цей товар є низький, не зможуть, чи не захочуть його закупляти [25]. Однак цей підхід не враховує, що паралельний імпорт матиме місце лише в тому випадку, коли імпортер отримуватиме від цього прибуток. Тобто цінова різниця продукції повинна враховувати також і витрати на травспортування. Відповідно до основних принципів економіки, паралельний імпорт здійснюватиметься доти, поки кошти, витрачені на транспортування, будуть меншими, ніж прибуток, отриманий від перепродажу. Отже, паралельний імпорт є своєрідним важелем, бо сприяє вирівнюванню цін на однойменні товари в межах ЄС. Класичним прикладом заохочення Судом ЄС до здійснення паралельного імпорту є рішення, прийняте у справі Christian Dior SA v. Evora BV [26]. Йшлося про спробу Christian Dior обмежити паралельний імпорт. Він вимагав заборонити продавцям рекламувати його продукцію, одержану шляхом паралельного імпорту, обмежуючи таким чином можливість її продажу.

Розглянемо цю справу детальніше. Parfums Christian Dior SA (Dior France) є

виробником дорогих парфумів та іншої косметичної продукції. Він запровадив вибіркову дистриб’юторську систему, за допомогою якої вибрані дистриб’ютори забезпечували продукцією основних споживачів чи інших вибраних дистриб’юторів. Parfums Christian Dior SA (Dior Netherlands) є представником Dior France у

Нідерландах. Evora керував мережею магазинів (їх налічувалося приблизно 300) “Здоров’я та краса”, під додатковою назвою Kruidvat. Споживачі у Нідерландах вважали ці магазини “номером один” у продажу дорогих парфумів. Kruidvat отримував продукцію Christian Dior, шляхом паралельного імпорту. Для заохочення придбання в передріздвяний час споживачами продукції Dior, Kruidvat прорекламував кілька різновидів парфумів. Для реклами використовувалися зображення упакування продукції Dior. Однак Dior France не погодився на таку рекламу і розпочав процес, щоб заборонити Evora взагалі використовувати в ній свою торгову марку. Dior стверджував, що Kruidvat використав його торгову марку з порушенням його

ексклюзивних прав, та заподіяв шкоду престижу та іміджу торгової марки Dior. У зв’язку з цим Верховний суд Нідерландів, в якому розглядалася, ця справа звернувся до Суду ЄС з питанням про те, чи надає торгова марка власнику право забороняти рекламу, навіть якщо вона здійснюється в звичний для торгівлі спосіб. У відповідь на це запитання Суд ЄС зазначив, що забороняти рекламу продукції, отриманої в результаті паралельного імпорту, можна лише в тому випадку, коли ця реклама здатна заподіяти значну шкоду репутації торгової марки та її власнику. Cуд ЄС додав, що питання “значної шкоди” вирішується в національному суді, але для того, щоб внести ясність, навів своє тлумачення цього поняття. Відповідно до цього тлумачення, власник торгової марки не має права виступати проти “пристойної реклами, здійсненої порядними торговцями”, навіть якщо заподіяно незначну шкоду іміджу дорогої продукції, спричинену дещо нижчою якістю реклами, ніж та, яка здійснюється вибраними дистриб’юторами. В даному випадку реклама здійснена Kruidvat, не заподіяла значної шкоди торговій марці Dior, тому що як вміст, так і упакування продукції залишалися незмінними, до то ж реклама задовольняла загальні вимоги щодо відповідної продукції. Не був вагомим також аргумент про те, що паралельний імпорт шкодить іміджу продукції торгової марки Dior, оскільки він “ламає” всю дистриб’юторську систему. Насправді ж, торговій марці Dior нічого не загрожувало. Продукція, яка продавалася шляхом паралельного імпорту, була ідентичною до тої, яка продавалася в системі дистриб’юторства. Отже, Суд ЄС постановив, що заборона власником торгової марки рекламувати його товар виступає прихованим обмеженням торгівлі між державами - членами ЄС, зокрема, створює перешкоди для паралельного імпорту, а тому суперечить ст.28 Договору.

Таким чином справа Parfums Christian Dior SA v. Evora BV. Послужила підставою для прийняття Судом ЄС рішень у аналогічних справах. Крім цього, прийнявши рішення у справі Dior, Суд ЄС висловив позитивне ставлення до паралельного імпорту як фактора вирівнювання цін у межах Співтовариства і тим самим черговий раз підкреслив верховенство одного з фундаментальних принципів Внутрішнього ринку ЄС – свободи руху товарів.

Однак свобода руху товарів не є абсолютною. Договірне та прецедентне право ЄС визначає випадки, коли перешкоди у торгівлі між державами-членами є законними. Такі винятки зі свободи руху товарів визначені формулою Сassis: перешкоди для пересування в межах ЄС, що виникають внаслідок розбіжностей між національними заходами щодо торгівлі відповідною продукцією, повинні прийматися як такі, що визначаються необхідними для задоволення обов’язкових вимог, пов’язаних, зокрема, з ефективністю фінансового контролю, захистом здоров’я громадян, чесністю торгових операцій, захистом прав споживача. Найчастіше для виправдання обмеження торгівлі в межах ЄС держави використовують такі обов’язкові вимоги, як захист прав споживача та чесність торгових операцій. Обидві вимоги взаємопов’язані, тому на практиці на них часто посилаються одночасно. Прикладом цього є справа Oosthock [27]. Положення законодавства Нідерландів забороняли пропонувати “безкоштовні подарунки” покупцям енциклопедій. Це створювало перепони для торгівлі, оскільки, перешкоджало збуту на ринку Нідерландів товарів з інших держав - членів ЄС, в яких продаж відповідної продукції базувався на “безкоштовних подарунках”. Oosthock, який порушив нідерландське законодавство, вважав, що положення цього закону суперечать ст.28 Договору. У відповідь на це нідерландська сторона заявила, що метою встановлення зазначеної заборони є захист споживача від угод, умови яких приховуються. Суд ЄС уважно розглянув аргументи обох сторін та дійшов висновку, що національна правова норма встановлює бар’єри для торгівлі, але може бути виправданою міркувань захисту прав споживача та чесності торгових операцій.

Наступною обов’язковою вимогою, відповідно до формули Сassis, є захист здоров’я громадян. Однією з найвідоміших справ, в якій було зроблено посилання на цю вимогу, поряд з вимогою захисту прав споживача, є справа Commission v. Germany [28], що стосується німецьких законів, які закріплювали вимоги щодо якості пива. Відповідно до законодавства Німеччини, напої, які мають право використовувати назву „пиво”, повинні містити чотири інгредієнти: ячмінь, хміль,

дріжджі та воду. Уряд Німеччини заявив, що такий закон стоїть на сторожі захисту здоров’я громадян, бо враховує шкідливість пива з домішками. Європейський Суд погодився з тим, що у певних випадках необхідно довести, що вживання специфічних домішок є ризикованим і за таких обставин пиво може на загальних підставах не допускатися на вітчизняний ринок. Однак правові норми Німеччини закріплювали повну заборону усіх домішок, хоч такі домішки могли міститися, відповідно до німецького законодавства, в усіх інших напоях (крім пива). Тому Суд ЄС визнав цей аргумент непереконливим. Далі уряд Німеччини виправдовував доцільність положень німецького законодавства захистом прав споживача, для якого термін „пиво” асоціюється з напоями, виготовленими з конкретно зазначених інгредієнтів. Заперечував уряд Німеччини і протекційний характер національного законодавства, стверджуючи, що в будь-якій країні пивовар може виготовити пиво відповідної якості і виходити на ринок Німеччини. Але це можливо лише теоретично, а на практиці пиво, виготовлене відповідно до традицій і уподобань споживачів інших держав - членів ЄС, яке містить різні інгредієнти, не мало права продажу в Німеччині. Другий аргумент також не переконав Суд ЄС. Твердження про те, що торгівля пивом, яке виготовлене відповідно до різних традицій, може заплутати німецького споживача щодо інгредієнтів пива, було рішуче відкинуто. Суд ЄС відзначив, що “законодавство будь-якої країни не повинно закріплювати певні звички споживача таким чином, щоб зростали переваги національного виробника, зацікавленого їх задовольняти” [29]. Отже, застосувавши формулу Сassis, Суд ЄС постановив, що норма німецького законодавства порушувала ст.28 Договору.

Подібний підхід був застосований Судом ЄС у справі Clinique [30], в якій він заявив, що німецьке законодавство, яке забороняло використання назви „Clinique” на косметичній продукції, імпортованій з інших держав-членів, порушувало ст.28. Аргументи, що законодавство Німеччини може бути виправдане міркуваннями захисту споживача від хибної думки про те, що зазначена продукція має медичні властивості, був відкинутий Судом ЄС: товари продавалися лише в парфумерних та косметичних відділах магазинів, а не в аптеках, до того ж у тих державах - членах, де відповідна продукція продавалась під назвою „Clinique”, у споживачів склалося правильне уявлення про цей товар.

Особливістю формули Сassis є те, що перелік обов’язкових вимог, наведених у ній, не є вичерпним. По-перше, це випливає із самого визначення формули: обов’язкові вимоги включають, зокрема усі згадані у рішенні; по-друге, про це свідчать рішення, прийняті Судом ЄС у період після прийняття рішення у справі Cassis. От, наприклад, рішення у справі Commission v. Denmark [31] внесло до переліку обов’язкових вимог ще й охорону навколишнього середовища. Суть справи у тому, що у Данії існувала вимога, щоб пиво і безалкогольні напої транспортувалися тільки у контейнерах багаторазового використання. Повторне використання контейнерів мала дозволяти Національна агенція Данії у справах захисту довкілля. Дозвіл не стосувався контейнерів, які не відповідали технологічним вимогам. Дозволялося використання контейнерів без попереднього затвердження, але у обмеженій кількості, неметалевих і тільки за умови впровадження системи застави й повернення. Метою запровадження таких вимог було заохочення повторного використання дефіцитних матеріалів, і таким чином, зменшення кількості викинутих металевих контейнерів та іншої тари на вулицях. Уряд Данії стверджував, що відповідні правила були виправданими з міркувань охорони навколишнього середовища. Водночас такі заходи Данії обмежували спроможність виробника з інших країн ЄС продавати у Данії напої у контейнерах, які використовувалися у своїх країнах у більшості випадків – наприклад, широко вживані металеві банки не могли застосовуватися у данській системі застави і повернення. Отже, датський закон про охорону довкілля забезпечував захист данського виробника напоїв. Таким чином, Суд ЄС був поставлений перед вибором: вільний рух товарів або захист навколишнього середовища.

Суд ЄС визнав, що система дозволів несумісна зі ст.28. Проте він погодився, що данська система застави і повернення порожніх контейнерів може на законних

підставах упроваджуватися, відповідно до законодавства ЄС. Отже, Суд ЄС надав перевагу захисту довкілля над вільним рухом товарів.

Важливо відзначити, що такі обов’язкові вимоги, як захист прав споживача чи справедливість торгових операцій містяться лише у переліку формули Сassis, чого не можна сказати про іншу обов’язкову вимогу - захист здоров’я громадян. Цей виняток зі свободи руху товарів передбачений також ст.30 Договору, відповідно до якої положення, зокрема, ст. 28, не виключають заборон або обмежень на імпорт товарів, обґрунтованих міркуваннями громадської моралі, громадського порядку або державної безпеки; захистом здоров’я та життя населення і тварин або збереження рослин; захисту національних скарбів, що мають художню, історичну або археологічну цінність; захисту промислової або комерційної власності. Однак такі заборони або обмеження не повинні бути засобом довільної дискримінації або прихованих обмежень торгівлі між країнами-членами. Тобто національні заходи як прямої, так і непрямої дискримінації можуть бути виправдані з міркувань захисту здоров’я громадян.

Підсумовуючи здійснений у цій статті аналіз прецедентного права щодо меж застосування ст.28 Договору, необхідно зауважити, що важливий внесок у його подальший розвиток зробили рішення Суду ЄС у справах Cassis de Dijon та Keck, які не лише розмежували різні національні торгові заходи, а й визначили критерії їх правомірності. Не можна применшувати і роль рішень прийнятих Судом ЄС в інших справах, які теж мають прецедентний характер. До того ж, як свідчить практика, нерідко рішення Суду ЄС кладуться в основу нормативно-правових актів (наприклад, директив) чи, навіть, визначають окремі положення установчих договорів, а отже, впливають на формування європейського права.

__________

1.Європейський Союз. Консолідовані договори. – К.,1999.- С.20.

2.Европейское право: Учебник / Под ред. Л.М.Энтина.-М.,2001.- С.95.

3.Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник.-М.,2001.- С.400.

4.Справа 8/74 Procureur du Roi v.Dassonville [1974] ECR.837; [1974] 2 C.M.L.R. 423; див.також ст.2 Директиви 70/50, [1970] O.J.L 13/29.

5.Справа 120/78 Rewe-Zentrale AG v. Bundesmonopolver-waltung für Brantwein (Cassis de Dijon) [1979] E.C.R. 649; [1979] 3 C.M.R. 494.

6.Niamh Nic Shuibhne The free movement of goods and Article 28 EC: an evolving framework// E.L.Rev. vol.27 №4, August 2002. p. 409.

7.Weatherill and P.Beaumont, E.C. Law (2nd ed., Penquin, London 1995) p.434.

8.Справа 152/78 Commission v. France [1980] E.C.R. 2299.

9.Bernard. Discrimination and Free Movement in EC Law (1996) 45 I.C.Q. 82.

10.Справа 113/80 Commission v. Ireland [1981] ECR 1625; [1982] 1 CMLR 706.

11.Cправа 788/79 Gilli and Andres [1980] ECR 2071.

12.Справа 130/80 Kelderman [1981] ECR 2085.

13.Справа 207/83 Commission v.UK [1985] 1202; [1985] 2 CMLR 259.

14.Справа С-265/95 Commission v France [1997] ECR I – 6959.

15.Справа C-267 та 268/91Keck and Mithouard [1993] E.C.R. I-6097; [1995]1 C.M.L.R. 101.

16.Справа С-412/93 Societe d’Importation Edouard Lederl-Siplec v TFI Publicite’ SA and M6 Publiciete’ [1995] E.C.R. I-179; [1995] 3 C.M.L.R. 442.

17.Справа 145/88 Torfaen BC v B&Q plc [1989] ECR 765.

18.Справа C-69та 258/ 93 Punto Casa SpA [1994] E.C.R. I-2355; див. також

справи С-401-402/92 Tankstation ‘t Haukske vof [1994] E.C.R. I-2199.

19.Справа C-391/92 Commission v. Greece [1995] E.C.R. I-1621; [1996] 1 C.M.L.R. 359.

20.Справа C-387/93 Banchero [1995] E.C.R. I-4663; [1996] 1 C.M.L.R. 829.

21.Справа С-292/92 Ruth Hünnermund v. Landesapothekerkammerr BadenWürttemberg [1993] E.C.R. I-6787.

22.Справа C-254/98 Schutzverband gegen unlauteren Wettbewerb v TKHeimdienst Sass GmbH [2000] E.C.R. I-151; [2002] 1 C.M.L.R. 25.

23.Справа C-320/93 [1994] E.C.R. I-5243; [1995] 2 C.M.L.R. 242.

24. Справа 177-178/82 Jan Van der Haar [1984] E.C.R. 1797; [1985] 2 C.M.L.R.

57.

25.див. наприклад: W. Bishop, Price Discrimination Under Article 86: Political Economy in the European Court, 44 Mod L.Rev. 282 (1981).

26.Справа C-337/95, Parfumes Christian Dior SA v Evora BV 1997

CELEX’LEXIS [1997].

27.Справа 286/81, Oosthoek’s Uitgeversmaatschappy BV [1982] ECR 4575.

28.Cправа 178/84, Commission v. Germany [1987] ECR 1227.

29.Татам А. Право Європейського Союзу. – К., 1998- С.120.

30.Справа С-315/92, Verband Socialer Wettbewerb eVv Clinique Laboratoires SNC [1994] ECR I-317.

31.Справа 302/86, Commission v. Denmark [1988] ECR 4607, [1989] 1 CMLR

619.

LEGAL REGULATION OF LIMITATION OF DISCRIMINATORY MEASURES

IN TRADE WITHIN INTERNAL MARKET BETWEEN MEMBER-STATES OF THE EU:

ANALYSIS OF CASE LAW

Zoryana Mozil

Ivan Franko NationalUniversity of Lviv vul.Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. (0322)964-710

This paper explores the scope of Articles 28 of the Rome Treaty 1957, in light of case law. Accent is made on the examination of Cassis de Dijon and Keck cases and their influence on the development of the European law in sphere of free movement of goods within internal market of the EU.

Key words: the European Court of Justice, Internal market, case law, discriminatory restriction on import, (in)directly discriminatory measures

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

` УДК 343:35:339.92(477)

УЧАСТЬ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ З ПРОТИДІЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЮ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

Олег Столярський

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська 1, м.Львів 79000, Україна, тел.(0322) 964-710

Висвітлюються, проблеми проникнення незаконних доходів у легальну економіку України. Робиться акцент на необхідності боротьби з цим злочином. Характеризується участь України у міжнародному співробітництві з протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом.

Ключові слова: легалізація, відмивання, доходи, незаконний шлях.

У сучасному суспільстві створення організаційно-правової основи для боротьби з відмиванням незаконно отриманих грошей є основним напрямом боротьби зі злочинами міжнародного характеру, а об'єднання і координація зусиль різних держав є запорукою досягнення позитивних результатів у цій боротьбі.

Проникнення "брудних" грошей у легальну національну та міжнародну економіку набуло таких масштабів, що держави вже неспроможні ефективно з ним боротися. Це, своєю чергою, вимагає створення універсальних і регіональних спеціалізованих міжнародних організацій, основною метою яких є координація міжнародних зусиль для боротьби з відмиванням незаконно отриманих грошей і контроль за виконанням міжнародно-правових зобов'язань держав у цій сфері. До таких організацій належать, зокрема, Спеціалізована фінансова комісія з проблем відмивання грошей (FATF) та

Egmont Group.

Для держав, які беруть активну участь у міжнародному, зокрема, економічному, співробітництві, оцінка стану боротьби з відмиванням грошей спеціальними міжнародними організаціями, передусім FATF, у державі має велике значення, адже це може суттєво вплинути на рівень міжнародної ділової активності, в тому числі інвестиційної. Для України як для країни, що отримала негативну оцінку стану національної системи протидії "брудним" фінансам з боку FATF і потрапила до "чорного списку" держав, які не протидіють легалізації незаконно отриманих доходів, важливо розробити врівноважену політику протидії відмиванню грошей. Тобто необхідно обрати той оптимальний курс, який би задовольнив вимоги спеціалізованих міжнародних інституцій і створив умови для подальшого ефективного функціонування національної банківської системи [1,с.7].

У Заяві Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2001 р. окреслено три основні причини такої боротьби:

1)це дає можливість виявити злочини, спрямовані на отримання “брудних” коштів, O корупцію, наркобізнес, шахрайство, ухиляння від сплати податків та інші форми організованої злочинності;

2)відмивання злочинних доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на встановлення демократичних політичних

©Олег Столярський, 2005

інститутів і стабільної національної економічної системи; 3) боротьба з легалізацією допомагає захистити цілісність національної фінансової

системи від негативного впливу кримінального капіталу [2,с.51].

Зогляду на зазначення вище стають зрозумілими, по-перше, зусилля України, спрямовані на гармонізацію положення національного законодавства з міжнародноправовими стандартами у сфері протидії відмиванню “брудних” коштів і, по-друге, несприйняття позиції, згідно з якою “гроші не пахнуть” (pecunia non olet).

Україна є учасником основних міжнародно-правових актів у зазначеній сфері, зокрема Конвенції ООН "Про незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин" 1988 р. (Україна приєдналася 1990 р.), Страсбурзької конвенції "Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів від злочинної діяльності" 1990 р. (Україна приєдналася 1997 р.).

Приєднавшись до перелічених документів, Україна визнала їх складовою національного законодавства. З метою більш ефективного застосування основні положення конвенцій були трансформовані у внутрішнє законодавство, а саме, в норми Кримінального кодексу (ст. 209) і Закон України "Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом", що передбачають відповідальність за участь у незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів і легалізацію грошей, отриманих внаслідок здійснення тяжкого злочину [3,с.52].

Зогляду на тривалість процесу імплементації та законотворчості і те, що Закон "Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих незаконним шляхом" є “парасольковим” законом, що передбачає наявність у ньому лише основ регулювання в ньому загальних питань проблеми, найбільше навантаження в Україні перебирають на себе підзаконні нормативно-правові акти. Основними серед них є: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.08.2001 № 1124 “Про Сорок рекомендацій Групи по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)”; Указ Президента від 20.03.2001 "Про рішення Ради національної безпеки й оборони України від 25.01.2001 "Про заходи відносно детінізації економіки"; Указ Президента від 22.06.2000 "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням доходів, а також відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом".

Застосування міжнародно-правових норм здійснюється також у межах державних відомств. Про це свідчать наступні документи:

O Постанова Правління Національного Банку України від 30.04.2002 "Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розробки банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом" (розглядається діяльність не тільки FATF , а й Базельського комітету);

O Спільна Постанова Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 15.05.2002 "Програма протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, на 2002 рік" (основним завданням документа е аналіз чинного законодавства з метою виявлення його відповідності Сорока рекомендаціям) [4,с.163].

Законодавство України, спрямоване на протидію відмиванню грошей, вирішує одночасно дві проблеми: 1) включення держави в систему міжнародної кооперації для боротьби з відмиванням грошей; 2) захист фінансової системи від проникнення в неї "брудних" грошей.

Законодавче регулювання кримінальної відповідальності за відмивання брудних грошей необхідне передусім в інтересах боротьби з організованою злочинністю, щоб перетворити скоєння злочинів у діяльність, невигідну з економічної точки зору.

руйнування економічної та фінансової систем внаслідок припливу до неї кримінальних грошей.

Однак сама по собі наявність законодавства, спрямованого на боротьбу з відмиванням незаконних доходів, ще не свідчить про існування ефективної системи заходів протидії даному злочину. Тобто процеси відмивання грошей не припиняються після прийняття у країні нового закону, спрямованого на боротьбу з подібним явищем. Злочинці шукають і знаходять нові шляхи відмивання «брудних» грошей. Вони переміщують свою діяльність в іншу економічну нішу, в іншу країну O туди, де спеціалізованого закону ще немає. Тому чинний на сьогодні “арсенал” законодавчих засобів боротьби з відмиванням тіньових грошей потребує постійного оновлення.

Проте протидіяти легалізації “брудних” коштів у світлі вимог FATF слід не лише шляхом прийняття законодавчих актів, а й постійною розробкою механізмів їх реалізації, методів відстеження, розслідування та аналізу у сфері банківської, фінансової, бухгалтерської, підприємницької діяльності. Ці заходи у кінцевому підсумку повинні мати за мету викриття незаконно одержаних капіталів, притягнення винних до передбаченої чинним законодавством відповідальності, конфіскації злочинно здобутих коштів, придбаних предметів нерухомості, попередження використання злочинних капіталів у легальному бізнесі [5,с.77].

Україна прагне до активного міжнародного співробітництва в сфері кримінальної юстиції. Однак підстави і порядок такої взаємодії не мають достатньої законодавчої регламентації. Міжнародно-правові норми не можуть замінити національне законодавство, тим більше що вони пов’язують лише держави, які перебувають у договірних відносинах. Прийняття законодавчих актів, що відповідають міжнародним зобов’язанням, є одним із засобів імплементації міжнародного права: міжнародноправові норми повинні бути адаптовані до національного правового поля України, що обумовлює необхідність законодавчого забезпечення міжнародного співробітництва в сфері кримінальної юстиції.

Насамперед слід визнати необхідним прийняття закону України про організаційноправові основи міжнародного співробітництва в сфері протидії злочинності. В основу закону повинні бути покладені міжнародні угоди, передусім Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах 1959 р. і Додатковий протокол до неї 1978 р., Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р., Додатковий протокол 1975 р. і Другий додатковий протокол 1978 р. до цієї конвенції, Конвенція про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскації доходів від злочинної діяльності 1990 р.

Міжнародно-правовий механізм безсилий, якщо національно-правові уявлення про злочинну і кримінально карану поведінку не збігаються. Інтернаціоналізація кримінального права, приведення його у відповідність загальновизнаних принципів і норм міжнародного права сприяє вирішенню проблем, що стоять перед людством, O забезпеченню міжнародної безпеки, охорони навколишнього середовища, захисту прав людини.

Загалом Україна виконала взяті на себе міжнародні зобов'язання, в тому числі ті, що ставилися перед нею як “некооперативною державою”, про що свідчить зняття у лютому 2003 р. санкцій FATF, накладених в листопаді 2002 р. Однак питання боротьби з легалізацією (відмиванням) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, й надалі залишається актуальним через свою злободенність і у зв'язку з обраним Україною курсом на інтеграцію до Європейського співтовариства. Боротьба з

відмиванням грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, крім реалізації свого основного завдання O захисту фінансової системи держави від негативного впливу кримінального капіталу, дає можливість виявити злочини, спрямовані на отримання брудних коштів, а також поліпшити імідж України на міжнародній арені.

________

1.Рымарук А.И., Лысенко Ю.М., Капустин В.В., Синянский С.А. Отмывание грязных денег: Международные и национальные системы противодействия. – К.: Юстиниан, 2003. – C.7.

2.Галиць О. Проблемні аспекти боротьби з відмиванням грошей// Вісник НБУ.O

2002.O №10.OС.51.

3.Усатий Г.О. Криміногенна ситуація, що склалася у сфері легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом // Науково-практичні коментарі.O 2003.O №1.OС. 52.

4.Дудоров О., Мельник М. Протидія відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом: Збірник нормативно-правових актів, міжнародних документів, коментарі.O К.: Атіка, 2003.O C. 163.

5.Білоус В.Т., Попович В.М., Попович М.В. Організаційно-правове забезпечення боротьби з відмиванням доходів незаконного походження: Монографія.O К., 2001.O С.77.

THE ROLE OF UKRAINE IN THE INTERNATIONAL COOPERATION IN THE ISSUES OF

FIGHT AGAINST THE MONEY LAUNDERING

Oleg Stolayrskiy

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79 000, Ukraine, tel. (0322) 964-710

This material is based upon the analysis of the problems connected with the penetration of illegal incomes info the legaly regulated economy of Ukraine. The nessecity of the fight against this crime is stressed. Within the framework of this thesis the role of Ukraine in the international cooperation in the issues of fight against the money laundering has been charactarised.

Key words: legalisation, money laundering, profits gained in illegal ways.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 341.1 ЄС

ДОСВІД АДАПТАЦІЇ МИТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ І СХІДНОЇ ЄВРОПИ ДО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Олег Вакарчук

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, м. Львів 79000, тел.(0322) 964199

У статті аналізуються процеси гармонізації законодавства європейських держав (які набули статусу повноправних членів внаслідок останнього розширення ЄС) у сфері митнотарифного регулювання до норм та принципів права Європейського Союзу.

Ключові слова: адаптація, мито, тариф, Європейський Союз.

Взявши курс на демократичні, ринкові та правові перетворення, країни Центральної та Східної Європи визначили стратегічною метою своєї зовнішньої політики інтеграцію до Європейського Союзу. З більшістю з цих країн ЄС підписав “європейські угоди”, що передбачали формування у зазначених країнах відповідної адміністративної і правової інфраструктури, лібералізацію митного та торгового режиму, участь у спільних проектах.

Європейські угоди передбачали співпрацю між сторонами з широкого кола питань, але головним з них було положення про створення між сторонами протягом десяти років зони вільної торгівлі промисловими товарами шляхом поступового взаємного скасування мита та інших бар’єрів. Оскільки промисловість країн Східної Європи переживала труднощі перехідного періоду та була менш конкурентноздатною, ніж у країнах ЄС, передбачалась асиметричність зобов’язань. Передбачалось, що ЄС здійснить відміну своїх бар’єрів протягом перших п’яти років в основному в односторонньому порядку, для того, щоб полегшити пристосування східноєвропейських партнерів до ринкових умов.

На самміті у Копенгагені в 1993 р. були визначені основні вимоги для вступу цих країн в ЄС, серед яких слід назвати: стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство закону, права людини та національних меншин; ефективна конкурентна ринкова економіка; здатність виконувати членські зобов’язання. Протягом 1994 р. набрали чинності деякі нові елементи стратегії вступу, зокрема, визначення короткострокових та довгострокових пріоритетів ЄС стосовно кожної країни-кандидата; програма допомоги Євросоюзу PHARE.

У 1995 р. Комісія ЄС прийняла Білу книгу, що була присвячена підготовці країн Центральної та Східної Європи до інтеграції у внутрішній ринок ЄС. Вона була визначена як “основа інтеграційної стратегії” [1, c.8]. Основну частину документа складає опис законів ЄС, розроблених для створення Внутрішнього ринку та послідовність їх прийняття в 23 секторах економіки, в тому числі і у митно-тарифній сфері.

Митно-тарифне регулювання ЄС включає наступні елементи. По-перше – це митні тарифи (імпортне та експортне мито). Комісією ЄС щорічно видається Єдиний митний тариф в двох варіантах: офіційне видання, що містить автономні та конвенційні ставки, і інтегроване видання, що містить більш повну інформацію про мито. По-друге – митні преференції, що включають шість схем, серед яких загальна схема преференцій, угода про вільну торгівлю з Європейською асоціацією вільної торгівлі, угода про асоціацію, пільги для низки країн. По-третє – митні податки та збори, які включають дві групи: прирівнюючи податки та збори, еквівалентні непрямим податкам (НДС, акцизи), а також податки та збори, що встановлюються на певні види сільськогосподарської продукції, живих тварин. Митно-тарифне регулювання ЄС включає, як і в системі конкурентної

© Олег Вакарчук, 2005