Политвесник

УДК 342.228:32

ПРОБЛЕМИ КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИМВОЛІКИ

Микола Кравчук

Волинський державний університет імені Лесі Українки

Аналізуються різновиди політичної символіки як невід’ємної складової становлення і функціонування суб’єктів політичного процесу та робиться спроба її класифікації. Особлива увага приділяється функціям політичної символіки.

Ключові слова: політична символіка, державна символіка, класифікація, політична система, легітимність, політична влада.

Політичну поведінку особи чи спільноти неможливо пояснити без врахування того соціокультурного фону, на якому відбувається політичне явище. Використання візуальних засобів масової комунікації підсилює чуттєве, емоційне, ірраціональне сприйняття політикуму та впливає на політичну поведінку суб’єктів політичного процесу. На розвиток та інтерпретацію політичних дій суттєво впливає система політичної символіки. Без символів і знаків уявити матеріальне і духовне життя неможливо.

Кожне суспільство виробляє власний образ чи самообраз, який значною мірою проявляється в різних символах. Оскільки будь-яка інформація, яку сприймає суб’єкт, постає в його очах як сукупність візуальних і звукових символів, то він розшифровує її у формулах, що мають для нього сенс. При цьому сприймаються лише ті з них, які відповідають його системі координат і світогляду. За допомогою символів утверджується приналежність до конкретної спільноти, а також засвоєння цією спільнотою центральної ідеї. Символи і знаки є засобом регуляції політичної поведінки, тому уточнення їх сутності та функцій залишається актуальним для політичної науки.

Найбільш плідно проблемами символіки у політичній науці займались такі американські вчені, як Г.Ласуелл, Т.Парсонс, російські вчені К.Гаджієв, Д.Місюров, українські Б.Кухта, Г.Почепцов. Водночас ця проблема залишається недостатньо вивченою, особливо в аспекті типологізації та функціонального призначення політичної символіки у політичному процесі.

Символ як невід’ємна складова політики є ідейно-образною структурою. У широкому розумінні символ – це образ, який має певну структуру, що складається з предметного чи уявного змісту, які постають як невід’ємні частини цілого. Кожен народ створює й вшановує власні національно-державні символи, які формуються упродовж тривалого часу та базуються на традиціях. Частина їх формується спонтанно, частина – цілеспрямовано запроваджується політичною елітою. Як стверджує К.Гаджієв, на поведінку людей набагато більше можуть вплинути не стільки дії уряду, політичних партій і діячів, скільки система символіки, яка панує в суспільстві і орієнтує людей на конкретний тип соціальних відносин [2, с. 449].

Центральне місце в системі політичної символіки, яка є, по суті, субсистемою політичної системи, посідають прапори, конституції, гімни, свята, грошові знаки,

© Микола Кравчук, 2005

політичні ритуали тощо. Символи можна відображати графічно – у формі християнського хреста, герба, прапора, серпа і молота або людських постатей, як дядько Сем (США), Джон Булл (Великобританія), Маріанна (Франція). Символами держави можуть виступати меч, військо, поліція, урядові будинки (Білий дім, Кремль, Єлисейський палац, Верховна Рада). Завершеним і концентрованим втіленням ідеалів свободи і прав людини стала для американців статуя Свободи. Вона уособлює “американську мрію”, успіхи “країни рівних можливостей”. Виразником національного духу, чинником, що сприяє формуванню національної самосвідомості, та водночас символом країни можуть бути міста. Наприклад, Київ для більшості українців – це насамперед Києво-Печерська лавра, Софіївський собор, Президент, Верховна Рада, уряд. Символічним є також вибір назви національної грошової одиниці України – гривні. У контексті того, що Україна не мала власної державності, а Московське царство перебрало на себе українську назву держави – Русь, запровадження назви грошової одиниці Київської Русі стало глибоко символічним актом. Він немовби перекидає місток психологічного зв’язку громадян українського суспільства з пращурами, чия держава була однією з наймогутніших у середньовічній Європі.

Величезна трагедія людства пов’язана з графічним політичним символом, який був відомий людству впродовж не однієї тисячі років в Індії, на Тибеті, дохристиянській Русі як знак благоденства, благополуччя, благосприяння. Цей символ описує у своїх працях національний герой індійського народу Джавахарлал Неру. На санскриті цей символ називається “свастик”: хрест із заламаними променями. На російських банкнотах часів Тимчасового уряду на тлі двоголового орла і цифрових номіналів проступає зображення символу благоденства – свастики. Зрозуміло, що до фашизму вони жодного стосунку не мають. Переважає таке пояснення цього символу: хто осягне, зрозуміє, відкриє зашифровані у цьому знакові знання, той володітиме величезною енергією, оскільки свастика – це згусток енергії. Політична практика фашизму занапастила цю таємничу символіку.

Політична символіка у процесі свого розвитку стала настільки різноманітною, що її можна класифікувати за різними критеріями. Словник за редакцією Б.Кухти [4, с. 403] подає класифікацію політичної символіки за значенням елементів, що визначають риси політичної системи: національно-державні, асоціативні, ситуаційні; за формами: предметна, умовно-графічна, ритуально-процесуальна, вербальна, мовою жестів.

Політологічний енциклопедичний словник подає класифікацію за значенням: символи бувають неприховані (просте й очевидне значення); приховані (прихований зміст);

нейтральні (набувають політичного значення залежно від конкретної ситуації [5, с. 322].

Узагальнена класифікація може бути подана таким чином: Національно-державна політична символіка (прапор, герб, гімн).

Архітектурні комплекси (Верховна Рада у Києві, Білий дім у Вашингтоні, Китайська і Берлінська стіна, московський Кремль).

Місця політичного функціонування (резиденція парламенту, президента, уряду тощо). Скульптурні пам’ятники (політичним діячам, меморіали).

Знаки, нагороди (Орден Ярослава Мудрого, княгині Ольги тощо)

Грошові знаки ( на них часто зображуються ті чи інші символи, які мають відношення до даної держави).

Політична топоніміка ( назви вулиць, міст, країн тощо). Ритуально-процесуальна символіка ( інавгурація Президента, національні свята).

Наочно-агітаційна символіка, яка належить до політичної реклами (гасла, плакати, листівки, портрети).

Політико-музична символіка (гімни, історичні та патріотичні пісні). Предметно-об’єктна символіка (предмети, значущі для певної спільноти). Політичні особи як символи.

Умовно-графічні символи. Політична мова.

Політична мода і стиль ( одяг і поведінка прихильників певного руху). Символи місця і часу ( “радянська” епоха, “вікторіанська” епоха).

Російський дослідник Д.А.Місюров наводить у своїй статті цитату Е.Кассісера, який вважав, що людина – це символічна істота і тому всю історію людства можна розглядати крізь призму символіки, з допомогою якої люди впорядковують світ, Е.Кассісер намагався пояснити механізми реалізації влади через сучасні політичні міфи, які тримаються на символах, і стверджував, що в критичній ситуації людина завжди звертається до відчайдушних засобів. Коли розум не виправдовує наших очікувань, то залишається доцільною і єдиною влада надприродного і містичного”[3, с. 168]. Для перехідних політичних систем вивчення політичної символіки є ще більш актуальним. Крім того, політична символіка широко використовується для підвищення легітимності влади і стабілізації політичного життя. Основне завдання політичних символів – пробуджувати певні почуття й спонукати до відповідних дій.

Г.Почепцов зазначає, що ми живемо у світі, який складається з областей: реальної, інформаційної та символічної. Між цими трьома світами існують певні бар’єри. У світі реальному відбуваються тисячі подій, але лише одиниці переходять у світ інформаційний. Своєю чергою, у світі інформаційному відбуваються сотні подій, але лише невелика частина переходить у світ символічний [6, с. 86-87]. Наповнення символічним змістом політичної діяльності суб’єктів політики значно підвищує рівень впізнаваності та зацікавленості об’єктів. Сучасний період розвитку суспільства прискорює символізацію політики.

Роль політичної символіки особливо зростає у виборчому процесі. Однак цьому не завжди приділяється належна увага. Вважаємо, що є потреба більше звертати увагу на такі аспекти:

правильно підібрана колірна гама допомагає створенню потрібного емоційного тла для сприйняття й засвоєння тексту;

кольори, які не відповідають змістові, викликають відторгнення; негативна реакція на колірну комбінацію може поширитися на зміст тексту і знизити

ефективність його впливу загалом [1, с. 213].

Велике значення у політичній символіці має колір, який впливає на психологічний та емоційний стан людини. Сприйняття кольору має символічне навантаження й отримало соціальний контекст (червоний – кров, голубий – небо, жовтий – сонце тощо). Експериментально встановлено, що при впливі червоного і жовтого кольорів прискорюється й поглиблюється дизання і пульс людини, підвищується її артеріальний тиск, а зелений, блакитний, синій і фіолетовий кольори мають зворотний ефект. Перша група кольорів є збудливою, друга –заспокійливою. Доповнюючи й збагачуючи кольоровою гамою зміст передвиборчих листівок, домагаються посилення впливу на політичну поведінку людей. Уваги у цій ситуації вимагає врахування впливу кольору на читабельність написів. На кольорові надписи люди реагують частіше, ніж на чорно-білі. Добре і чітке сприймаються, якщо відображаються кольори: білий на синьому, зелений або чорний на червоному, червоний і зелений. Погіршують видимість і сприйняття на

білому – червоний чи жовтий, на чорному – жовтий, червоний. Популяризуючи свої ідеї, політична сила повинна враховувати ці особливості сприйняття кольорів.

Кандидати на президентських виборах в США користувались переважно символікою, яка відповідає їхньому державному прапорові, тобто біло-синьо-червоною. Президентська кампанія 2004 р. в Україні дала цілу гаму кольорів передвиборчих агітаційних матеріалів. Фіналістами виборчих перегонів стали кандидати, кольори яких помаранчевий та біло-голубий. Визначення переможця на виборах виключно на підставі кольору його агітаційної символіки не є об’єктивним і науковим, але те, що минула президентська кампанія відбувалася з врахуванням цього символічного навантаження, не викликає сумнівів.

Особливості сприйняття символів визначають ступінь розвитку суспільства, його історичний та часовий періоди тощо. Про взаємозв’язок часу і символіки може свідчити такий приклад. Спеціалісти вивчали зміни у гербі Норвегії після вступу до НАТО ( до золотистого лева додалась сокира, а його кігті стали чорними) і акцентували на тому, що таким чином політика країни виходить із доктрини опори на військову силу [3, с. 172].

Невід’ємною частиною формування ідентичності будь-якої держави і нації як соціокультурної і політичної спільноти є національно-державні символи. Простежується певна закономірність – утвердження нової державної символіки означає новий етап державотворення і навпаки. Ми можемо прослідкувати історико-політичний розвиток нашої державності за допомогою політичних символів. Пригадаємо сутність основних національно-державних символів. Державна символіка - це сукупність символів, які за посередництвом певних знаків чи предметів відображають ідеї, поняття і почуття, спрямовані на утвердження конкретної державності. Вона є неодмінною формальною ознакою будь-якої країни [5, с. 321]. Герб, гімн і прапор є головними елементами державної символіки, свідченням суверенності держави на сучасному етапі суспільнополітичного розвитку.

Державний герб - це відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики й зображувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо. Часто в основі центрального елемента гербів виступають зображення рослин та їх елементів ( наприклад, у Лівані – кедр, у Канаді – кленовий лист), тварин (лев у Великобританії), птахів (орел у США, Німеччині, Росії). Державний гімн розуміється як урочиста пісня, офіційно визначена як символ державної єдності. При виконанні державного гімну належить вставати, демонструючи цим шану до держави, громадянську лояльність. Перший в історії гімн, який виконується і досі, був прийнятий у ІХ ст.. в Японії.

Державний прапор – офіційний відмітний знак держави у вигляді полотнища встановлених розмірів одного або кількох кольорів, часто доповнений якимось зображенням, що є символом держави. Державний прапор обов’язково встановлюється на будинках державних установ, його наявність є необхідною під час публічних церемоній і виступів найвищих посадових осіб, він супроводжує перебування повноважних представників держави в інших країнах. Прапор поруч з гімном у багатьох країнах перетворився на емоційне втілення нації. Можна навести поширений приклад, коли громадяни однієї країни, висловлюючи невдоволення діями іншої, публічно спалюють її прапор. Національно-державні символи та ідеали переважно тісно пов’язані між собою, взаємодоповнюють і підсилюють один одного. Виразниками національного духу, фактором, який сприяє формуванню національного самосвідомості, і водночас втіленням обличчя країни можуть виступати ті чи інші міста. Так, коли йдеться про питання і проблеми політичного характеру, під Вашингтоном, як правило, розуміють

Америку взагалі чи уряд США, подібно тому як, згадуючи Москву, Лондон чи Париж, мають на увазі відповідно Росію, Великобританію, Францію.

Політичні символи складаються і з знакових систем, які прямо або опосередковано беруть участь у політичному процесі. Вони характеризуються лаконічністю, виразністю, простотою, доступністю для масового сприйняття. Символи, як правило, безпосередньо пов’язані з політичною владою, слугують засобом зовнішньої та внутрішньої її легітимації.

Виходячи з того, що роль політичної символіки у політичному процесі постійно зростає, окреслимо її функції. Найголовніші серед них – комунікативна; інтегративна; регулятивна; пізнавальна функція; експресії, оскільки виявляються ідеологічні та емоційні аспекти; активізації суб’єктів та об’єктів політичного процесу; легітимації політичної влади.

Отже, на підставі аналізу сутності політичної символіки можемо сформулювати такі висновки:

дослідження політичної символіки є актуальним для політичної науки; політична символіка є поліфункціональним утворенням;

оскільки у процесі розвитку політична символіка набула значної кількості форм і різновидів, зроблено спробу її класифікації;

роль політичної символіки у політичних процесах постійно зростає внаслідок поглиблення символізації світу.

_________

1.Варій М.А. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології: Навч-метод посібник.- К.: Ельга; Ніка-Центр, 2003.-400с.

2.Гаджиев К.С. Введение в политическую науку: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1997.-544 с.

3.Мисюров Д.А. Политическая символика: между идеологией и рекламой // Полис.– 1999.– №1.– С.168-174.

4.Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни.– Львів: Кальварія, 2003.– 500 с.

5.Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник.– К.:Генеза, 1997.– 400 с.

6.Почепцов Г.Г. Профессия: имиджмейкер. – 2-е изд., испр. и доп.– К.: ИМСО МО Украины, НВФ”Студцентр”.– 1999.– 256 с.

ТHE PROBLEM OF CLASSIFICATION AND FUNCTIONAL PURPOSE OF

POLITICAL SYMBOLICS

Mykola Kravchuk

Lesia Ukrainka State University of Volyn’

The article deals with the fact that political symbols are the integral part of formation and functioning of the subjects of political process. In the research analyzed are the varieties of political symbolics and the attempt of their classification is made. Special attention is given to functions of political symbolics.

Key words: political symbolics, state symbolics, classification, political system, legitimacy, political power.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 338.27(497.2)

БОЛГАРСЬКЕ ПРИЧОРНОМОР’Я:

СПРОБА ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ

Василь Кирилич

Дипломатична академія України при МЗС України

Розглядається вступ в Болгарії в Європейський Союз. Особлива увага приділяється причорноморському регіону, який утворюють три області її східної частини – Бургаська, Варненська і Добрицька

Ключов слова: Регіон, транспортно-комунікаційні вузли.

Одним з важливих завдань у контексті підготовки Республіки Болгарія (РБ) до вступу в Європейський Союз є активізація політики уряду країни щодо розвитку регіонів. Особлива увага приділяється причорноморському регіону Болгарії, який утворюють три області її східної частини – Бургаська, Варненська і Добрицька [1].

Увага державних чинників до цих регіонів зумовлена кількома обставинами:

а) причорноморський регіон Болгарії належить до базових з точки зору розташування в РБ підрозділів НАТО (Варна, Сарафово);

б) в окресленому регіоні добре розвинена туристична галузь, яка є провідною в структурі господарського комплексу за відрахуваннями до бюджетів усіх рівнів;

в) Бургас і Варна – ключові транспортно-комунікаційні вузли за євроазійським напрямком.

Аналіз сучасного стану регіону дає підстави виокремити його переваги та недоліки. До переваг, які зумовлюють економічний поступ регіону, належать:

а) наявність природних умов для розвитку сільськогосподарського виробництва; б) густо розгалужена транспортна мережа; в) протяжне морське узбережжя з розвинутою інфраструктурою; г) значні мінерально-сировинні ресурси; д) газові транзитні артерії;

е) відсутність великих промислових об’єктів, які б забруднювали регіон; є) науковий потенціал (університети та науково-дослідні інститути); ж) природні умови для розвитку харчової галузі.

Водночас чітко простежуються і слабкі сторони болгарського Причорномор’я, які гальмують його швидкий поступальний розвиток:

а) різнорівневість обсягів великих інвестицій у межах регіону (суттєве інвестування Варненської області і брак інвесторів у Добрицькій області);

б) високий рівень амортизації транспортно-комунікаційних артерій; в) межування урбанізованих територій зі сміттєсховищами;

г) низька активність населення та обезлюднення сільських районів; міграція молодих кадрів у столицю та країни Заходу;

е) територіальний дисбаланс переробної промисловості в регіоні.

Порівняння та аналіз переваг і недоліків болгарського Причорномор’я слугують базою для визначення його можливостей і ризиків щодо перспектив розвитку.

Потенційною щодо активного розвитку в регіоні є туристична галузь, яка виводить Болгарію на ключові позиції європейського туристичного ринку. За інформацією Міністерства економіки Республіки Болгарія, 2003 р. Болгарію відвідало з метою відпочинку 3,5 млн туристів, що на 18,01% більше, ніж 2002 р., а надходження до бюджетів усіх рівнів становили 1,473 млрд дол. США. Отже, дохід від міжнародного туризму 2003 р. перевищив на 20,9% аналогічний показник 2002 р. [2].

© Василь Кирилич, 2005

З-поміж іноземних туристів найбільше було німців - 534 тис. осіб, македонців - 490 240, греків - 347 700, англійців - 159 тис. і понад 118 тис. росіян.

Порівняльна таблиця динаміки відвідування Болгарії іноземними громадянами з туристичною метою, осіб

* Країни, динаміка присутності туристів у Болгарії з яких зазнала помітних змін.

Отже, найбільш численно представлені країни-члени Європейського Союзу. Кількість їх громадян минулого року становила 25,3% від усіх іноземців, що побували в Болгарії 2000 р. з туристичною метою.

З метою розширення туристичних можливостей і піднесення їх якісного рівня уряд Болгарії вживає заходи, спрямовані на створення привабливої інфраструктури туризму. Згідно з Національною стратегією розвитку екотуризму, Болгарію поділено на 12 екорегіонів, у кожному з яких передбачається створення необхідних і своєрідних умов для зацікавлених цим видом туризму. Вивчається питання щодо надання болгарським курортним комплексам “Золоті піски”, “Сонячний берег”, “Албена”, “Пампорово” і “Боровець” статусу автономних самоврядних одиниць. Міністерство економіки Болгарії підготувало проект урядової комплексної програми розвитку туризму до 2015 р., якою передбачається створення сприятливих умов для інвестування таких видів туризму, як культурний, екологічний, лікувальний і сільський.

Інший галузевий центральний органо влади – міністерство регіонального розвитку і благоустрою – вніс на розгляд урядової комісії проект програми з удосконалення мережі шляхів, які ведуть до відомих курортних комплексів, а також будівництва сільських доріг.

Набуває актуальності проблема перетворення безлюдних сіл в осередки традицій і звичаїв болгарського народу, що викликає помітний інтерес у західних туристів. З цією метою підготовлено кілька європроектів, які передбачають фінансування робіт з відновлення традиційних болгарських сіл.

Водночас спостерігається тенденція до зростання відсотка болгар, які надають перевагу відпочинкові за межами своєї країни. 2003 р. понад 3,404 млн болгар перебували з метою туризму за кордоном, залишивши там, за повідомленням міністерства економіки Болгарії, 619,2 млн дол. США, що перевищує подібний показник

2002 р. на 17,3% [3].

Зростання кількості болгар, які бажають відпочивати поза країною проживання, пояснюється кількома обставинами:

28 Василь Кирилич

а) неврегульованістю співвідношення цінової політики з політикою надання послуг; б) відсутністю механізму диференціації в оплаті за туристичні послуги; в) відсутністю розгалуженої мережі готелів під кутом зору їх різнорівневої

доступності для національного туриста.

Сприятимуть розвиткові причорноморського регіону Болгарії також і транскордонне співробітництво областей: Бургаської з Туреччиною і Добрицької з Румунією; розширення шляхо- і товаропотоків за напрямком північ-південь, газифікація Варненської і Добрицької областей, застосування нових технологій в аграрному секторі, фінансова підтримка важливих проектів передприєднальними фондами Євросоюзу [4].

Водночас специфіка областей причорноморського регіону та тенденції реформування адміністративного і господарського укладу життя формують низку ризиків щодо перспектив розвитку Причорномор’я, основними з-поміж яких експерти вважають:

а) дисбаланс у розвитку окремих районів областей; б) вузькоспеціалізований розвиток аграрного сектору (зернові культури та

виноградарство); в) брак фінансових ресурсів для реалізації важливих для регіону екологічних проектів

і проектів з берегоукріплення; г) низька інституційна спроможність в освоєнні фінансових ресурсів

є) висхідна динаміка еміграційних процесів та обезлюднення цілих районів в окремих областях (Добрицька область);

ж) транскордонне та локальне забруднення довкілля і водних ресурсів.

Отже, аналіз особливостей розвитку причорноморського регіону Республіки Болгарія з урахуванням вимог Євросоюзу слугує ґрунтом для прогнозу перспектив його розвитку, який можна було б окреслити трьома основними положеннями:

1.Дисбаланс у розвитку окремих районів областей Причорномор’я в найближчій перспективі поглиблюватиметься.

2.Темпи розвитку регіону визначатимуться обсягом іноземних інвестицій і спроможністю в освоєнні фінансових ресурсів передприєднальних фондів ЄС.

3.Проблема якісно підготовлених кадрів для регіону залишатиметься актуальною через відсутність комплексної програми з питань зайнятості соціально активного

населення регіону [5].

Враховуючи низьку спроможність в освоєнні фінансових ресурсів у межах передприєднальних фондів PHARE і SAPARD [6], регіональні органи державної влади визначили пріоритетні галузі, які, на думку експертів, є привабливими для іноземних інвесторів.

Основними з-поміж них вважаються:

1.Інфраструктура електромережі (електромережа Болгарії – це 37 тис. км, 416 з яких

–магістральні), яка потребує докорінної модернізації і, отже, стабілізації цін на електропослуги.

На інвестування електроінфраструктури іноземними компаніями сподівається переважна більшість областей болгарського Причорномор’я. Особливий інтерес до модернізації енергетичного ринку деяких субрегіонів виявила італійська фірма “Енел”.

2.Інша галузь, що визнається сприятливою для іноземних інвестицій, є газифікація окремих областей – Варненської, Добрицької, Разградської та Русенської.

Активні позиції в реалізації проекту газифікації згаданих областей посідає фірма

“ОВЕРГАЗ” з “левовою” часткою російського капіталу [7]. Тривають також переговори з питання можливої участі фірми “УКРГАЗИФІКАЦІЯ – ПІВДЕНЬ” у реалізації проекту з газифікації перелічених областей.

3.Особливо сприятливою для іноземного капіталу вважається туристична галузь, яка

єоднією з ключових у структурі господарського комплексу регіону і країни акредитації загалом з огляду на відсоток відрахувань до державного та місцевого бюджетів. На ринку туризму дедалі активніше закріплюється західноєвропейський (німецький та англійський) капітал. Зростає також відсоток російського капіталу. Привабливим видається екотуризм, для розвитку якого в консульському окрузі створюються максимально сприятливі умови.

Водночас місцеві експерти називають основні чинники, що сприяють залученню іноземного капіталу:

1.Податковий режим, який вважається найсприятливішим з-поміж країн Європи.

2.Стабільна національна валюта.

3.Реальність і близькість перспективи приєднання Республіки Болгарія до Європейського Союзу, а отже, входження болгарського господарського комплексу в його економічну систему. Цей фактор вважається ключовим з огляду на залучення капіталу країн, євроінтеграційна перспектива яких не є чітко окресленою.

4.Дешева робоча сила, що зумовлено високим рівнем безробіття в регіоні компетенції консульської установи (показник безробіття в Ямбольській і Сливенській

областях сягає 16%) [8].

Завершення Болгарією 15 червня 2004 р. переговорного процесу з питань приєднання до Європейського Союзу зміцнило реальну перспективу її вступу до ЄС (2007) і засвідчило зрілий рівень функціонування ринкової економіки та проведення адміністративної реформи, що слугує вагомим аргументом на користь необхідності активізації українсько-болгарського співробітництва.

_________

1.Стоянова К. Европейската интеграция като приоритет на българската политика// Международни отношения. – 2003.– №5. – С.25-40.

2.Морски труд.– 2003.– 25 грудня.

3.Морски труд.– 2003.– 25 грудня.

4.Ангелов И. Экономика Болгарии до 2002 года// Экономика Болгарии и Европейский Союз. Предприсоединительний период. – София, 2001.

5.Розширення ЄС у Центральній і Східній Європі: малі та мікропідприємства. Матеріали Міжнародної конференції/Варна.– 2004.– 20-21 травня.

6.Динков Д.България в европейската интеграция. – София, 2002. – С.140-146.

7.Морски труд.– 2004.– 17 червня.

8.Монитор.– 2003.– 16 листопада.

9.Недялкова А. Глобализация. Освобождение от предрассудков. – М., 2003. – 234 с.

BULGARIAN BLACK SEA REGION: AN ATTEMPT TO FORCAST THE PROSPECTS OF DEVELOPMENT

Vasyl Kyrylych

Ukrainian Diplomatic Academy of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine

Bulgaria’s joining the European Union has been considered in the article. Special attention has been paid in the article to Black Sea Region formed by the districts of its Eastern part – Burgas, Varna and Dobritsa.

Key words: region, transport and communication nods

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 342.721

РЕАЛІЗАЦІЯ СВОБОДИ ОСОБИ ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Ігор Вдовичин

Львівська комерційаї академія вул. Тершаковців 1, м. Львів, Україна, тел. (0322) 79-04-05

Аналізується вплив глобалізації на свободу особи, роль духовно-культурних факторів у процесі реалізації свободи особи.

Ключові слова: Глобалізація, свобода, свобода особи, демократія, культура, традиція.

Дискусії навколо проблем глобалізації набули масового характеру, але вони здебільшого зосереджуються на факторах економічних і зовнішньополітичних, і лише іноді, доволі побіжно, торкаються її впливу на свободу особи, та й то переважно в оптимістично-піднесеному дусі. Багато дослідників, висвітлюючи ці питання [1;4;5;15;16;20], недостатньо уваги приділяють питанням взаємовпливів цих процесів і духовно-культурної сфери. Кількість публікацій, присвячених тим чи іншим аспектам глобалізації, постійно зростає та не менш важливо звернутися до праць, які можливо прямо і не порушують проблеми глобалізації, однак досить ґрунтовно висвітлюють проблему реалізації свободи особи за різних політичних, культурних і моральнопсихологічних обставин [2;3;6;13;18;19;21].

Серед праць українських дослідників привертає увагу ґрунтовна робота В.М. Шейко “Культура. Цивілізація. Глобалізація”. (в 2 т. – Х.: Основа, 2001). Однак в ній основний наголос зроблено на “глобальні проблеми людства”, а конкретний індивід немов “зникає”, хоч саме статус людини як суб'єкта повинен бути одним з основних критеріїв при оцінці впливів глобалізаційних явищ. Дж. Сорос зазначає: “Ґлобалізація справді є бажаною подією в багатьох відношеннях. Створювати багатство приватному підприємству вдається краще, ніж державі. Далі, держави мають тенденцію до зловживання владою; глобалізація пропонує ступінь індивідуальної свободи, що його не здатна гарантувати жодна окрема держава” [4,с.19].

Та поспішати з такими висновками, напевно, ще передчасно, бо саме явище ще не набуло окресленості. Р. Смід, посол Великобританії в Україні, зауважував: "Саме це слово увійшло в моду тільки декілька років тому. Я не пригадую, щоб я хоч раз чув його до 90-х роках і воно однозначно не включене до Оксфордського словника англійської мови видання 1980 р."[15,с.17]. Особисто він розглядає глобалізацію як беззастережний тріумф американського капіталізму[15,с.18] підсилений глобальним домінуванням англійської мови. З.Бжезінський теж не заперечує цього, стверджуючи, що Америка займає верховні позиції у чотирьох вирішальних сферах глобальної влади (військовій, економічній, технологічній, культурній – особливо для молоді світу). Поєднання цих чотирьох сфер робить Америку єдиною всеохопною, глобальною, надвладою [1,с.24].

Усе це дає підставу засумніватися в твердженні про девальвацію національної держави, яке останнім часом набуває широкого поширення. Для підтвердження тези, що розмови про зменшення ролі держави є передчасними, наведемо деякі цифри.

© Ігор Вдовичин, 2005