Zagalna_teoriya_derzhavi_i_prava_pidruchnik_M

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

тягнезасобоювиникненняохороннихправовідносинміжособою, яка їх порушила, та органами держави, уповноваженими розслідувати зазначені факти. Тим самим створюються умови для прийняття індивідуальних правових актів (постанов слідчого про порушення кримінального впровадження, про призначення експертиз, вироків суду, наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності і под.), що опосередковують з’ясування обставин правопорушення та визначають конкретну міру покарання, яку має зазнати правопорушник. Це ж у свою чергу відкриває можливість застосування до останнього заходів юридичної відповідальності, встановлених як санкція за недозволену поведінку.

Зсистемністю та державною забезпеченістю правового регулювання, наявністюширокогодіапазонузасобіввпливунаповедінкусоціальних суб’єктів корелює і така особливість правового регулювання, як йогорезультативність. Зазначенарисаправовогорегулюваннявиявляється у підвищеному (порівняно із станом додержання інших видів соціальних норм) ступені реалізації правових приписів, відносній нечисленності випадків відхилення від встановленого правового порядку.

Правове регулювання є хоча й основним, але не єдиним проявом дії права. В процесі правового регулювання, а також незалежно від нього право справляє інформаційний, ціннісний, виховний та інший духовний вплив на свідомість людей. Наприклад, норми права, що містяться у такому основоположному правовому акті, як Конституція України, не тільки мають суто регулятивне значення, а й можуть слугувати достовірним джерелом інформації про сутність Української держави, структуру та порядок утворення органів державної влади, сприяти формуванню в її громадян певних світоглядних уподобань, виховувати в них любов до Батьківщини, повагу до честі і гідності інших осіб.

До того ж, іноді, правове регулювання здатне викликати і такі соціальнінаслідки, якінеохоплюютьсяйогоцілямичинавітьрозходяться з ними. Наприклад, намагання законодавця підвищити з метою збільшеннянадходженьдодержавногобюджетуставкиоподаткування певних видів підприємницької діяльності може поряд з реалізацією намічених завдань стимулювати зростання цін на відповідну продукцію, роботи, послуги (до чого законодавець може і не прагнути), а в деяких випадках призводити й до повного згортання цієї діяльності.

Зогляду на викладене правове регулювання слід відрізняти від більш масштабного юридичного явища — правового впливу, який

211

Частина третя. Загальне вчення про право

охоплює не тільки цілеспрямоване визначення юридичними засобами характеру поведінки учасників суспільних відносин, тобто власне правове регулювання, а й усі інші форми та напрямки дії права на свідомість та поведінку людей.

Більшконкретноспіввідношенняправовогорегулюваннятаправового впливу розкривається у наведеній нижче порівняльній таблиці.

Правове регулювання поширюється (має поширюватися) не на всі стосунки між людьми, а лише на ті суспільні відносини, що утво-

рюють його предмет. Під предметом правового регулювання розумі-

ють суспільні відносини, які можуть регулюватися правом і при цьому потребують такого регулювання. Суспільні відносини можуть регулюватися правом, якщо вони:

по-перше, єсвідомимиівольовими, щовідповіднопередбачаєздатністьїхучасниківрозумітизмісттаможливінаслідкисвоєїповедінки, а також обирати та реалізовувати її певні варіанти;

по-друге, мають певний зовнішній вираз у поведінці суб’єктів цих відносин(безчогонебулобможливимзабезпечитинадійнедодержання правових приписів, спрямованих на їх регламентацію). Саме тому, серед іншого, право не регулює думки людей, а також інші прояви їх поведінки, якінепіддаютьсяфіксаціїзадопомогоюзасобівзовнішнього спостереження;

212

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

по-третє, досить чітко визначені за їх суб’єктами та об’єктами. З огляду на це правовою регламентацією не можуть охоплюватися

соціальнізв’язкизнеповністювизначенимсуб’єктнимскладом, якто: відносини, суб’єктами яких виступають такі недостатньо конкретизованісоціальніугруповання, яксоціальнікласи, етноси, абожвідносини, щоскладаються зприводутакихоб’єктів, як, наприклад, винаходи та відкриття, що не можуть бути належним чином описані.

Певною мірою обсяг суспільних відносин, які можуть виступати предметом правовогорегулювання, залежить такожвідрівняправової культуринаселення, розвиткуюридичноїнаукитаюридичноїтехніки, ефективності юридичної практики та деяких інших чинників.

Що ж стосується потреби у правовому врегулюванні суспільних відносин, яка є ще однією з обов’язкових умов їх включення до предмета правового регулювання, то вона зумовлюється іншими обставинами, і пов’язана перш за все з перебуванням таких відносин у сфері правового регулювання, тобто у царині тих соціальних інтересів, які реалізуються за підтримкою права.

Водночасневсістосункиміжлюдьми, навітьякщовонискладаютьсяусферіправовогорегулюваннятаможутьбутиврегульованіюридичними засобами, вимагають цього. Частина суспільних відносин, що знаходяться у сфері правового регулювання, достатньою мірою впорядковуютьсяіншими, ніжправо, соціальнимирегуляторами, атомуне потребуютьдлясвогонормальногорозвиткущейправовоїрегламентації. Наприклад, хочаполітичніінтересигромадяніохороняютьсяправом, а відтак, і суспільні відносини, через які відбувається їх реалізація, виникаютьусферіправовогорегулювання, деякізних(зокремавідносини, пов’язані з набуттям членства у політичних партіях, а також політичні відносини внутрішньопартійного характеру), опосередковуються статутними нормами відповідних політичних утворень, тобто неюридичними засобами, через що їх правове регулювання є недоцільним.

§2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим

Суспільнівідносини, якірегулюєправо, євельминеоднаковимиза складом їх учасників, об’єктами, змістом, підставами виникнення, змінення та припинення. Через те природно, що кожна з однорідних груп таких відносин (цивільних, кримінальних, трудових та ін.)

213

Частина третя. Загальне вчення про право

об’єктивновимагаєособливихпідходівдоїхврегулювання. Крімтого, обрання певних засобів регулятивного впливу, хоча і меншою мірою, залежить від цілей, які ставить перед собою держава (суспільство) на різних етапах свого існування. Наприклад, правове регулювання відносин власності в нашій країні нині, в умовах розбудови ринкової економіки, докорінно відрізняється відправовихформупорядкування цих відносин, які застосовувалися у радянський період, коли держава прагнуладовстановленняжорсткогоконтролюзарозвиткомекономічних процесів. Перелічені чинники, а також особливості політичної і правової систем суспільства, конкретних сфер суспільного життя,

вяких здійснюється правове регулювання, історичний шлях та культурні традиції певного народу та деякі інші обставини зумовлюють

вкожному випадку обрання досить специфічних способів, методів та типів правового регулювання суспільних відносин.

Під способами правового регулювання суспільних відносин ро-

зуміють первинні (тобто такі, що не містять у собі інші більш прості) засобиправовоговпливунаповедінкулюдей, пов’язанізнаділенням їх суб’єктивними юридичними правами або покладанням на них суб’єктивних юридичних обов’язків.

Способи правового регулювання поділяються на основні та допоміжні. Для основних способів правового регулювання притаманним є те, що вони можуть застосовуватись як окремо, так і разом з певними допоміжними способами його здійснення. Водночас для врегулювання однієїйтієїсамоїповедінкинеможливезастосування(черезїхнесумісність) одразу декількох основних способів правового регулювання.

До основних способів правового регулювання належать дозвіл, зобов’язання та заборона.

Дозвілполягає унаданні особі через визнання занеювідповідного суб’єктивного юридичного права можливості реалізації певного варіанту своєї поведінки. При цьому використання такої можливості не є обов’язковим, а залежить від власного розсуду уповноважених суб’єктів. Наприклад, уст. 92 СКУкраїнипередбаченаможливістьосіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя укласти шлюбний договір.

Зобов’язаннявиявляєтьсяупокладеннінаучасниківрегламентованих правомсуспільнихвідносинсуб’єктивногоюридичногообов’язкуактивноготипу, щоспонукаєйогоносіївдодій, передбаченихправовиминормами. Так, ст. 97 КПК України зобов’язує прокурора, слідчого, орган дізнанняприйматизаявипрозлочини, щовчинені абоготуються.

214

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

Заборонавстановлюється шляхомпокладення наособусуб’єктивного юридичного обов’язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від певних, визначених правом форм поведінки. Зокрема, уст. 289 СКУкраїниміститьсязаборонаособам, якіутримують та виховуютьмалолітніх танеповнолітніх дітей, застосовувати доних фізичне покарання.

На відміну від дозволів зобов’язання та заборони не припускають відхилення їх адресатів від варіантів поведінки, що пропонуються у правових нормах.

Допоміжними способами правового регулювання є примус, заохочення, покарання, надання пільг, виключення з переліку обов’язків, пом’якшення юридичної відповідальності та ін. Ці способи не мають самостійного регулятивного значення, а використовуються разом з основними способами правового регулювання для посилення та оптимізації їх дії.

Течиіншесполученняосновнихідопоміжнихспособівправового регулювання, наявність (чи відсутність) можливості у осіб, на яких вонопоширюється, самостійно встановлювати тауточнювати правові форми їх поведінки, характер підстав, з настанням яких пов’язуються виникнення, зміна та припинення правових стосунків між ними, а також ступінь деталізованості правового регулювання дають уявлення про методи правового регулювання суспільних відносин, які використовуються при його здійсненні.

Якщовправовомурегулюванніперевага віддається встановленню обов’язків, обмежується ініціатива суб’єктів права з конкретизації положень юридичних приписів, що визначають їх поведінку, серед юридичних фактів переважають акти одностороннього волевиявлення (наприклад, адміністративні накази), а правова регламентація має суцільний, всеохоплюючий характер, то правове регулювання базується на імперативному методі. Навпаки, якщо в правовому регулюванні ширше, ніжзобов’язаннятазаборони, застосовуютьсядозволи, сторони відносин, що їх регулює право, мають змогу відступати від зазначенихуправовихнормахваріантів поведінки тавільнісамі ухвалювати рішення щодо участі в цих відносинах (зокрема, через укладення міжсобоюрізноманітнихправочинів), аправовизначаєлишенайбільш важливі аспекти їх взаємодії, то правове регулювання засновується на

диспозитивному методі.

Поряд зімперативним тадиспозитивним методами, які єосновними різновидами методів правового регулювання, в ньому можуть за-

215

Частина третя. Загальне вчення про право

стосовуватися також методи рекомендацій та заохочення, що мають переважно субсидіарний (додатковий) характер.

Рекомендаційнийметодполягаєунаданніучасникамвідносин, які впорядковуються правом, вказівок, що не мають обов’язкової сили, стосовно найбільш раціональних, прийнятних для суспільства і цих осіб форм організації їх взаємодії. Прикладом реалізації даного методуможеслугуватирозробленняуповноваженимидержавнимиорганамитиповихтрудовихдоговорів(контрактів) міжпрацівникомтароботодавцем, використанняякихсприяєусуненнюможливихнепорозумінь між сторонами трудових відносин ще на стадії їх започаткування.

Заохочувальний метод передбачає стимулювання за допомогою комплексного застосування різних способів правового заохочення такої поведінки суб’єктів права, яка є найбільш бажаною з погляду досягнення цілей правового регулювання.

Типиправовогорегулюваннявідображаютьйогозагальнубудову нарівніокремихділяноксуспільногожиття(підсферсфериправового регулювання — економічної, політичної, культурної, військової та інших галузей суспільного життя), які опосередковуються правом. Розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозволений і спеціально дозволений.

Призастосуваннізагальнодозволеноготипуправовогорегулюванняможливість певноїсоціальної поведінки зумовлюється відсутністю її прямої юридичної заборони. У разі, якщо такої заборони не передбачено, то така поведінка вважається правомірною, тобто у цьому разі використовується юридична формула: дозволено все, крім того,

що заборонено.

При обранні спеціально дозволеного типу правового регулювання вихідним є нормативне положення, згідно з яким дозволяються лише ті форми поведінки соціальних суб’єктів, що безпосередньо визнаються правовими нормами як припустимі. У цьому разі діє інша юри-

дична формула: заборонено все, крім того, що дозволено.

Зазначенітипиправовогорегулюваннявтілюютьусобікардинально протилежні підходи до юридичної організації певних ділянок суспільних відносин, а тому не можуть застосуватися при врегулюванні однієї й тієї самої сфери соціальної діяльності.

Застосування конкретного типу правового регулювання визначається характером завдань, які воновиконуєувідповідній сфері життєдіяльності суспільства. Зокрема, там, дебільшважливим єпідтримання високої соціальної активності, максимальної свободи особи (як,

216

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

наприклад, у сфері підприємництва), має бути реалізований загальнодозволений тип правового регулювання. Якщо ж на перший план виходитьпотребаузабезпеченнівисокогорівнявпорядкованостісуспільних відносин, дисциплінованості їх учасників (як, наприклад, у сфері державного управління), перевага надається спеціально дозволеному типу правового регулювання.

Розглянуті способи, методи та типи правового регулювання дають уявлення лише про його окремі сторони і аспекти. Характеристика ж цих явищ в їх єдності, взаємодії як цілісної системи регулювання досягається задопомогоютакоїмісткоїюридичноїкатегорії, якправо-

вий режим. Отже, під правовим режимом розуміють певний порядок правовогорегулювання, якийзабезпечуєтьсячерезособливепоєднання залучених для його здійснення способів, методів та типів правового регулювання. Враховуючи ж, що набір цих складових може бути вельми різним, то і діапазон можливих правових режимів є досить широким — від «жорстких», як, наприклад, при регулюванні суспільних відносин, що виникають з приводу реалізації особою права на використання мисливської та іншої зброї, де застосовується спеціально дозволений тип регулювання, на перше місце висувається імперативний метод регулятивного впливу, а домінуючими способами регулюванняєзобов’язаннятазаборони, довідносно«м’яких», як, наприклад, у сфері відносин, що складаються з приводу задоволення індивідами своїх культурних потреб, де використовується протилежний за своєю спрямованістю комплекс правових засобів.

§ 3. Види правового регулювання

Правове регулювання є досить неоднорідним. Тому для кращого розумінняприродицьогоявищаслідрозглянутийогоосновнірізновиди.

Зокрема, залежно від особливостей правового інструментарію, який використовуєтьсявпроцесіюридичноїрегламентаціїсуспільнихвідносин, розрізняютьнормативнетаіндивідуальне правоверегулювання.

Нормативне правове регулювання здійснюється за допомогою юридичних правил поведінки загального характеру, які закріплюються в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах, правових звичаях, і має такі ознаки:

– поширюється не на конкретні життєві ситуації, а на заздалегідь не визначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків;

217

Частина третя. Загальне вчення про право

–адресується колу осіб, не окреслених персонально;

–реалізується за допомогою правових засобів багаторазової дії;

–здійснюється зазвичай протягомтривалогочасубезвстановлення чітких часових меж.

Індивідуальному правовому регулюванню притаманні ознаки,

протилежні тим, якими володіє нормативне регулювання, а саме:

–спрямовується на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки;

–поширюється лише на персонально визначених осіб;

–не передбачає повторного застосування одних й тих самих юридичних засобів;

–має переважно короткостроковий характер, припиняється з реалізацією відповідних індивідуальних правових приписів.

У більшості випадків індивідуальне правове регулювання засновуєтьсянанормативномутаполягаєвуточненні, пристосуванніправових норм до специфічних умов їх дії, які неможливо врахувати при здійсненні нормативного правового регулювання. Разом з тим іноді індивідуальне правове регулювання набуває і самостійного значення. Наприклад, у разі виявлення прогалин у праві та застосуванні такого способу їх заповнення, як аналогія права, індивідуальні правові акти виступають як первинні засоби правового регулювання.

До найпоширеніших засобів індивідуального правового регулювання належать рішення, вироки, ухвали та інші ненормативні акти органів судової влади, акти прокурорського реагування, різноманітні приписи правозастосовного характеру, що видаються органами державного управління та органами місцевого самоврядування, керівниками державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

Розглянутівидиправовогорегулюваннявзаємнодоповнюютьодин одного. Зокрема, завдяки їх комбінуванню компенсуються недоліки, притаманні як нормативному (надмірна узагальненість, не завжди достатняоперативність реагуваннянасуспільніпотреби), такііндивідуальному регулюванню (непрогнозованість, значний простір для проявів свавілля, суб’єктивізму, потреба кожен раз заново створювати необхідний правовий інструментарій).

За характером розподілу компетенції з юридичної регламентації суспільних відносин правове регулювання класифікують на централізоване і таке, що здійснюється на децентралізованих засадах.

При централізованому правовому регулюванні майже всі повно-

важення з юридичного вирішення відповідного кола питань концен-

218

Розділ 13. Правове регулювання суспільних відносин

труються на рівні вищих та центральних органів державної влади. Так, згідно із ст. ст. 85, 106, 116 Конституції України визначення засад зовнішньої політики Української держави, її представництво в міжнародних відносинах, безпосереднє керівництво та здійснення зовнішньополітичноїдіяльностівіднесеновідповіднодокомпетенціїВерховноїРади України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

Децентралізованеправоверегулювання, навпаки, передбачаєпере-

дання багатьох повноважень з врегулювання певних суспільних відносин, включаючидеякіправотворчіможливості, доіншихдержавних танедержавнихсуб’єктів. Зокрема, усферітрудовихвідносинзначною компетенцією з питань визначення умов праці та відпочинку робітників наділені трудові колективи, профспілкові органи, адміністрація підприємств; вгалузіземельних стосунків широкіможливості ізвстановлення конкретного правового режиму розпорядження землями, організації землеустрою, вирішення земельних спорів мають органи місцевого самоврядування.

Залежно від порядку формування юридичних засобів, які застосовуються у правовому регулюванні, воно може бути поділене на субор-

динаційне та координаційне.

Субординаційне правове регулювання має односторонній характер інепередбачаєузгодженняправовихприписів, щоприцьомувстановлюються з особами, на яких поширюється їх дія. Цей різновид правовогорегулюванняреалізуєтьсяпереважночерезвиданнярізноманітних нормативно-правовихактів(наприклад, законівтаіншихнормативноправових актів з питань оподаткування фізичних та юридичних осіб, прозагальнийвійськовийобов’язок), атакожшляхомухваленнянатій самійосновіюридичнихрішеньіндивідуальногохарактеру(наприклад, наказкерівника підприємства пронакладення найогопрацівника певного дисциплінарного стягнення).

На відміну від субординаційного координаційне правове регулюваннямаєдвостороннійабобагатостороннійхарактеріполягаєувстановленні відповідних юридичних правил поведінки на основі консенсусу, втомучисліззалученнямдоїхформулюванняосіб, яківподальшому самі виступають адресатами таких приписів. Прикладом останньогоіззазначенихрізновидівправовогорегулюванняможеслугувати спільне прийняття учасниками господарського товариства статуту цього утворення.

Особливе місце в юридичній регламентації суспільних відносин посідає автономне правове регулювання, яке виконує переважно суб-

219

Частина третя. Загальне вчення про право

сидіарні функції відносно субординаційного та координаційного правового регулювання. Автономне правове регулювання здійснюється в межах загальнодозволеного типу правового регулювання і поширюється виключно на власну поведінку його суб’єктів, які можуть, не порушуючиправізаконних інтересів іншихосіб іневступаючи вбезпосередні зносинизними, самостійновизначатихочаінепередбачені правом, але при тому юридично не заборонені форми своєї поведінки у правовій сфері. Прикладом такого регулювання може слугувати обрання власником земельної ділянки спеціально не обговореного у земельному законодавстві способу її використання, якщо при цьому не утискаються права і законні інтереси інших землевласників.

§4. Механізм правового регулювання суспільних відносин

Яквжезазначалося, правоверегулюванняздійснюєтьсянасистемних засадах, через взаємодію багатьох юридичних явищ, конкретний порядок якої визначають у правознавстві як механізм правового ре-

гулювання.

Механізм правового регулювання має свій склад та структуру. Його склад утворюють правосвідомість, принципи права, юридичні норми, інтерпретаційні та індивідуальні правові акти, правові відносини, заходи юридичного примусу і юридичної відповідальності, а також деякі інші правові явища, які залучаються для реалізації цілей правовогорегулюванняіможутьбутиохарактеризовані підцимкутом зору як засоби його здійснення.

Структура механізму правового регулювання виявляється у певній послідовностіпідключеннядоправовогорегулюваннязазначенихюридичнихзасобів, утійчиіншійчерговостійогообов’язкових(тобтотаких, якіцейпроцесперебігаєкоженраз) тафакультативних(вякихвиникає потреба при впорядкуванні лише деяких суспільних відносин) стадій.

Правове регулювання розпочинається дещо раніше, ніж дія цього механізму, оскільки воно не тільки охоплює процес безпосереднього визначення правом поведінки людей, а й включає до себе передуючу цьому стадію правової регламентації суспільних відносин. На етапі правової регламентації суспільних відносин різні суб’єкти правоутворення формулюють, санкціонують та закріплюють у притаманних правовій системі даної країни юридичних джерелах (нормативно-

220