Кримінальне право України. Загальна частина

Контрольні запитання

1.Що являє собою законодавство України про кримінальну відповідальність?

2.Які приписи формулюються в нормах КК?

3.Які функції покладаються на законодавство України про кримінальну відповідальність?

4.Які специфічні риси притаманні законодавству України про кримінальну відповідальність?

5.Як визначається закон про кримінальну відповідальність?

6.Із яких розділів складається Загальна частина КК?

7.ІзякихелементівскладаєтьсянормаОсобливоїчастиниКК, де встановлено кримінальну відповідальність за злочин?

8.Які диспозиції мають норми Особливої частини КК?

9.Щотакесанкціянормизаконупрокримінальнувідповідальність?

10.Які санкції використовує КК України 2001 р.?

11.Що становлять тлумачення закону про кримінальну відповідальність, його види?

12.Хто здійснює в Україні легальне (офіційне) тлумачення?

13.Які існують прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність?

14.Які можливі тлумачення законів про кримінальну відповідальність за їх обсягом (результатом)?

15.Чим відрізняється поширювальне тлумачення від застосування кримінального закону за аналогією?

52

Розділ IV

Чинність закону про кримінальну

відповідальність у часі та просторі

§1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

1.Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідкидіяннявизначаютьсязакономпрокримінальнувідповідальність, що діяв на час учинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК)1. Чинним визнається закон, який уже набрав сили. У зв’язку з цим принципового значеннянабуваютьпитанняпрочасприйняття, оприлюднення, набрання закономчинностітапрочасприпиненняйогочинності. Встановлення цихмежєважливимдлявирішенняпитань, щоможутьвиникнутипри зіткненні (колізії) законів у зв’язку з їх застосуванням до конкретного суспільно небезпечного діяння, коли, наприклад, під час учинення такого діяння діяв один закон про кримінальну відповідальність, а під час розгляду справи в суді діє вже інший закон.

2.Після прийняття Верховною Радою України кримінального закону (дата прийняття обов’язково супроводжує його офіційний текст) він підписується Головою Верховної Ради України і направляється Президентові України для підпису і оприлюднення. Згідно зі ст. 94 Конституції України Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими

ісформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Уразі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційнооприлюднений. Якщопідчасповторногорозглядузаконбуде

1У редакції Закону України від 15 квітня 2008 р. № 270-VI // Відом. Верхов. Ради

України. – 2008. – № 24. – Ст. 236.

53

Кримінальне право України. Загальна частина

знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний йогопідписатитаофіційнооприлюднитипротягомдесятиднів. Уразі, якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України та опубліковується за його підписом.

3.Оприлюднення закону — самостійна стадія процесу набрання законом чинності. Воно має велике юридичне значення іполягає удоведенні до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом йогоопублікуваннявофіційномудрукованомувиданні. ЗгіднозУказом Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюдненнянормативно-правовихактівтанабраннянимичинності»1 такимивиданнямиє«ОфіційнийвісникУкраїни», «ВідомостіВерховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України», газети «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Відповідно до цього Указу Президента в окремих випадках закон може бути оприлюднено через телебачення або радіо. Такі шляхи офіційного оприлюднення мають бути передбачені в самому законі.

Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, що не віднесені зазначеним Указом до офіційних друкованих видань. Публікаціязаконувтакихвиданняхмаєінформаційнийхарактерінеможе бути використана для офіційного застосування.

4.Питанняпрочаснабраннязакономчинностіврегульовановч. 1

ст. 4 КК: «Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше непередбаченосамимзаконом, аленеранішедняйогоопублікування». Це положення включене в КК відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України. Відомі такі обставини набрання новим законом чинності:

1)після десяти днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо за-

коном не визначено строк набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. Для обчислення десяти днів за підставу береться час опублікування закону. Сам день опублікування закону до числа десятиднівневходить. Тому, якщозаконбулоопубліковано, наприклад,

1вересня, то він набирає чинності з нуля годин 12 вересня;

2)з дня його опублікування в офіційному виданні. Формулювання

«закон набирає чинності з дня його опублікування» досить часто зу-

1 Із змінами від 4 грудня 1997 р., 10 листопада 1998 р., 8 квітня 2004 р., 28 травня

2004 р., 19 травня 2005 р., 12 лютого 2007 р. та 12 березня 2007 р.

54

Розділ IV. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

стрічається у текстах законів про кримінальну відповідальність. Наприклад, таке формулювання міститься уЗаконі України від 7 березня 2002 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян». Закон було опубліковано вгазеті«Урядовийкур’єр» 4 квітня2002 р. Знулягодин5 квітня2002 р. він набрав чинності;

3)з того строку, який у ньому зазначено. Законодавець може ви-

значитиконкретнийдень, колизаконнабираєчинності. Так, КК2001 р. був прийнятий 5 квітня і відповідно до п. 1 розділу І Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності з1 вересня 2001 р. знулягодин цієї доби. В інших випадках законодавець визначає строк, який має сплинутивіддняопублікуваннязаконудоднянабраннянимчинності. Так, Закон України від 17 січня 2002 р. «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», яким КК доповнено ст. 2031, був опублікований у газеті «Урядовийкур’єр» 20 лютого2002 р. Згіднозіспеціальноювказівкоющодо строку, якиймавсплинути, цейзаконнабравчинностічерезшістдесят днів з дня його опублікування, тобто з нуля годин 22 квітня 2002 р.;

4)з дня набрання чинності іншим законом. Наприклад, у ст. 2 За-

кону України від 31 липня 2006 р. «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму» передбачено, що він «набирає чинності з дня набрання чинності законом України про внесення змін доКримінального кодексу України узв’язку зратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму»1.

5. Улітературівиділяютьтриобставини, внаслідок якихзаконпро кримінальну відповідальність втрачає чинність:

1)якщо він був скасований або змінений іншим законом про кримі-

нальну відповідальність. У тексті нового закону в цьому разі міститься пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на скасування окремих приписів закону, що в цілому продовжує діяти, або на заміну закону, що втратив чинність, новим. Так, у п. 2 розділу І Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. перелічено норма- тивно-правові акти, що втратили чинність із набранням чинності цим КК. Серед них — КК Української РСР від 28 грудня 1960 р.;

2) якщо він замінений повністю чи частково іншим законом без будь-якого зазначення про те в новому законі. Наприклад, Законом

1 Уряд. кур’єр. – 2006. – 1 вер.

55

Кримінальне право України. Загальна частина

України від 7 березня 2002 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян» викладено нову редакцію абз. 2 ч. 1 ст. 296 КК «Хуліганство»;

3) узв’язкуіззакінченнямстрокудії, наякийбувприйнятийзакон.

СтроковізаконипрокримінальнувідповідальністьвУкраїніщенеприймалися.

6.Для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність нерідко вирішальне значення має визначення часу вчинення злочину. Це багато в чому залежить від характеру учиненого злочину, йогоспецифіки. Наприклад, залежновідособливостейвчинення злочинних дій та їх тривалості у часі розрізняють продовжувані та триваючі злочини1. Часом учинення триваючого злочину вважається часучиненнядіїабобездіяльності, зякихпочинаєтьсятакзваний«злочинний стан» особи (залишення в небезпеці, втеча з місця позбавлення волі, незаконне зберігання зброї тощо). Часом учинення продовжуваного злочину вважається час учинення останньої дії з числа декількох тотожних діянь, які об’єднані єдиним наміром і лише у сукупності складають єдину «дію» (наприклад, крадіжка останньої деталі комп’ютера, якийвикрадаєтьсяпочастинах). Часомучиненнязлочину

успівучасті вважається час виконання суспільно небезпечного діяння виконавцем.

Учинення багатьох злочинів пов’язане не тільки з виконанням суб’єктом суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), а й із настанням певних суспільно небезпечних наслідків, установлювати які вимагаєзакон2. Утеоріїкримінальногоправанемаєєдностіувирішенні питанняпрочасучиненнятакихзлочинів. Однідослідникивизначають час учинення злочину настанням зазначених у законі наслідків, інші вважають, що часом учинення злочину треба визнавати час учинення дії(бездіяльності) незалежновідчасунастаннясуспільнонебезпечнихнаслідків. Останній погляд виявився найбільш обґрунтованим ібувзакріпленийуч. 3 ст. 4 КК, девстановлено: «Часомучиненнязлочинувизнається час учинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності». Настання зазначених у законі наслідків свідчить про закінчення злочину.

1Докладніше про це див. розділ ХІІІ даного підручника.

2Ідеться про так звані злочини із «матеріальним» складом. Докладніше про це

див. розділ VIII даного підручника.

56

Розділ IV. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

7. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.

Як загальне правило у ч. 2 ст. 4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння, а також інші кримінально-правові наслідки визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час учинення цього діяння. Однак часто трапляються випадки, коли на час учинення злочину діяв один закон, а на час досудового слідства або розгляду справи в суді — уже інший. У таких випадках постає питання: який закон застосовувати до злочину? Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового закону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його врегульовано у ст. 5 КК 2001 р., згідно з ч. 1 якої закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він: 1) скасовує злочинність діяння, 2) пом’якшуєкримінальнувідповідальністьабо3) іншимчином поліпшуєстановище особи. Разомзтимзаконпрокримінальну відповідальність, щовстановлюєзлочинністьдіяння, посилюєкримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК).

Наданнязворотноїдіївчасізакону, якимскасовуєтьсязлочинність діяння, пом’якшується покарання або іншим чином поліпшується становище особи, є виразом гуманізму, охорони прав людини: якщо діяння за новим законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) соціальні та правові підстави для покаранняпевноїособичиподальшоговідбуваннянеюпокарання; якщо законодавець, наприклад, дійде висновку про те, що за злочини, які будуть учинені після прийняття нового закону, достатньо менш суворого покарання, ніж було передбачено попереднім законом, то немає підставзберігатибільшсуворепокараннязаособами, яківчинилитакі злочинидовиданняновогозаконуінабраннянимчинності. Зтихсамих підставможутьбути, наприклад, зменшеністрокиперебуваннянеповнолітніх, звільнених від покарання із застосуванням примусових заходіввиховногохарактеру, вспеціальнихнавчально-виховнихустано- вах для дітей і підлітків.

Нові кримінальні закони, що скасовують злочинність діяння, пом’якшують кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшуютьстановищеособи, якіті, щовстановлюютьзлочинністьдіяння, посилюють кримінальну відповідальність або іншим чином погіршують становище особи, можуть належати як до Загальної, так і до Особливої частини КК. Наприклад, у ст. 22 Загальної частини наведено

57

Кримінальне право України. Загальна частина

перелік злочинів, відповідальність за які настає з чотирнадцяти років. У ньому на відміну від КК 1960 р. немає вказівки на відповідальність за необережне вбивство. Це означає, що особа віком до шістнадцяти років не може нести відповідальність за необережне вбивство, у тому числі за вбивство, вчинене до 1 вересня 2001 р., — строку набрання новим КК чинності.

Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналізацію злочину, тобто переведення законодавцем діяння із розряду злочинних до незлочинних (до правомірних діянь або до правопорушень іншоговиду, наприкладдоадміністративнихпроступків)1. Наприклад, Законом України від 18 травня 2004 р. із КК була виключена ст. 331, яка передбачала кримінальну відповідальність за незаконне перетинання державного кордону.

Пом’якшення кримінальної відповідальності полягає у законодав-

чомузменшенніпередбачених ККобмеженьправісвобод, щоможуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Пом’якшення кримінальної відповідальності має місце у випадках пом’якшення каранос-

ті діяння та пом’якшення інших кримінально-правових наслідків учинення злочину2.

8. Встановлення того, пом’якшує чи, навпаки, посилює караність діяння новий закон або ж поліпшує чи, навпаки, погіршує інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину, нерідко є складним завданням. Вимагаєтьсядобрезнаннякримінальногоправа, щобточно встановитиспіввідношенняколишньогоіновогокримінальнихзаконів, визначити, який з них є більш м’яким.

У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які дають змогу при порівнянні законів дійти висновку про пом’якшення караності діяння. Зокрема, воно має місце тоді, коли:

1)закон встановлює більш м’який вид покарання порівняно із законом про кримінальну відповідальність часу вчинення злочину;

2)мінімальнамежапокаранняуновомузаконінижча, ніжмінімум такого самого покарання у законі, що діяв раніше;

3)при збереженні рівності мінімальних меж у новому кримінальному законі максимальна межа того самого виду покарання є більш низькою, ніж максимум покарання у законі, що діяв раніше;

1Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. / за заг. ред. В. В. Сташиса,

В. Я. Тація. – 4-те вид, допов. – Х., 2008. – С. 17.

2Там само. – С. 18.

58

Розділ IV. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі

4)при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його максимуму таким, що пом’якшує караність діяння, вважається закон, який знижує мінімальну межу покарання. Це положення випливає із ч. 3 ст. 5 КК. При цьому, однак, максимальне покарання за конкретнийзлочиннеможебутипризначеновищемаксимальної межі закону, що діяв раніше;

5)новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в колишньому законі;

6)у новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативно, тоді як у колишньому законі воно було обов’язковим;

7)санкція в новому законі передбачає альтернативно декілька основних покарань, а у законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання1.

Порівняння законів про кримінальну відповідальність на предмет пом’якшення караності діяння чи, навпаки, її посилення досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак злочину, умовнастаннякримінальноївідповідальностітощо. Так, Законом України від 11 липня 1995 р. (набув чинності з 1 вересня 1995 р.) було затверджено нову редакцію глави VII Особливої частини КК 1960 р. «Посадові злочини». Зокрема, у статтях 168–170 цього КК таку обставину, що обтяжує відповідальність, як неоднократність, було замінено на повторність2. Оскільки поняття неоднократності ширше за поняття повторності (останнім не охоплюються випадки давання хабара одночасно декількома особами), то в цій частині відбулося пом’якшення відповідальності за хабарництво. Тому одночасне давання хабара особі декількома особами стало охоплюватися в КК 1960 р. ознаками ч. 1 ст. 170, тоді як до набрання чинності новим законом такі дії кваліфікувалися за ч. 2 цієї статті і тягли за собою більш тяжке покарання. Формулюючи відповідальність за хабарництво у КК 2001 р., законодавець передбачивповторністьуч. 2 ст. 368 ККтач. 2 ст. 369 ККякобставину, що обтяжує відповідальність за одержання та давання хабара, підтримавши у цій частині позицію Закону від 11 липня 1995 р.

КК 2001 р. відтворив у ст. 218 відповідальність за фіктивне банкрутство. Проте на відміну від ст. 1563 КК 1960 р. законодавець у дис-

1Бажанов, М. И. Уголовное право Украины. Общая часть / М. И. Бажанов. – Дне-

пропетровск, 1992. – С. 17–18.

2Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 29. – Ст. 216.

59

Кримінальне право України. Загальна частина

позицію ст. 218 увів вказівку на наслідки — завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим законодавець звузив караність цьогодіянняпорівнянозредакцієюст. 1563 КК1960 р., оскількитепер караність злочину настає не за будь-яке банкрутство, як це було за КК 1960 р., а тільки за те, яке завдало великої матеріальної шкоди.

Пом’якшення інших кримінально-правових наслідків учинення зло-

чину, зокрема, має місце у випадках:

1)уведенняновихпідставзвільненнявідкримінальноївідповідальності (наприклад, встановлення Законом України від 5 квітня 2007 р.

уч. 5 ст. 321 КК спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній здачі отруйних або сильнодіючих лікарських засобів);

2)розширення переліку обставин, що пом’якшують покарання;

3)спрощення умов призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;

4)розширення кола підстав звільнення від покарання;

5)скорочення строків судимості1.

Підзаконами, щоіншимчиномполіпшуютьстановищеособи, слід розуміти закони, які змінюють на користь особи такі визначені у КК наслідки вчинення злочину (або суспільно небезпечного діяння, яке не є злочином), що не пов’язані з кримінальною відповідальністю. Зокрема, це закони, які:

1)скасовують можливість застосування або звужують обсяг так званої «спеціальної конфіскації майна»;

2)скасовують, скорочують строки чи іншим чином змінюють на користь особи примусові заходи виховного характеру;

3)змінюють на користь особи положення про примусові заходи медичного характеру чи примусове лікування.

9.Частина 2 ст. 5 КК за своїм змістом протилежна ч. 1 цієї самої статті. Відповідно до її приписів закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

10.Узв’язкузприйняттямКК2001 р. наособливуувагузаслуговує питання про дію в часі так званого «проміжного закону». На практиці

1 Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. / за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – С. 19.

60