Кримінальне право України. Загальна частина

жавної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо їх одержання передбачене законом, а у ст. 202 КК ці діяння визнано злочином, якщоцебулопов’язанозотриманнямособоюдоходуувеликих розмірах. Порушення вимог законодавства про працю передбачене в ч. 1 ст. 41 КпАП як адміністративне правопорушення. Якщо ж таке правопорушення було грубим, то воно є злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність на підставі ст. 172 КК.

§4. Класифікація злочинів

1.Під класифікацією злочинів розуміється розподіл їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності — на закінчені і незакінчені та ін. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання,

атому має і теоретичне, і практичне значення (див., наприклад, ст. 13 КК, що визначає закінчений і незакінчений злочини).

Проте розвиток кримінального права нині нерозривно пов’язаний із завданням поглиблення індивідуалізації кримінальної відповідаль-

ностііпокараннязалежновідтяжкостізлочину. ККбагатьохдержав,

прийняті останніми роками, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми про класифікацію злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК Російської Федерації, Латвії, Іспанії.

2.Саме така класифікація і міститься у ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та осо-

бливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок про те, що законодавець в основу такої класифікації кладе матеріальний критерій, який відображає внутрішню соціальну сутність злочинів — ступінь їх небезпечності для суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом.

Як зазначалося в § 1 цього розділу, характер і ступінь суспільної небезпечності, що відображають ступінь тяжкості злочину, виражаються в сукупності його об’єктивних і суб’єктивних ознак: важливості об’єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому класифікація

82

Розділ V. Поняття злочину

злочинів за ступенем тяжкості є істотною, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру більшості інститутів кримінального права.

Порядзматеріальнимкритеріємкласифікаціїзаконодавецьуст. 12 КК передбачає й її формальний критерій — певний вид і розмір покарання, типовий, такий, щонайповнішевідображаєтяжкістьконкретної групи (категорії) злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості законпередбачаєякграничнийкритерійпокаранняувидіпозбавлення волі на строк не більше двох років чи інше, більш м’яке покарання; длязлочинівсередньоїтяжкості— покаранняувидіпозбавленняволі на строк не більше п’яти років; для тяжких злочинів — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких — покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

Наявність у законі не тільки матеріального, а й формального критеріїв пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК, є тією мірою, яка найбільш повно виражає ступінь суспільної небезпечності злочинів, дає змогу розмежувати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові наслідки. Це ж дозволяє законодавцю об’єднати в одну категорію близькі за ступенем суспільної небезпечності злочини і визначити типову санкцію — вид і розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до однієї категорії. При цьому злочини, що належать до однієї категорії, повинні мати санкції, мінімальні і максимальні розміри яких обмежені рамками типової санкції, зазначеної у ст. 12 КК. Так, з огляду на ч. 3 ст. 12 КК типовою санкцією для злочинів середньої тяжкості є покаранняувидіпозбавленняволінастрокнебільшп’ятироків. Цеозначає, що до цієї категорії належатимуть різні види злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не перевищує п’яти років. Це, наприклад, і умисне вбивство, вчиненевстанісильногодушевногохвилювання(ст. 116 КК),

іграбіж (ч. 1 ст. 186 КК), і одержання хабара (ч. 1 ст. 368 КК).

3.Встановлена у ст. 12 КК класифікація на чотири категорії злочинів конкретно відображається в інститутах Загальної та Особливої частин КК. При цьому чітко виявляється позиція законодавця на застосування пільгових інститутів до осіб, що вчинили злочини невеликоїабосередньоїтяжкості. Так, готуваннядозлочинуневеликоїтяжкостівзагалінетягнезасобоюкримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов’я- зується з учиненням злочинів невеликої або середньої тяжкості

83

Кримінальне право України. Загальна частина

(статті 45–48 КК). Звільнення від покарання також можливо тільки при вчиненні злочинів невеликої і середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 КК та ін.).

Що стосується тяжких або особливо тяжких злочинів, то з ними закон пов’язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64 КК) чи призначення такого додаткового покарання, як позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі таособливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59 КК). Найбільш тривалі строки давності, погашення судимості встановлюються саме для тяжких та особливо тяжких злочинів (статті 49, 80, 89 КК) тощо.

Встановлену в ст. 12 КК класифікацію злочинів відображено йунормахОсобливоїчастиниКК: убагатьохстаттяхучиненнятяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча ознака. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов’язано з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК); створення злочинної організації передбачає таку обов’язкову ознаку, як мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ч. 1 ст. 255 КК). У ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 КК кваліфікуючою ознакою визнається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Контрольні запитання

1.Що таке злочин?

2.Яке визначення злочину передбачене у КК?

3.Які обов’язкові ознаки злочину встановлює закон?

4.Що означає суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину?

5.Який зміст протиправності як формальної ознаки злочину?

6.Що таке малозначне діяння?

7.Який критерій відмежування злочину від інших правопорушень?

8.Якукласифікацію злочинівпередбачає ст. 12 КК? Щоєкритерієм такої класифікації?

9.Яке значення має класифікація злочинів за ступенем їх тяжкості?

84

Розділ VI

Склад злочину

§1. Поняття і значення складу злочину

1.Склад злочину — це сукупність встановлених у кримінальному законіюридичнихознак(об’єктивнихісуб’єктивних), щовизначають учинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільно небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Саметутреалізуєтьсяпринцип: немаєзлочинубезвказівкина те в кримінальному законі. У чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, що нині визначені якзлочинні. Отже, длятогощоббудь-якесуспільнонебезпечнедіяння, щотрапляєтьсявреальномужитті, набулостатусузлочину, необхідно, щоб діяння даного виду були визначені законодавцем як злочинні. Тількизавчиненнятакихсуспільнонебезпечнихдіяньособаможебути притягнута до кримінальної відповідальності та їй може бути призначенекримінальнепокарання. Відступвідцієївимогинапрактиціможе призвести до серйозних порушень законності та обмеження прав громадян.

2.Тільки законодавець унормах закону задопомогою закріплення відповіднихоб’єктивнихісуб’єктивнихознаквизначає, якізучинених суспільно небезпечних діянь є злочинами. Причому він не в змозі (та

йу цьому немає необхідності) виділити і нормативно закріпити всю сукупність ознак конкретного злочину. Будь-який конкретний злочин (убивство, крадіжка, хуліганство) має безліч ознак. Чимало з них узагалібезпосередньонестосуютьсявирішенняпитанняпрозлочинність і караність діяння. Тому законодавець з усієї сукупності ознак, що характеризують тойчиіншийзлочин, виділяєнайбільш важливі, значущі та найбільш типові, що однаково притаманні всім злочинам даного виду.

Отже, обсягознак, щохарактеризуютьконкретновчиненийзлочин, значно ширше за обсяг тих юридично значущих ознак, що визначають суспільнонебезпечнідіянняпевноговидуякзлочинні. Водночассклад

85

Кримінальне право України. Загальна частина

злочину виступає і як більш широке поняття, бо він містить характеристику не одного конкретного злочину, а всіх злочинів даного виду. Тому при встановленні ознак складу в конкретно вчиненому злочині требайтинешляхомїхототожнення, ачерезїхвиявленняувчиненому діянні ізіставлення зознаками (елементами) видовогопоняття складу злочину, закріпленого у кримінальному законі.

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить з тих, закріплених у нормах Загальної частини КК, ознак злочину, щомають загальний характер івходять доскладу будьякого конкретно вчиненого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені устаттях 18, 19 і22 КК вимоги, щоставляться до загального суб’єкта злочину (фізична, осудна особа, яка досягла визначеного в законі віку). Тому вже при конструюванні конкретних кримінально-правових норм немає необхідності щоразу вказувати на вимоги, що стосуються загальної характеристики суб’єкта злочину. Саме так немає необхідності у кожній статті КК розкривати зміст умислу і необережності, оскільки зміст цих понять закріплено у статтях 24 і 25 КК.

Найчастішевконкретнійкримінально-правовійнормізаконодавець найбільш повно закріплює ознаки об’єктивної сторони. Це викликано тим, що вони в більшості випадків індивідуальні і притаманні тільки цим злочинам.

Слід мати на увазі й те, що в кримінально-правовій нормі зазначені ознаки закріплюються з урахуванням дій виконавця в закінченому злочині. Відображатижуконкретнійнорміособливостіцихзлочинівзурахуванням стадій учинення злочину і різної ролі у ньому всіх співучасниківнемаєнеобхідності, оскільки ціособливості, усвоючергу, мають загальний, типовий для всіх злочинів характер і тому вони закріплені в статтях 13–16, а також у статтях 26–28 Загальної частини КК.

Таким чином, у нормах Загальної частини містяться тільки ті об’єктивні і суб’єктивні ознаки складу, що притаманні всім злочинам чи багатьом з них. Саме ці ознаки в поєднанні з ознаками, описаними

вконкретних нормах Особливої частини КК, і утворюють склад конкретно вчиненого злочину.

3.Важливо відзначити й те, що склад злочину — це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії чи просто вигадка.

Аякщо це об’єктивна реальність, то її можна пізнати і використати

впрактичній діяльності.

86

Розділ VI. Склад злочину

Звичайно, коли ми говоримо, що всі ознаки будь-якого складу включені в той чи інший кримінальний закон, то при цьому враховується, що ці ознаки зовні не завжди очевидні, бо вони певною мірою формалізовані, і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпосередньо, так й через систему юридичних понять і категорій.

Наприклад, уст. 185 ККдоситьдокладнозакріпленіознакискладу крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Тут визначено предметпосягання(чужемайно), описанохарактердії(таємневикрадення), аленічогонесказанопросуб’єктазлочину, формувинитаіншіознаки цього складу. Усі ці ознаки мають загальний характер і тому закріплені в нормах Загальної частини КК, до яких і треба звертатися. Наприклад, зізмістустатей18, 19 та22 ККвипливає, щосуб’єктомкрадіжки може бути лише осудна особа, яка досягла чотирнадцятирічного віку. Порівняльний же аналіз статей 24 та 185 КК свідчить про те, що крадіжкаякдіяння, свідомеіцілеспрямованенаодержаннянаживи, може бути вчинена лише зпрямим умислом. Вивчаючи місце розташування ст. 185 у системі Особливої частини КК (розділ VI «Злочини проти власності»), слідзробитивисновокпроте, щооб’єктомкрадіжкиєвідносини власності.

4. Склад злочину необхідно відмежовувати від самого злочину,

оскільки вони не збігаються один з одним, а тільки співвідносяться між собою як явище (конкретний злочин) та юридичне поняття про нього (склад конкретного виду злочину). Злочин — це конкретне сус-

пільно небезпечне діяння (наприклад, крадіжка вчинена громадянином І. 17 січня 2008 р. з магазину села Кулики), вчинене у певних обстановці, часі та місці, що відрізняється безліччю особливостей від усіхіншихзлочинівданоговиду(наприклад, учиненевперше, шляхом обману усунуто охорону, запори знищені шляхом злому тощо).

Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини певного виду (склад крадіжки, вбивства, зґвалтування, грабежу та ін.), у якому об’єднані їх найбільш істотні, типові та універсальні ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди тією чи іншою мірою відрізняються одна від одної своїми особливостями, але склади цих крадіжок тотожні, однакові.

Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що обсяг ознак злочину і складу злочину різний. З одного боку, обсяг ознак злочину ширшийзаобсягознакскладузлочину, оскількиостаннійміститьлише найбільшзагальні, типізовані, тобтопритаманнівсімзлочинамданого

87

Кримінальне право України. Загальна частина

виду, ознаки. Здругогобоку, складзлочинуширшийзакожнийконкретний злочин, оскільки він містить ознаки не одного конкретного злочину, а всіх злочинів даного виду.

5.Поряд зі складом конкретного злочину в теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину. Вчення про загальне поняття складу злочину ґрунтується на теоретичному узагальненні всіхтипізованихознак, притаманнихусійсукупностіскладівконкретнихзлочинів. Отже, ценезаконодавче, атеоретичнепоняття. Уньому узагальнено ознаки, що характеризують об’єктивні і суб’єктивні ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним законодавством.

Різним є практичне призначення понять загального і конкретного складівзлочинів. Загальнепоняттяскладузлочинуякнауковаабстракція є засобом пізнання конкретних складів, містить рекомендації з їх конструювання, дає змогу здійснювати їх наукову класифікацію. Конкретний же склад злочину містить усі описані в законі ознаки певного виду злочинів. Тому встановлення цих ознак у суспільно небезпечних діях особи свідчить про те, що вона вчинила злочин.

6.Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки:

–склад злочину являє собою певну сукупність об’єктивних

ісуб’єктивних ознак, що характеризують конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне;

–тількивкримінальномузаконівстановлюєтьсясукупністьзазначених ознак;

–перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним;

–тільки у складі злочину визначаються характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин.

7. У науці кримінального права вчення про склад злочину посідає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність і незлочинність діяння, правильної кваліфікаціїскоєногоіточногозастосуваннязакону, такітим, щоврамкахсамого вчення про склад злочину вивчаються і розвиваються всі основні інститути кримінального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить у собі склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цій нормі відбито найважливіше значення складу злочину для законності йобґрунтованостікримінальноївідповідальності: тількисукупністьусіхперед-

88