Розділ 18

дефініціями і конкретними обставинами справи. Тому для усунення такого розриву й існує судова індивідуалізація, коли покарання застосовується доконкретної особи зурахуванням ступеня тяжкості вчиненого нею злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Слід ураховувати, що розглядувані принципи призначення покарання не існують ізольовано, а становлять їх певну систему, перебуваючиміжсобоювтісномувзаємозв’язкутавзаємодії. Так, законність покарання якнайтісніше пов’язана з його обґрунтованістю в судовому вироку, а справедливість покарання неможлива без його гуманності, івсе це востаточному результаті досягається тільки шляхом індивідуалізації покарання.

§2. Загальні засади призначення покарання

Загальні засади призначення покарання — це система встановленихзакономіобов’язковихдлясудувихіднихвимог(відправнихправил), із яких має виходити суд при визначенні підстав, порядку та меж призначенняпокаранняіякимивінповиненкеруватися, обираючиміру покарання по кожній окремій кримінальній справі і щодо кожної конкретної особи, якій це покарання призначається. Інакше кажучи, хоч яка б кримінальна справа розглядалася, хоч яке б покарання призначалося винному, суд зобов’язаний при цьому виходити з наведених вимог (правил) призначення покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК загальні засади призначення покарання складаються із трьох обов’язкових вимог (правил), згідно з якими суд має призначати покарання: а) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (п. 1); б) відповідно до положень Загальної частини КК (п. 2); в) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання (п. 3).

1. Судпризначаєпокаранняумежах, установленихусанкціїстатті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК). Ця вимога означає, що, за загальним правилом, суд має право призначити лише

348

Призначення покарання

той вид покарання, який передбачено у санкції статті (частини статті) ОсобливоїчастиниКК, заякоюзасуджуєтьсявинний, іповиненвизначити його в тих межах, які встановлено для цього виду покарання в санкції. За відносно визначеною санкцією, де зазначені мінімум і максимум покарання, суд може призначити його лише в цих межах, аякщовсанкціїзазначенолишемаксимумпокарання, йогомінімумом є та нижча межа, яка встановлена в нормах Загальної частині КК (наприклад, дляпозбавлення волі(ч. 2 ст. 63 КК) — одинрік; длявиправних робіт (ч. 1 ст. 57 КК) — шість місяців). За альтернативною санкцією, депередбаченодекількаосновнихпокарань, судмаєобратилише один його вид (ч. 4 ст. 52 КК) і повинен призначити його в межах, установлених для нього в цій санкції. За кумулятивною санкцією суд може, а іноді і зобов’язаний приєднати до основного покарання й додаткове чи кілька їх видів (ч. 4 ст. 52 КК).

Проте в частинах 3 та 4 ст. 65 КК передбачено й винятки із цього правила, колисудунадаєтьсяправовийтизамінімальнічимаксимальні межі конкретної санкції. По-перше, це можливо при застосуванні ст. 69 КК, відповідно до якої суд за наявності певних підстав може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено в санкції статті Особливої частини КК. По-друге, суд може вийти і за максимальну межу санкції, якщо покарання призначається за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК).

Крім безпосередньо зазначених у частинах 3 та 4 ст. 65 КК, закон передбачаєйіншіспеціальнівипадки, колисудунадаєтьсяправовийти за мінімальні чи максимальні межі санкції статті Особливої частини КК. Наприклад, згідно зі статтями 75 та 77 КК суд не має права призначити конфіскацію майна особі, яка звільняється від відбування основного покарання з випробуванням1, а відповідно до ч. 2 ст. 98 КК не може призначити її до неповнолітнього, навіть якщо в санкції статті Особливої частини КК це додаткове покарання передбачене як обов’язкове2. За мінімальну межу санкції суд може вийти і при застосуванні ч. 2 ст. 68 КК, коли, наприклад, керуючись вимогами цієї норми, повинен призначити за готування до крадіжки, передбаченої ч. 4 ст. 185 КК, лише чотири роки позбавлення, тоді як мінімальна межа

1Вісн. Верхов. Суду України. – 2009. – № 7. – С. 13.

2Практика судів України з кримінальних справ (2006–2007) ; за заг. ред. В. В. Сташиса / уклад.: В. В. Сташис, В. І. Тютюгін. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 283–288, 341–344.

349

Розділ 18

цього виду покарання в санкції цієї статті становить п’ять років. З додержанням вимог ч. 2 ст. 55 КК суд має право приєднати до основного покаранняітакедодаткове, якпозбавленняправаобійматипевніпосади, навіть й тоді, коли це покарання не передбачене в санкції статті ОсобливоїчастиниКК, атакедодатковепокарання, якпозбавленнявійськового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, завжди призначається на підставі ст. 54 Загальної частини КК, бо взагалі непередбаченевжоднійізсанкційстатейОсобливоїчастиниКК. Таким чином, у навдених випадках суд теж виходить за мінімальні чи максимальні межі конкретної санкції статті Особливої частини КК, але це не суперечить загальним засадам призначення покарання, бо останнє має призначатисясудомнетількивмежах, установленихуконкретнійсанкції статті Особливої частини КК (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК), а й відповідно до положень Загальної частини КК (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК).

2.Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК). Ця вимога означає, що суд має керуватисятимипринциповимиположеннями, якіпередбачені вЗагальній частині КК і характеризують як умови відповідальності за злочин, так

іцілі, види покарань, підстави, порядок та межі їх застосування тощо. Наприклад, призначаючи покарання за незакінчений злочин або за злочин, вчинений у співучасті, суд має обов’язково враховувати положенняст. 68 КК, апривизначенніпокараннязасукупністюзлочинів або вироків — зобов’язаний виходити з порядку і меж його призначення, встановленихдляцихвипадківустаттях70–72 КК. Судповинен враховувати й інші положення Загальної частини КК, зокрема використовуватинаданійомузакономможливостізпом’якшенняпокарання, передбачені, наприклад, ч. 3 ст. 43, статтями 69 та 691 КК тощо.

3.При призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжуютьпокарання(п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). Цявимогаозначає, щосуд ретельно аналізує і всебічно оцінює всі індивідуальні особливості конкретноїсправи. Ступіньтяжкостівчиненогозлочинунасамперед визначається в ст. 12 КК, яка поділяє всі діяння на злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Тому, якщо йдеться про злочин невеликої тяжкості, суд може призначити найбільш м’яке покарання, зазначене в альтернативній санкції, або навіть застосувати ст. 69 КК. Якщо ж вчинений злочин є тяжким або особливо тяжким, суд може призначити за нього покарання у виді позбавлення волі на

350

Призначення покарання

тривалий строк, а за особливо тяжкий злочин — навіть довічне позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину визначається і характером конкретного злочину. У зв’язку з цим суд має враховувати цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто визначити значущість об’єкта злочину. Наприклад, якщотяжкітілесніушкодженнязаподіянінеодній, а декільком особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК (від п’яти до восьми років позбавлення волі) винному може бути призначене покарання ближче до максимуму або навіть максимальній його строк. Ступінь тяжкості злочину визначається і характером та обсягом наслідків — чим більш тяжкі наслідки спричинені злочином і чим більше розмір завданих збитків, тим більш суворе покарання може бути призначене винному.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. увага судів звертається на те, що, визначаючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні покарання суд ураховує особу винного, оскільки обставини, що її характеризують, мають дуже велике значення для вирішення питання про обрання конкретної міри покарання. Згідно з цією ж постановою Пленуму, досліджуючи дані про особу винного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявністьнезнятихчинепогашенихсудимостей, адміністративних стягнень), склад родини (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), матеріальний стан та ін.

Важливе значення при призначенні покарання мають і обставини, що його пом’якшують та обтяжують.

§3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання

Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, — це встановленісудомзаконкретноюсправоюоб’єктивнітасуб’єктивні чинники, щонеєознакамиконкретногоскладузлочинуіневпливають

351

Розділ 18

на його кваліфікацію, проте свідчать про зниження чи підвищення суспільної небезпечності вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим виступають підставами для пом’якшення чи посилення покарання.

Участині1 ст. 66 ККпередбаченотакіобставини, щопом’якшують покарання:

1)з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2)добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

21)наданнямедичноїабоіншоїдопомогипотерпіломубезпосередньо після вчинення злочину;

3)вчинення злочину неповнолітнім;

4)вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5)вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6)вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7)вчиненнязлочинупідвпливомсильногодушевногохвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8)вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9)виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

Перелік обставин, наведених уч. 1 ст. 66 КК, неєвичерпнимізгіднозч. 2 ст. 66 ККсудмаєправовраховуватиприпризначенніпокарання як обставини, що його пом’якшують, і такі, які в ч. 1 ст. 66 КК прямо не передбачені. На практиці суди широко користуються цим правом і враховують при призначенні покарання такі, наприклад, обставини, яквчиненнязлочинувнаслідокзбігувипадковихобставинчи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування матеріальних збитків чи моральної шкоди тощо.

Врахуваннясудомтихобставин, перелікякихнаведеноуч. 1 ст. 66 КК, єобов’язкомсуду, тому він не може ігнорувати їхприпризначенні покарання. Наприклад, якщо за справою виявлено таку обставину, як щире каяття винного, то суд повинен урахувати її при призначенні покарання, оскільки це прямо випливає з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК.

352

Призначення покарання

Визнання судом інших, безпосередньо не зазначених у законі обставин як таких, що пом’якшують покарання, здійснюється за його розсудом, тому рішення про їх урахування має бути вмотивоване у вироку. Причому тіобставини, щонезазначені взаконі, алевраховуютьсясудомяктакі, щопом’якшуютьпокараннянапідставіч. 2 ст. 66 КК, повиннінаводитисяувирокучіткоіконкретно, щобневиникалоніяких сумнівів стосовно того, чому суд на підставі їх урахування дійшов висновку про доцільність пом’якшення покарання.

Обставини, щопом’якшуютьпокарання, маютьважливезначенняпри йогопризначенні, боїхнаявністьзаконкретноюсправоюнадаєсудуправо: 1) призначитиосновнечидодатковепокаранняближчимдомінімуму санкціїабовїїмінімальнихмежах; 2) обратинайменшсуворийвидосновного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції; 4) не призначити додатковепокарання, передбаченевсанкціїякфакультативне; 5) перейти до більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції на підставіч. 1 ст. 69 КК; 6) непризначатиобов’язковедодатковепокарання здодержаннямвимогч. 2 ст. 69 КК; 7) знизитидодвохтретинмаксимальний строк або розмір найбільш суворого виду основного покарання, передбаченого всанкції, напідставі ст. 691 КК.

Обставини, щообтяжуютьпокарання, переліченіуч. 1 ст. 67 КК,

асаме:

1)вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2)вчиненнязлочинугрупоюосібзапопередньоюзмовою(частини

2 або 3 ст. 28 КК);

3)вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4)вчиненнязлочинуузв’язкузвиконаннямпотерпілимслужбового або громадського обов’язку;

5)тяжкі наслідки, завдані злочином;

6)вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7)вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8)вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9)вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

353

Розділ 18

10)вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11)вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12)вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13)вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’янінняабоустані, викликаномувживаннямнаркотичнихабоінших одурманюючих засобів.

Участині 3 ст. 67 КК встановлено, що при призначенні покарання суднемаєправавизнатитакими, щойогообтяжують, обставини, незазначеніуч. 1 ст. 67 КК. Отже, навідмінувідобставин, щопом’якшують покарання, перелік обставин, що його обтяжують, є вичерпним і розширенню ні за яких умов не підлягає. Це спеціально зазначено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р., тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, що обтяжують покарання, за рахунок таких, наприклад, як невизнання підсуднимсвоєївини, відмовадаватипоказання, відсутністьщирогокаяття

увчиненому злочині тощо, суперечать закону і є неприпустимими1. Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суду надається право (залежно від

характеру вчиненого злочину і з обов’язковим мотивуванням цього рішення увироку) не визнати будь-яку іззазначених упп. 1, 3–5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 ККобставин такою, щообтяжує покарання. Отже, ізприписів ч. 2 ст. 67 КК випливає, що передбачені в ч. 1 ст. 67 КК обставини закон поділяє на дві групи: а) до першої належать ті з них, які за будь-яких умов суд зобов’язаний врахувати як такі, що обтяжують покарання (пп. 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК); б) другу групу складають обставини, що оцінюються як такі, що обтяжують покарання, за розсудом суду, який має право визнати чи не визнати їх такими (пп. 1, 3–5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК). При цьому підставою для такого рішення суду є наявність чи, навпаки, відсутність зв’язку відповідної обставини з характеромвчиненогозлочину. Зокрема, судможеневизнатиповторність злочину(ч. 1 ст. 67 КК) обставиною, щообтяжуєпокарання, наприклад, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють.

Наявність обставин, що обтяжують покарання, надає суду можливість: 1) призначити основне чи додаткове покарання ближче до максимуму санкції або в її максимальних межах; 2) обрати найбільш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) при-

1 Вісн. Верхов. Суду України. – 2003. – № 5. – С. 18–19; Рішення Верхов. Суду України. – К., 2005. – Вип. 1 (10). – С. 96–97.

354

Призначення покарання

значити відразу кілька додаткових покарань, передбачених у санкції; 4) приєднати до основного покарання на підставі норм Загальної частини КК (статті 54 та 55 КК) таке додаткове покарання, яке в санкції не передбачене; 5) відмовитися від застосовування ст. 69 КК; 6) вийти замаксимальну межу позбавлення волі, встановлену внайбільш суворій санкції, або за максимальний строк цього виду покарання, передбачений ч. 2 ст. 63 КК, при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів або вироків за умов, передбачених у частинах 2 статей 70 та 71 КК.

Безпосередньо зазначені в законі обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, повинні наводитися в тих формулюваннях, які використовуються у відповідних пунктах ч. 1 ст. 66 та ч. 1 ст. 67 КК, з їх конкретизацією щодо тієї справи, що розглядається судом. Необхідність, аінодійобов’язковістьтакоїконкретизаціїпояснюєтьсятим, щодеякіобставиниописуютьсявзаконіузагальнійформі(наприклад, вчиненнязлочинунеповнолітнім, заподіяннязлочиномтяжкихнаслідків тощо).

У зв’язку з характеристикою обставин, що пом’якшують та обтяжуютьпокарання, великого значення набуває мотивуванняпокарання

увироку. Із приписів ч. 2 ст. 65 КК випливає необхідність мотивування покарання, а ст. 334 КПК зобов’язує суд мотивувати у вироку призначенепокаранняівимагає, щоббулинаведеніпідставиобраннясудом його відповідної міри. Мотивування покарання має бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Тому не можна визнати задовільним таке мотивування покарання, коли у загальній формі, без належної конкретизації судпосилається увирокунаврахування«тяжкості вчиненого злочину або даних про особу винного»1.

При мотивуванні обраної міри покарання суд може посилатися

увироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні. Отже, будь-яка з обставин, що пом’якшує чи обтяжує покарання, має бути предметом розгляду і доведення в судовому засіданні і тільки за умови, якщо цю обставину було дійсно встановлено, вона може бути покладена в основу вироку і включена у мотивування призначеного судом покарання.

Кожна з обставин, що пом’якшує або обтяжує покарання, не може розглядатися ізольовано. Закон орієнтує суд на врахування всіх обставин в їх сукупності, що і є підставою обрання судом конкретної міри

1 Практика судів України з кримінальних справ (2006–2007). – С. 169–176.

355