Повторність, сукупність та рецидив злочинів
Відмежуваннярецидивузлочиніввідсуміжнихпонять. Рецидив злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінальноправовимипоняттями, однакнайбільшактуальнимєпитаннявідмеж-
уванняйоговідповторностізлочинів. Необхідністьтакоговідмежуван-
ня зумовлена тим, що більшість випадків рецидиву злочинів одночасно має і всі ознаки повторності. Однак не кожен рецидив злочинів
єповторністю злочинів, і в той же час не кожна повторність злочинів
єрецидивом. Зокрема, повторністьірецидивзлочинівзбігаютьсятільки там, де особа, будучи засудженою за певний умисний злочин, протягом строку судимості вчиняє новий такий самий або однорідний злочин. Інакше кажучи, збігаються тільки повторність умисних злочинів, пов’язана із засудженням, та спеціальний рецидив. Проте окремі види рецидиву не є повторністю. Наприклад, вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) особою, яка має судимість за зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК), є рецидивом, однак не є повторністю. У той же час окремі види повторності не є рецидивом. Наприклад, вчинення двох крадіжок особою, яку за жодну з них ще не було засуджено, є повторністю, проте не є рецидивом. Точно так само вчинення нового необережного злочину, тотожного з тим, за який особа має судимість, є повторністю, але не є рецидивом. Таким чином, повторність та рецидив злочинів є поняттями, зміст яких частково перехрещується.
Контрольні запитання
1.Що називається множинністю злочинів?
2.Які ознаки характеризують множинність злочинів?
3.Який злочин називається одиничним?
4.Які виділяють види одиничних злочинів?
5.Які ознаки характеризують повторність злочинів та її види?
6.Які ознаки характеризують сукупність злочинів та її види?
7.Які ознаки характеризують рецидив злочинів та його види?
8.Учомуполягаєвідмінність міжповторністю, сукупністюта рецидивом злочинів?
9.Як кваліфікуються повторність, сукупність та рецидив злочинів?
10.Якекримінально-правовезначення повторності, сукупності та рецидиву злочину?
265
РозділXIV
Обставини, що виключають злочинність діяння
§ 1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння
1.Нерідко приватні, а також службові особи вимушені скоювати вчинки, щозасвоїмизовнішнімиознакамизбігаютьсязтимабоіншим злочинним діянням (наприклад, позбавлення життя того, хто посягає, при захисті від його нападу збігається з ознаками вбивства; знищення майна для усунення небезпеки, викликаної пожежею, має однакові фактичні ознаки зі злочином, передбаченим ст. 194 КК; застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця збігається з кваліфікованим перевищенням влади тощо). Однак по суті такі вчинки не є суспільно небезпечними і передбаченими КК, а, навпаки, визнаються правомірними і, як правило, суспільно корисними.
Унауці кримінального права такі вчинки — необхідна оборона, крайня необхідність, затримання особи, що вчинила злочин, виправданий ризик, виконання службового обов’язку, виконання законного наказу тощо — іменуються обставинами, що виключають суспільну небезпечність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність діяння. Юридичнаприродацихобставинполягаєвтому, щовонивиключають саму підставу кримінальної відповідальності (ст. 2 КК), тобто зазначенівчинкихарактеризуютьсятакимиознаками, яківиключаютьможливість їх визнання суспільно небезпечним діянням, що містить ознаки складу злочину, передбаченого КК. Цим вони відрізняються від обставин, що служать підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності (докладно про це див. у розділі ХV підручника).
2.Кримінальнийкодекс2001 р. упершевиділивзазначеніобставини в самостійний розділVІІІ Загальної частини під назвою «Обставини, що виключають злочинність діяння». Їх перелік — необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виправданий ризик, виконання наказу або розпорядження, виконання спеціального завдання з поперед-
266
Обставини, що виключають злочинність діяння
ження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинноїорганізації— значнорозширенийпорівнянозКК1960 р., який передбачав лише необхідну оборону, крайню необхідність та затримання злочинця.
3. Названі обставини характеризуються низкою загальних ознак.
Перша ознака полягає в тому, що всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, при необхідній обороні)
або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при виконанні наказу). Винятокстановитьлишезаподіянняшкодиправоохоронюваним інтересам у результаті непереборного фізичного примусу, якщо внаслідок такого примусу особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК). Відомо, що непереборний фізичний примус як обставина, яка виключає волимість діяння, розглядається насамперед у розділі, присвяченому об’єктивній стороні злочину. Вочевидь, що ця обставиназасвоєююридичноюприродоютаознакамивідрізняєтьсявідінших обставин, які виключають злочинність діяння, що передбачені в розділі VІІІ Загальної частини КК.
Другаознака— цезовнішняподібність(збіг) фактичних, видимих, об’єктивних ознак скоєного вчинку і відповідного злочину (наприклад,
позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а заподіяння смерті небезпечному злочинцю працівником міліції при його затриманні збігається з видимими ознаками перевищення влади тощо). У чинному КК аналізовану ознаку прямо незакріплено, протевонабулапередбачена вКК1960 р., вякомустатті 13 та 14 характеризували необхідну оборону і крайню необхідність як дії, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК. Однак і зараз, якщо скоєний вчинок за своїми зовнішніми ознаками не збігатиметься з тим чи іншим злочином, то і безпредметним є обговорення питання про наявність якоїсь із розглядуваних обставин.
Третя ознака характеризує соціальний зміст зазначених вчинків.
І хоча в КК його прямо не визначено, однак висновок про соціальну характеристику необхідної оборони, крайньої необхідності та інших обставин, що виключають злочинність діяння, може бути зроблений на основі оцінювання підстав для їх вчинення, їх цілей, допустимих засобів їх досягнення тощо. Вони свідчать про те, що більшість із зазначених вчинків є суспільно корисними. Водночас це не виключає того, що в деяких випадках такі вчинки можуть і не бути суспільно корисними(наприклад, окремівипадкизаподіянняшкодипотерпілому
267
Розділ 14
з його згоди, у стані крайньої необхідності тощо). У таких випадках вони визнаються соціально допустимими (прийнятними), або, як іноді кажуть, суспільно нейтральними, але доцільними. Цей висновок відповідає положенням КК, в якому названі вчинки характеризуються як незлочинні. Соціальний же зміст злочину, як відомо, КК визначає через категорію суспільної небезпеки (ст. 11 КК). Отже, аналізовані вчинки як незлочинні не є і суспільно небезпечними.
Четверта ознака характеризує юридичну форму аналізованих вчинків, щовизначаєтьсявККпередусімчереззапереченняюридичної форми злочину, тобто передбаченості діяння КК (ч. 1 ст. 11 КК). Так, характеристика більшості з досліджуваних вчинків у КК починається словами«неєзлочином…». Позитивнажхарактеристикаїхюридичної форми полягає в тому, що всі вони є вчинками правомірними. Про це прямо вказується в ч. 1 ст. 41 КК, де заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам зметою виконання законного наказу визнається дією (бездіяльністю) правомірною. В основі ж правомірності аналізованих вчинків лежить або реалізація особою свого суб’єктивного права, або виконання юридичного обов’язку, або здійснення владного повноваження. ТомузазначеніобставинизакріпленінетількивКК, айвінших законодавчих актах (наприклад, законах України «Проміліцію», «Про службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», адміністративно-правовихтаіншихзаконах). Дообставин, передбачених іншими законодавчими актами, належать виконання професійних числужбовихобов’язків, застосуваннясили, спеціальнихзасобів, зброї тощо.
Нарешті, п’ятаознакахарактеризуєкримінально-правовінаслідки здійснення аналізованих правомірних вчинків. Ці наслідки полягають насамперед у тому, що такі вчинки не визнаються злочинними, тому вони виключають саму підставу кримінальної відповідальності, а відповідно і кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду.
Розділ про обставини, що виключають злочинність діяння, не випадково розташований в КК після приписів щодо вчення про злочин. Томузазначені обставинимаютьзначення длявирішенняпитанняпро виключення як закінченого, так і незакінченого злочину, а також для виключення злочинності діяння, вчиненого як індивідуально, так і декількома особами (у співучасті).
Такимчином, обставини, щовиключаютьзлочинністьдіяння, — це передбаченіККтаіншиминормативно-правовимиактамизовнішньо
268