Розділ 18

покарання. Лише за таких умов одні обставини підкріплюють чи нейтралізують інші або виступають як більш чи, навпаки, менш вагомі.

На практиці трапляються й ситуації, коли одна й та сама обставина передбачена у диспозиції статті Особливої частини КК як ознака складу конкретного злочину і водночас фігурує в переліку тих обставин, які зазначені у статтях 66 або 67 КК як такі, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Наприклад, ст. 116 КК передбачає відповідальність за вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, наявність якого і визначає кваліфікацію злочину саме за цією статтею КК. Проте і в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання визнається обставиною, що пом’якшує покарання. Крадіжка підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК, якщо її вчинено повторно, але уп. 1 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину повторно визнається обставиною, що обтяжує покарання.

Утаких ситуаціях виникає запитання: чи може суд, кваліфікуючи дії винного за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК, при призначенні покарання ще раз (тобто вдруге) врахувати ту обставину, що вплинула на кваліфікацію цього злочину, як таку, що пом’якшуєабообтяжуєпокарання, бовоназазначенаівстаттях66 або 67 КК? Закон у ч. 3 ст. 66 та ч. 4 ст. 67 КК вирішує це питання однозначно: якщобудь-яказобставин, щопом’якшуєабообтяжуєпокарання, передбачена в диспозиції статті Особливої частини КК як ознака, що впливає на кваліфікацію злочину, суд не може ще раз враховувати

їїприпризначенні покаранняяктаку, щойогопом’якшуєчиобтяжує1. Це рішення ґрунтується на тому, що коли б одна й та сама обставина враховувалася двічі — іприкваліфікації злочину, іприпризначенні за нього покарання, це призвело б до порушення відомого принципу права про неможливість засудження двічі за те саме (ч. 3 ст. 2 КК).

§4. Призначення покарання за наявності обставин, що його пом’якшують

Устатті 66 КК встановлено загальний порядок урахування судом при призначенні покарання обставин, що його пом’якшують. Однак поряд із цим у ст. 691 КК закріплено особливі (спеціальні) правила,

1 ПрактикасудівУкраїнизкримінальнихсправ(2006–2007). – С. 210–211, 220–222, 227–230.

356

Призначення покарання

згіднозякимизанаявностіобставин, щопом’якшуютьпокаранняіпередбачені пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини строк або розмір покараннянеможеперевищуватидвохтретинмаксимальногострокуабо розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті(санкцією частинистатті) Особливої частиниКК.

Підставамизастосуванняст. 691 ККзаконвизнаєдекількачинників, асаме: 1) наявністьлишетихобставин, щопом’якшуютьпокарання, які передбаченіупп. 1 та2 ст. 66 КК; 2) відсутністьобставин, щообтяжують покарання; 3) визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині1.

1.Упунктах1 та2 ст. 66 ККпередбачено: а) з’явленняіззізнанням, б) щирекаяття; в) активне сприяння розкриттюзлочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку; ґ) усунення заподіяної шкоди. Усі ціформиповедінкиособиєрізновидамитакзваногодіяльногокаяття, яке полягає в тому, що особа, винна у вчиненні злочину, після його вчинення, але до постановлення вироку добровільно здійснює певні активні дії, спрямовані на відвернення, зменшення чи відшкодування злочинних наслідків. Але добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди можуть судом і не враховуватися як підстава для застосування ст. 691 КК у тих випадках, коли такі збитки або шкоду злочином не будо заподіяно2.

2.При застосуванні ст. 691 КК у справі повинні бути відсутні обставини, щообтяжуютьпокарання, тобтопередбаченіч. 1 ст. 67 КК. Алепри оцінці цієї підстави застосування ст. 691 КК слід ураховувати положення ч. 2 ст. 67 КК, згідно з якою суд має право залежно від характеру вчине- ногозлочинуневизнатибудь-якуіззазначенихупп. 1, 3–5, 8, 11 та13 ч. 1 ст. 67 ККобставинтакою, щообтяжуєпокарання. Невизнаннясудомцих обставин такими, що обтяжують покарання, свідчить про їх відсутність

усправі, щонадаєсудуправозастосувати ст. 691 КК.

3.Однією з підстав застосування ст. 691 КК є визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині. Однак слід мати на увазі, що ця підстава певним чином стикається з обставинами, передбаченими у п. 1 ст. 66 КК, оскільки з’явлення із зізнанням та щире каяття також припускають визнання особою своєї вини, висловлення жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася3.

1Вісн. Верхов. Суду України. – 2009. – № 3. – С. 23–24.

2Там само. – № 7. – С. 12.

3Там само. – 2006. – № 12. – С. 14; 2008. – № 1. – С. 22–23.

357

Розділ 18

За наявності зазначених у ст. 691 КК підстав строк або розмір призначеного судом покарання не може перевищувати двох третин мак-

симального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченоговсанкціїстатті(частинистатті) Особливоїчастини КК. Із цих приписів ст. 691 КК випливає, що її вимоги мають для суду обов’язковийхарактер, австановленівційнорміправилапом’якшення покарання застосовуються:

–лише до таких видів покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф) і не можуть застосовуватися, якщо найбільш суворимвидомпокаранняусанкціїєдовічнепозбавленняволі(наприклад, ч. 2 ст. 115 КК), бо останнє має безстроковий (невизначений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять лише випадки застосування ст. 691 КК до осіб, яким згідно з ч. 2 ст. 64 КК неможебутипризначенопокаранняувидідовічногопозбавленняволі

ідо яких у зв’язку з цим вимоги ст. 691 КК мають застосовуватися, виходячиізвстановленоївсанкціїмаксимальноїмежіпозбавленняволі на певний строк ( п. 62 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. в ред. від 12 червня 2009 р.);

–лишедоосновноговидупокаранняіобходятьдодаткове. Тому, якщо

всанкціїпорядізосновнимпередбаченойдодатковепокарання, топри застосуванні вимог ст. 691 КК останнє до уваги судом не береться;

–лишедонайбільшсувороговидуосновногопокарання, якепередбачено у відповідній санкції. Тому, якщо санкція є альтернативною, суд зобов’язаний застосувати вимоги ст. 691 КК відносно максимального строку (розміру) лише найбільш суворого виду основного покараннязчислатихдекількох, якіуційсанкціїпередбачені. Іншіж(менш суворі) видиосновнихпокарань, передбаченівальтернативнійсанкції, можуть бути призначені судом у межах тих максимальних строків (розмірів), які встановлені для них у цій санкції (п. 63 постанови ПленумуВерховногоСудуУкраїнивід24 жовтня2003 р. уред. від12 червня 2009 р.). Так, якщо призначається покарання за крадіжку, то строк найбільшсувороговидупокарання, передбаченоговсанкціїч. 1 ст. 185 КК (позбавлення волі до трьох років), згідно з вимогами ст. 691 КК неможеперевищуватидвохтретинйогомаксимальноїмежі(двароки), тоді як інші види покарань (штраф, громадські та виправні роботи, арешт) можуть бути призначені судом у максимальних межах, встановлених для них у санкції ч. 1 ст. 185 КК.

358

Призначення покарання

Застосування ст. 691 КК повинно бути мотивоване з посиланням у вироку на цю норму закону.

Призначення покарання заправилами ст. 691 ККприпустиме лише за умови, якщо наявні за справою обставини виключають можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 Загальної частини КК, а також низки статей Особливої частини КК

(наприклад, ч. 4 ст. 212, ч. 3 ст. 263, ч. 6 ст. 369 КК).

§5. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті

Стаття 68 КК доповнює загальні засади призначення покарання (статті 65–67 КК), встановлюючи ті особливі вимоги (спеціальні правила), якими має керуватися суд, призначаючи покарання за незакінченийзлочин(готуваннядозлочинуабозамахназлочин(статті13−16 КК)), а також за злочин, вчинений у співучасті (статті 26–31 КК).

При призначенні покарання за незакінчений злочин суд ураховує: а) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння; б) ступінь здійснення злочинного наміру; в) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Вочевидь, що в переважній більшості випадків суспільна небезпечність готування чи замаху набагато нижча порівняно із закінченим злочином хоча б тому, що не були ще вчинені всі дії або не настали наслідки, передбаченівдиспозиціїстаттіОсобливоїчастиниКК. Саме тому в ч. 1 ст. 68 КК наголошується на необхідності урахування судом ступеня тяжкості вчиненого діяння, оцінка якого залежить і від категоріїтяжкості(ст. 12 КК), доякоїналежитьвчиненийзлочин(наприклад, готування до тяжкого чи особливо тяжкого злочину), і від характерузлочину(наприклад, замахнакрадіжкучинавбивство), івідінших обставин справи (спосіб вчинення злочину, форма вини, мотиви, наявність чи відсутність кваліфікуючих ознак тощо), які суд має врахувати та оцінити в їх сукупності.

Ступіньздійсненнязлочинногонамірувизначає, доякоїстадіїбуло доведено злочин — до стадії готування або замаху. Коли йдеться про замах на злочин, то при призначенні покарання суд ураховує, був він закінченим (невдалий замах) чи незакінченим (перерваний замах).

359

Розділ 18

Необхідно також встановити, чому саме, через які причини злочин не було доведено до кінця. Хоча всі ці причини не залежать від волі винного, проте злочин може бути не доведений до кінця, наприклад, через неосвіченість, хвилювання, невміння винного, непридатність застосованих ним засобів чи знарядь або внаслідок того, що винний не зміг подолати опір з боку потерпілого чи був затриманий працівникамиправоохороннихорганів. Невмінняабонеосвіченість якпричина того, що злочин не було доведено до кінця, може потягти за собою призначення більш м’якого покарання, ніж ситуація, коли посягання було перерване через затримання винного або через активний опір з боку потерпілого.

Якщо вч. 1 ст. 68 КК закон називає чинники, які має врахувати суд припризначенні покарання занезакінчений злочин, товчастинах 2 та 3 ст. 68 КК встановлюється той максимум покарання, в межах якого воно може бути призначено судом у цих випадках. Ці граничні межі диференційованівзаконізалежновідстадіїнезакінченого злочинуіза готування до злочину (ст. 14 КК) строк або розмір покарання складає

половину (ч. 2 ст. 68 КК), а за замах (ст. 15 КК) — дві третини (ч. 3

ст. 68 КК) максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК. Із цих приписів частин 2 та 3 ст. 68 КК випливає, що їх вимоги мають для суду обов’язковий характер, а передбачені ними правила пом’якшення покарання застосовуються:

–лише у випадках вчинення особою незакінченого злочину — готування або замаху, але обходять готування до злочину невеликої тяжкості, яке згідно з ч. 2 ст. 14 КК не тягне за собою кримінальної відповідальності;

–лише до таких видів покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф) і не можуть бути застосовані, якщо найбільш суворимвидомпокараннявсанкціїєдовічнепозбавленняволі(наприклад, ч. 2 ст. 115 КК), оскільки останнє має безстроковий (невизначений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять тільки випадки застосування положень частин 2 та3 ст. 68 КК доосіб, яким згідно з ч. 2 ст. 64 КК покарання у виді довічного позбавлення волі призначено бути не може і до яких у зв’язку з цим вимоги частин 2 та 3 ст. 68 КК мають застосовуватися, виходячи із встановленої

всанкції максимальної межі позбавлення волі на певний строк (п. 61

360

Призначення покарання

постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.

уред. від 12 червня 2009 р.);

–лише до основного виду покарання і обходять додаткове. Тому, якщовсанкції порядізосновним передбачено йдодаткове покарання, то при застосуванні вимог частин 2 та 3 ст. 68 КК останнє до уваги судом не береться;

–лишедонайбільшсувороговидуосновногопокарання, якепередбачено у відповідній санкції. Тому, якщо санкція є альтернативною, суд зобов’язаний застосувати вимоги частин 2 та 3 ст. 68 КК відносно максимального строку (розміру) лише найбільш суворого видуосновного покарання з числа тих декількох, які в цій санкції передбачені. Інші ж (менш суворі) види основних покарань, передбачені в альтернативнійсанкції, можутьбутипризначенісудомумежахтихмаксимальних строків (розмірів), які встановлено для них у цій санкції (п. 63 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. в ред. від 12 червня 2009 р.). Так, якщо призначається покарання за замахнакрадіжку, тострокнайбільшсувороговидупокарання, передбаченого в санкції ч. 1 ст. 185 КК (позбавлення волі до трьох років), згідно з вимогами ч. 3 ст. 68 КК не може перевищувати двох третин йогомаксимальноїмежі(двароки), тодіякіншівидипокарань(штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт) можуть бути призначені судом у максимальних межах, установлених для них у санкції ч. 1

ст. 185 КК.

Призастосуванні частин 2 та3 ст. 68 КК може статися, щопризначене судом покарання за незакінчений злочин за своїм строком (розміром) виявиться навіть нижчим від найнижчої (мінімальної) межі, встановленої для найбільш суворого виду покарання у конкретній санкції Особливої частини КК. Це обумовлено конструкцією низки санкцій. Наприклад, усанкціїч. 4 ст. 185 ККпередбачено позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років, тому при призначенні покараннязаготуваннядоцьогозлочинумаксимальнийстрокпозбавлення волінеможеперевищуватичотирьохроків. Іхочацейстрокбуденижчим від того мінімуму, який встановлено для позбавлення волі в санкції ч. 4 ст. 185 КК, однак призначення його в таких межах цілком узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 68 КК. Оскільки в таких випадках призначення покарання нижче від найнижчої його межі, встановленої в санкції, здійснюється судом за правилами частин 2 та 3 ст. 68 КК, анезанаявностіпідставдлязастосуванняст. 69 КК, тоівикористання

361