1.Строки адміністративного затримання.

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопору­шень на строк до п’ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призна­чається районними (міськими) народним судом (народним суддею).

3. Загальна характеристика митного законоавства.

Митне законодавство України спрямоване на вирішення таких за­вдань: забезпечення організацій та функціонування єдиної, узгодженої стабільної митної системи, закріплення правових механізмів вза­ємодії всіх її елементів; визначення загальних принципів регулювання митних відносин тощо. Митна політика України визначається ВРУ. Правові, економічні та організаційні основи митної справи ви­значаються у Конституції, законах України (серед них особливе місце належить Митному кодексу України), нормативних актах Президента України і кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи. Митний ко­декс становить основу митного законодавства. За своїм характером він є комплексним законом, що регулює різноманітні відносини, які зачіпають різні галузі права – адміністративне, цивільне, фінансове, кримінальне, та в означеній сфері міжнародне. У Митному кодексі визначені: функції митних органів, принципи переміщення товарів і транспортних засобів, митні платежі, митне оформлення, митний ко­нтроль, відповідальність за порушення митних правил, а також пра­вила провадження в таки справах та їх виконання. Джерелами мит­ного права є також закони, основним змістом яких саме митні пи­тання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. Так, на­приклад, ЗУ “Про Єдиний митний тариф”, від 5.02.92 року. Декрет КМУ від 11.01.93 року “Про Єдиний митний тариф”. ЗУ “Про звіль­нення від обкладання митом предметів, що вивозяться (пересила­ються) громадянами України за митний кордон”, від 5.05.96 року, ЗУ “Про внесення змін у деякі законодавчі акти з питань обкладання вві­зним митом товарів та інших предметів, що ввозяться на митну тери­торію України”, від 3.05.97 року, ЗУ “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, від 15.08. 95 року.

4. Контроль в управлінні, його суть та види.

Контроль – основний спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, один з найважливіших елементів державного управління. У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери. Сама контрольна діяльність здійснюється шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій тощо. Головними напрямками здійс­нення контролю в сфері державного управління є: 1) додерження планвої, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної та інших видів державної дисципліни; 2) використання державних ре­сурсів; 3) виконання соціальних програм тощо. Контрольна діялність включає до себе низку послідовних дій, яку можна розділити на три стадії: підготовчу, центральну та підсумкову. В свою чергу вони самі наповнюються конкретними стадіями – діями. На підготовчій стадії: 1) обирається об’єккт контролю; 2) визначається предмет котролю; 3) встановлюються засоби здійснення контролю; 4) підбираються, при­значаються особи, які здійснюватимуть контроль; 5) складаються плани його проведення. На центральній стадії здійснюються зби­рання і оброблення інформації. Збірна інформація аналізується, по­рівнюється з реальним станом справ, що перевіряються. До підсум­кової стадії належать такі стадії, як: 1) прийняття рішення за резуль­татами контролю; 2) доведення його до адресату; 3) надання допо­моги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті; 4) конт­роль за виконанням рішень, прийнятих за підсумком контролю. Конт­ролю притаманні свої принципи: 1) універсальність; систематичність; безсторонність; реальність; дійовість, оперативність, результатив­ність; гласність. Контроль можна класифікувати за органами, які його здійснюють; за сферою діяльності, яка підлягає контролю; за фор­мами його проведення. Котроль здійснюють: 1) органи законодавчої влади (ВРУ); 2) Президент України та його Адміістрація; 3) представ­ницький орган АРК – Верховна Рада АРК; 4) органи виконавчої влади; 5) судові органи; 6) спеціальні контролюючі органи – державні інспекції та служби (пожежна, санітарна тощо). 7) органи місцевого самоврядування (місцеві органи та їх виконавчі огани). За сферою діяльності, яка підлягає контролю, контроль поділяється на відомчий, міжвідомчий та позавідомчий. Відомчий контроль здійснюється мініс­терствами і відомствами усередині відповідної