2_2011

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

7 «Основні засоби». Це значно полегшить роботу бухгалтерові. Так як у фінансовому обліку буде достатньо інформації про основні засоби для податкового обліку, що спростить процес нарахування амортизаціївсвоючергу.

За приписамип. 6 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового Кодексу (норми якого поширюються також на платників податку в разі їх переходу зі спрощеної системи оподаткування на загальну) станом на 1 квітня 2011 року підприємства зобов’язані провести інвентаризацію в цілях визначення перелікуоб’єктівосновнихзасобівівартостітакихоб’єктів, щопідлягатиме«податковій» амортизації вумовахдіїположеньрозділуIII ПодатковогоКодексу.

Ще одне нововведення Податкового Кодексу – це пооб’єктний облік основних засобів. Передбачено, що амортизація кожного об’єкта нараховується щомісячно починаючи з місяця, що настає за місяцем уведення об’єкта в експлуатацію. Амортизаційні нарахування за квартал складаються із сум амортизації за три місяці. Також слід пам’ятати, що в податковому обліку не відображаютьсяінебудутьвідображатисяневиробничіосновнізасоби.

З метою порівняння складу груп основних засобів у бухгалтерському і податковому обліку та в ціляхнарахуванняамортизаціїнаведенонижчетабл. 2.

Таблиця2 Класифікаціяосновнихзасобівтаіншихнеоборотнихактивівзметоюнарахуванняамортизації,

відповіднодоПодатковогоКодексуУкраїни

* інформацій обладнання, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з нимизасобизчитуванняабодрукуінформації, пов’язанізнимикомп’ютерніпрограми(крімпрограм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числістільникові), мікрофониірації, вартістьякихперевищує2500 гривень.

Таким чином, для цілей оподаткування вся сукупність основних засобів та інших необоротних активів поділена на 16 груп. Платником податку при класифікації основних засобів та інших

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

трансмісії та трубопроводи (крім магістральних) з усіма проміжними механізмами, необхідними для трансформації (перетворення) і передавання енергії, переміщення трубопроводами рідких і газоподібнихречовин.

4.Машини та обладнання. До машин відносять технічні пристрої, за допомогою яких при виконанні певних операцій технологічного процесу здійснюється перетворення енергії, матеріалів і (або) інформації для отримання необхідного корисного результату. Обладнання – пристрій, що виробляєабоперетворюєенергію, матеріалитаінформацію.

5.Транспортні засоби – засоби, призначені для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому обладнання чи механізму називають транспортними засобами. До цієї групи належать: автотранспорт; судна; залізничний транспорт; апарати літальні: повітряні й космічні; веломототранспорт; електротранспортвиробничийбезрейковий.

6.Інструменти, прилади, інвентар (меблі). Як інструменти, визначають знаряддя ручної праці або виконавчий механізм машини для здійснення різних робіт. Інструменти поділяють на: різальні (різець, свердло, фреза та ін.); тиснучі (штамп, накатка); шліфувальні (шліфувальне коло, шліфувальний брусок); ударні (молоток, зубила, пробійник); кріпильно-затискувальні (затискувальний патрон верстатів, різцевий тримач, лещата та ін.); вимірювальні; медичні; інші. Прилади – засоби вимірювання, аналізу, обробки й зображення інформації, пристрої регулювання, автоматичні й автоматизовані системи управління. Інвентар (меблі) – сукупність різних предметів господарськоговжиткуйвиробничогопризначення.

7.Робоча і продуктивна худоба. Худоба, що використовується в процесі виробництва природним шляхом (у тому числі сторожові собаки), а також тварини, що не є продукцією, а використовуються для виробництва продукції: самці-плідники й самиці-годувальниці, худоба молочного, вовняного стада класифікується як продуктивна худоба. Робочу й продуктивну худобу класифікують за: видовою відмінністю (корови, коні та ін.); статевою відмінністю (бики, корови); функціональнимпризначенням(молочні, м’ясні, сторожовітварини).

8.Багаторічні насадження. Рослини, які використовуються в процесі виробництва (наприклад, для вирощування плодiв, ягід), для здавання в оренду або в соціально-культурних цілях (декоративні дерева й кущі), класифікують як багаторічні насадження. Їх поділяють на насадження ботанічних садів; захисні; декоративні; продуктивні.

9.Інші основні засоби. До них належать засоби, що не обліковуються на субрахунках 101-108 рахунка 10 «Основні засоби». Підприємство має право самостійно вирішувати, які основні засоби віднести до цієї групи. Це може бути облік меблів, офісного обладнання, інформаційних систем, а такожпобутовихелектромеханічнихприладів(холодильники, вентиляторитаін.).

Класифікацію, запропоновану діючим законодавством, на нашу думку, не можна назвати досить докладною, тобто такою яка б дозволила однозначно й безпомилково відносити об’єкти основних засобів до тієї чи іншої групи. Крім того, вище наведена класифікація не пов’язана з порядком нарахування амортизації, тобто до об’єктів будь-якої групи може бути застосовано будьякийізпередбаченихстандартомметоднарахуванняамортизації[3].

3.Оптимізаціяструктуриосновнихзасобівпідприємствачерезвдосконаленняїхкласифікації Отже, основні засоби, що складають основу матеріально-технічної бази виробництва досить

різноманітні за своїм призначенням і використанням. Тому для правильної організації аналізу їх класифікують за певними однорідними ознаками. Для оптимізації структури основних засобів підприємства запропоновано класифікацію основних засобів, яка може бути представлена наступним чином(табл. 3).

За функціональним призначенням всі об’єкти основних засобів поділяються на виробничі та об’єктиневиробничогопризначення(рис. 2).

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

Законодавець визначив об’єкти основних засобів, які в податкових цілях доцільно відносити до невиробничої групи. Ще один важливий нюанс, що в податковому обліку не відображаються і не будутьвідображатисяневиробничіосновнізасоби.

Оскільки різні об’єкти основних засобів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, важливезначеннямаєїхподілнадвіосновнічастини:

активну, їх ще називають конструктивні основні засоби (будівлі, споруди, транспортні засоби, машини та устаткування), які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі й завдяки цьому забезпечуєналежнийобсягіякістьпродукції;

пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. Їх також називають допоміжні основні засоби (передавальні пристрої, інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні засоби), вони тільки супроводжують процес виробництва, але на них не спирається самевиробництвобезпосередньо[4].

Завикористаннямосновнізасобиподіляютьсяна:

діючі(всіосновнізасоби, щовикористовуютьсяугосподарстві); недіючі (ті; що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією

підприємствабоокремихцехів); запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних

засобів, щовибулиаборемонтуються).

За характером нарахування зносу основні засоби поділяються на які амортизація не нараховується (це група 1 «Земельні ділянки» і група 13 «Природні ресурси») і на ті, що нараховуються(всііншігрупиосновнихзасобівзгідност.145. ПодатковогоКодексу).

Розподілосновнихзасобівзаознакоюналежностіна:

власні (основні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільовогофінансуванняіцільовихнадходжень);

орендовані (основні засоби показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливістьподвійногооблікуоднихітихсамихзасобів);

переданіворендувласніосновнізасобиіншимсуб’єктамгосподарювання.

У методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів вказано, що керівництво підприємства самостійно на власний розсуд може розширювати класифікацію, розподіляючи об’єкти основних засобів за групами (підгрупами), зокрема на власні, орендовані, запасні, ті що перебувають в експлуатації, на консервації, в оренді; такі, що орендовані в інших суб’єктів ведення господарської діяльності або у фізичних осіб; такі, що перебувають на ремонті, модернізації, реконструкції, добудові або частковій ліквідації тощо. Особливо актуальним для сільськогосподарських підприємств є поділ основних засобів на об’єкти матеріально-технічного, рослинногочитваринногопоходження[5].

Підбиваючи підсумки проведеного дослідження, необхідно наголосити, що в даній статті були розглянуті різні види класифікацій основних засобів, завдяки чому можна оптимізувати їхню структуру – забезпечити ефективне їх використання, сприяти покращенню стану сучасного виробництва. Позитивні зміни відбулися у законодавстві, які допомогли усунути ряд розбіжностей стосовно терміна «основні засоби» і «основні фонди» та їх класифікації. З метою максимального зближення бухгалтерського і податкового обліків у Податковому Кодексі тепер використовується єдиний термін «основні засоби» і передбачено класифікацію основних засобів, яка повністю збігається з назвами субрахунків бухгалтерського обліку до рахунків 10 і 11. А також, практично повторює класифікацію основних засобів, наведену в п.5 П(с)БО 7. Що на практиці набагато полегшить роботу бухгалтерам при віднесенні об’єкту основного засобу на той чи інший субрахунок обліку та відповідну його групу. Груп класифікації основних засобів – 16, при цьому до основних засобіввідносятьііншінеоборотніматеріальніактиви. Нараховуватиамортизаціюнеобхіднобудепоновому : щомісяця по кожному об’єкту основних засобів за методами, передбаченими в П(с)БО. По групахоблікбільшевестисянебуде.

Також, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» керівництво підприємства самостійно обирає та визначає міру використання класифікаційних ознак, за якими здійснюється диференціація основних засобів та методу амортизації, виходячи зі специфіки та рівня мінливості умов підприємницької діяльності. До основних чинників, які впливають на структуру класифікації основних засобів того чи іншого підприємства можна віднести наступні: галузь в якій працює дане підприємство, його спеціалізація, обсяг виробництва, науково-технічний

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

прогрес, тощо. Тому з’ясування перспективних напрямів оптимізації існуючих видів класифікацій основнихзасобівтапошукнайбільшефективнихізнихзалишаєтьсяактуальноюпроблемою.

Запропонована нами класифікація основних засобів, за певними ознаками, буде мати не тільки чисто наукове значення, що дасть змогу студентам-економістам вищих навчальних закладів більш глибокоіконкретнішевивчитиданийоб’єктобліку, алейпрактичне.

Література

1.ПодатковийкодексУкраїнивід02.12.2010 ;№2755-VI zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.c

2.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверд. наказом Мінфіну України від27.04.2000р. №92.

3.Агрес О.Г. Основні засоби сільськогосподарських підприємств: стан, класифікація та вартісне оцінювання// nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Dtr_ep/200...

4.Стельмах Х.П. Класифікація основних засобів підприємств / Х.П. Стельмах, О.Є. Кузьмін // Науковий вісникНЛТУУкраїни. – 2010. – Вип.20.14., ст.263-267

5.Корягін М.В. Сарахман Н.О. Облікова класифікація основних засобів в системі управління підприємствами// НауковийвісникУжНуСпец.випуск.- 29 ч.2, ст.33.

ПРИНЦИПИФОРМУВАННЯТАРОЗВИТКУСИСТЕМИУПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИПІДПРИЄМСТВА

Для того, щоб визначити зміст науки управління знаннями, необхідно розробити принципи, функції, методи, що необхідні для координації взаємодії суб’єктів та об’єктів в процесі управління знаннями. Тому визначення принципів формування та розвитку системи управління знаннями є одним з актуальних завдань для сучасних науковців. Визначенню принципів управління знаннями присвячені роботи вчених: АлавіМ. та ЛіндерД. [5], ДевенпортТ.Г. [6], ДженексМ.Е. [7], ВоронковаА., Вечерковська Р. [1], МільнерБ.З., РумянцеваЗ.П., СмирноваВ.Г., БлинниковаА.В. [3] Але так як управління знаннями, як наука, знаходиться лише на початку свого розвитку, питання, щодопринципівуправліннязнаннямизалишаєтьсянедостатньодослідженим.

Метою статті є аналіз існуючих принципів управління знаннями та розробка принципів формуваннятарозвиткусистемиуправліннязнаннями.

Згідно з філософським словником: «Принцип - (від лат. Principium - початок - основа); основне вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації; внутрішнє переконаннялюдини, щовизначаєйоговідношеннядодійсності, нормиповедінкиідіяльності» [2]

Питання про принципи управління складали предмет роздумів багатьох вчених. Разом з розвитком науки і практики управління розвивались і змінювались основні принципи. Принципи управління - це певні вимоги, правила, що висуваються до дій людей, а також норми поведінки органів управління і керівників. Принципи встановлюють вимоги до організації процесу управління і діалектично пов’язані з методами і цілями управління. Принципи визначають реальну практику діяльностіякапаратууправління, такіфункціонуваннясистемивцілому[4, с. 15].

Особливу роль в процесі розвитку принципів управління відіграли роботи засновників менеджменту, а саме: принципи наукового управління Ф. Тейлора, принципи адміністративного управління А. Файоля; та їх послідовників, а саме: принципи організації управління Г.Форда, принципи продуктивності Г.Емерсона, принципи управління соціалістичним виробництвом вітчизнянихвчених: О. Богданова, М. Вітке, О. Гастева, О. Єрманського, Є. Розміровичатаінших.

Розробціпринципівуправліннязнаннямиприсвяченіроботилишедеякихнауковців. Воронкова А., Вечерковська Р. стверджують, управління знаннями підприємства ґрунтується

на наступних принципах: принцип програмно-цільового управління; принцип саморегулювання і саморозвиткувідноснодинамікивнутрішньогосередовища; принципсистемності; зворотногозв'язку; логічної основи; моделювання [1, с.148]. На нашу думку перелік запропонованих принципів не є повним, так як не враховує особливості управління саме знаннями підприємства, а носить більш загальнийуправлінськийхарактер.

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

Мільнер Б.З., Румянцева З.П., Смирнова В.Г., Блинникова А.В. [3,с 89-90] пропонують наступніпринципиуправліннязнаннями:

Інтегруючий підхід – зусилля з управління знаннями відносяться одночасно до людей, процесів та технологій. Вони розглядаються як єдина система, а не лише як окремі елементи. Знання засвоєюприродоюмаєінтеграційну властивість. Вонодопомагає людинізрозумітисутністьскладної інформації. Управліннязнаннямисприяєоб’єднанню, комунікаціямтазабезпеченнюспівпраці.

Структурна гнучкість та простота. Підприємству необхідно мати концептуальну систему, для того, щоб спрямовувати свою діяльність та вимірювати процес, розділяти загальні погляди та використовувати загальні знання для того, щоб надавати можливість різним групам мати спільну основудляобмінузнаннямитаспівпраці.

Центр уваги. Важливо використовувати управління знаннями в тих процесах бізнесу які в результаті проведених вдосконалень принесуть найбільший економічний ефект від залучених на управліннязнаннямиінвестицій. [3,с89-90].

На відміну від попередніх принципи, що запропонували Мільнер Б.З., Румянцева З.П., Смирнова В.Г., Блинникова А.В. деталізують особливості управління знаннями, але вони, на нашу думку, маютьнезначнінедолікивформулюваннітакласифікації.

Девенпорт Т. Г. [6, с. 187-208.] в 1998 році розробив 10 загальних принципів управління знаннями: управління знаннями дорого коштує; ефективне управління знаннями потребує таких рішеньякібвраховувалияклюдейтакітехнології; управліннязнаннямивбільшіймірієполітичним; управління знаннями потребує менеджерів знань; для управління знаннями більшу користь приносять карти знань ніж моделі та ієрархії; розповсюдження та використання знань часто є штучними (не природними) процесами; управління знаннями це - удосконалення процесу інтелектуальної діяльності; доступ до знань це лише початок; управління знаннями ніколи не закінчується; управління знаннями потребує контракту на знання (наприклад цінні папери на інтелектуальнувласність) [6, с. 187-208.].

На нашу думку, перелік принципів, що запропонував Девенпорт Т.Г., є найбільш повним. Недоліком є те, що ці принципи сформульовані більше у формі особливостей управління знаннями, те, щовониневраховуютьособливостіформуваннятарозвиткусистемиуправліннязнаннями.

Тому, як результат аналізу існуючих принципів управління підприємствами, персоналом та знаннями нами було розроблено наступні принципи формування та розвитку системи управління знаннямипідприємства:

Адаптивності. Система управління знаннями повинна прискорювати швидкість адаптації підприємстватаперсоналудозмінзовнішньогосередовища

Приватизації. Результати інтелектуальної діяльності працівників, які використовує підприємство для оптимізації, управлінських, виробничих, технологічних та інших процесів повинні бутизакріпленівдокументахнаінтелектуальнувласність.

Холістичності. Процеси управління знаннями на підприємстві повинні охоплювати не окремі категорії працюючих, а весь склад персоналу, покращуючи взаємодію і кооперацію між ними, спричиняючи синергетичний ефект; і впливати на вдосконалення не окремих процесів та результатів, а на вдосконалення функціонування всього підприємства як єдиної злагоджено функціонуючої системи.

Самоорганізації. СУЗ повинна стати інтегруючою платформою для функціонування та розвитку всіх структурних елементів підприємства в єдиному стратегічному напрямку, підвищуючи ефективність взаємодії цих елементів до рівня їх самоорганізації. Пусковим механізмом розвитку соціально-економічної системи, за принципами самооргназації (здібність складної системи до впорядкування своєї внутрішньої структури) є знання та їх розвиток за допомогою формування та розвиткуефективнодіючоїСУЗ.

Синергетичностізнань. Необхідновраховуватиівикористовуватиунікальністьзнань, такякце єдинийвидресурсувикористовуючиякий(впроцесіїхзастосуваннянапрактиці, чиподілузіншими) його власник примножує його соціально-економічний потенціал, як для себе так і для того з ким ділиться. В результаті такого обміну та спільного використання знання можуть безмежно примножувати свою кількість, покращувати якість, актуальність, практичне значення та створювати доданувартість.

Науковості. В процесі формування та розвитку СУЗ необхідно враховувати та використовувати сучасний науковий та практичний досвід в сфері управління знаннями, інформаційнихсистем, управліннялюдськимиресурсами, психологіїтаін.

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

Безперервного розвитку. СУЗ повинна постійно розвиватися і в результаті сприяти саморозвитку кожного працівника та розвитку організації в організацію що саморозвивається, самоуправляєтьсятасамонавчається.

Простоти. СУЗ повинна бути на стільки простою в користуванні, щоб полегшувати роботу кожногопрацівникаінеспричинятиневиправданихперешкодітруднощів.

Інформаційного забезпечення. СУЗ потребує впровадження передових інформаційних систем та постійного їх оновлення для полегшення та прискорення процесів управління знаннями. Інформаційнісистемиповиннісприяти, анеперешкоджатипроцесууправліннязнаннями.

Розвитку культури знань. Необхідно постійно розвивати культуру знань яка б сприяла щирому бажанню працівників розвивати свої знання та ділитися ними з метою здобуття нових знань та їх безперервногорозвитку.

Першочерговості людського фактора. Формуючи СУЗ необхідно враховувати в першу чергу людський фактор і не переоцінювати технологічний, так як найбільшу цінність мають саме персоналізовані знання. Тому необхідно враховувати особисті психологічні, інтелектуальні та фізіологічніособливостіпрацівниківвпроцесіформуваннятарозвиткуСУЗ.

Доступності. СУЗ повинна забезпечити необмежений, легкий, швидкий, своєчасний доступ до системизнаньпідприємства.

Ефективності. Впровадження СУЗ повинно сприяти прийняттю більш оптимальних рішень; оптимізації всіх організаційних процесів; оптимізації витрат; створення та примноження конкурентних переваг; підвищенню якості продукції; підвищенню інноваційної активності працівників та отримання додаткових вигід (матеріальних чи нематеріальних) від впровадження цих інновацій; підвищенню рівня задоволеності клієнтів, споживачів, власників, пайовиків, акціонерів, працівниківтапартнерів; підвищеннюефективностітарентабельностідіяльностіпідприємства.

Організації. Система управляння знаннями повинна бути інтегрована в організаційну структуру підприємства так, щоб максимально сприяти реалізації встановлених завдань з управління знаннямипрацівникамипідприємства.

Мотивації. Складовою системи мотивації підприємства повинна стати система мотивації управління знаннями, що буде реалізовувати комплекс стимулів та заохочень до активної участі в процесіуправліннязнаннямитадосамоуправління(втомучисліідосамомотивації) персоналу.

Згуртованості. СУЗ повинна сприяти підвищенню як інтелектуальної так і духовної єдності колективу.

Постійного моніторингу. Необхідно постійно досліджувати та враховувати усі фактори, що впливаютьнафункціонуваннятарозвитокСУЗ

Свободи. СУЗ повинна мінімізувати рівень бюрократизації процесів управління знаннями, так як жорстка формалізація та бюрократизація знищать інтелектуальну та творчуактивність працівників підприємства. СУЗпокликаналишестворититапідтриматисприятливу інфраструктуру такліматдля підвищеннядовіриміжпрацівниками, дляпідтримкибажанняобмінюватисязнаннями, застосовувати новізнаннятарозвиватиїх, дляорганізаціїдоступутазберіганняцихзнань.

ОптимізаціїкомунікаційноїінфраструктуриАктивізувати процеси розвитку, оновлення, використанняіздобуттяактуальнихтакориснихзнаньможназадопомогоюствореннярізноманітних можливостей для спілкування та обміну знаннями між працівниками. Тому основою СУЗ повинні стати товариства знань, навчальні та експериментальні центри, також інтранет, доступ до бази та системизнаньпідприємства, організаційнічати, форуми, блоги.

Постійного оновлення. Систему знань підприємства необхідно постійно оновлювати новими знаннямитапозбавлятисявідзастарілихзнань.

Формалізації. Знання працівників та підприємства необхідно постійно систематизувати, класифікувати, фільтрувати, формалізувати і забезпечувати до них легкий, швидкий доступ іншим працівникам.

Безперервної освіти. Працівники повинні постійно підвищувати рівень своєї кваліфікації та якість і актуальність здобутих знань і ділитися зі своїми колегами результатами навчання, участі у конференціях, семінарах, тренінгахтаін.

Лідерства. Для створення творчої атмосфери в якій будуть розвиватися знання необхідно вишукувати, активізувати, мотивувати справжніх лідерів, ентузіастів, експертів в своїй сфері, які зможуть повести за собою працівників і надихнути їх своїм прикладом на активні творчі процеси обміну, створеннятакодифікаціїзнань.

В запропонованих принципах формування та розвитку системи управління знаннями підприємства узагальнено, з одного боку, закони і закономірності розвитку соціально-економічних

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

систем, а з іншого, - досвід управління підприємствами, знаннями, інформаційними системами, персоналом, якістютаін.

Розроблені автором принципи відповідають наступним вимогам: вони є описовими і прогнозуючими, а не приписуючими; є універсальними і можуть застосовуватись в будь-якій країні і до будь-якого підприємства; є гнучкими і застосовуватись в будь-яких умовах; спрямовані на задоволення потреб працівників, власників, пайовиків, споживачів, клієнтів, партнерів та постачальників; сприятимуть особистому розвитку персоналу та власників підприємства; покликані вберегти працівників та керівників підприємства від стратегічних і тактичних помилок у процесі реалізаціїсвоїхфункцій.

Таким чином, дотримання запропонованих принципів дозволить об’єднати елементи системи управління знаннями підприємства в єдине ціле і спрямувати їх розвиток в єдиному стратегічному напрямку.

Література

1.ВоронковаА.Е. Построениемоделиуправлениязнаниямипредприятия/ А.Е. Воронкова, Р. Вечерковская// Актуальнi ПроблемиЕкономiки. - 2005. - N1. - С.147-154

2.ГрицановА.А. Новейшийфилософскийсловарь/ А.А. Грицанов// Мн.: КнижныйДом. - 2003. - 1280 с.

3.МильнерБ.З. Управлениезнаниямивкорпорациях: учеб. пособ. / Б.З. Мильнер. // М.: Дело. - 2006. - 304с.

4.Шимановська-Діанич Л.М. Основи менеджменту. [Електрон. ресурс] : Опорний конспект лекцій / Л.М. Шимановська-Діанич// Полтава: РВВПКI. - 2001. - 78 с.

5.Alavi, M., and Leidner, D. Review: Knowledge Management and Knowledge Management Systems: Conceptual Foundations and Research Issues / Alavi, M., and Leidner, D. // MIS Quarterly. - No. 1 (25:1). - 2001, P. 107-136

6.Davenport T. H. Ten principles of knowledge management and four case studies. Knowledge and Process Management / Davenport T. H. // №4(3). - 1998. - Р. 187-208

7.Jennex M. E. Knowledge management in modern organizations. Advances in Knowledge Management /Murray E. Jennex // Idea Group Inc (IGI). – 2007. – P. 404

СУЧАСНІТЕНДЕНЦІЇРОЗВИТКУІНВЕСТУВАННЯВОСНОВНІЗАСОБИ ПІДПРИЄМСТВ

Структурна перебудова економіки та необхідність пожвавлення її розвитку потребують інтенсифікації інвестиційної діяльності підприємств. Спад інвестиційної активності підприємств в довгостроковій перспективі призводить до скорочення виробничого потенціалу і, таким чином, гальмуєпроцесекономічного зростання. Укороткостроковому планівін зумовлює скороченняпопиту на продукцію інвестиційних галузей, звужує внутрішній ринок [5, с. 3]. Інвестиційний процес є вагомим чинником економічного зростання країни та одним із загальних показників соціальноекономічного розвитку країни в цілому. Спрямування інвестицій підприємств в основні засоби сприяє структурній перебудові економіки, забезпечує технічне переозброєння діючих підприємств, підвищенняїхконкурентоспроможності, реконструкціютамодернізаціювиробничихструктур.

Проблема інвестицій багатогранна й актуальна. Питанням інвестування присвячені роботи провідних вчених: І.А. Бланка, О.В. Гаврилюка, М.С. Герасимчука, А. А. Пересади, Б.В. Губського, А.І. Даниленка, О.В. Мертенса, В.М. Хобти, А.С. Філіпенка, В.П. Савчука, І. Ангелова, В. Беренца, М. Д. Джонка, В. Шарпа, Дж. Р. Хікса, М. Портера, Г. Бірмана та інших. Проблемам інвестування в основнийкапіталпідприємстваприсвячені праціГ. В. Кравчук, С. Е. Кучіної, В. Я. Карковської, А. В. Симак, С. В. Стахурської, Р. В. Волошина, Р. В. Чорного, Т. Т. Кожем’якінатаіншихнауковців.

Однак залишається велика кількість невирішених і дискусійних питань, пов’язаних із організацією інвестиційної діяльності на рівні підприємства, використанням інвестиційних ресурсів, плануваннямінвестиційвосновнізасобитощо.

Метою статті є аналіз та комплексна характеристика процесу інвестування в основні засоби підприємств.

Підприємство як цілісна економічна система має постійно розвиватися. Умовою його створення і розвитку є комбінація виробничих факторів та забезпечення сприятливих умов, необхідних для виготовлення продукції та надання послуг. Виробнича діяльність підприємства та

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

реалізація її результатів неможлива без використання основних засобів – визначальних факторів виробництва.

Основні засоби підприємства - це засоби праці, що беруть участь у виробництві тривалий час (більше 365 днів), не змінюють своєї речовинної форми і переносять свою вартість на щойно виготовленийпродуктчастинамипоміріїхзносу(шляхомамортизаційнихвідрахувань) [3, с. 228].

Загальновідомо, що основні засоби є визначальним фактором виробництва, тобто обсяг виготовленоїпродукціїзалежитьвідосновногокапіталуізайнятихувиробництвітрудовихресурсів, і має тенденцію до збільшення при залученні додаткових факторіввиробництва. Отже, для збільшення обсягу виробництва необхідно збільшувати або капітал, або трудові ресурси, або обидва чинники одночасно. Оскільки можливості збільшення трудового фактора обмежені, головним чинником економічного зростання є нарощення капіталу за рахунок інвестицій. Така двофакторна модель є дещо спрощеною, адже для масштабного використання цих факторів необхідні вкладення в технологію, науковітатехнічнірозробки[9].

Під інвестиціями(капіталовкладеннями) розуміють майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Інвестування передбачає цілеспрямоване вкладеннякапіталунапевнийтермінісупроводжуєтьсяпевнимступенемризику[6, с. 286].

Інвестиції у виробництво, в нові технології допомагають підприємству зберегти позиції в жорсткій конкурентній боротьбі, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, дають можливість більш гнучкого регулювання цін на свою продукцію. Впливаючи на розширення виробничих потужностей у довгостроковій перспективі, інвестиції справляють істотний вплив на вже наявні потужностей[9].

До інвестицій в основні засобиналежать: витрати на будівельні роботи всіх видів; монтаж та придбання устаткування, передбаченого в кошторисах на будівництво; придбання виробничого інструменту та господарчого інвентарю включених до кошторису на будівництво; придбання машин й устаткування, що не входять до кошторису на будівництво, а також на інші капітальні роботи і витрати.

Встановлення необхідного обсягу інвестицій в основні фонди залежить від економічної ситуаціїнаринку, якаможебутитакою[8, с. 60]:

а) ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю. В цьому випадку здійснюєтьсялишепростевідтворенняосновнихзасобівзарахунокамортизаційнихвідрахувань;

б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має зміст нарощення обсягів виробництва продукції. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних засобів і нарощення виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширеннявиробництвазапопередньорозробленимпроектом;

в) попит на продукцію (роботи, послуги), що пропонує підприємство, різко зменшився, або конкурентоспроможність продукції знизилась. Підприємство повинно модернізувати виробництво абоорганізувативиробництвоновоїпродукції.

Головніхарактеристикипроцесуінвестуваннявосновнізасобипредставленінарис. 1.

На мікрорівні інвестиції необхідні перш за все длядосягнення наступних цілей: розширення і розвиток виробництва; реконструкція; технічне переозброєння; підвищення якості і забезпечення конкурентоспроможностіпродукціїконкретногопідприємства; модернізація; новебудівництво[9].

Розширення та розвиток виробництва передбачає нарощення виробничих потужностей вже існуючого підприємства і реалізовується шляхом добудови чи оснащення додаткових виробничих комплексів, нових допоміжних і обслуговуючих виробництва на території діючого підприємства; збільшення пропускної спроможності діючих виробництв. Це екстенсивний шлях збільшення виробничоїпотужностіпідприємства.

Реконструкція передбачаєоновлення основних засобів на більш досконалій технічній основі шляхом повного або часткового переобладнання виробництва з заміною застарілого (морально і фізично) обладнання [9]. Основними цілями здійснення реконструкції є: збільшення виробничої потужності та обсягів виробництва інтенсивним шляхом; розширення асортименту і покращення якостіпродукції; зниженнявитратнаексплуатаціюосновнихзасобівтощо.

Технічне переозброєння є найбільш поширеним елементом реконструкції. Воно спрямоване на підвищення технічного та економічного рівня виробництва шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, сучасної техніки і технології, механізації і автоматизації, комп'ютеризації, замінизастарілогообладнаннятаін. [9].