2_2011

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Таблиця2 ВиробництвомолочноїпродукціїзавидамивУкраїнів2003-2009 рр., тис. т

Динаміка і обсяг виробництво харчових продуктів і напоїв у значній мірі залежать від рівня розвитку сировинної бази. Динаміка виробництва продукції сільського господарства протягом 20032009 рр. в цілому сприяла зростанню обсягу продукції харчової промисловості: виробництво продукції рослинництва зросло майже на 50%, виробництво тваринницької продукції – на 12%. Виключення у цій позитивній динаміці становить лише молоко, виробництво якого щороку зменшується, починаючиіз1990 р.

Отже, обсяг і динаміка виробництва продукції харчової промисловості протягом 2003-2009 рр. та за основними видами продукції, зокрема, мали позитивну динаміку, яка в значній мірі обумовлювалась позитивною динамікою сировинної бази. Незважаючи на те, що обсяг виробництва основних видів харчової продукції зріс, має місце стійка тенденція до зниження темпів приросту обсягіввиробництвазодночаснимнезначнимпідвищеннямрівняйогорентабельності.

Важливими факторами формування організаційної культури підприємств виступають інвестиційна та інноваційна діяльність. Динаміка та обсяги інвестиційної діяльності впливають на оновлення і модернізацію основних фондів, покращення умов праці найманого персоналу (отже, впливають на формування комунікативно-управлінської підсистеми організаційної культури), а також виступають основними чинниками зростання обсягу виробництва (створюють фінансові передумови для розвитку організаційної культури) та якості продукції (впливають на підвищення лояльності споживачів і формування позитивного бренду). Інноваційна діяльність впливає на підвищеннярівеньадаптивностіпідприємств, даєуявленняпрокреативністьідемократичністьстилю управління, сприяєрозвиткукомандногодухуіпокращеннякомунікацій.

В цілому показники інвестиційної діяльності покращились – обсяг інвестицій в основний капітал у фактичних цінах протягом 2003-2009 рр. зріс у 2,5 рази, проте темп цього зростання був нижчий, ніжупереробнійпромисловостівцілому(табл. 3) [7].

Таблиця3 Інвестиційнатаінноваційнадіяльністьпідприємствзвиробництвахарчовихпродуктів, напоїві

тютюновихвиробіввУкраїнів2003-2009 рр.

В абсолютному виразі обсяг інвестицій протягом аналізованого періоду суттєво збільшився, проте з кожним роком приріст зменшується. Значна частина інвестиційних ресурсів має іноземне

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

походження. Динаміка обсягу іноземних інвестицій є позитивною – протягом аналізованого періоду обсяг іноземних капіталовкладень зріс майже у два рази. Частка іноземних інвестицій в основний капітал підприємств з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів є невисокою – у2009 р. цейпоказникстановивлише4,6% відзагальногообсягуінвестиційвУкраїну.

Показники інноваційної активності підприємств харчової промисловості не можна вважати задовільними. Індекс кількості інноваційно активних підприємств протягом 2003-2005 рр. був меншим одиниці, а з 2006 року - зростає, проте темп цього зростання є незначним. Підприємства харчової промисловості проявляють низьку активність щодо патентування і використання об’єктів інтелектуальної власності. Так у 2009 р. підприємства харчової промисловості подали до Державного департаменту інтелектуальної власності заявки на видачу охоронних документів на 53 винаходи, 56 корисних моделей, 65 промислових зразків. Незадовільним є також рівень використання об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій: у 2009 р. використано 73 пропозиції щодо винаходів, 102 пропозиціїщодо корисних моделей, 222 промисловізразки та144 раціоналізаторських пропозиції. Це становить відповідно 12%, 14%, 31% та 2% від кількості використаних пропозицій у переробнійпромисловості[7].

Динаміка введення в дію виробничих потужностей суттєво відрізняється за видами виробництв. Так, починаючи з 2006 р. нові потужності з виробництва цукру не вводились в

експлуатацію, а в попередні роки обсяг їх ведення був надзвичайно незначним. Змінною динамікою характеризується введенні в дію потужностей з виробництва плодоовочевих консервів, в 3,7 рази збільшилось введення в експлуатацію потужностей з виробництва м’яса, в 4,8 рази – з виробництва молока незбираного. Разом з тим маємо значне зростання темпів введення протягом 2003 – 2009 рр. в діюпотужностейзвиробництвасиру(28,6 рази) таолії(77,5 рази) [7].

Важливими факторами формування організаційної культури на підприємстві виступають створення належних санітарно-гігієнічних умов праці та відпочинку, надання належних пільг і компенсаційпрацівникам.

Робочий час працівниківна підприємствах харчової промисловості використовується відносно ефективно, показник частки відпрацьованого робочого часу є вищим, ніж у промисловості (83% та 78,2% відповідно). Аналіз динамічних змін структури використання робочого часу на підприємствах харчової промисловості свідчить про поступове зростання втрат робочого часу, зниження ефективності його використання. Аналіз структури втрат робочого часу свідчить, що такі втрати відбуваються в більшості випадків (майже 74% у 2009 р.) з вини адміністрації (відпустки з ініціативи адміністрації, переведенняпрацівниківнаскороченийробочийденьаботиждень) [4].

Стан умов праці є складним. Майже 60 тис. осіб працюють в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам (15,3% облікової чисельності працівників), з них майже половину складають жінки. Потрібно відмітити, що динаміка кількості працівників, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам є позитивною: за останні п’ять років цей показник зменшивсяна18% [7].

Значна кількість персоналу підприємств харчової промисловості працює у важких та шкідливих умовах праці. Станом на 2009 р. більше 65 тис. осіб було встановлено відповідні види пільг та компенсацій (16,9% облікової чисельності працівників), з них 30 тис. осіб – жінки (14,9% облікової чисельності працівників). Стан умов праці негативно позначається на показниках тимчасової непрацездатності персоналу: в 2009 р. 49% штатних працівників були відсутні на роботі через тимчасову непрацездатність, середня тривалість відсутності працівника складала 107 годин [4]. Потрібно відмітити, що, незважаючи на те, що показники використання робочого часу і стану умов праці у харчовій промисловості є кращими, ніж у промисловості в цілому, проте їх рівень не можна вважати високим. Аналіз даних показників свідчить, що керівництво переробних підприємств харчової промисловості приділяє мало уваги системі організації праці, що свідчить про недостатній рівеньрозвиткуорганізаційноїкультуринадосліджуванихпідприємствах.

Фактична тривалість щорічних відпусток на підприємствах харчової промисловості зменшується. У 2009 р. у щорічних відпустках було тільки 82,5% штатних працівників (по промисловостіцейпоказникскладав89,7%) [4].

Важливими показниками лояльності працівників є показники руху персоналу. Аналіз даної групипоказниківсвідчитьякпрозменшеннярівнявибуттяперсоналу, такіпрозменшеннярівняйого прийому. Проте рівень цих показників є надзвичайно високим (у 2009 р. – 46,6% та 39,4% відповідно), ці показники перевищують аналогічні у промисловості приблизно у 2 рази [4]. Частково високі значення цих показників пояснюється сезонністю виробництва на більшості підприємств харчової промисловості. Темп вибуття персоналу перевищує темп прийняття, тому щорічно

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

коефіцієнтплинностікадрівухарчовійпромисловостізростає. Заумовтакоївисокоїплинностікадрів формування спільних цінностей, на основі яких базується організаційна культура є важким завданням, яке, дотогож, потребуєдодатковихвитратфінансовихресурсів.

Колективний договір на більшості підприємств харчової промисловості є головним і єдиним документом, яки регулює внутрішньо корпоративні відносини, дає працівникам уявлення про характер взаємовідносин між власником підприємства та найманим персоналом, описує цілі і очікування кожної сторони. У харчовій промисловості динаміка зареєстрованих колективних договорів є негативною: тільки за останні три роки їх кількість зменшилась майже на 15%. Колективними договорами у харчовій промисловості в 2009 р. було охоплено 84,6% штатних працівників[4].

Номінальна заробітна плата у харчовій промисловості протягом 2003-2009 рр. зростала (у 3,6 рази). Проте рівень її залишається низьким. Так, у 2009 р. розмір середньомісячної номінальної заробітної плати у харчовій промисловості був на 16% нижчим, ніж у промисловості в цілому [7]. Низький рівень оплати праці є негативним фактором, який свідчить про недостатній рівень організаційної культури, та не сприяє підвищенню лояльності персоналу, його розвитку, залученню напідприємствахарчовоїпромисловостікваліфікованихпрацівників.

В цілому проведений організаційно-економічний аналіз харчової промисловості свідчить про наявність певних передумов для формування організаційної культури на підприємствах досліджуваної галузі (позитивна динаміка обсягу виробництва, рівня рентабельності, обсягу інвестиційної та інноваційної діяльності, соціально-економічних показників), проте рівень значної кількості показників (особливо соціально-економічних, показників плинності кадрів та показників інноваційної активності) ще залишається недостатнім. Результати аналізу переконливо свідчать про недостатню увагу керівництва підприємств харчової промисловості до розвитку персоналу та покращення умов праці, про недостатній рівень соціальної відповідальності керівництва перед працівникамитасуспільством, аотже, проневисокийрівеньорганізаційноїкультури.

Література 1.ГавкаловаН.Л. Соціально-економічниймеханізмефективностіменеджментуперсоналу: методологіята

концепціяформування: [монографія] / Н. Л. Гавкалова. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2007. – 400 с.

2.Драган О.І. Організаційно-методологічне забезпечення конкуренто-спроможності підприємств м’ясної промисловостіУкраїни: проблемитеоріїіпрактики: [монографія]/ О. І. Драган. – К.: НУХТ, 2007. – 251 с.

3.Захарчин Г.М. Механізм формування організаційної культури машинобудівного підприємства [Текст]: [монографія] / Г.М. Захарчин. - Л.: ВидавництвоНац. ун-ту"Львівськаполітехніка", 2009. - 276 с.

4.Праця України у 2009 році / Відповідальний за випуск І. В. Сеник. - К.:Державний комітет статистики України, 2010. – 241 с.

5.ПріоритетиінноваційногорозвиткуАПКУкраїни: науковадоповідь/ ЮзефовичА.Е. , КрисановД.Ф. – К.: Об’єднанийінститутекономікиНАНУкраїни, 2005. – 55 с.

6.Продовольчий комплекс України: стан і перспективи розвитку / Л.В. Дейнеко, А.О. Коваленко, П.І. Коренюк, Е. І. Шелудько; Заред. чл.-кор. НАНУкраїниБ. М. Данилишина. – К.: Наук. Думка, 2007. – 276 с.

7.Статистичний щорічник України 2009 / За ред. О.Г. Осауленка. - К.: Державний комітет статистики України, 2010. – 566 с.

8.ТарасюкГ.М. Потенціалпідприємств харчової промисловості Житомирськоїобласті: основні тенденції іплануваннярозвитку: монографія/ Г.М. Тарасюк. – Житомир: ЖДТУ, 2008. – 277 с.

ОБИНСТИТУЦИОНАЛЬНОЙСИСТЕМЕМАЛОГОПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА ВСФЕРЕТУРИЗМА

Роль малого предпринимательства в сфере туризма в современном обществе может быть наиболее полно определена только при рассмотрении его в качестве целостной экономической системы. Анализ такой системы предполагает необходимость обязательного учета комплекса внешних условий, создающих предпосылки для успешной деятельности основных субъектов экономических отношений, в данном случае – малых предприятий в туризме. Эти внешние условия

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

образуют институциональную среду в туризме, которая также включает и инфраструктуру, обеспечивающуюмалоепредпринимательство.

Исследованию общих вопросов институционализма и отдельных его аспектов посвящены работы многих ученых: Т. Веблен, Дж. Коммонс, Дж. Гэлбрейт, Р. Коуз, О. Уильямсон, Т. Норт М. Олсон, А. Алчиан, К. Эрроу, Дж. Бьюкенен и др. Учёные наших дней А. Олейник [1] и Д. Львов [2] рассматривают в своих трудах институциональную экономику, Г. Литвинцева акцентирует внимание на институциональной экономической теории [3], П. Лемещенко совместно с Н. Мельниковой развивают институциональную теорию фирмы, используя новые инструменты институциональной экономической науки [4], Ф. Хамидуллин занимается вопросами развития малого бизнеса в условиях институциональных преобразований [5], Ю. Гурбик анализирует институциональные проблемы государственного регулирования туристической сферы [6], а Г. Папирян выделяет институциональныеаспектывтуризме[7].

Цель статьи – проанализировать институциональную систему малого предпринимательства в сферетуризма.

К основным составляющим институциональной системы в туризме можно отнести: действующее законодательство, регулирующее туристическую деятельность; субъекты хозяйственных отношений; механизмы централизованной поддержки малого предпринимательства в туризмесостороныоргановгосударственнойвластиит.п.

Кроме того, с малыми предприятиями в сфере туризма взаимодействуют такие организации, которые в процессе выполнения своих основных функций и задач должны обращать особое вниманиенапотребностивихуслугахсосторонымалыхтуристическихпредприятий(рис. 1).

Рис. 1. Институциональнаясистемамалогопредпринимательствавтуризме

Рассмотрим подробнее каждый представленный на рисунке блок институциональной системы. Кпервомублокутакихорганизацийотносят:

государственные высшие и средние профильные образовательные учреждения, которые предлагаютучебныепрограммы, специальноориентированныенапредпринимательствовтуризме;

государственные службы занятости, способные подбирать кадры с учетом специфических требованийивозможностеймалыхтуристическихпредприятий;

информационныецентры, научныеинаучно-техническиеорганизацииит.п.

Вторым блоком постоянных партнеров малых предприятий в туризме являются финансовые институты, а именно: коммерческие банки, в том числе специализирующиеся в сфере предпринимательскойдеятельности; страховыекомпании; инвестиционныекомпанииит.п.

Можно сформулировать два требования к организации их взаимодействия с малыми туристическими предприятиями – доступность цен на соответствующие финансовые услуги и учет специфических требований к этим услугам. В решении первой задачи активную роль призвано сыграть государство. Одним из направлений государственной поддержки малого предпринимательства в туризме выступает обеспечение ему облегченного доступа к услугам финансовых институтов. В этих целях должны использоваться специальные гарантии со стороны государства, налоговыельготы, атакжепрямаякомпенсацияпотерькоммерческихбанков, страховых компаний и т.п., вызванных обслуживанием малого предпринимательства в туризме на льготных условиях.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Третий блок традиционных партнеров малых предприятий в сфере туризма включает в себя коммерческих посредников, а также некоторых других субъектов инфраструктуры ресурсных рынков. К ним относятся: специализированные посредники на рынке трудовых ресурсов; коммерческо-выставочные комплексы, ярмарки и другие формы организационного посредничества в туризме; рекламные агентства, центры маркетинговых исследований, центры коммерческой информацииит.п.

В отличие от субъектов крупного бизнеса, малые предприятия в туризме находятся в большей зависимости отуслугуказанныхвышерыночных структур, поскольку неимеютвозможностирешать соответствующиезадачисобственнымисилами.

Четвертый блок постоянных партнеров малых предприятий в туризме включает в себя представителей крупного бизнеса, рассматривающих малые предприятия в качестве стратегических партнеров. К ним относятся торговые, строительные, транспортные предприятия, использующие в своейдеятельности, например, франчайзинг, лизинглибовенчурноефинансирование.

Франчайзинг является специфической формой продвижения на рынок продукции и услуг крупных предприятий в туризме путем передачи малым предприятиям соответствующих технологий и прав на производство туруслуг под торговой маркой такого предприятия. Венчурное финансирование предполагает создание крупными предприятиями в туризме малых предприятий для реализацииконкретныхинновационныхпроектов. Всвоюочередь, лизинговаядеятельностькрупных предприятий в туризме направлена на малое предпринимательство и осуществляется в форме передачи его субъектам соответствующего имущества в аренду с правом или без права последующеговыкупа.

Все указанные направления взаимодействия с малым предпринимательством в туризме теоретически выгодны и для самого крупного бизнеса. Однако с учетом ограниченных финансовых возможностеймалыхпредприятийонидолжныспециальностимулироватьсягосударством.

Пятый блок партнеров объединяет организации, удовлетворяющие локальные потребности малых предприятий в туризме, а именно: консалтинговые фирмы различной специализации; аудиторскиефирмы; юридическиеагентства; фирмы-разработчикипрограммныхсредстввтуризме.

Из перечисленных в пятом блоке партнеров особую роль играют консалтинговые фирмы. Ограниченные возможности по содержанию в постоянном штате высококвалифицированных специалистов не позволяют малым предприятиям в туризме оперативно реагировать на постоянное усложнение налогового законодательства, бухгалтерского учета, технологий менеджмента и т.п. Реальную помощь в решении соответствующих задач им могут оказать компании, специализирующиесявобластинормативногоиразвивающегосяконсалтинга.

Последним блоком субъектов отношений малых предприятий в туризме выступают их собственные корпоративные объединения. Особая актуальность интеграционных процессов в сфере малого предпринимательства в туризме определяется более уязвимыми рыночными позициями малых предприятий, например, в случае нарушения их хозяйственных интересов чиновниками местныхадминистрацийит.п.

Интеграция может осуществляться по различным признакам: функционально-отраслевому (ассоциация малых туристических предприятий и т.п.); региональному (ассоциация малых предприятий конкретного региона, например, крымского, или нескольких соседствующих регионов); принадлежности ее членов к определенной социальной группе (например, ассоциация предпринимателейсферытуризмаизчисламолодежиит.п.).

Важным элементом институциональной системы в туризме является законодательство, определяющее правовое поле функционирования малого предпринимательства. В его состав входят законы, разнообразные подзаконные акты (указы президента, постановления, распоряжения и т.п.) общегосударственногоиместногоуровня. Указанныедокументыпризванырешитьнесколькозадач:

определитькритериипринадлежностиконкретныхпредприятийвсферетуризма; зафиксировать статус малого предпринимательства в туризме как объекта постоянной

государственнойподдержки, определитьееосновныеформы; установить состав государственных органов, отвечающих за развитие малого

предпринимательствавтуризме; определить задачи государства по содействию, формированию и развитию отдельных

элементовинституциональнойсредымалогопредпринимательствавтуризме.

Кроме того, с помощью законодательных и подзаконных актов могут вводиться в действия перспективные и краткосрочные целевые программы поддержки предпринимательской деятельности всферетуризма.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Объектом повышенного внимания является государственная поддержка малых предприятий в сферетуризма. Необходимостьицелесообразностьтакойподдержкиопределяетсяэкономическимии социальными особенностями туристической сферы. Возможности малых предприятий в туризме по созданиюновыхрабочихмест, разработкеивнедрениюинновацийявляютсяпотенциалом, имеющим нетолькоиндивидуальнуюкоммерческую, ноиобщественнуюценность.

Стратегическая цель государственной поддержки сферы туризма заключается в обеспечении благоприятных условий функционирования для развития малого предпринимательства в целом и особо благоприятных условий для тех его направлений, в приоритетном развитии которых общество особозаинтересовано.

Вышеизложенное позволяет определить роль малого предпринимательства в сфере туризма как ключевого элемента системы социально-экономических отношений современного общества и, в немалойстепени, какеестабилизирующегофактора.

Литература 1.ОлейникА.Н. Институциональнаяэкономика/ А.Н. Олейник. – М.: ИНФРА–М, 2002. – 416 с.

2.Институциональнаяэкономика/ Подрук. акад. Д.С. Львова. – М.: ИНФРА–М, 2001. – 318 с. 3.Литвинцева Г.П. Институциональная экономическая теория / Г.П. Литвинова. – Новосибирск: Изд-во

НГТУ, 2003 – 336 с.

4.Лемещенко П.С. Институциональная теория фирмы / П.С. Лемещенко, Н.А. Мельникова. – Минск: «БГУ», 2005. – 121 с.

5.ХамидуллинФ.Ф. Малыйбизнесвусловияхинституциональныхпреобразований/ Ф.Ф. Хамидуллин. – Казань: Академияуправления«ТИСБИ», 2005, – 168 с.

6.ГурбикЮ. Інституційні проблемидержавного регулювання туристичноїсферивУкраїні[Електронний ресурс] / Юрій Гурбик // Інституціональний вектор економічного розвитку. – 2008. – Вип. 1 (2). – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/iver/2008_1_2/chapters/chapter_2/chapter_2_part_16.PDF.

7.Папирян Г.А. Экономика туризма [Электронный ресурс] / Г.А. Папирян. – М., 1999. – 124 с. – Режим доступа: http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,165/id,6695.

Рецензент докт. экон. наук, професор А.Н. Бузни

ПРОБЛЕМИМОДЕРНІЗАЦІЇ: КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬТАОРГАНІЗАЦІЙНОЕКОНОМІЧНІФАКТОРИАДАПТАЦІЇПІДПРИЄМСТВДОУМОВЗОВНІШНЬОГО

СЕРЕДОВИЩА

Забезпечення сталого розвитку та ефективного функціонування промисловості країни в умовах глобалізаційних викликів обумовлене необхідністю впровадження модернізації, яка включає інноваційний розвиток і забезпечення енергоефективності. Сутність та напрями модернізації підприємств визначаються її кінцевою метою, яка при наявності економічного та технологічного росту та конкурентоздатності, є підґрунтям для покращення добробуту населення, створення належнихумовжиття задлямайбутніхпоколінь. Проте, вартовідмітити, щоекономічнезростання, як правило, пов’язано із забрудненням оточуючого середовища, порушенням балансу біосфери, що призводить до погіршення стану здоров’я людей, звужує їх можливості та не забезпечує необхідного рівня життєдіяльності. Такі важливі чинники визначають, на наш погляд, сутність організаційноекономічної модернізації підприємств харчової промисловості, забезпечуючи таким чином прогрес галузі, їїекономічнийрозвитоктаформуванняекологічноїбезпекикраїни.

Під впливом глобальних процесів формуються якісні параметри нової економіки, в яких на різних стадіях виробництва, обміну та споживання ефективну участь можуть брати національні економіки з конкурентоспроможним потенціалом. Ці процеси діалектично взаємопов’язані, зміни їх обумовлені тенденціями постійного руху глобального фінансового капіталу, в результаті якого формуються особливі економічні відносини, перетворюючи виробничі відносини на господарські зв’язки [1, с.48]. Тому, все це зумовлює, зазначає О.А. Швиданенко, об’єктивну необхідність удосконалення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання в умовах нової інноваційно-

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

інформаційної економіки. Такій економіці притаманні якісні параметри, за умовами якої участь у глобальному відтворювальному процесі беруть країни та суб’єкти господарювання лише з високим рівнем конкурентоспроможності. Але, на наше переконання, створення конкурентоспроможної економіки країни залежить в більший мірі від успішного функціонування національного товаровиробника, зокремавхарчовійпромисловості.

Вагомий внесок у розвиток визначення пріоритетів стратегії розвитку управління галузями здійснили такі вчені-економісти, як О.М. Алимов, О.І. Амоша, М.П. Бутко, В.М. Геєць, А.М. Федорищева. Зокрема, практичні положення оцінки конкурентноздатності підприємств, дослідження ефективного розвитку та функціонування на різних етапах галузей харчової промисловості відображені у працях вітчизняних авторів: П.П. Борщевського, О.Б. Бутнік-Сіверського, Л.В. Дейнеко, А.О. Заїнчковського, Д.Ф. Крисанова, І.І. Лукінова, М.П. Сичевського, Л.Г. Чернюк та багатьох інших дослідників. Питання взаємодії конкурентноздатності, організаційно-економічних факторів та адаптації підприємств харчової промисловості до умов зовнішнього середовища в контексті пошуку джерел економічного зростання є надзвичайно різноманітними й багатоплановими, томупотребуютьдодатковоговивчення.

Метою статті є узагальнення та визначення існуючих проблем і підходів до сутності, місця і значення організаційно-економічної модернізації у взаємодії з конкурентноздатністю підприємств, обґрунтуванняконструкціїмодернізаціїсуб’єктівгосподарювання.

Організаційно-економічна модернізація підприємств обов’язково повинна враховувати можливості підприємств щодо забезпечення їх економічної ефективності шляхом скорочення обсягів шкідливих викидів, раціонального використання природних ресурсів, безвідходного виробництва, тобтофункціонуватиназасадахзбереженнятапідтримкистануоточуючогосередовища, передбачати роль людського чинника на основі пріоритету підвищення цінності природи та людини. Наголосимо, оскільки природні ресурси та відношення до них визначають розвиток в найближчий перспективі, то впровадження ресурсозберігаючої політики підприємств харчової промисловості необхідне саме сьогодні. Все це зумовлює розробку та реалізацію екологічної політики, адже екологія сьогодні – це розвиток економіки країни. Саме такий підхід дозволить збільшити та покращити економічні показники, покращить добробут як працівників виробництва, так і населення в цілому. Водночас, успіх реалізації ідеї організаційно-економічної модернізації підприємств залежить від активної позиції та особистої зацікавленості кожного робітника. Очевидним є те, що це передбачає необхідність навчання персоналу та цілеспрямованих дій адміністративного персоналу. У зв’язку з цимзумовленонеобхідністьдослідження модернізаціїмаркетинговихтехнологійпідприємствгалузі.

Модернізація маркетингових технологій підприємств харчової промисловості передусім обумовлена зростаючою конкуренцією між виробниками продуктів харчування. Йдеться, насамперед, про жорсткий відбір спеціалістів для відділів продаж, які несуть відповідальність за реалізацію продукції, проведення аналізу конкуренції як головного зовнішнього фактору. Здійснити аналіз конкурентних переваг можливо за кількістю конкурентів у галузі та їх розподілом за масштабами виробництва; визначенням ринкової частки кожного підприємства-конкурента та резервівїх ресурсного потенціалу; за допомогою прогнозу основних напрямів конкурентної боротьби на перспективу; за рівнем продуктивності праці та технологій; якості продукції, дизайну, іміджу товарів та торгової марки; прибутковості та поєднання різних комбінацій названих елементів. Матеріальною мотивацією до праці у працівників відділу є додаткова заробітна плата (бонуси, премії) за обсяги додаткових продажів. Спеціалісти даного відділу як правило головну увагу зосереджують на прогнозному аналізі запитів та уподобань споживачів (кон’юнктури ринку), відслідковують цінову (нецінову) політику конкурентів, а також приймають нетрадиційні рішення щодо активізації збутової мережі, пошуку нових каналів реалізації продукції, покращенню зовнішнього вигляду продукції. Організація таких заходів проходить за допомогою розробки нових товарів на основі аналізу потреби покупців та можливостей виробництва, реклами (враховуються її форми, види, ефективність), розробки упаковки (розглядається як засіб формування попиту) та фірмових знаків компаній, промислового дизайну, планування на основі цілей з урахуванням зовнішніх загроз. Разом з тим, сьогодні у виробників, на наш погляд, на перше місце стає питання як продати, а не як виробити, що обґрунтовується особливостями функціонуванням умов ринкової економіки. Як вдало відмічають М.С Пушкар та Р.М. Пушкар, що в сучасних умовах проблема підприємств полягає саме не у можливості виробництва, а у збуті продукції за умови існування конкуренції товаровиробників [2,с.303]. Модернізація маркетингових технологій покликана вчасно реагувати та відслідковувати наміри споживачів, їх схильності, переваги, смаки, уподобання, купівельну спроможність, територіальний регіон проживання (регіональні особливості та традиції),

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

розробляти стратегію оптимізації прибутку, а також відстежувати частки продажу на кожному ринковому сегменті з метою досягнення статусу лідера. Тому, безперечно, така модернізація підприємств - маючи навіть високу якість продукції – пов’язана з пошуком як внутрішніх, так і зовнішніхмеханізмівадаптаціїдофункціонуваннянаринку.

Стає цілком реальним, що одним з напрямів проведення організаційної модернізації підприємств є сучасні методи управління персоналом. Елементами такого управління є, на нашу думку, залучення і підбір персоналу; конкурсний відбір; формування його структури та визначення потреб; поліпшення морального клімату в колективі; виявлення потенційних можливостей працівників; навчання, перепідготовка та підвищення кваліфікації, яка забезпечує конкурентоспроможність продукції та якість; облік. Головною метою такого управління є створення постійних кадрів підприємства – використання людського фактору, який єдиний створює додаткову вартість і важливіший від фінансового та матеріального фактору. Як відомо, кадрова політика є складовою системи управління, вимагає певної системи. На неї впливають: високий освітній рівень керівників персоналу, розвиток здібностей кожного працівника, втрати продукції через надмірні витрати робочого часу, організація підвищення кваліфікації персоналу, зарплатоємність продукції, переміщення, звільнення, відпустки, дисципліна, безпека, оплата праці та управління адміністративним документами. Згідно з цими критеріями людські ресурси вимірюються не чисельністю (кількісними показниками), а якісними показниками та характеристиками, що вимагають надмірної уваги до управління персоналом на виробництві та передбачають використання працізмаксимальноюпродуктивністю.

При впровадженні сучасних методів управління важливу роль відіграє характер і кваліфікаційна підготовка керівника підприємства – його прагнення до радикальних змін, готовність до ризиків. Реалізація управлінських нововведень вимагає переорієнтацію мислення, зумовлює підготовчу роботу щодо забезпечення стійкого розвитку виробництва та його економічної безпеки. З метою попередження негативного впливу зовнішніх загроз необхідно вирішити методологічні питання управління підприємством, які є основою для побудови організаційної модернізації. У зв’язку з цим дослідження напрямів розвитку ефективного використання наявних трудових ресурсів опосередковано пов’язане із результатом діяльності підприємства. Тому проблеми управління стійким розвитком підприємства безпосередньо впливають на розробку мотиваційних стимулів підвищення продуктивності праці. Однак ринковий механізм передбачає створення матеріальної зацікавленості у виробництві продукції за допомогою змін ціни на цю продукцію у відповідності до кон’юнктури ринку. Цілеспрямоване використання особливостей процесу визначення зацікавленості дозволяє створити новий механізм управління – систему, яка має максимальне наближення до природного механізму формування інтересів, де ефективність виробництва працівників вимірюється розміром отриманої винагороди та витратами праці. Очевидним є те, що кадрові проблемні питання на підприємствах харчової промисловості передусім пов’язані з недостатнім рівнем залучення кваліфікованих спеціалістів, рівень яких би відповідав сучасному рівню обладнання на підприємствах. Однією з таких причин можливо назвати недостатній рівень заробітної плати працівників, відсутність у адміністрації бажання вкладати кошти в їх профільне навчання, які мають тенденцію до зростання, що вимагає додаткових витрат. Проте, більш успішні підприємства мають інший підхід з кращим результатом (зменшення плинності кадрів) - заохочують організацію праці елементами матеріальної винагороди з метою максимально можливої ефективності виробничих процесів, підвищуючи вимоги до якості праці та трудової дисципліни. Стимулювання праці будуть марними без моральних та матеріальних методів впливу на персонал. Також має важливе значення і формування та досягнення стратегічної мети підприємства. Таким чином, інвестуючи ресурси в підготовку кадрів, підвищення кваліфікації робітників, власники підприємствхарчової промисловості отримують фахівців високого рівня, застосовуючи тим самим, опосередковано, принцип ефективної роботи всього підприємства, окремих підрозділів та робітників, а як кінцевий результат - мають збільшення та зростання співвідношення до продуктивності праці в динаміці. Взагалі зазначимо, що працівники повинні чітко усвідомлювати ключові фактори внутрішнього росту особисто та підприємства в цілому. Разом з тим, об’єднання зусиль розрізнених, самостійно функціонуючих підприємств аграрного та промислового секторів економіки, що спрямовані на створення єдиної цілісної виробничої, економічної та управлінської систем, забезпечать раціональніше використання як трудового, так і виробничого, інвестиційного потенціалів суб’єктів господарювання [3, с.12]. Все це створює реальне середовище, в якому реалізується трудова діяльність і яка, в свою чергу, зумовлює вибір кожної людини. Тому даний фактор є частиною загального механізму управління.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Дляреалізаціїзапропонованогомеханізмупідприємствоповинно матинеобхідніресурси, деякісната кількісназмінацихресурсівповиннавідповідатирезультатамфункціонуваннявиробництва.

У світлі розглянутих питань надзвичайно актуальним стає усвідомлення того, що стратегії організаційної-економічної модернізації притаманні різним типам підприємств, які відрізняються як можливостями, капіталом, так і структурою управління. Всі вони здійснюють пошук механізмів для компенсації негативного впливу зовнішнього середовища на господарську діяльність. Водночас, сьогодні увага зростає до фінансових посередників, їхньої ролі й місця у співпраці з виробниками продукції – які представляють реальний сектор економіки. При цьому для структурної модернізації підприємств харчової галузі однією з ключових умов є створення системи забезпечення виробників довгостроковим фінансовими ресурсами задля подолання наслідків світової економічної кризи у вітчизняній економіці та разом із тим формування передумов для їх стабільного економічного зростання [4, с.83]. У цьому контексті постає нагальна потреба виокремити можливі стратегії модернізації, на наш погляд, які можуть застосовуватись безпосередньо в сучасних умовах функціонування підприємств та нашого дослідження. Перша, або атакуюча модернізація підприємств, в повній мірі реалізує невикористані можливості управлінської модернізації. Її характерною ознакою, на нашу думку, є довгострокове планування, розробка власних «правил гри» в умовах невизначеності. Дана стратегія націлена на виробництво продукції в сучасних жорстких умовах – недоброякісної конкуренції та недосконалої нормативно-правової бази. Це обумовлює постійний пошук вірних рішень керівництва підприємства за умов його високої кваліфікації та наявності відповідного технологічного обладнання. Друга стратегія, стратегія стримування націлена на збереження іміджу підприємства, його репутації, за рахунок високої якості виробленої продукції на сучасному обладнанні. Маючи в резерві, як правило, фінансовий потенціал для подальшого збільшення обсягів виробництва, який не використовують в повному обсязі, за рахунок обмежень сировинної та збутової бази. Стримуючим фактором модернізації, на наш погляд, є статус даного підприємства. Третястратегіямодернізації– екстенсивна, абокомпенсаційна. Вонанаціленанаринок масової дешевої продукції, тобто на масове виробництво. Такі підприємства не мають можливостей якісногопрориву, тому досягаютьзбільшеннямаксимізаціїприбуткузарахунокзбільшення фізичних обсягів виробництва. Сутність та відмінність такої модернізації полягає у розширенні виробництва і заміні зношених деталей та вузлів, які не мають в основі (підґрунтя) якісних змін в роботі підприємства. Дана стратегія буде ефективна лише в короткостроковому періоді для застосування на вітчизняному ринку і призначена лише для малих та слабких у фінансовому відношенні підприємств. За рахунок «рецептурних» інновацій вони націлені на зниження якості продукції - часто заміни аналогічною сировиною, досягаючи таким чином її цінової конкурентоздатності. Проте, таке виробництво перспектив для ефективного розвитку не має та можливості раціонально вижити в умовах загроз та ризиків теж, оскільки така стратегія модернізації забезпечує короткострокове лідерство шляхом мінімізації витрат. Отже, в кінцевому результаті організаційно-економічна модернізація - це оптимальний шлях розвитку, рух до економічного зростання, пріоритетне направленняінноваційноїполітикивумовахглобалізаційнихвикликів.

Водночас, реалізація економічних реформ в умовах євроінтеграції обумовлює функціонування механізму конкуренції. Створення конкурентного середовища, відхід від монополізму в економіці покликане забезпечити зростання інновацій в промисловості країни. За підрахунками вітчизняних економістів інновації в харчову промисловість – процес ризиковий та дорогий. Проте, саме вказана галузь має низький рівень інтенсивності НДКР. Пояснюють це виробництвом традиційних виробів і запровадженням з інших галузей таких складових інновацій як обладнання, упаковка, складові рецептів (інгредієнти). Хоча саме ці підприємства мають найбільшу швидкість обертання оборотних засобів, вивільняючи фінансові ресурси, що сприяє створенню умов для фінансування інноваційних заходів та проектів, забезпечуючи відносно швидку вигоду від вкладення капіталу. Наголосимо, що одним з чинників, який має надзвичайно важливе значення і гарантує сталу економічну рівновагу в процесі поширення глобалізації економіки і є новітні інноваційні технології. Але, як зазначає Ф. Хайек, відомий австрійський економіст та філософ, що в деяких галузях англійської промисловості часто зустрічаються випадки, коли технічно найбільш ефективні фірми одночасно знаходяться в найгіршомуфінансовомустані. Ітутжоднаспробазберегтивартістьосновногокапіталу пригнічуючи конкуренціюзбокуменшсучаснихфірм, лишедозволитьвиробникамтриматибільшвисокуціну[5]. Отже, підсумовуючи, зазначимо, що впровадження інновацій та НДКР не завжди гарантують максимізацію прибутку та рентабельну діяльність підприємств. За спостереженням вітчизняних науковців майже половина нових вироблених продуктів харчування не окупаються в перший рік їх виробництва.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Необхідність застосування ефективної організаційно-економічної модернізації підприємств харчовоїпромисловостіє, нанашу думку, першочерговимзавданнямсьогодення. ЗапереконаннямО. Попової, як і автора даного дослідження, стрімке зростання чисельності населення планети вимагає суттєвого збільшення виробництва продовольства. Якщо у 2000 році населення планети становило 6,1 млрд. осіб, то, за прогнозами вчених у 2025 воно буде 8,5 млрд., а у 2050 – 9 млрд. осіб. У той же час, заостанні50 роківсвітовийпопитнапродовольствозбільшивсяв4 рази. Данаситуаціяпосилила продовольчу кризу на планеті, створює умови для недоїдання населення, а стрімке підвищення цін на продовольство призвело до збіднення людей. Тому, неблагополучний стан із забезпеченням продовольством, актуалізував необхідність розроблення нового курсу глобальної продовольчої політики[6, с.47].

Підсумовуючи зазначені вище та розглянуті питання, відмітимо, що наукові дослідження в галузі виробництва продуктів харчування є нагальною необхідністю, адже їх мета - це уникнення загрозіризиківяксвітової, такінаціональноїпродовольчоїкризи.

Поширення впливу процесів глобалізації, інтеграції та монополізації на формування вітчизняної конкурентоспроможної економіки зумовлює необхідність розроблення нових підходів до розв’язання та оцінювання цих проблем, потребує переосмислення та удосконалення конструкції модернізації суб’єктів господарювання у харчовій промисловості України. Саме це питання, на наш погляд, є актуальним дослідженням для визначення перспектив розвитку даної галузі. Аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновки, що у світлі сучасного вектору розвитку стає цілком реальним застосування нових підходів організаційно-економічної модернізації підприємств, що відзначиться зростанням виробництва, і, як наслідок, зменшить масштаби бідності населення та підвищить його благополуччя. Взагалі ж, важливо сформувати нову економічну основу господарських відносин між виробниками та постачальниками сировини, яка за своїм змістом забезпечитьцивілізованіконкурентністосункиміжвсімасуб’єктами економіки.

Література 1.Швиданенко О.А. Основні тенденції трансформації глобальної конкурентоспроможності / О.А.

Швиданенко//Актуальніпроблемиекономіки. – 2011. - №3. – С.46-55.

2.Пушкар М.С., Пушкар Р.М. Контролінг – інформаційна підсистема стратегічного менеджменту: [монографія] / М.С. Пушкар, Р.М. Пушкар. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 370 с.

3.Нагорний Є.В. Ефективність діяльності підприємств цукрової і спиртової промисловості в Україні / Є.В. Нагорний// Економіка. Фінанси. Право. – 2009. - №3. – с.12-14.

4.Школьник І.О., Семеног А.Ю. Взаємодія інститутів фінансового посередництва з реальним сектором економіки/ І.О. Школьник, А.Ю. Семеног// ФінансиУкраїни. – 2011. - №1. – С.83-93.

5. Хайек Ф.А. Индивидуализм и экономический порядок / Ф.А. Хайек. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://libertarium.ru/10099

6.Попова О. Раціоналізація аграрного землекористування як національний пріоритет за посилення глобальнихвикликівщодопродовольчогозабезпечення/ О. Попова// Економіст. – 2010. - №12. – С.47-51.

Рецензент докт. экон. наук, профессор О.В. Олийнык

338.242:332.1 ФедяйН.О., співробітниквідділу просторово-економічногорозвитку тамісцевогосамоврядування ДУ«Інститутекономікитапрогнозування» НАНУкраїни

СИСТЕМАПРИНЦИПІВСТРАТЕГІЧНОГОУПРАВЛІННЯПРОСТОРОВОЕКОНОМІЧНИМРОЗВИТКОМЕКОНОМІКИУКРАЇНИ

Сучасні наукові підходи до вивчення економічного простору, а зокрема стратегічного управління просторовим розвитком регіонів, потребують вдосконалення, або нового вектору наукового пізнання. В цій статті пропонуємо по-новому поглянути на проблеми цієї сфери, адже досі регіони України не мають дієвих стратегій соціально-економічного розвитку, що в свою чергу гальмуєрозвитокнелишеокремихрегіоніваі держави вцілому. Цестосуєтьсяякрегіональноготак і муніципального рівня. Сьогодні завдання стратегічного управління просторовим розвитком істотно змінюються, на перший план виступають процеси ефективного місцевого управляння та організації