2_2011

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

определявшимкластеркак географическуюгруппу взаимозависимых компанийиассоциированных с ними институтов в определенной отрасли, которые связаны общими целями и дополняют один другого [4], Л. Стеблякова определяет кластер как группу сконцентрированных по географическому признаку взаимосвязанных компаний (производителей, поставщиков, потребителей), научноисследовательских учреждений, образовательных организаций, местных органов государственной власти, инфраструктурных элементов, которые взаимодействуют, взаимообусловливают и взаимодополняют друг друга, обеспечивая на конкурентной основе синергетический эффект региональнойагломерации[5].

Такие кластеры сегодня представляют как инновационное направление в Украине, однако, можно вспомнить активное создание на территории бывшего СССР в конце прошлого века научнопроизводственных, научно-технических и производственных объединений, комплексов, коопераций, научно-производственных центров, действительно показывавших во многих случаях высокую эффективность [6-8]. В Крыму большую известность получили НПО: «Эфирмасло», «Элита», «АзЧерНИРО», «Плодмашпроект» и др., - где отдача на вкладываемые в науку средства была самой высокой по сравнению с отраслевыми научными организациями, академическими учреждениями и вузами [9, с. 26]. Это объяснимо повышением эффективности инновационной деятельности в комплексах, где научные исследования максимально приближены к условиям их практической апробации и реализации. В настоящее время к современным кластерным инновационным образованиям можно отнести получившие большое распространение во многих странах научные и технологическиепарки, финансово-промышленныегруппы, альянсыит.п..

По утверждению В. Чевгановой и И. Брижань, «Концепция кластера создает новую картину национальных, региональных и локальных экономических конфигураций и объясняет, какие новые задачи появляются у предприятий, правительств и других учреждений. Существование кластеров показывает, что конкурентные преимущества не обязательно появляются у какого-либо отдельного предприятияилиотрасли, азависятотместонахожденияегоделовыхединиц» [10].

Вто же время, с точки зрения авторов, следует подчеркнуть, что фактор географической локализации для определения кластера не имеет принципиального значения, как не являются идентифицирующими его признаками наличие или отсутствие в нём научных, образовательных или каких-либоиныхорганизаций.

Цель статьи состоит в том, чтобы на основе уточнения сущности кластера акцентировать внимание на возможностях межотраслевой кластеризации при обеспечении продовольственной безопасности.

Кластер (англ. cluster — скопление) – это любое соединение двух и более объектов какой-либо связью: в математике – это объединение нескольких однородных элементов, которое может рассматриваться как самостоятельная единица, обладающая определёнными свойствами; в астрономии – это группа звёзд, связанных друг с другом силами гравитации; в лингвистике - группа близких языков или диалектов. Вэкономикевсамом общемплане кластеризациюследуетпонимать как объединение любых однородных субстанций в некое единство (кластер), отличное от других подобных объединений, смысл которого проявляется в свойстве целостности, характеризуемой новымикачествамиисвойствами, неприсущимиотдельнымчастям(элементам), новозникающимив результатеихвзаимодействиявопределеннойсистемесвязей.

Целью кластеризации является выделение из множества объектов одной природы некоторого количества относительно однородных групп — сегментов или кластеров. По существу, любая систематизация, деление на классы, роды, виды и т.д. является ничем иным как кластеризацией, где объекты распределяются по группам таким образом, чтобы внутригрупповые отличия были минимальными, амежгрупповые— максимальными.

Кластерный анализ предназначен для выявления свойств совокупности объектов (кластеров). Он позволяет перейти от рассмотрения и характеристики отдельных субстанций к групповому представлению совокупности объектов в той или иной группировке (кластере). Так, в маркетинге применяется сегментирование потребителей по различным признакам (демографическим, уровню дохода, географическимит.п.), валгебрекластерыполучаютбуквенныевыраженияит.п.

Внаших исследованиях мы исходили из гипотезы, что, в частности обеспечение продовольственной безопасности, находится в прямой зависимости от взаимодействия различных секторов (государственного и частного, первичного, вторичного и третичного и др.) и отраслей производства: сельскохозяйственной, перерабатывающей, химической, машиностроительной, промышленного строительства, транспортного комплекса и ряда других, которые можно рассматриватьвкачествекластерныхобразований.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Кластеризация отраслей, вступающих во взаимодействие в определённых экономических условиях, обозначается термином «межотраслевая кластеризация», который к настоящему времени ещё не получил чёткого определения, хотя подходы к изучению подобных взаимосвязей формировались ещё А.Маршаллом в его теории индустриальных районов [11]. А.Маршалл определил: три основных типа экстерналий, получаемых близкорасположенными фирмами: простейший обмен знаниями и инновациями (эффекты перелива знаний), совместное использование трудовых ресурсов (экономия от использования рабочей силы), а также свободный доступ к поставщикам(локализованныецепочкисозданиястоимости, илицепочки«покупатель-продавец»).

Затем Р. Коуз в своем труде «Природа фирмы» рассмотрел факторы, влияющие на организацию отраслей, и установил её зависимость от соотношения между издержками фирм на осуществление рыночных трансакций и издержками на организацию тех же операций внутри фирмы [12]. И. Толенадо и Д. Солье исследовали проблемы технологической связи между различными отраслями экономики и использовали понятие «фильеры» для описания групп технологических секторов [13, 14]. Формирование фильеров объяснялось зависимостью одного сектора от другого по технологическому уровню. Таким образом, фильеры представляют собой более узкую интерпретацию кластера, так как основываются на одном из критериев возникновения кластера - на необходимости создания технологических связей между отраслями и секторами экономики для реализации их потенциальных преимуществ. Рубинштейн Е.И. и Наумов В.А. определяют межотраслевой кластер как неформальное объединение отраслевых и смежных организаций, способных к взаимному усилению конкурентных преимуществ независимо от их местонахождения в условиях транснационализации производства и глобализации. Проект создания межотраслевого кластера предполагает использование не только привычных принципов иерархического управления, но и этархического, в основе которого лежит процесс координации всех участников кластерного образования[15].

Авторская идея состоит в рассмотрении системы продовольственной безопасности в качестве межотраслевого кластера, структурными составляющими которого являются различные отрасли производства, вступающие в пределах данного кластера во взаимозависимые отношения. При этом в межотраслевом кластере рассматриваются не внешние факторы обеспечения продовольственной безопасности, количество и значимость которых зависит от уровня рассматриваемой продовольственной безопасности (глобального, межгосударственного, национального, регионального, домашнего хозяйства), - а внутренние, способствующие производству или доставке продовольствия и обеспечениюдоступанаселения к нему. Факторыже внешней среды, влияющие на состояние продовольственной безопасности, в совокупности взаимодействия тоже могут рассматриваться как кластер, но как функциональный, где рассматривается институциональная система, организационно-экономические факторы влияния, политические ситуации, стратегии экспорта и импорта, ценовая политика, протекционизм и т.п. То есть можно говорить о кластере по типу матрёшки, где функциональный кластер содержит в себе межотраслевой, включающий в себя целыйрядсоставляющихегокластеров.

Вэтом случае межотраслевой кластер (рис. 1) будет включать как основные – сырьевую и перерабатывающую отрасли, связанные с производством продовольственной продукции, так и отрасли, обеспечивающие её производство (химическая, машиностроительная, строительная, транспортная), способствующие производству (наука и образование, финансово-кредитная система, информационная система), обеспечивающие доступ к продовольствию (торговля, торговые предприятия, рыночнаяинфраструктура, сферауслугидр.).

Ядром межотраслевого кластера является производство продовольствия, состоящее из двух частей– производствосырьяипереработкасырья. Вовзаимодействиионимогутрассматриватьсякак производственный кластер, входящий в состав межотраслевого кластера. Здесь решаются проблемы справедливых взаимоотношений между производителями сырья и его переработчиками, выпускающими готовую продукцию; удовлетворяющее обе стороны распределение доходов; проблемы снижения себестоимости продукции растениеводства, животноводства, их переработки; повышение рентабельности производства при установлении приемлемых для населения цен на продовольственныетовары.

Вкластере, обеспечивающем основное производство, решаются проблемы удовлетворения потребности сельхозпроизводителей в необходимых средствах труда, в техническом обеспечении, в энергетических ресурсах, в ядохимикатах, удобрениях и т.п. Занятые решением этих задач отрасли лишь часть своей продукции направляют в продовольственный кластер, направляя другую часть продукциинаиныецели.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Сфера управления и регулирования

Отрасли, обеспечивающие доступ к продовольствию

Отрасли, способствующие производству

Отрасли, обеспечивающие производство

Сельское хозяйство и перерабатывающая промышленность

Рис. 1. Схемамежотраслевогокластерапродовольственнойбезопасности

В кластере, способствующем основному производству продовольственной продукции, решаются проблемы квалификационного, инновационного, информационного уровня производства продовольствия, обеспечение его финансами, инвестициями, кредитами, услугами страхования и т.п. в целях повышения его устойчивого функционирования, эффективности, конкурентоспособности по отношению к внешним рынкам и целесообразности на внутреннем рынке. В кластере отраслей, обеспечивающих доступ населения к продовольствию, решаются проблемы удобного доступа всего населения к продовольственным товарам за счёт самых разнообразных средств, участников, услуг (доставки, посредничества, продажи, контроля качества, защиты интересов покупателей и многое другое).

Кластер сферы управления и регулирования является функциональным, объединяющим не отрасли, а институциональную систему. В нём регулируется соотношение уровня доходов и цен, достаточное для обеспечения доступа населения к продуктам питания по обоснованным нормам в условиях рыночных равновесных цен; определяются таможенные тарифы и квоты, обеспечивающие, с одной стороны, рациональный уровень аграрного протекционизма, а, с другой, достаточную конкурентоспособность импортной продукции; реализуется стратегия государственной поддержки агропромышленного производства, включающая систему дотаций, субсидий, субвенций и т.д., обеспечивающих равновесие спроса и предложения в допустимой области гарантированной продовольственнойбезопасностиприминимальнойсуммегосударственныхзатрат.

Достижение сбалансированности составляющих межотраслевого кластера продовольственной безопасности составляет суть его экономической проблемы. При этом задача каждого кластера состоит в удовлетворении потребностей как населения (основная задача), так и других кластеров, т.е. составляет совокупность индивидуальных потребностей в продуктах питания, а также обусловливающие ее потребности в средствах производства, распределения, обмена и потребления.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Специфической особенностью при этом является не просто выявление потребительских предпочтений, но переориентация всей системы производства, распределения и сбыта на предложение такого товара, который бы максимально удовлетворял потребностям конкретного потребителя.

Исходя из понимания продовольственной безопасности как устойчивой на длительную перспективу обеспеченности населения продовольствием вне зависимости от турбулентности факторов как внутренней, так и внешней среды, следует, с одной стороны, знать спрос на продовольствие, а с другой – возможности его удовлетворения. Решение этой двуединой задачи относитсякфункциимаркетинга.

Алгоритм маркетинга продовольственной безопасности (рис. 2) предполагает, исходя из анализа базового спроса на продовольствие и выявления тенденций его изменений, а также из анализа базового предложения продовольственных товаров и тенденций его изменения (по объёмам, источникам поступления – импорт или собственное производство, по эффективности, качеству удовлетворения спроса, предпочтениям потребителей), исследование факторов влияния на спрос и предложение, затем разработку вариантов прогнозируемого спроса и предложения (пессимистические, оптимистические, нормативные, экстраполируемые, сценарные, интегрируемые).

Факторы влияния на спрос

ОТ-анализ: угрозы возможности

Факторы влияния на предложение

Рис. 2. Маркетингвсистемеобеспеченияпродовольственнойбезопасности

На основе прогнозов определяются индикаторы продовольственной безопасности и разрабатывается стратегия обеспечения продовольственной безопасности. Миссией этой стратегии будет устойчивая обеспеченность населения продовольствием, а его стратегическими целями – индикаторы ассортимента, объёмов и качества продовольственных товаров, соответствующих прогнозируемому спросу. Продовольственная безопасность во многом зависит от уровня развития отдельных кластеров. Это имеет большое значение для правительственной политики и стратегии фирмы. Возникновение межотраслевых кластеров объясняется передачей по технологическим цепочкам товаров от фирмы - родоначальницы кластера к предприятиям смежникам и к отраслям.

Литература

1.Развитие кластеров: сущность, актуальные подходы, зарубежный опыт / [авт.-cост С.Ф. Пяткин, Т.П. Быкова]. – Минск: Тесей, 2008. – 72 с.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

2.Подсолонко М.В. Происхождение кластерных инициатив в Украине / М.В. Подсолонко [сборник научных трудов «Вестник национального технического университета «ХПИ» / Национальный технический университет«ХПИ»]. – Харьков: НТУ«ХПИ», 2009. – №18. – С. 12-15.

3.Подсолонко М.В. Государственное регулирование развития кластеров в Украине / М.В. Подсолонко, Е.Г. Басиладзе// ВісникХмельницькогонаціональногоуніверситету. – 2009. – №3, Т. 1 (129). Економічнінауки.

– С. 34-39.

4.Porter M.E. Clusters and the New Economics of Competition / M.E. Porter // Harvard Business Review. – 1998. – Issue 6, Vol. 76. – Р. 72-84.

5.Стеблякова М. Кластерный подход к решению проблемы модернизации экономики: системный и социальныйаспекты/ М.Стеблякова/ Человекитруд. - 2010. - №3.

6.НПО: формирование, развитие, эффективность / Ф.М.Русинов, В.А.Покровский, В.И.Бусов и др. – М.:

Экономика, 1981. – 263 с.

7.Весманов С.Б. Параллельно-последовательный метод планирования научно-исследовательских, конструкторских и производственных работ в НПО / С.Б. Весманов // Вопросы оценки эффективности научных исследований, разработокиновойтехники. – М.: Б.И. – 1984. С. 31-35.

8.Экономика и управление в отраслевых НТО. Справочное пособие / П.Н. Завлин, А.К. Казанцев, Л.С. Бляхман, В.С. Кабаковидр.; подред. П.Н. Завлина, А.Н. Казанцева. – М.: Экономика, 1990. – 447 с.

9.БузниА.Н. Инновационнаястратегиявнаучныхорганизациях/ А.Н. Бузни– К.: Нива, 1998. – 167 с. 10. ЧевгановаВ. Кластерыиихэкономическоезначение/ В. Чевганова, И. Брижань// Экономика

Украины. - 2002. - №11. – С. 35.

11.Marshall A. Principles of Economics. Variorum edition overseen by C.Guillebaud. L.: MacMillan Press, 1961. — 450 p.

12.Coase R. The Nature of the Firm / R Coase // Economica, Vol. 4, No. 16, November 1937 pp. 386-405.

13.Tolenado J.A. Propis des Filieres Industrielles. Revue d‘Economie Industrielle. V.6. 1978. №4. P. 149–158.

14.Soulie D. Filieres de Production et Integration Vertical. Annales des Mines, Janvier 1989. P. 21–28.

15.Рубинштейн Е.И. Этархическая система управления в межотраслевом кластере / Е.И. Рубинштейн, В.А.Наумов// Региональнаяэкономика: теорияипрактика. – 2007. - №2(41).

ТРАНСФОРМАЦІЇУПРАВЛІНСЬКИХВІДНОСИНВСИСТЕМІАПКНА ПРИНЦИПАХІНФОРМАЦІЙНОГОСУСПІЛЬСТВА

На сучасному етапі функціонування аграрного сектора економіки України особливе місце займає адаптація системи виробництва сільськогосподарської продукції до вимог нової економічної моделі, яка формується як у вітчизняному господарському механізмі, так і в масштабі макроекономічного середовища. Метою нинішніх системних трансформацій повинна стати оптимізація техніко-технологічного рівня виробництва сільськогосподарського у поєднанні з якісним оновленнямпрофесійнихякостейучасниківвиробничоїдіяльностіваграрнійсфері.

Необхідно відмітити, що питання використання ресурсної бази, зокрема інформаційних та людських ресурсів досліджується в працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Зокрема Дж. Гелбрейт, Е. Тофлер, Д. Бел та В.Л. Іноземцев вивчали вплив системних трансформацій на спосіб застосування інформаційних ресурсів в процесі створення благ, аналізуючи характер змін в щодо професійних вимог та стандартів, мотивації найманого працівника, оптимізації організаційноуправлінського механізму фірми. Р.Л. Акофф, П. Друкер та Г. Гольдштейн розглядали еволюцію підходів щодо побудови системи керування, місця та ролі найманого працівника, а також розробки способівпідвищенняйогопродуктивностішляхомїїоптимізації.

Однак низка питань, пов’язаних із розвитком управлінських відносин в сфері вітчизняного сільськогосподарського виробництва в умовах інституційних трансформацій, лишається недостатньо вивченими. Тому метою статті є аналіз сучасних проблем формування організаційно-управлінського механізмуваграрномубізнесітарозробкапропозиційщодойогоудосконалення.

Слід зазначити, що 19 вересня 2007 року урядом було затверджено положення Державної цільової програмирозвитку українського сіла на період до 2015 року, метою якої мало стати забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянстваякносіяукраїнськоїідентичності, культуриідуховності.

ОсновнізавданняПрограми: створенняорганізаційно-правовихтасоціально-економічнихумов для комплексного розвитку сільських територій, наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського населення; підвищення рівня ефективної зайнятості, посилення мотивації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості як основної умови підвищення рівня життя населення; підтримка конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах інтеграції України у світовий економічний простір; подолання стихійності та тінізації аграрного ринку; створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, особливоземельсільськогосподарськогопризначення[1, с. 3-6].

Також 9 лютого 2007 року Верховною Радою України було прийнято «Закон про основні принципи розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015роки», що ставив собі за мету наступне:

підвищення національної конкурентоспроможності за рахунок розвитку людського потенціалу, насамперед у високоінтелектуальних царинах праці, а також розширення експортного потенціалу ІКТ-індустріїУкраїни;

поліпшення життєвого рівня населення завдяки економічного зростання, забезпечення прав та свобод людини, надання рівного якісного доступу до інформації, освіти, послуг установ охорони здоров'я та адміністративних послуг органів влади, створення нових робочих місць та розширення можливостей по працевлаштуванню населення, забезпечення соціального захисту вразливих верств населення;

сприяти становленню відкритого демократичного суспільства, що буде гарантувати дотриманняконституційнихправгромадянвідносноучастіусуспільномужитті[2, с. 2-4].

Формування моделі інформаційного суспільства передбачає активне використання людських знань як головної визначає характер і перспективи розвитку господарської діяльності на макро- і мікрорівні. Так В. Л. Іноземцев виділяє наступні фундаментальні зміни економічної системи, які вплинулинатрансформаціюгосподарськихзакономірностей, щосклалися:

масові матеріальні потреби постіндустріального суспільства достатньо повно задовольняються зарахунокпорівнянонетривалогоробочогочасу;

наука і знання стають безпосередньою продуктивною силою, їх носії – уособленням досягнень нації, а цінності, пов'язані з освітнім рівнем і інтелектуальною діяльністю – надійними орієнтирами дляновихпоколінь;

радикальна зміна єству вжитку: акценти в цій сфері зміщуються на нематеріальні блага, а засвоєння людиною інформації, що розвиває здібність до генерації нових знань, фактично робить вжитокелементомвиробництва[3, с. 118-119].

Однимзнапряміврозвитку даноїмоделі єоптимізація управлінськихстосунків, удосконалення системи розробки і ухвалення рішень, а також організаційної структури окремих підприємств і виробничих об'єднань. Аналізуючи характер системних трансформацій економічного механізму, Дж. Гелбрейтвказувавнапосиленняролітехнократіїусферіформуваннястратегіїрозвиткуфірми.

Рішення, що приймається в сучасному підприємстві, - це продукт діяльності не окремих осіб, а груп. Ці групи досить чисельні, вони можуть бути неофіційними і офіційними, їх склад постійно змінюється. У кожну з них входять люди, що мають в своєму розпорядженні інформацію або що мають доступ до інформації, яка визначає те або інше конкретне рішення, а також особи, що володіють умінням відбирати і перевіряти цю інформацію і робити на її основі виводи. Саме це робитьможливоюсучаснугосподарськудіяльність[4, с. 89-91].

Слід зазначити, що характер взаємин між членами техноструктури принципово відрізняється від взаємин «господар – найманий працівник» і «начальник – підлеглий». Відносна рівність в статусі, можливості впливу на ухвалення колективного рішення робить дану модель більш адаптивною для стимулюваннятворчогопідходудорішеннявиробничо-господарськоїзадачі.

Особливе місце займає механізм забезпечення ефективного використання людських ресурсів, зокрема здібності використовувати інформаційний капітал і його примножувати. Е. Тоффлер, зокрема, розглядавнаступнішляхиоптимізаціївнутрішньокорпоративнихстосунків:

створеннятимчасовихмобільнихгрупфахівцівдлявирішенняконкретногозавдання; динамічний характер процесу підвищення кваліфікаційного рівня, зміна обов'язкового багажу

знаньінавиківвідносноконкретноїспеціальності, виходячизвимогпрактичноїситуації.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Люди, за плечима яких хоч би рік вищої освіти, пересуваються більше і далі, ніж ті, хто не має освіти. Фахівці і промислові робітники – найбільш мобільні. Зростає число високооплачуваних посадових осіб, які їздять далеко і часто. У суперіндустріалізмі, що народжується, зростає абсолютна чисельність фахівців, промислових робітників і менеджерів, а також пропорційне відношення до сукупноїробочоюсили[5, с. 312].

Таким чином ми можемо констатувати той факт, що забезпечення ефективного ухвалення рішень в умовах інформаційного суспільства вимагає створення на рівні фірми принципово інших організаційно-управлінськихстосунків.

Як показав Р. Акофф, з кінця минулого століття із зростанням складності виробництва мінялисяуявленняпропідприємства, якпрооб'єктиуправлінняімінялисяпринципиїхуправління.

Сучасний менеджмент — це специфічний засіб, специфічна функція, специфічний інструмент для виробництва організаціями результату. Виконання цієї надзадачі вимагає розширити сферу відповідальності менеджера, в яку входять всі чинники, що впливають на діяльність організації, і її результати: як внутрішні, так і зовнішні, як підконтрольні, так і повністю від неї незалежні. Ця обставина вимагає стратегічного підходу до управління як по вертикалі (на всіх ієрархічних рівнях), так і по горизонталі (управління функціональними областями); стратегія — справа всіх співробітників. Людськийчинникстаєключовимчинникомуспіхуфункціонуванняпідприємства.

Розглядаючи шляхи вдосконалення системи управління виробничо-економічними процесами в аграрній сфері у напрямі їх адаптації до умов інформаційного суспільства, слід зазначити, що пірамідальна структура управління, яка функціонує за принципом «начальник-підлеглий», до цих пір активновикористовуєтьсянабільшостівітчизнянихпідприємствсередньогоівеликогобізнесу.

Нездатністьвласниківпідприємства, якіавтоматичнозаймаютькерівніпости, активнозалучати до повноцінної співпраці представників техноструктури, моральна неготовність побачити в них не виконавця, але повноправного учасника процесу вироблення управлінських рішень наводить до уповільнення темпів економічного розвитку фірми, зниження конкурентоспроможності її продукції, якнаслідок, підтримкапопитуіскороченнярівняприбутковості[6, с. 156].

Втой же час сучасні умови здійснення підприємницької діяльності вимагає забезпечувати максимальну реалізацію особового потенціалу співробітниками фірми, створення механізмів стимулюючих творчий підхід до вирішення господарських завдань, постійна і діяльна участь в житті господарюючоїодиниці.

Г. Маркузе, розглядаючи психологічні аспекти трудових відносин, вказував на наступні особливості сучасного характеру взаємодії між найманим працівником та корпоративним середовищем. Людський розум та контроль над природою, розширюючи набір засобів задоволення людських потреб без великих затрат праці, послаблює нужду і тим самим поступово позбавляє інституційний тиск… Якщо суспільство не здатне використовувати зростаючу продуктивність задля зменшення утиску, то слід повернути продуктивність проти індивідів; вона сама стає інструментом універсального контролю… Захист (Системи – Авт.) полягає у посиленні способів контролю, не стільки над бажаннями, а, головним чином, над усвідомленням, бо, полишене без уваги, воно може розгледітиувсебільшповномузадоволенніпотреб– репресію… [7, с. 212-215].

Найбільш доцільним нам представляється вирішення даної проблеми по наступних напрямах: створення організаційно-технічного забезпечення інтеграції максимального числа співробітників в процес управління підприємством і разом з цим формування належного освітнього та культурного рівня в середовищі управлінців і власників капіталу фірми. Конкретним результатом даних заходів повинностати:

формування в рамках фірми багаторівневих локальних комп'ютерних мереж, що забезпечують кожному співробітникові підприємства, згідно рівня допуску, можливість брати участь в діяльності фірми;

вживання практики створення тимчасових робочих груп для вирішення насущних проблем з числачленіврізнихпідрозділів;

активна матеріальна мотивація результативної участі співробітників в життєдіяльності фірми у поєднанніізстимулюваннямпідвищеннякваліфікаційногорівня;

зміна психології керівних співробітників і власників капіталу фірм у напрямі відмови від монопольногоправанавинесенняуправлінськихухвал.

Вцьому зв’язку особлива роль відводиться державним інститутам, завданням яких має стати максимальне сприяння формуванню в рамках сільгосппідприємств та виробничих об'єднань принципово інших управлінських відносин, що засновані на якісно новій ментальності як власників фірми, такішарутехноструктури, щопочинаєутворюватися.

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

Важливе значення в даному аспекті має інформаційна база, що її отримують в системі вітчизняної вищої школи потенційні керівники підрозділів або ж власники фірми. У сучасних умовах інформація, що міститься в межах тієї або іншої навчальної дисципліни, не тільки визначає рівень практичнихзнаньтанавиків, алейвпливаєнахарактерприйняттяуправлінськихрішень.

Таким чином надзвичайно важливим є формування на базі вищої школи системи зворотного інформаційного зв’язку між навчальним закладом та виробничою одиницею. В результаті сільгоспвиробник отримає право певним чином впливати на зміст учбового матеріалу з метою підвищення його практичної цінності. В свою чергу, отримуючи об’єктивну інформацію щодо характеру процесів в сфері вітчизняного АПК, працівники закладу матимуть змогу більш ефективно розроблятирекомендаціїщодопідвищеннярівнярозвиткуданоїгалузі.

Сучасний етап розвитку вітчизняного АПК характеризується низкою системних трансформацій, які включають в себе оптимізацію майнових, трудових та організаційноуправлінських відносин. Метою даних перетворень є розбудова вітчизняного села та адаптація сільськогосподарськоговиробництвадовимогінформаційногосуспільства, якеактивноформуєтьсяу економікахпровіднихкраїнсвіту.

Слід зазначити, що нормативно-правова діяльність, що має місце на цьому напрямку, поки що не вирішує головних проблем на шляху оновлення вітчизняної аграрної сфери, зокрема застосування нових формуправлінняна підприємствах середнього такрупного бізнесу, атакожзміни світогляду їх власниківтанайманихпрацівниківзчислакерівногоскладу.

Література 1.Наказ Мінагрополітики «Про створення робочої групи з розроблення Загальнодержавної програми

розвитку сільських територій України на період до 2020 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svynarstvo.in.ua.

2.Закон Украины «Об основных принципах развития информационного общества в Украине на 2007 - 2015 годы» [Електроннийресурс]. – Режимдоступу: http://search.ligazakon.ua

3.Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы / В.Л. Иноземцев. – М.: Логос, 2000. – 304с.

4.Гелбрейт Дж. Новое индустриальное общество: Пер. с англ. / Дж. Гелбрейт. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО«Транзиткнига»; Спб.: Terra Fantastica, 2004. – 602 c.

5.ТоффлерЭ. Шокбудущего: Пер. сангл/ Э. Тоффлер. – М.: ООО«ИздательствоАСТ»: , 2001. – 560с. 6.Акофф Р. Л. Системы, организации и междисциплинарные исследования / Исследования по общей

теориисистем/ Р.Л. Акофф. - М.: Прогресс, 1969. — С. 143—164.

7.Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества. [Пер. с англ. А. А. Юдина] / Г. Маркузе. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 526с.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯБЕЗПЕКИБІЗНЕСУВСИСТЕМІЕКОНОМІЧНОЇБЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Проведення в Україні економічних реформ, націлених на оптимізацію існуючих економічних взаємовідносин між суб’єктами підприємницької діяльності, потребує не лише законотворчої роботи органів законодавчої та виконавчої влади, а й розширених теоретико-прикладних досліджень проблем ефективного функціонування та убезпечення підприємницьких структур в умовах сьогодення. В період становлення та розвитку ринкових відносин виникає об’єктивна необхідність теоретико-прикладного розроблення проблем функціонування та убезпечення суб’єкта підприємницької діяльності як складового елемента економічної безпеки держави. Перш за все потребує всебічного дослідження вплив змін ринкових структур вперіод трансформації економіки на всі процеси функціонування й убезпечення суб’єктів підприємницької діяльності. Адже, виникають нові форми існування суб’єктів підприємницької діяльності в межах наявного інституціонального середовища, розвиваютьсямодифікованіметодиконкуренціїтаборотьбизавиживання, поширюється процес недобросовісної конкуренції і рейдерства. Це і призводить до необхідності подальшого

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

теоретико-прикладного дослідження проблем функціонування та убезпечення суб’єктів підприємницької діяльності, що утворюються в умовах становлення ринкових відносин. Вивчення і висвітлення сучасних процесів здійснення та убезпечення підприємницької діяльності стає актуальним.

Отже, актуальність дослідження обумовлена органічним зв’язком з теоретичними та практичними завданнями реформування соціально-економічної системи держави та її економічної безпеки; утворенням функціонально ефективних відносин між суб’єктами підприємництва як провідними економічними суб’єктами ринкової економіки в Україні; управлінням підприємницькою діяльністютаїїбезпекою.

Лише системний підхід в управлінні підприємством та його безпекою може стати запорукою успішногобізнесу. Прицьомуусічленикоманди– відпідприємцяікерівникадорядовогопрацівника зобов’язані особливо в кризових, конфліктних і подібних ситуаціях, серйозно ставитися до проблеми забезпечення особистої безпеки і безпеки організації. Ми розглядаємо підприємство (організацію) і підприємництво, як частину і ціле, коли від убезпечення підприємства залежить безпека підприємницької діяльності, тобто підприємництва та бізнесу загалом, а від їх безпеки залежить економічна безпека держави. Порівнюючи з годинником, де від кожної деталі (анкера, маятника тощо) буде залежати робота годинника, можна з впевненістю сказати, що як від кожного працівника, фахівця, менеджера залежить безпека підприємства, так від убезпечення кожного окремо взятого підприємствабудезалежатибезпекасферидіяльності, галузі, регіону, держави.

Для цього менеджерові і фахівцям служби безпеки необхідно ретельно освоїти і ефективно застосовувати основні способи управління організацією, персоналом і системою безпеки в підприємницькій діяльності. Функції управління в сучасному менеджменті реалізуються успішно лише за умови делегування менеджерові окреслених повноважень і відповідальності. Інакше, як свідчить вітчизняний досвід, менеджери перетворюються на комерційних агентів, звичайних чиновників, адміністраторівіфункціонерів.

Але насамперед необхідно чітко засвоїти основи знань про ринкову економіку і безпеку підприємництва – в світлі жорсткої конкуренції, прояву ризиків, загроз, небезпек і конфліктів в цій небезпечнійдіяльності.

Самевцьомуконтекстірізніаспектирозвиткупідприємництваєпредметомнауковогоінтересу українських вчених, зокрема, Амоші О.І., Бєляєва О.О., Безчасного Л.К., Білоруса О.Г., Богині Д.П., Варналія З.С., Геєця В.М., Дмитриченко Л.І., Колота В.М., Корнійчук Л.Я., Лукінова І.І., Мочерного С.В., Покропивного С.Ф., Сороки І.В., Чеботаря С.І., ЧухнаА.А., Устенка О.А. Усвідомлення наявності різних аспектів цієї проблеми веде до визнання того, що історичний і теоретичний пріоритет у дослідженні проблем підприємництва та розвитку підприємницьких структур належить представникам найвідоміших західних економічних шкіл, а саме: Р.Кантільйону, А.Сміту, К.Марксу, Д. Рикардо, Ж.Б. Сею, А. Маршаллу, М. Веберу, В. Зомбарту, Й. Шумпетеру, Ф. Хайєку та іншим. Їхні дослідження сформували основні напрями сучасної економічної думки з питань сутності підприємницької діяльності, ролі в ній окремого підприємця, визначення його економічних і соціально-економічних рис. В контексті проблеми безпеки підприємництва заслуговують на увагу такі автори як : Абалкін Л.И., Бандурка О.М., Біцько І.Ф., Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Зубок М.І., Камлик М. І., Козаченко Г. В., Низенко Е.И., Олєйніков Е.А., Ортинський В.Л., Пастернак - ТаранущенкоС., ПоповичВ.М., ПочепцовГ.Г., РеверчукС.К., СоснінА.С, ТамбовцевВ.Л. таінші.

Творчістю цих та багатьох інших вчених напрацьовано величезний науково-теоретичний та методичний матеріал, запропоновано безліч різноманітних практичних рекомендацій щодо налагодження ефективної системи захисту законних інтересів підприємця, розвитку вітчизняної науки з розв’язання питань забезпечення економічної безпеки підприємництва. Ці праці закладають методологічну базу для дослідження ще не розглянутих аспектів становлення системи забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні, розв’язання складних соціальних, економічних, політичних, правових та духовних проблем, що пов’язані з нею. При цьому сама підприємницька діяльність потребує чіткої правової регламентації, насамперед, з позицій безпеки та вимагає уваги з бокуправоохоронцівтаусіхгілокдержавноївлади.

Важливого теоретичного і практичного значення в умовах функціонування сучасного інформаційного поля набуває широкий спектр проблем організаційно-правового забезпечення ділової розвідки, антирейдерства, менеджменту безпеки підприємницької діяльності, підготовки і перепідготовки менеджерів із безпеки підприємницької діяльності. Однак, більшість науковців ставлять наголос на аналізі процесів формування підприємця як економічного суб'єкта з погляду соціальних аспектів, не концентруючи уваги на соціально-економічному аналізу процесів

УПРАВЛЕНИЕ И БИЗНЕС

формуваннясучаснихсуб'єктівпідприємницькоїдіяльності.

Мета статті - обґрунтувати і дослідити теоретичні засади концепції функціонування суб’єктів підприємницької діяльності в умовах трансформації економіки та проблеми організаційно-правового забезпечення менеджменту безпеки підприємницької діяльності в системі економічної безпеки держави.

Прискорення процесів глобалізації і становлення постіндустріальних суспільств безпосередньо пов’язані з якісними змінами у розвитку світового промислового виробництва. За останні півтора десятиліття частка промисловості у створенні світового ВВП скоротилась, а сфера послуг, навпаки, зросла. Найбільш характерним цей процес щодо скорочення частки промисловості та зростання послуг у створенні ВВП є характерним для країн з перехідною економікою, так як відбувається перенесення промислових виробництв до країн, що розвиваються, із прискоренням розвитку послуг, особливовновихринковихсекторахвисокихтехнологічнихінформаційнихпродуктів.

Серед нових індустріальних лідерів найбільші темпи зростання демонстрували країни Східної та Південно-Східної Азії, особливо Китай та Індія. Цей регіон у зазначений період збільшив свою присутністьнасвітовомуринкувдвічі[1].

Головною проблемою, на вирішення якої розроблено Стратегію “Україна 2020: Стратегія національної модернізації”, є неготовність економіки України до адекватної відповіді як на зовнішні, так і на внутрішні виклики та загрози. За даними звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2009-2010 років Україна займає лише 82 місце серед 133 країн, поступаючись Литві (53 місце), Росії (63 місце), Казахстану (67 місце), Латвії (68 місце) та деяким іншимпострадянськихкраїнам. Найнижчийрезультат(120 місце) Українамаєзапоказниками“якості інституцій”. Зокрема, для нашої країни проблемними залишаються “ефективність використання державного бюджету (114 місце), тягар державного регулювання (108 місце), прозорість ухвалення урядових рішень (107 місце) та довіра суспільства до політиків (105 місце)”. Негативну оцінку Україна має також за показниками ефективності товарного ринку (109 місце), рівня розвитку фінансового ринку (106 місце), макроекономічної стабільності (106 місце) та удосконалення бізнесу (91 місце), що свідчить про необхідність координації зусиль на посиленні конкурентних переваг, пов’язаних зі створенням сприятливих умов для стабілізації економічного розвитку в країні, формуванні сприятливого підприємницького середовища та ефективних конкурентних ринків, а також умов інноваційного розвитку, що дасть змогу підвищити продуктивність виробництва. Найгіршими інституційними індикаторами є захист міноритарних акціонерів (132) та прав власників

(127) [1].

Безпека як система корінних, типових властивостей будь-якої країни втілює в собі усі сфери різних галузей життєдіяльності й розвитку людини, суспільства, держави і природи. Загалом, безпеку можна визначати як якісну характеристику об'єкта (системи), здатність об'єкта до існування і розвитку та його захищеність від внутрішніх та зовнішніх загроз. Місце, роль та пріоритет кожного з елементів безпеки визначаються обставинами, що реально складаються на певний період часу всередині й зовні об'єкта. Зі зміною ситуації життєво важливого значення об'єктивно можуть набуватирізніїївластивості[2, ст. 129].

Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відображає причиннонаслідковий зв'язок між економічною могутністю країни, її воєнно-економічним потенціалом та національноюбезпекою.

Економічна безпека держави — це стан рівноваги і соціально-орієнтованого розвитку національної економічної системи, що досягається реалізацією сукупності форм та методів економічноїполітики[3, ст. 83].

Процеси трансформації соціально-економічного життя суспільства, пов'язані з формуванням основних засад ринкової економіки в Україні, створюють об'єктивні умови для нового етапу розвитку підприємництва. За цих умов відбуваються суттєві зміни у підприємницькій діяльності та в запровадженні організаційних форм функціонування суб'єктів підприємництва, відсутнє чітке уявлення про сукупність тих функціональних відносин, які необхідні і внутрішньо притаманні процесу функціонування суб'єкта підприємництва. Звідси й виникає необхідність теоретичного обґрунтування та виокремлення з маси всіх економічних явищ і процесів сукупності функціональних відносин щодо убезпечення суб’єктів підприємницької діяльності та їх дослідження як особливих ринковихтаінституціональнихчинників.

Незважаючи на зрозумілу змістовну наповненість поняття безпеки у вітчизняній та закордонній літературі, існує його декілька десятків трактувань, що відображує складність та багатозначність його ідентифікації, а також відсутність єдиного наукового визначення. Загалом