2_2011

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

Очевидно, що в різних країнах існує така ж різноманітність форм «Балансового звіту», як і «Звіту про доходи і збитки». Схематично можна виділити три основні форми. Перша частіше зустрічається в країнах, що практикують бухгалтерський облік за англосакським типом. У цій формі баланс представлений таким чином, що дозволяє виявити платоспроможність підприємства. Статті активів класифікуються за принципом ліквідності. Статті пасиву балансу класифікуються в порядку зростання термінів боргових зобов'язань. Друга форма звіту, яка також зустрічається у Франції, класифікуєстаттібалансу(восновномупасиву) виходячизюридичнихкритеріїв(табл. 4).

Таблиця4

Пасивбалансуфранцузькогопідприємства

Власнікапітали Капітали Резерви Прибуток

Борговізобов'язання Довгіфінансові Боргипостачальників Довгісоціальні Довгіфіскальні

На практиці боргові зобов'язання класифікуються не по ступеню зростання їх величини, а за походженням. Творці французького балансового звіту вважали за краще розташувати інформацію по ступенюзростанняабоубуванняборговихзобов'язань.

Третяформазвітунаправленанате, щобвиявитизв'язокміждеякимистаттямиактивуіпасиву. Деякі західні аналітики (в основному французькі) особливо віддають перевагу для потреб фінансового аналізу «функціональному балансу» (табл. 5), побудованому так, щоб виявити або

підкреслитиосновніфункціїпідприємстваякнарівнірозміщеннязасобів, такінарівніджерел.

Для того, щоб підвести межу під цим балансом, необхідно відзначити, що на практиці в більшості випадків при побудові офіційного балансу використовують декілька підходів. Так, офіційний балансовий звіт французьких підприємств (таблиця. 6) представляє функціональний тип балансувактиві(третійпідхід) іюридичний– впасиві(другийпідхід):

Таким чином, відмінності, що існують в світовій практиці, породжують різноманітні методи фінансового аналізу: німецькі або французькі аналітики не обов'язково використовують такі ж аналітичні процедури, що їх американські або англійські колеги. Важлива роль у вирішенні цієї проблеми належить економічній науці. Необхідна розробка ефективних для цілей аудиту процедур аналізузурахуваннямдосвідуяквітчизняниханалітиків, такірізнихпідходівзарубіжнихпартнерів(з необхіднимкоректуванням).

У проблемі застосування аналітичних процедур в практиці вітчизняного аудиту розрізняють два аспекти. Перший аспект полягає у визначенні методики використання в аудиті процедур аналізу і критеріїв ухвалення рішення по їх результатах. Чи можливо взагалі існування таких стандартів? Вивчення зарубіжного досвіду показує корисність, і навіть необхідність існування подібних норм. При цьому вони неповинні містити вказівок, які конкретно процедурианалізу маютьбути виконані в тій або іншій ситуації це необхідно залишити на розсуд аудитора, оскільки будь-які спроби

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

детермінації в умовах різноманітності аудируємих об'єктів приречені на провал. Разом з цим вони мають бути свого роду керівництвом по застосуванню аналітичних процедур на різних стадіях аудиторської перевірки, які надали б допомогу аудиторам в досягненні найбільшої ефективності перевірок. Другий аспект проблеми полягає в безпосередньому виборі аналітичних процедур, що відповідаютьцілямаудиту.

Література 1.Аудит: підруч. / В.О. Шевчук, І.МПожарицька, К.С. Сурніна. –Сімферополь«ВД»АРІАЛ», 2009 – 308с

2. КармайклД.Р. Стандартыинормыаудита. -М.:Аудит,ЮНИТИ,1995. 526 с.

3 РишарЖак. Аудитианализхозяйственнойдеятельностипредприятия. -М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997.- 375 с.

4.РобертсонДжекК. Аудит/ Пер. сангл. -М.: KPMG, 1993. 496 с.

5.Сурніна К.С. Аудит у зарубіжних країнах: навч. посіб. / К.С. Сурніна, І.М. Пожарицька. – Сімферополь:ВД»АРІАЛ», 2009 – 308с.

6.Сурніна К.С. Облік в зарубіжних країнах: навч. посіб. / К.С. Сурніна, В.В. Чепоров. – Сімферополь:ВД»АРІАЛ», 2009 – 308с

ОРОЛИИФУНКЦИЯХПРОИЗВОДНЫХЦЕННЫХБУМАГНАФОНДОВОМ РЫНКЕ

Одной из главных причин недостаточного использования производных ценных бумаг (деривативов) в Украине является низкий уровень информированности о роли и функциях, которые выполняют эти финансовые инструменты на фондовом рынке. Дополнительным отрицательным фактором, повлиявшим на распространение деривативов, явилось также устоявшееся мнение, что именно применение деривативов способствовало возникновению современного финансового кризиса. Как считают некоторые экономисты, деривативы – это спекулятивные финансовые активы, используемые для получения прибыли за счет разницы в ценах. Очевидно, что, как и столетие назад, «для обычного делового человека сделка на срок имеет привкус спекуляции» [1, с. 157]. На наш взгляд, деривативы играют более сложную и более значительную роль на фондовом рынке и выполняют несколько функций. Причем функции производных бумаг зависят от их вида, присущих имхарактеристикиособенностей.

При характеристике срочного рынка и деривативов неизбежно возникает вопрос о причинах существования и целях использования этих финансовых инструментов. Ещевранних работах Дж. М. Кейнса, опубликованных в начале прошлого века, показано, что срочный рынок обеспечивает финансовуюстабилизацию, причемнаэтомрынкехеджерывыступаетвкачествепродавцов, которые страхуют себя от неблагоприятного изменения цены, а риски принимает на себя спекулянты [1, с. 157-165]. Широко распространенный среди специалистов подход основан на понимании срочного рынка как «механизма страхования ценовых рисков в условиях неустойчивости экономической конъюнктуры»[2 с. 14; См. также 3, с. 7; 4, с. 10; 5, с. 91]. Применение деривативов, во-первых, позволяет управлять финансовыми рисками, а во-вторых, деривативы являются высокодоходными объектами инвестирования, средством получения прибыли [2, с. 14; 6, с.3; 7, с. 191; 8, с.18; 9, с.11]. В тоже время, в ряде работ функциональная роль производных ценных бумаг раскрывается несколько подробнее, выделяется целая группа функций производных ценных бумаг [10, с. 387; 7, с.25-27; 11, с. 136-137; 12]. Тем не менее, очевидно, что современным специалистам, изучающим срочный рынок, вопрос о функциональной роли производных ценных бумаг не представляется особенно важным, и, как правило, ему не уделяется существенное внимание. Между тем, четкое определение роли и функций деривативов на фондовом рынке является необходимой предпосылкой развития инструментовсрочногорынка, улучшенияинвестиционнойситуациивстранеиростаэффективности экономики.

Цель статьи - определить роль деривативов на фондовом рынке, выяснить, каково их целевое назначение, раскрыть их функции, показать, какие имеются функциональные различия между деривативами в соответствие с их назначением. Для достижения поставленной цели решаются следующие задачи: дается общая характеристика производных ценных бумаг (деривативов);

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

определяется роль производных ценных бумаг на фондовом рынке; выделяются функции производныхценныхбумагиисследуютсяфункциональныеразличиямеждуразнымидеривативами.

Деривативы, или производные ценные бумаги, – это срочные контракты, соглашения между двумя лицами, которые должны (или могут) быть исполнены в будущем. Производными ценными бумагами деривативы являются именно потому, что, сами являясь активами, они фиксируют сделку по поводу других активов. Без базисного актива – нет дериватива. Выпуск деривативов всегда вториченотносительнобазисногоактива, лежащеговихоснове.

Вообще любая ценная бумага представляет собой контракт (соглашение) между эмитентом бумаги и ее покупателем (или владельцем). Эмитент продает права, которые обеспечивает владение бумагой, а получает взамен денежный (или не денежный) эквивалент. Акция обеспечивает право собственностинадолювкапитале, облигация– правонавозвратзаймаиполучениедоходапонему.

Особенность срочных контрактов заключается в характере сделок, в которых они используются. Эти срочные сделки заключаются сегодня, а могут быть исполнены в определенный период(момент) временивбудущем.

Важнейшей характеристикой дериватива является так называемый базисный актив, то есть материальныйиливиртуальныйобъект, поповодукоторогозаключаетсясрочныйконтракт.

Базисныеактивыдолжны удовлетворятьдвумосновнымтребованиям. Во-первых, онидолжны быть максимально стандартизированы, то есть каждый последующий лот определенного актива должен минимально отличаться от предыдущего лота по своим основным качественным характеристикам. Во-вторых, определенный параметр актива должен быть неустойчивым, изменчивым во времени, он должен колебаться. Чаще всего операции с деривативами построены на колебаниях цены, но могут изменяться и другие параметры активов (например, величина процентной ставки).

Причиной существования деривативов является будущая неопределенность. Субъекты рынка стремятся избежать риска, и именно это является основной предпосылкой существования производных бумаг. То есть, основная цель применения таких бумаг - стремление субъектов рынка минимизироватьиликомпенсироватьриски, связанныесбазиснымактивом.

В современных условиях глобализации экономики возросла степень неопределенности цен, валютных курсов, процентных ставоки т.д., что вызывает все большую потребностьв использовании производных ценных бумаг. Заключение надежных контрактов на срок, гарантирующих в будущем приобретение базисного актива по фиксированной цене делает операции на финансовых и товарных рынкахболеенадежными.

Но было бы ошибочно сводить функциональную роль производных ценных бумаг исключительно к защите от рисков. На наш взгляд, деривативы выполняют в экономике следующие функции.

Инвестиционная функция. Это общеэкономическая функция свойственная всем ценным бумагам. Ценныебумаги являютсяодним изглавных инструментов, спомощью которых происходит концентрация временно свободных денежных средств сберегателей и превращение их в инвестиции. Конечно, ведущую роль в этом процессе играют акции и облигации, для которых эта функция является основной. Тем не менее, привлечение финансовых ресурсов с помощью фьючерсных контрактов, своповиопционовтакжеувеличиваетинвестиционныйпотенциалэкономики.

Перераспределительная функция. Относится к общеэкономическим функциям ценных бумаг. Благодаря ценным бумагам в экономике происходит перемещение капитала в те отрасли и сферы хозяйства, где он используется наиболее прибыльно. Именно эта функция деривативов считается наиболее«вредной», поскольку рядэкономистовсчитает, чтоспомощьюпроизводныхценныхбумаг происходитоттоккапиталаизреальногосектораэкономикинафинансовыйрынок.

Гарантийная функция. Производные ценные бумаги могут выпускаться с целью гарантированного получения базисного актива в будущем. Заключение срочного контракта может быть направлено на то, чтобы получить к определенному моменту времени необходимое количество товара, валюты, денежных средств или иного базисного актива. Конечно, большая часть сделок с деривативами осуществляется с другими целями. Однако первоначально производные бумаги использовались в основном для этого. Неслучайно незрелые деривативы, такие как форвардный контракт, варрант, правоприменяютсяименносэтойцелью.

Социальная функция. Данная функция характерна только для прав (упрощенного варианта опциона на покупку акций), или для опционов на покупку, если опционы используются с аналогичной целью. Выпуск акционерным обществом прав обеспечивает покупателям таких

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

контрактов возможность приобретения количества акций корпорации, пропорциональное их доли в акционерномкапитале, темсамымзащищаютсяихкорпоративныеправа.

Мобилизационная функция. С помощью некоторых производных ценных бумаг эмитентами мобилизуется дополнительный капитал, который составляет определенную часть их доходов. Имеет существенноезначение, преждевсего, дляваррантовиопционов.

Спекулятивная функция. Купля-продажа производных ценных бумаг может обеспечивать владельцам деривативов получение доходов на разнице спот-цены и цены исполнения на базисные активы. Доход по спекулятивным и арбитражным сделкам является важной составляющей дохода участниковфондовогорынка. Вэтойфункциииспользуютсявсетипыиформыдеривативов.

Функция обеспечения ликвидности и информации. Операции спекулянтов с производными ценными бумагами обеспечивает ликвидность этих бумаг, то есть возможность постоянного обращения их в денежные средства, и тем самым позволяют выполнять деривативам и другие функции. Участие спекулянтов также повышает и информационное содержание цен. Это дает преимущество не только участникам РЦБ, но и участникам рынков базисных активов, поскольку изменениеценнаРЦБпредоставляетинформациюостоимостибазисныхактивов[см. 13, с. 185].

Функция хеджирования (управления рисками). Данная функция является самой важной ролевой функцией производных ценных бумаг. Управление рисками – это действия, проводимые с целью прогнозирования рисков, уменьшения вероятности отрицательного исхода событий и повышения вероятности его положительного исхода. Хеджирование является одним из способов такого приема управления рисками как перенос риска на других лиц. Хеджирование представляет собой одновременное проведение операций и с базисными активами, и с деривативами на соответствующие активы. При хеджировании действие, предпринятое с целью снижения риска понести убытки, одновременно приводит к невозможности получитьдоход. Например, если торговец продает акции по фиксированной цене с использованием для этого опционов и желает избежать рискасниженияцены, тоонодновременнолишаетсявозможностиполучитьдополнительныйдоходв том случае, если цена на акции, которые являются базисным активом опциона, выросла на рынке спот. Таким образом, хеджирование значительно снижает степень неопределенности операций как с финансовыми, такистоварнымиактивами.

В настоящее время большинство срочных контрактов покупается и продается с целью хеджирования, а также осуществления спекулятивных и арбитражных сделок. Естественно, чем сложнее дериватив по своим характеристикам, тем большее количество функций он способен полноценно выполнять. Для хеджевых операций используются такие деривативы как форвардные и фьючерсные контракты и опционы. Иногда, в обыденной жизни, мы проводим операции хеджирования и без использования деривативов, не подозревая об этом. Например, при подписке на длительный срок на периодическую печать, мы фиксируем цену, и избегаем, тем самым, убытков, которыеможемпонестиприповышенииценынаиздание. Втожевремя, еслиценанапериодическое издание упадет, мы не получим выигрыша от такого падения цена, ибо подписались на издание на длительныйсрок.

Таким образом, мы видим, что производные финансовые инструменты выполняют на фондовом и товарном рынках множество функций. Некоторые из этих функций имманентны всем ценным бумагам Это инвестиционная, перераспределительная и спекулятивная функции. Другие функции деривативов свойственны только отдельным производным бумагам (социальная функция, илимобилизационная). Двефункциипроизводных бумагнаиболеетипичныдляних: этогарантийная и хеджевая функции. В условиях современной экономики, при возрастании степени неопределенности и риска, наибольшее значение имеет такая функция производных ценных бумаг как управление рисками. Правда, применение производных ценных бумаг и само порождает определенные риски, но это уже совсем другая история, которая должна стать предметом дальнейшихисследований.

Литература

1.КейнсДж. М. Трактатоденежнойреформе: пер. сангл. /КейнсДж. М. – М.: Экономика, 1993 – 543 с.

2.БуренинА.Н. Рынкипроизводныхфинансовыхинструментов/А.Н. Буренин. – М.: ИНФРА-М, 1996 – 368 с.

3.ДеКовниШ. Стратегияхеджирования/ДеКовниШ., ТаккиК. Пер. сангл.. . – М.: ИНФРА-М, 1996 – 208 с.

4.Фельдман, А.Б. Производныефинансовыеитоварныеинструменты[Монография]/ФельдманА.Б. – М.: Финансыистатистика– 2003 – 315 с.

5.Сохацька О.М. Міжнародні ф’ючерсні ринки: теоретико-методологічні аспекти [Монографія]/О.М. Сохацька. – Тернопіль: Карт–бланш– 2002 – 454 с.

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

6.Шведов А.С. Процентные финансовые инструменты: оценка и хеджирование/А.С. Шведов. – М.: ГУ ВШЭ– 2001 – 152 с.

7.Базовый курспо рынкуценных бумаг[Учеб. пособ.]/О.В. Ломтатидзе, М.И. Львова, А.В. Болотин идр.

–М.: КНОРУС– 2010 – 448 с.

8.Деривативы. Курсдляначинающих/Пер. сангл. – М.: АльпинаПаблишерс– 2002 – 208 с.

9.ПримосткаЛ. О. Фінансовідеривативи: аналітичнітаобліковіаспекти[Монографія] /Л.О. Примостка– К.: КНЕУ– 2001– 263 с.

10.Ходаківська В.П. Ринок фінансових послуг: теорія і практика :Навч. посіб./В.П. Ходаківська, В.В.

Беляев– К.: ЦУЛ– 2002 – 616 с.

11.Кравченко Ю.Я. Рынок ценных бумаг в вопросах и ответах [Учеб. пособие]/Ю.Я. Кравченко.– К.: Ника-центр, Эльга– 2003 – 528 с.

12.Производныеценныебумагииихособенности[Электронныйресурс]: http://uaoc.kiev.ua/34

13.Габбард Р.Глен. Гроши, фінансова система та економіка [Підручник] /Габбард, Р. Глен. Пер. з англ.; Наук. ред. пер. М. Савлук, Д. Олесневич– К.: КНЕУ– 2004 – 889 с.

Рецензентдокт. экон. наук, профессорВ.В. Чепурко

ОРГАНІЗАЦІЯІНТЕГРОВАНОЇСИСТЕМИ ОБЛІКУТАЗВІТНОСТІЯКІНФОРМАЦІЙНОЇБАЗИАНАЛІЗУ

На сучасному етапі функціонування підприємств висуваються нові вимоги щодо ведення обліку. Це зумовлено застосуванням різних видів обліку: бухгалтерського, управлінського, фінансового, податкового, оперативного, виробничого обліку, обліку за стандартами П(С)БО, МСФО і GAAP. І кожен з цих видів обліку паралельно здійснюється по декількох стандартах. Процес побудови інтегрованоїсистемиобліку тазвітностідозволитьпобудуватиінформаційнісистемитаким чином, щоб задовольняти всі види і системи обліку, що ведуться на підприємстві, та складати відповідні форми звітності для задоволення потреб різних користувачів. Проблема інтегрованого ведення обліку і звітності на підприємствах в єдину інформаційну базу для прийняття управлінських рішень на сьогоднішній день є досить актуальною. Господарські операції, факти господарського життя підприємства в силу того, що обліковці складають звітність за різними вимогами та для різних користувачів, по-різному відображуються в первинних документах та облікових регістрах, на основі яких в результаті обробки за різними принципами і підходами формується зовсім різна звітність. Для аналітиків робота ускладнюється, оскільки для різних цілей аналізу вони повинні обирати різні інформаційніджерела, більшістьякихскладаютьданібухгалтерськогообліку тазвітності. Відповідно до цього підлягають перегляду організація бухгалтерського обліку, методика відображення господарськихоперацій, обсягтазмістфінансовоїзвітності.

Організація бухгалтерського обліку представляє собою сукупність дій зі створення цілісної системи бухгалтерського обліку, підтримання і підвищення рівня її організованості, функціонування якої спрямоване на забезпечення інформаційних потреб користувачів облікової інформації, включаючи вибір форм організації та формування матеріального й інформаційного забезпечення облікового процесу. Організацію бухгалтерського обліку можна визначити також як науково обґрунтовану сукупність умов, за яких найбільш економно і раціонально здійснюється збір, обробка і зберігання бухгалтерської інформації з метою оперативного контролю за ефективним використанням майна підприємства та надання користувачам неупередженої інформації для прийняття управлінських рішень. Основним критерієм побудови ієрархії елементів інтегрованої системи бухгалтерськогооблікуєадекватністьорганізаційноїітехнологічноїструктургосподарства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій щодо існуючих наукових концепцій облікових системнасучасномуетапірозвиткуукраїнськоїекономіки, дозволиввідокремитинайбільшпоширені з них: стратегічний (прогнозний) облік, інтегрований облік, електронний облік, соціальний (екологічний) облік, креативний облік, актуарний облік, динамічний облік. Ґрунтовний аналіз наукової літератури щодо питання інтеграції господарчого обліку проведений Мосаковським В. та КононенкоТ. [3].

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

Метою статті є визначення етапів моделювання інтегрованої системи бухгалтерського обліку та звітності, обґрунтування концептуальних засад функціонування такої системи та опис основних задач організації інтегрованої системи, вирішення яких дозволить оптимізувати роботу обліковців, аналітиківтаменеджерівприприйняттіуправлінськихрішень.

Організаціябухгалтерськогооблікускладаєтьсяізтрьохвзаємопов’язанихетапів: методичного, технічного, організаційного. Методичний етап передбачає вибір системи певних способів і прийомів, що дозволяють бухгалтерському обліку здійснювати свої функції. Технічний етап – це вибір оптимальної форми бухгалтерського обліку, що найбільш повно відповідає вимогам відповідного господарського механізму, процеси якого він відображає і контролює. Третім етапом організації бухгалтерського обліку є організація роботи облікового апарату. В інтегрованих системах бухгалтерського обліку за мету ставиться досягнення повноти реалізації обліково-аналітичних та контрольних функцій не за рахунок поділу бухгалтерського обліку на окремі дільниці обліку, а за рахунок ускладнення і спеціалізації процедур обробки бухгалтерських проведень, в які може включатися різноманітна додаткова інформація, необхідна для відображення та реалізації різних задачуправлінськогопроцесунапідприємстві.

Інтегрована система обліку та звітності передбачає удосконалення планової та регулюючої інформації з подальшим аналізом та уніфікацією бухгалтерських, статистичних та оперативних даних, причому усі складові необхідно розглядати в аспекті досягнення синергетичного ефекту, який передбачає зростання ефективності діяльності в результаті з'єднання, інтеграції окремих частин у єдинусистемузадопомогоюзворотногозв’язку. Зметоюдосягненнясинергетичногоефектукожназі складових, які визначають облікову систему, розглядається у взаємозв'язку та взаємодії з іншими та виходячи з загального призначення побудови: забезпечення інформаційних вимог системи управління. Важливою рисою інтегрованої системи бухгалтерського обліку та звітності як інформаційної бази економічного аналізу є також забезпечення управління на будь-якому його рівні зворотнимзв’язкомзадопомогоюсистемирезультатноїтапроміжноїінформації.

Інтеграція систем та видів обліку дає цілий ряд переваг: виключення подвійного введення даних про господарські операції для потреб різних видів обліку; підвищення достовірності облікової інформації за рахунок зменшення помилок, що трапляються в умовах багаторазової обробки інформації у різних підсистемах обліку; використання єдиної інформаційного бази всіх видів обліку, що дозволяє порівнювати дані у різних формах звітності; відсутність витрат на утримання структурних підрозділів підприємства для ведення різних видів обліку; оптимізація документообігу длявирішеннярізнихзадачсистемиуправлінняіприйманняоптимальнихуправлінськихрішень.

Побудова на підприємстві інтегрованої системи обліку та звітності залежить від багатьох факторів, у тому числі від специфіки підприємства, рівня підготовки його менеджерів та спеціалістів, взаємозв’язку інформаційних потоків з різними ланками підрозділів підприємства, потреб різних користувачівінформації, вартостіпрограмногозабезпеченнятаін.

Розглядаючи теоретичну основу побудови інтегрованої системи бухгалтерського обліку та звітності необхідно враховувати існуючий методологічний інструментарій та функціональні можливості існуючої на конкретному підприємстві системи бухгалтерського обліку, при цьому саме теоретична основа виступає у якості «архітектурного плану» побудови системи бухгалтерського обліку, оскільки економічний стан розвитку суспільства в усіх його аспектах визначає параметричні постулатибухгалтерськогооблікуякскладовоїекономічноїсистеми, та, зокрема, системиуправління. Функціональна основа є «фундаментом» побудови інтегрованої системи бухгалтерського обліку, тому вона по-перше залежить від наявних теоретичних основ та, по-друге, обумовлює напрямки розвитку методологічної основи, яка, в свою чергу опосередкованим зв'язком впливає на можливості розвиткутеоретичноїтафункціональноїоснови.

Створення інтегрованої системи обліку та звітності для конкретних цілей управління відбувається в три етапи, кожен з яких вирішує специфічні завдання: формування облікової задачі, аналіз і опис існуючого рішення, ув'язка прийнятих рішень із існуючими управлінськими рішеннями, обліковоюполітикою, бухгалтерськоюпрактикоюііснуючимиобліковимитехнологіями.

Одним з вирішальних моментів організації інтегрованої системи бухгалтерського обліку є формування облікової політики підприємства, тобто прийняття сукупності принципів, методів і процедур складання та подання звітності користувачам. Щодо користувачів звітності облікову політику можна класифікувати наступним чином: облікова політика щодо фінансової звітності; облікова політика щодо податків і обов’язкових платежів; облікова політика щодо управлінського обліку. Відповідно до такої класифікації розрізняють фінансовий облік, податковий та управлінський облік. При цьому організація обліку при інтегрованій системі забезпечує найбільший синергетичний

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

ефект поєднання трьох складових, що і обумовлює ефективне функціонування системи як єдиного економічногоорганізму.

Метою фінансового обліку є надання інформації зовнішнім користувачам із прямим фінансовим інтересом, зокрема власникам, кредиторам, потенційним інвесторам і закордонним контрагентам, у тому числі закордонним власникам, з метою прийняття стратегічних фінансових рішень і планування і прогнозування майбутніх грошових потоків, на основі аналізу фінансового станукомпанії.

Регуляторний(податковий) облік, метоюякогоєнаданняінформаціїзовнішнімрегулювальним органам, що встановлюють додаткові регуляторні вимоги відповідно до специфіки діяльності компанії і/або з метою забезпечення захисту споживачів послуг компанії й ефективної діяльності. Користувачами інформації цього обліку будуть виступати податкові органи, Державний комітет зі страхування, Комісія з цінних паперів і фондового ринку, інші регуляторні організації і професійні асоціації. Регуляторний облік ведеться цілком відповідно до діючих вимог законодавства України, нормативнихактівівимогрегуляторнихорганізацій.

Управлінський облік, метою якого є надання інформації внутрішнім користувачам і власникам компанії з метою прийняття ефективних оперативних і стратегічних рішень. Управлінський облік ведеться відповідно до базових основ ведення обліку на основі принципів правильного і достовірного наданняінформації.

Для ведення всіх описаних вище обліків повинна бути створена єдина інтегрована база даних, що повинна повністю, правильно і вірогідно відображати всі події, що мали місце на підприємстві відповіднододіючогозаконодавствайіснуючихпринципівведенняобліку.

Принципи, за допомогою яких можлива гармонізація всіх видів обліку на підприємстві та створення на їх основі інтегрованої системи бухгалтерського обліку, повинні бути закріплені в обліковійполітиціпідприємстваіміститинаступніскладові:

назву стандартів або принципів, яким відповідає підприємство у своїй обліковій політиці. Вибір, утім, невеликий: МСФЗ, GAAP або П(С)БО. Перші два важливі в основному для підприємств, уструктуріякихіснуєчастказакордоннихінвестицій;

датавведенняописанихвищестандартівабопринципів, абодатапереходунаних; інформацію про обліковий період підприємства. Як правило – це календарний рік, але можуть

бути і річні періоди, що не збігаються з календарним. Це може бути викликане специфікою операційногоциклукомпаніїабосезонниханомалійвопераційномуциклі;

критерії відображення і визнання доходів та витрат організації. Серед можливих виборів методи нарахування або касовий метод (у деяких системах). У першому випадку, доходи і витрати визначаютьсяпофактувідображеннядоходівіпонесеннявитрат, удругому– зафактомнадходження або витрачання грошей на розрахункових рахунках. Податковий критерій «першої події» звичайно не використовують, томущовінпорушуєпринципвідповідностідоходівівитрат;

положення про відображення доходів і знижок (дисконтів) при продажах. Можливе використанняваловогоабонетто-методу;

положення про метод оцінки резервів на покриття безнадійної дебіторської заборгованості. Вибиратиприходитьсязбалансовогометодуіметодунапідставізвітупрофінансовірезультати;

положення про відображення вартості запасів у структурі собівартості продукції. Можна вибратиміжметодомточноговизначення, середньозваженимметодоміметодомFIFO;

принципи розподілу активів на необоротні й оборотні і принципи віднесення активів до малоціннихташвидкозношуванихактивів;

положення про наявність і методи нарахування економічної амортизації. Якщо підприємство визначає необхідність нарахування у фінансовому (неподатковому) обліку економічну амортизацію, то йому доведеться самостійно визначити в принципах облікової політики класи основних засобів, методи і норми нарахування амортизації. Серед методів нарахування можна вибрати рівномірний; прискорений метод на підставі зменшення залишкової вартості; прискорений метод, що базується на обчисленнісумичиселіметоди, щобазуютьсянаінтенсивностіексплуатаціїелементівактивів;

окремого згадування заслуговує принцип відображення в обліку відстрочених податкових активівтазобов'язаньіможливествореннярезервівпривиникненніпостійноїрізницівподатковому і фінансовомуобліку;

окремо наводять принципи відображення компанією витрат і доходів майбутніх періодів. Можливо, вказуютьсяпродуктиівидивитрат, щовимагаютьтакоговідображення;

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

крім того, у Принципах фінансової облікової політики показують дати здачі і типи обов'язкової проміжної фінансової звітності. Визначення вибору між прямим і непрямим методами складання звітупрорухгрошовихкоштів.

Опис викладених вище принципів дозволяє підприємству не тільки вести послідовну, а отже, порівняльну фінансову політику, але й дає можливість використовувати цю інформацію для аналізу фінансової діяльності фінансового планування і бюджетування. Крім того, спрощується підхід до побудовиавтоматизованихобліковихсистемнапідприємстві.

З метою оптимізації задач, що ставить підприємство при розробці інтегрованої системи обліку, обліковаполітикаповиннавключатиметодичнийіорганізаційно-технічнийрозділи.

Уметодичномурозділі:

1)обираютьсяметодиоцінкиактивіввціляхскладаннязвітності;

2)визначається методика обліку витрат, калькуляції собівартості продукції і підготовки інформаціїдлягрупуправлінськихрішень;

3)розробляєтьсяуправлінськийпланрахунківіформатипроміжної(управлінської) звітності;

4)розробляєтьсяперелікгосподарськихоперацій, можливихнапідприємстві.

Уорганізаційно-технічномурозділі:

1)визначаються організаційні структури служб, що займаються різними видами обліку, та регламентуєтьсяїхкоординаціязметоюподоланнянеузгодженьпривирішенніуправлінськихзадач;

2)прописуєтьсяфінансоваструктура(центрифінансовоївідповідальності);

3)розробляються стандарти, потоки та графіки документообігу з взаємоузгодженням і зворотнімзв’язкомміжрізнимиланкамисистемиобліку;

4)розробляються техніка обліку і нові вимоги до оперативності обробки первинної інформації дляздобуттянеобхідноїуправлінськоїінформації.

При цьому, визначаючи методологію системи інтегрованого обліку, потрібно зрозуміти, наскільки вона збігається з методикою існуючої на даний час системи бухгалтерського обліку на підприємстві. Чи в цих системах збігатимуться методи оцінки майна підприємства, методи ділення активів на оборотні і необоротні, методи списання вартості основних засобів, методи обліку доходів, класифікації витраті методиобліку витратісписанняїхна фінансовийрезультаттощо. Такимчином, вже на рівні методології аналізується те, яку інформацію можна безпосередньо узяти з системи бухгалтерськогообліку. Уцьомуіполягаєметодологічнаінтеграціясистемибухгалтерськогообліку.

Будь-який бухгалтер-практик чудово розуміє, що облікові дані є основою для проведення аналізу, тодіяк дані аналізу є основою дляпроведення контролю. Тому, технологіяобробкиоблікової інформації для вирішення задач економічного аналізу найбільш ефективна тоді, коли вона логічно продовжує рішення задач нормування, планування, обліку, аналізу і контролю, поєднуючи їх в єдине інформаційне середовище, що досягається за допомогою створення інтегрованої системи бухгалтерськогооблікуізвітності.

Таким чином, процес створення інтегрованої системи обліку та звітності в сучасних умовах може бути реалізований при вирішенні наступних завдань: визначенні ролі і місця бухгалтерського обліку в системі управління підприємством; класифікації типів і комплексів завдань, а також завдань інформаційної системи обліку, контролю та аналізу; виокремленні ієрархічних рівнів, які вирішуються в інформаційній системі обліку, а також з’ясуванні характеру системотворчих зв’язків між ними, елементами, комплексами завдань і завданнями; встановленні умов і меж чинності інформаційної системи обліку; побудови інтегрованої моделі обробки облікової інформації та спрямуванні її в єдиний інформаційний потік, організації інтегрованої системи з питань оцінювання, планування та прогнозування господарсько-фінансової діяльності підприємства; створенні інформаційної мови бухгалтера, яка дасть змогу користувачеві працювати в діалоговому режимі; комплексному перегляді теоретичних і методологічних основ бухгалтерського обліку з метою системного вирішення завдань обліку, контролю та аналізу; використанні засобів моделювання облікового, контрольногоіаналітичногопроцесів; застосуванніновітніхінформаційнихтехнологійта засобів спілкування; створенні на основі комплексного підходу інтегрованої системи прийняття управлінськихрішень.

Інформаційні потреби у формуванні управлінських рішень задовольняються за умови забезпечення комунікації системи бухгалтерського обліку та економічного аналізу. Ця інформація містить багато підсистем, які дозволяють забезпечити необхідною інформацією аналітиків і менеджерів, щоприймаютьрішення. Реалізаціяцілейкожногорівняуправлінняможливазанаявності достатньої оперативної та достовірної інформації. В інформації повинні знайти відображення зв'язки міжпідрозділамитапоказникамивпроцесіїхформування.

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

Організація інтегрованої системи бухгалтерського обліку повинна, в першу чергу, апелювати до вимог аналітичних центрів. В цілому, успішність впровадження інтегрованої системи бухгалтерськогооблікутазвітностізалежитьвідбагатьохфакторів, основнимизякихвиступають:

1)вірне формулювання цілей і завдань, які необхідно досягти в процесі функціонування системиоблікуприїїінтеграції;

2)грамотнапостановкаметодологіїобліку;

3)наявністьвкомпаніїкваліфікованогоперсоналу;

4)правильний вибір програмного продукту для автоматизації, в якому повинні брати участь не лишепрограмісти, алеійогобезпосереднікористувачі(бухгалтери, менеджери).

Література 1.Івахнєнков С.В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту / Івахнєнков

С.В. - К., 2003. - 349с.

2.ЛевицькаС. Бухгалтерськийоблік: основи, перспективирозвитку/ С. Левицька// Бухгалтерськийоблік

іаудит. - 2007. - №8. - С. 7-11.

3.Мосаковський В. Інтеграція господарчого обліку / В. Мосаковський, Т. Кононенко // Бухгалтерський облікіаудит. - 2004. - №6. - С.16-24.

4.Сопко В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: підруч. / В. Сопко, В. Завгородній.- К.: КНЕУ, 2000. — 260 с.

ОСОБЛИВОСТІОБЛІКУЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХОПЕРАЦІЙУПРИЗМІ НОВОГОЗАКОНОДАВСТВА

Міжнародна торгівля є важливим фактором розвитку кожної країни та підвищення ефективності виробництва конкурентоспроможної продукції. Це обумовлюється тим, що торгівля дозволяє країнам розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшуватизагальнийобсягвиробництва. Нарозвитокіструктурузовнішньоїторгівлікожноїзкраїн впливаютьосновнітенденціїрозвиткуміжнародноїторгівлі.

Формування і здійснення комерційних зв’язків із іноземними партнерами та ефективне управління експортно-імпортними операціями неможливе без науково обґрунтованого підходу до розв’язання комплексу завдань інформаційного забезпечення, які вирішуються в системі обліку і аналізу.

Відсутність методичних вказівок і рекомендацій щодо застосування окремих П(С)БО уповільнює процес трансформації бухгалтерського обліку до загальноприйнятих у міжнародній практиці вимог. Саме тому виникає потреба у подальшому розвитку методології обліку. Особливо це стосується експортно-імпортних операцій, враховуючи їх певну специфіку, суперечливість законодавства, недосконалістьінформаційногозабезпечення.

Дослідження розвитку експортно-імпортних операцій суб’єктів господарювання свідчить про відсутність єдиного підходу до організаційно-методичного забезпечення їх обліку і аналізу, що призводить до серйозних порушень валютного, податкового та митного законодавства. Становлення зовнішньоекономічної діяльності відбувається в період реформування бухгалтерського обліку, що характеризуєтьсянаявністюпевнихпрорахунківтанеузгодженостей.

Найбільш ґрунтовно проблеми бухгалтерського обліку розглянуті у працях вітчизняних вчених Бутинця Ф.Ф., Герасимовича А.М., Голова С.Ф., Єфіменка В.І., Жиглей І.В., Кужельного М.В., Кузьмінського Ю.А., Линника В.Г., Лук’яненко Л.І., Небильцової О.В., Пархоменка В.М., Савченка В.Я., СопкаВ.В., таінших, атакож російських вчених: Безруких П.С., Григор’єваЮ.А., МухінаО.Ф., Овсійчука М.І., Палія В.Ф., Соколова Я.В. Разом з тим, у зв’язку з нескінченним оновленням нормативної бази, а особливо з огляду на прийняття Податкового кодексу України, виникає багато проблемнихпитань, якіпотребуютьнагальноговирішення.

ЭКОНОМИКА ПРЕДПРИЯТИЙ

Опишемо по черзі особливості обліку та оподаткування експорту та імпорту товарів, додатково залучаючи там, де це буде необхідно, норми Податкового кодексу України, присвячені експортноімпортнимопераціям.

Увідповідності до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" № 959-ХІІ від 16.04.91 р. (із змінами і доповненнями), експорт (експорт товарів) – це продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордонУкраїни, включаючиреекспорттоварів.

При виборі методу експортування товару (прямого або через посередників) необхідно враховувати: кількість потенційних замовників; частоту продаж; тип продукту, що продається; обсяг замовлень.

Згідно Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" № 185/94-ВР від 23.09.94 р. (із змінами і доповненнями), виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строкупотребуєвисновкуцентральногоорганувиконавчоївладизпитаньекономічноїполітики.

Відповідно до законодавства усі записи в бухгалтерському обліку по валютних рахунках, а також по відображенню господарських операцій в іноземній валюті здійснюються в національній грошовій одиниці України. Одночасно ці записи повинні відображатися в обліку в тій грошовій одиниці, у якій фактично здійснюються операції. Це досягається записом вартісних показників у виглядідробу, учисельникуякоговказуєтьсясумавіноземнійвалюті, аузнаменникуїїеквіваленту грошовійодиниціУкраїни.

Длявизначенняеквівалентавикористовуєтьсяофіційнийкурсгривнідоіноземноївалюти, який установлює Національний банк України. З часом під впливом ряду факторів, які відбуваються як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку України, курс гривні до іноземної валюти має тенденцію до зміни. Тому однією з особливостей відображення в бухгалтерському обліку валютних операцій є те, що український еквівалент суми в іноземній валюті не є раз і назавжди фіксованою величиною, а підлягаєперерахункунапевнудатузаофіційнимкурсомНаціональногобанкуУкраїни.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до долара США як середньозважений курс за операціями комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти Національного банку України може здійснювати вплив на формування офіційного обмінного курсу шляхомкупівлі-продажуіноземноївалютинавалютномуринку.

Увідповідності до П(С)БО №21 «Вплив змін валютних курсів», затверджене наказом Мінфіну України №193 від 10.08.2000 р. (із змінами і доповненнями) необхідно звернути увагу на експорт товарупісляодержанняпопередньоїоплати, (тобтоодержанняавансувіднерезидента).

Відповіднодоп.6 П(с)БО21 сумаавансу(попередньоїоплати) віноземнійвалюті, отриманавід інших осіб за рахунок платежів для постачання готової продукції, інших активів, виконання робіт і послуг, при включенні до складу доходу звітного періоду перераховується у валюту звітності з використанням валютного курсу на дату одержання авансу. Надалі балансова вартість цих статей балансувизначаєтьсявідповіднодовідповіднихположень(стандартам) бухгалтерськогообліку.

Основними завданнями обліку експортних операцій є: формування достовірності інформації про реалізацію експортних товарів; своєчасне виявлення та правильне визначення фінансового результату від експорту; формування достовірності інформації про стан розрахунків з іноземними покупцямитапосередниками; формуваннядостовірностіінформаціїпрокурсовірізниці.

Підставою для обліку експортних товарів та їх руху є оформлені відповідним чином товаросупровідні, транспортні, експедиторські, страхові, складські, розрахункові, митні, претензійноарбітражні, а також банківські документи. Підтвердженням завершення експортної операції є відбитки печатки митниці країни-одержувача на товаросупровідних документах і довідки банку про надходженнягрошовихкоштівнарахунокпідприємства.

Реалізація експортної продукції і експортних товарів відображається за контрактною вартістю відповідно до базисних умов поставки. При визначенні контрактної вартості враховуються облікова вартість і базисні умови поставки. ПДВ і акцизний збір по експортних товарах в контрактні ціни не