attachments / 09-3743
.pdf
251 
Найпридатнішою для цього була соціалістична ідея, яка утверджувала можливість зміни світу на користь пригноблених і знедолених. Перед К. Марксом та Ф. Енгельсом постала необхідність створення теорії, яка б обґрунтувала можливість і необхідність руху до соціалістичного суспільства. Зрештою, вона сформувалась у цілісну теоретичну систему — марксизм, який включає філософське й економічне вчення та вчення про соціалізм. Економічне вчення марксизму є своєрідним теоретичним узагальненням досвіду капіталістичного розвитку європейських країн епохи вільної конкуренції.
Свій аналіз капіталістичного суспільства К. Маркс та Ф. Енгельс розпочали з того, що у низці праць1 середини ХІХ ст. обґрунтували принцип матеріалістичного розуміння історії і дали його економічну інтерпретацію з урахуванням діалектичного взаємозв’язку продуктивних сил та виробничих відносин, розробили вчення про базис і надбудову та створили лінійну модель розвитку суспільства, аналізуючи його еволюцію як закономірну зміну со- ціально-економічних формацій, основу якої становить суперечність між розвитком продуктивних сил і виробничих відносин.
Однак економічні ідеї, викладені в ранніх працях учених, потребували подальшого теоретичного обґрунтування. З 1850 р. К. Маркс розпочинає роботу над створенням фундаментальної економічної праці, головною метою якої, за його словами, було відкриття економічного закону руху капіталістичного суспільства [14, с. 12]. Ця праця була видана у вигляді чотирьох томів, де послідовно викладалися проблеми виробництва капіталу, обігу капіталу, проблеми виробництва йобігу таісторія теорії під загальною назвою«Капітал».
Перший том «Капіталу» вийшов у 1867 р., другий і третій — уже після смерті К. Маркса були видані Ф. Енгельсом відповідно в 1885 і 1894 рр. Четвертий том вийшов в 1905—1910 рр. окремими випусками за редакцією К. Каутського, якому Ф. Енгельс заповів видання цієї праці.
Наріжним каменем економічної теорії К. Маркса є вчення про вартість і додаткову вартість. Свою теорію вартості він створює на базі концепції трудової вартості класичної школи, розв’язавши її суперечності й доповнивши її новими положеннями. Як було показано вище, А. Сміт і Д. Рікардо досліджували лише кількісні мінові пропорції товарів, що обмінювалися. А К. Маркс розпочинає дослідження капіталістичного способу виробництва з визначення природи товару, характеризуючи його як продукт праці, призначений не для власного споживання, а для обміну. Вчений проаналізував дві основні властивості товару: споживну і мінову вартість.
Мінова вартість, на думку К. Маркса, — це спосіб вираження або форма прояву вартості товару. При цьому він розглядав вартість товару як «те спільне, що виражається в міновому відношенні» і «визначається лише кількіс-
1 К. Маркс «Економіко-філософські рукописи 1844 р.», Ф. Енгельс «Становище робітничого класу в Англії»(1845 р.), К. Маркс і Ф. Енгельс «Святе сімейство» (1845 р.) і «Німецька ідеологія» (1846 р.), К. Маркс «Убогість філософії» (1847 р.) і «Наймана праця і капітал» (1848 р.), К. Маркс і Ф. Енгельс «Маніфест Комуністичної партії» (1848 р.).
252 
тю робочого часу, суспільно необхідного для... виготовлення» певної споживної вартості [14, с. 48, 49]. Діалектичний взаємозв’язок вартості та споживної вартості К. Маркс пояснював двоїстим характером праці, втіленої в товарі. При цьому конкретна праця створювала споживну вартість, а абстрактна — вартість. У цілому всі товари як вартості є кристалізованою людською працею. Таким чином, на відміну від Д. Рікардо, К. Маркс трактував працю не лише як мірило, але й як субстанцію вартості.
Загальний висновок: товари повинні обмінюватися на ринку відповідно до їх вартості, ціна товару стає грошовою формою цієї внутрішньої (трудової) вартості, а вартість вимірюється тривалістю праці, суспільно необхідним часом, затраченим на виготовлення певного товару.
Спираючись на трудову теорію вартості, К. Маркс відкрив і розробив теорію додаткової вартості. Слід зазначити, що Д. Рікардо не міг пояснити походження прибутку капіталіста без визнання порушення теорії трудової вартості й еквівалентного обміну. Відповідно до його підходу купівля капіталістом праці робітника за її вартістю робить неможливим виникнення прибутку, а наявність прибутку означає, що закон вартості порушений.
К. Маркс вирішив дану проблему, відкривши відмінності між працею і робочою силою як товаром. Він показав, що предметом продажу є не праця, а робоча сила як товар, тобто здатність до праці. Праця вартості не має, як і не може бути товаром, оскільки процес поєднання робочої сили і засобів виробництва не існує до моменту її продажу. Вона сама є джерелом та творцем (виробником) більшої вартості, ніж коштує робоча сила як товар. У кількісному виразі додаткова вартість — це різниця між вартістю виробленого товару і вартістю спожитих засобів виробництва й робочої сили.
Учення про додаткову вартість є вузловою проблемою «Капіталу». На її основі К. Маркс розкрив таємницю капіталістичної експлуатації й показав непримиримий антагоністичний характер суперечностей між робітничим класом та буржуазією. Він вивів основне протиріччя капіталістичного способу ви-
робництва — між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення йогорезультатів.
Слід підкреслити, що в загальнотеоретичному плані К. Маркс розглядав кризи при капіталізмі як результат тимчасового і часткового вирішення названого основного протиріччя, вважаючи, що воно може бути вирішене лише при заміні капіталізму соціалізмом, який спиратиметься на суспільну власність на засоби виробництва. В цілому ж марксистська економічна теорія була підпорядкована ідеї обґрунтування неминучості загибелі капіталізму в силу притаманних йому внутрішніх суперечностей.
Капіталізм не загинув, як це передбачали К. Маркс і Ф.Енгельс. Майбутнє виявилося в кінцевому рахунку за ринковою системою економіки, яка виявила здібність до внутрішньої трансформації та суттєвої зміни ключових принципів свого функціонування. Економіка ринкового типу продовжує і сьогодні динамічно розвиватися. Разом з тим у ній посилюються процеси
253 
усуспільнення та соціалізації, про об’єктивний характер яких писав К. Маркс у своїх працях.
Таким чином, якщо капіталізм вільної конкуренції, детально проаналізований у «Капіталі», справді довів у процесі розвитку свій історично минущий характер (і тут К. Маркс був, звичайно, правий), то цього не можна сказати про ринкову систему економіки в цілому. Весь її подальший, хоч і суперечливий розвиток продовжуєйсьогоднізалишатисяоб’єктомвивченняекономічноїнауки.
Звернення до вчень вищеназваних авторів (від А. Сміта до К. Маркса) має велике значення для розвитку економічної теорії та економіки країн Європейської цивілізації. Це пояснюється тим, що їх учення мали істотний вплив, поперше, на подальший розвиток економічної думки в цілому, формування її основних напрямів; по-друге, на концепції сучасних теорій і шкіл, які безпосередньо формують економічну політику демократичних держав; по-третє, на створення теоретичних засад ринкової економічної системи загалом.
7.2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА В ОКРЕМИХ КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ЇХ ВІДОБРАЖЕННЯ
ВЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ
Упопередньому питанні розглянуті загальні закономірності формування ринкового господарства, його суть у період становлення національних дер-
жав і зроблено висновок, що ринкове господарство є консолідованим результатом демократичної, промислової та освітньої революцій. Разом з тим формування ринкового господарства в окремих країнах Європейської цивілізації має свої особливості. Це пояснюється як різними природнокліматичними, технічними, освітніми, моральними факторами, що визначають господарське життя цих країн, так і унікальністю політичних, економічних, зовнішньоекономічних, соціальних та інших складових.
7.2.1.Генезис ринкового господарства в Англії
|
Специфіку розвитку Англії в усіх її сферах визна- |
Демократичні зміни |
|
в Англії, їх |
чали її острівне розташування та певна відокрем- |
передумови |
леність від інших країн. Тобто суспільне життя цієї |
та наслідки |
країни (після об’єднання Шотландії та Англії в |
|
1797 р. — Великобританії) відрізнялося як від сус- |
|
|
|
пільного життя Нідерландів, де після буржуазної революції (1566—1609 рр.) була утворена буржуазна Республіка Об’єднаних провінцій, так і від абсолютних монархій континенту.
254 
В попередній темі зазначалося, що розвиток духовно-культурної сфери Європейської цивілізації був зумовлений Відродженням і Реформацією. Відродження стало точкою відліку становлення національної свідомості англійського суспільства — основи національної держави, яке виявилося у формуванні літературної мови, культури, нових традицій та мотивації життя, громадянського суспільства. Зазначені зміни в духовно-культурній системі Англії заклали основу для розвитку юридичної системи, відомої як звичаєве право (яке з періоду норманських завоювань було загальним для всього англійського королівства і замінило місцеві закони й звичаї). Відмінними рисами такого права були опора на звичаї та прецеденти, зафіксовані в юридичних рішеннях, його гнучкість. Еволюційний розвиток звичаєвого права був зорієнтований на захист приватної власності і приватних інтересів.
Реформація в Англії розпочалася за часів Генріха VІІІ (1509—1547 рр.). Незадоволення буржуазією та «новим дворянством», які були заінтересовані в секуляризації майна католицької церкви, поміркованим характером англійської Реформації знайшловираженняу поширенні в ХVІ—ХVІІ ст. своєрідної форми протестантизму — пуританізму. Пуритани засуджували розкіш, розваги, ратували за бережливість, поміркованість, заповзятість у справах. Їх ідеї формували етику раннього капіталізму. В ХVІІ ст. вони стали основою об’єднання релігійної та політичної опозиції абсолютизму, яку очолювала буржуазія, що набувала все більшої вагив англійському суспільстві.
У 1640—1659 рр. в Англії відбулася буржуазно-демократична революція. Приводом для неї стала вимога буржуазії законодавчо закріпити її новий політичний та економічний статус. Революцію підтримали селяни і частина дворян тому, що вони бачили в ній можливість вирішення своїх проблем, передусім земельних. На початку ХVІІ ст. вся земля в країні вважалася власністю короля, за користування якою необхідно було платити йому певні суми. Тому дворяни хотіли стати повноправними власниками своїх угідь, а не користувачами королівської землі. А селяни, які постраждали від огородження, вимагали повернення їм землі. В результаті революції монархія в Англії була скинута і проголошена республіка з конституційною мона-
рхією під парламентським контролем.
Утворений парламент, враховуючи вимоги учасників революції, перш за все реформував земельне питання. Так, його постановою були конфісковані всі володіння короляі католицької церкви та розпродані «новим дворянам», буржуазії і селянам. Але незважаючи на такі заходи, феодальна земельна власність залишалася непохитною. Цьому сприяла політика короля, направлена на укріплення абсолютизму. Його втручання в економіку держави, спрямоване на захист інтересів старого дворянства, призвело до конфлікту з парламентом, який завершився державним переворотом на користь останнього. Ця подія ввійшла в історію Англії як «Славна революція» (1688—1689 рр.). Вона стала результатом компромісу між буржуазією та «новим дворянством», яких підтримувало англіканськедуховенство, ічастиноювеликихконсервативнихземлевласників.
255 
У1689 р. Білль (закон) про права закріпив за парламентом великі повноваження у вирішенні питань державної політики. Нова система політичної влади забезпечила доступ (через парламент, пізніше — і через кабінет міністрів) представникам великого капіталу до державного управління. Це дозволило спрямувати економіку Англії на створення умов, необхідних для подальшого розвитку ринкового господарства в країні.
УХVІІІ ст. в Англії продовжувався аграрний переворот, розпочатий ще в ХVІ ст. Всі закони про огородження розглядалися в парламенті, але вони не змінили суті процесу. Дрібні орендатори, селяни просто зганялися із землі або розорялися під тиском збільшення орендної плати. Після втрати землі селяни перетворилися на армію найманих працівників для фермерського господарства
іпромисловості. Сільське домашнє господарство почало зникати разом з феодальнозалежними селянами.
Але якщо в ХVІ—ХVІІ ст. огородження здійснювалося в інтересах «нового дворянства», які перетворювали землю у пасовиська, то у ХVІІІ ст. цей процес проходив під знаком утворення великих скотарських та землеробських фермерських господарств, зорієнтованих на ринок. Швидко виникла і зросла буржуазна земельна власність та збільшилися маєтки дворян, які свою землю бачили як знаряддя соціального престижу, так і знаряддя виробництва, довіряючи її ефективно господарюючим орендаторам. Дрібні незалежні власники (йомени) були приречені на те, щоб збільшити свої володіння, або на те, щоб їх утратити й статинайманими працівниками.
Повністю змінилася соціальна структура аграрного сектору. На зміну лордуземлевласнику та залежним селянам прийшли представники нового, капіталістичного господарства: великий землевласник, який, як правило, не займався господарською діяльністю, а здавав землю в оренду, фермер-орендатор і найманий робітник. Таким чином, Англія стає першою у світі державою капіталістичного господарювання. Фермери закуповували для сільського господарства інвентар (молотарки, серпи та ін.), засоби обробки землі, міндобрива тощо. Села стали першим і природним місцем збуту для англійської промисловості. Найманіробітникиотримувалидохідзпозасімейнихгосподарств(ферм, мануфактур) і купували одяг та продукти харчування. Отже, ринок держави поповнювався платоспроможним споживачем, створюючи попит і розвиваючи товарногрошовий обіг. Великі землевласники — земельне дворянство, фермери та великі йомени — нагромаджували капітал і поступово ставали підприємцями в промисловості. Зростання виробництва сільськогосподарської продукції забезпечувалопотребинаселеннявпродуктаххарчування, апромисловості— усировині.
|
Механізм взаємовідносин в аграрному секторі, |
|
Теорія |
||
утворення прибутку фермерів і ренти землевласни- |
||
земельної ренти |
||
|
ків дослідив Д. Рікардо у праці «Основи політичної |
|
|
||
|
економії та оподаткування» (1817 р.). У своєму дослідженні вчений виходив з того, що вартість сільськогосподарських товарів визначається затратами
256 
праці на їх виробництво за найнесприятливіших умов. Отже, фермери, які використовують гіршу землю, отримують лише середній прибуток на вкладений ними капітал. Рента на такій землі, на думку Д. Рікардо, для її власників не виникає.
Ті ж фермери, які використовують середню й кращу землю, отримують дохід, що перевищує середній прибуток відповідно до якості та місця розташування земельних ділянок. Цей прибуток визначається як різниця між витратами виробництва на ділянках, які вони обробляють, і на гірших землях. Середній прибуток привласнюється фермером. А надлишок доходу над середнім прибутком і є земельною рентою, яку отримує землевласник.
Таким чином, рента у Д. Рікардо розцінюється як суто соціальний феномен, пов’язаний з виникненням приватної власності на землю. А джерелом ренти є праця найманих робітників у сільському господарстві, а не власне земля.
Важливим недоліком теорії ренти Д. Рікардо було те, що він уважав, що на гірших ділянках землі рента не виникає. Та К. Маркс у «Капіталі» показав, що в умовах приватної власності на землю землевласник не віддає даром в оренду навіть найгіршу ділянку. Рікардівську ренту К. Маркс назвав диференційною (тобто пов’язаною з природною різницею земельних ресурсів), а цю особливу, не побачену Д. Рікардо, — абсолютною. Він показав також, що ціни на сільськогосподарську продукцію формуються таким чином, що орендатор гіршої ділянки однаково має деякий надлишок прибутку над середньою нормою. Це дозволяє йому виплачувати землевласникові абсолютну ренту. Певна частина прибутку фермерів і земельної ренти лендлордів, яка витрачалася на їх особисте споживання, як правило, вкладалася в промисловість або торгівлю.
Окрім сільського господарства, парламент заохотив і підтримав розвиток промисловості і торгівлі в країні. Це виразилося в протекціоністській політиці держави (втручання держави в економіку шляхом встановлення заборонних мит, певних обмежень або, навпаки, пільгових умов для розвитку національної промисловості та торгівлі). Так, Навігаційний акт 1651 р. став проявом саме такої політики. Він передбачав заборону ввозити неєвропейські товари в англійські володіння на всіх суднах, окрім англійських, а товари, які вироблялися в Європі, — лише на суднах країнивиробника або на англійських. А в 60—70-х роках ХVІІ ст. було введено заборону на торгівлю англійських колоній через порти континентальної Європи. Реалізація навігаційної політики завдала нищівного удару, передусім Голландії — головному суперникові Англії в конкурентній боротьбі за ринки збуту та сировини. Заборонний митний тариф на французькі товари був уведений у 1689 р.
Протекціоністська політика англійського уряду сприяла розвитку мануфактурного виробництва. Близько 20 % населення було задіяно на розсіяних мануфактурах з виготовлення сукна. Вони працювали в домашніх
257 
умовах з використанням власної сировини (вовну заборонялося вивозити). Нарощувалося виробництво в традиційних галузях: у виготовленні паперу, цукру, пороху, зброї і т. д. Товари англійських мануфактур були якісними, забезпечували потреби внутрішнього ринку і у великій кількості експортувалися в Європу та колонії. І якщо раніше колонії були об’єктом грабунку золота й срібла, то тепер вони стали джерелом сировини і ринком збуту для англійської промисловості. Колоніальна торгівля стала одним з найважливіших джерел поповнення державних коштів та ринку капіталів в Англії.
У ХVІІІ ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з воло-
діннями в Індії, Північній Америці та в інших частинах світу. Її політика стосовно колоній не завжди одержувала підтримку передових людей того часу. Так, у середині ХVІІІ ст. А. Сміт рішуче виступив проти спроб королівського двору, земельної аристократії і купців закріпити свою владу в колоніях. Він довів, що меркантилістична політика в колоніях, які вона намагається утримати в становищі аграрно-сировинних придатків метрополії, суперечить інтересам самої Англії. «Монополія колоніальної торгівлі, — писав А. Сміт, — подібно до всіх інших негідних та заздрісних заходів меркантилістичної системи придушує промисловість всіх інших країн, переважно колоній, і ні найменшою мірою не збільшує, а навпаки, зменшує промисловість країни, на користь якої вона встановлюється» [18, с. 444].
Розвиток господарства Англії, значні державні витрати зумовили потребу в кредиті. Кредитні операції з’явилися в країні ще у ХV ст., а приватні банкірські дома, що виникли в ХVІІ ст., їх розширили, удосконалили, почавши надавати кредити купцям та державі. Після «Славного перевороту» новий уряд створив Англійський банк (1694 р.), який мав монопольне право на карбування грошей, кредитував державу та займався обліком векселів. Розвиток системи позик сприяв виникненню груп підприємців і спеціалістів у кредит- но-фінансовій, грошовій сферах. А легкість, дешевизна і стабільність отримання кредиту для фінансування державних витрат сприятливо вплинули на ринок приватних капіталів. Фінансові кошти стали доступними для інвестицій у різні галузі народного господарства.
При всіх географічних перевагах Англії в країні зростала потреба в поліпшенні транспортних комунікацій. Після буржуазно-демократичної революції парламент прийняв низку реформ щодо вдосконалення старих каналів і доріг або побудови нових. Наслідком цієї політики стало взаємне поєднання всіх основних центрів промислового виробництва та головних морських портів.
Англійське Просвітництво. Період становлення просвітницької ідеології припадає на рубіж ХVІІ—ХVІІІ ст. Це був результат і наслідок англійської буржуазної революції середини ХVІІ ст., що є корінною відмінністю англійського Просвітництва від континентального. Переживши кроваві потрясіння громадянської війни та релігійної нетерпимості, англійці прагнули
258 
стабільності. Звідси — поміркованість, стриманість та скептицизм, що відрізняють англійське Просвітництво. Національною особливістю Англії був сильний вплив пуританізму на всі сфери суспільного життя. Тому загальна для просвітницького мислення віра у безмежні можливості розуму поєднувалась у англійських мислителів з глибокою релігійністю.
Наукові досягнення Н. Коперніка, Г. Галілея, Р. Декарта і І. Ньютона в період Просвітництва зробили популярними в Англії ідеї практичного використання сил природи. Вплив Ф. Бекона, одним з афоризмів якого був вислів «Знання — сила», призвів до заснування у 1660 р. королівського товариства «для розвитку знань про природу» [11, с. 208]. Бажання експериментувати та здійснювати інновації охопило всі верстви суспільства і привело до створення низки винаходів, які змінювали всі сфери суспільства. Особливо це стосується кардинальних змін в економічній системі — промислової революції.
Таким чином, до другої половини ХVІІІ ст. у країні під впливом демократичної революції та Просвітництва сформувалися передумови для промислового перевороту (остання третина ХVІІІ — перша 
чверть ХІХ ст.). Великий попит на англійські това-
ри всередині країні та за її межами, виникнення масового платоспроможного попиту, становлення ринку капіталів, ринку праці, ринку цінних паперів, транспортної інфраструктури, вдосконалення правової системи, яка захищала права приватної власності економічного суб’єкта, розвиток поділу праці та спеціалізації виробництва потребували нової форми господарства, яка задовольнила б рівень розвитку названих показників. Такою формою на даному історичному етапі розвитку господарства стала фабрика.
|
Фабрика прийшла на зміну мануфактурі як новий |
|
К. Маркс |
||
тип виробництва, заснований на використанні си- |
||
про фабрику |
||
|
стеми робочих машин і парового двигуна. К. Маркс |
|
|
||
|
наводить, на його думку, правильне визначення фабрики, яке дав англійський економіст Е. Юр (1778—1857). «Фабрика, — читаємо у першому томі «Капіталу», — це величезний автомат, складений з численних механічних та свідомих органів, що діють узгоджено і без перерви для виробництва одного і того ж предмета, так що всі ці органи підпорядковані одній рушійній силі, яка сама приводить себе в рух» [14, с. 430]. Тут висвітлюється основна ідея К. Маркса: фабрика, цей «величезний автомат», включає і людей — робітників у новому технологічному, виробничому й соціальному статусі. Вони є об’єктом, а автомат — суб’єктом, і він панує над робітниками.
Однією з головних передумов виникнення нової техніки в Англії, що стали основою створення такої форми організації виробництва, як фабрика, були соціальні інновації. По-перше, була скасована середньовічна цехова система,
259 
яка регламентацією і різними заборонами унеможливлювала впровадження нових технічних змін; по-друге, з’явилася система правового захисту — патентна система, яка захищала протягом декількох років виключне право винахідника на використання винаходу. Вперше винахідництво стало приносити дохід, а не гоніння з боку інших ремісників, які боялися конкуренції та розорення. Внаслідок цього більшість винахідників (Аркрайт, Д. Уатт, Фултон, Стефенсон) змогли стати великими підприємцями, які отримали великі прибутки на експлуатації своїх винаходів.
Промислова революція розпочалася у бавовняній промисловості. Використання перших машин у цій галузі, а не в сукнарстві було зумовлено низкою чинників. Сукнарство піддавалося різноманітній регламентації, спиралося на протекціоністську політику уряду, на різні привілеї та пільги. Все це було необхідне в період становлення національної економіки, але у ХVІІІ ст. почало стримувати розвиток галузі, суперечило принципам ринку, вільній конкуренції. Тому промисловий переворот розпочався в порівняно молодій галузі — бавовняній (вона менше, ніж інші галузі, регулювалася державою, цеховими правилами і т. ін.), продукція якої була дешевою, практичною і тому користувалася великим попитом у населення Англії та її колоній. Але мануфактури не могли дати необхідну кількість тканини, що викликало необхідність технічних удосконалень.
Бавовняне виробництво складається з прядіння і ткацтва. Першим нововведенням став летючий човник, який був винайдений 1733 р. механіком Д. Кеєм. Він збільшував продуктивність праці ткача удвічі. Одразу ж намітилося відставання у прядінні. Початком промислової революції вважається винахід у 1765 р. англійським ткачем Д. Харгривсом механічної прядки (відома за назвою «Дженні»), що дала можливість замінити працю 16—18 прядильників і пряла тонку, але недостатньо міцну нитку. Створена 1779 р. мюль-машина с. Кромптона дозволила випускати пряжу високої якості. Тепер відставали ткачі. Винайдений у 1785 р. священиком Е. Картрайтом (отримав патент на цей винахід) ткацький верстат ліквідував це відставання і давав можливість замінити працю 40 ткачів. Після цих винаходів текстильна промисловість Англії поставила себе поза конкуренції, постачаючи тканини у більшість країн світу.
Так бавовняне виробництво отримало цілу систему робочих машин. Але одних машин недостатньо — їх необхідно приводити в рух. Потрібне було таке джерело енергії, яке не було б прив’язане до одного місця, як енергія проточної води, і не залежало б від погоди, як енергія вітру. І такий вид енергії знайшли: це — тепло, енергія водяного пару. Винайдення парового двигуна вважається центральною подією промислового перевороту.
1784 р. англійський механік Джеймс Уатт, земляк і товариш А. Сміта, створив універсальний паровий двигун, а уже 1785 р. вступила в дію перша в Англії та у світі парова ткацька фабрика. Ще одним фундаментальним но-
260 
вовведенням промислового перевороту, окрім парового двигуна, стало винайдення Генрі Кортом у 1783—1784 рр. методів пудлінгу та прокату чавуну1 з використанням коксу2, яке звільнило чорну металургію від залежності від деревного вугілля, ціни на яке зростали в міру вирубки величезних лісових масивів. Імпорт же лісу обходився дорого. Об’єднавши всі ці операції на одному підприємстві, як правило, біля місця видобування вугілля, металурги досягли значної економії на масштабах виробництва, у зв’язку з чим випуск заліза за допомогою кам’яного вугілля величезною мірою зріс. Якщо деревне паливо було символом аграрної економіки і ручної праці в промисловості, то кам’яне вугілля стає символом промислового перевороту.
На початкових етапах промислового перевороту розповсюдження машин було обмежене тим, що вони виготовлялися вручну і були дорогими. Однотипні машини відрізнялися одна від одної. Зростаюче виробництво металу, необхідність виготовлення більш точних та дешевих верстатів спонукало до створення металообробної техніки: 1798 р. був винайдений токарський, а згодом — свердлильний та фрезерний верстати. Таким чином формувалася технічна база нової галузі промисловості — машинобудівної.
Вугілля, руду, залізо, вироблену продукцію та й пасажирів, кількість яких різко зросла в умовах товарного виробництва, необхідно було перевозити. Коні і повільні судна з вітрилами не могли вирішити цю проблему.
Зі створенням нових видів транспорту з використанням парового двигуна промисловий переворот у першій третині ХІХ ст. вступив у вирішальну стадію. Перший пароплав з’явився в Англії 1811 р., а з 1814 р. цей вид транспорту захоплює річні артерії країни та повністю витісняє вітрильні судна на морських і океанських шляхах. 1814 р. Дж. Стефенсон винайшов паровоз. Розпочалося будівництво залізних доріг. Перша залізнична лінія господарського значення була побудована 1829 р. (від порту Ліверпуль до центру бавовняної промисловості — Манчестера). З цього часу загальна довжина залізничної колії зростає досить швидко: з 1840 по 1870 р. вона збільшилася майже у 18 разів. Будівництво залізниць стало одним з провідних факторів економічного піднесення Англії. А використання нових транспортних засобів, комунікацій прискорило обіг товарів, вплинуло на здешевлення вартості їхніх перевезень, що сприяло розвитку внутрішнього та зовнішнього ринків.
Таким чином в Англії, першій серед інших країн Європейської цивілізації і світу в цілому, сформувалася оновлена, динамічна, потужна матеріальна складова економічної системи. Використання її привело до змін як економічної системи, так і інших сфер суспільства.
1Процес Корта передбачав плавку чавуну у відбивній печі без прямого контакту з паливом. Розплавлений метал розмішувався для випалювання залишків вуглецю, після чого прокатувався для усунення домішок і надання йому бажаної форми (Камерон Р. Краткая экономическая история мира. От палеолита до наших дней: Пер. с англ. — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2001. — С. 216).
2Кокс — тверда маса, яку отримують шляхом прожарювання кам’яного вугілля без доступу повітря та яка використовується як паливо.