attachments / 09-3743
.pdf
341 
класичною схемою: попит — пропозиція. Вартість визначалася не лише сус- пільно-необхідними витратами праці, а й корисністю, у цьому наша позиція.
До теорії граничної корисності у 1834—1874 рр. зверталися у різних країнах: Лойд і Лонгфілд (1834), Дюпої (1844) та Госсен (1854); Дженікс (1855) і Джевонс (1862), Менгер (1871) та Вальрас (1874). Тому можна стверджувати, що це було множинним відкриттям. Як пише Марк Блауг, «... напевно, існувало спільне для економістів усього світу ядро економічних ідей, внутрішня логіка якого в кінцевому підсумку диктувала дослідження споживчого попиту за допомогою теорії корисності» [5, с. 279].
Маржиналізм (від marginal — граничний), відомий під назвою теорій граничної корисності, перетворився на самостійну течію економічної науки
вдругій половині ХІХ ст.
¾В історії економічних учень виділяють два етапи маржинальної революції. Перший етап (70—80-ті рр. ХІХ ст.) — започаткування «суб’єктивного напряму» в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності. Хронологічно цей етап пов’язаний із виходом у світ трьох книг: «Теорія політичної економії» В. С. Джевонса (1871), «Основи учення про народне господарство» К. Менгера (1871), «Елементи чистої політичної економії» Л. Вальраса (1874). Даний етап характеризувався суб’єктивним напрямом у політичній економії.
¾Другий етап (90-ті роки XIX ст.) — започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб’єктивнопсихологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла (1842—1924), Д. Б. Кларка
(1847—1938), В. Парето (1848—1923) та ін.
Маржиналізму притаманна нова методологія, основними ознаками якої є такі:
¾психологізація економічного аналізу, що зумовлюється включенням свідомості в господарські процеси;
¾суб’єктивно-ідеалістичний підхід — погляд на систему вільного підприємництва з боку індивідуального господарюючого суб’єкта;
¾принцип раціональної поведінки людини на основі власних, суб’єктивних уявлень про переваги у потребах;
¾позаісторичний підхід — предмет дослідження однаковий і вічний для будь-яких суспільств (раціональний розподіл обмежених ресурсів);
¾корисність блага може оцінити лише споживач; нове розуміння цінності;
¾принцип рідкісності — приватна власність робить обмеженою пропозицію того чи іншого блага, унаслідок чого ціна потрапляє в повну залежність від попиту, пов’язаного з суб’єктивними оцінками;
¾оперування граничними величинами — граничною корисністю, граничною продуктивністю;
342 
343 
ливість виявити ряд більш загальних закономірностей, які виходять за межі конкретно-історичних умов кінця XIX — початку XX ст.
Цьому сприяє певною мірою і нейтральний, деідеологізований підхід до дослідження. За всієї зовнішньої декларативності методологічний принцип об’єктивізму дозволяв і дозволяє адекватно реагувати на зміни, що відбуваються, відповідає здатності суспільства до змін.
Отже, маржиналістам, незважаючи на деяку недосконалість їхніх теоретичних побудов, удалося повернути економічну науку до проблем споживання й попиту, дати поштовх наступним численним дослідженням ринку й ціноутворення. Проблеми рідкості, обмеженості ресурсів, психологічних мотивів господарської поведінки суб’єктів і багато інших міцно ввійшли в орбіту теоретичних і прикладних досліджень в економіці. З розвитком монополістичного виробництва для підприємців Англії, Австрії, США першочерговим завданням стала проблема збуту виробленої продукції. Саме тому одночасно виникає економічна концепція про корисність як основа цінності австрійської, лозаннської, кембриджської, американської та математичної шкіл.
Зв’язок нових підходів дослідження з концепцією ціноутворення найбільш повно розроблений пред-
ставниками «австрійської школи».
Засновником австрійської шкоди вважається К. Менгер (1840—1921), професор Віденського університету. Він сформулював головні положення теорії граничної корисності на основі опису індивідуальних актів обміну. Ф. Візер розвинув ідеї К. Менгера, використовуючи принцип граничної корисності для оцінювання вартості витрат виробництва. Найвідомішим представником австрійської школи є Е. Бем-Баверк — професор Віденського університету, який дав найбільш повний варіант теорії граничної корисності,
збагативши її маржинальною концепцією відсотка.
Найважливішу роль у теоретичних побудовах австрійської школи віді-
грає суб’єктивно-психологічний підхід. На противагу марксистській теорії трудової вартості австрійці застосували оригінальну теорію вартості. Згідно з нею в основі ціни товару (блага) лежить не вартість, зумовлена витратами праці, а споживча вартість, або корисність, самого товару (блага). Ціна залежить виключно від суб’єктивних оцінок даної корисності, а точніше — від граничної корисності, які формуються учасниками економічного процесу. Під граничною корисністю тут розуміється суб’єктивна оцінка індивідуумом останньої одиниці наявного запасу певного споживчого блага.
К. Менгер першим виклав теорію граничної корисності й розкрив залежність корисності від рідкості предметів споживання. Позначивши як вихідний пункт аналізу людські потреби, він стверджував, що гранична корисність якогось блага визначається двома факторами: інтенсивністю індиві-
дуальної потреби й рідкістю конкретного блага.
344 
345 
Виділивши найменшу граничну корисність із суми споживчих благ, які створені певним виробничим благом, Ф. Візер назвав її граничним продуктом. Використовуючи дане поняття, він сформулював закон: гранична корисність граничного продукту визначає ціну продуктивного блага, що пішло на його виготовлення (закон Візера).
Таким чином, якщо раніше австрійці визначали ціну блага (товару) через суб’єктивні (плюс об’єктивні, за Бем-Баверком) оцінки його корисності, то тепер для цієї досить непростої операції треба було застосовувати абстракції другого порядку — гранична корисність граничного споживчого блага.
Ідеї австрійської школи набули значного поширення. Але їхня очевидна розбіжність із дійсністю, явні логічні суперечності теорії граничної корисності визначили зростання впливу англійської та американської шкіл маржиналізму. Потрібно зазначити, що, незважаючи на те, і в наш час існують досить послідовні прихильники австрійської школи.
9.2. ПРОМИСЛОВЕ ЗРОСТАННЯ НІМЕЧЧИНИ В КІНЦІ ХІХ ст. СОЦІАЛЬНИЙ НАПРЯМ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПОЯВИ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ
Після франко-прусської війни 1870—1871 рр. в історії Німеччини відбулися доленосні зрушення, які мали суттєвий вплив на розвиток політичної системи в країні, соціальне та духовно-культурне становище німецької нації.
Першим кроком після війни було проголошення 18 січня 1871 р. створення Німецької імперії на чолі з імператором Вільгельмом І і призначення Бісмарка канцлером — головою німецького уряду. З цього часу починається бурхливий розвиток економіки країни.
Насамперед, політичне об’єднання Німеччини дало можливість ліквідувати феодальну роздробленість, створити імперію з єдиним державним апаратом, знищити внутрішні митні кордони, встановити єдині закони, єдину грошову одиницю та міру ваги. Усе це дало значний поштовх для розвитку єдиного внутрішнього ринку, особливо прискорило розвиток промисловості.
Об’єднана Німеччина стала великою світовою державою з багатомільйонним населенням, значною територією, багатими природними ресурсами.
Великий вплив на економічний розвиток країни мало пограбування Франції в 1870—1871 рр., захоплення Ельзасу і Лотарингії, багатих на залізну руду та вугілля, що створило міцну базу для розвитку важкої промисловості, насамперед для розвитку металургії, машинобудування та металообробки. Крім цього, Німеччина одержала п’ятимільярдну контрибуцію від Франції, що стало важливим джерелом індустріалізації. На французьке золото створювалися численні акціонерні товариства.
346 
347 
На початок XX ст. Німеччина випередила Англію за розвитком промисловості і стала після США другою промисловою державою у світі.
Прискорені темпи розвитку підприємств важкої промисловості привели до конкуренції виробництва та утворення монополій, які здебільшого виникали у формі картелів. Картель — об’єднання підприємств, що виробляють однотипну продукцію з метою проведення єдиної економічної та технічної політики, спільних дій щодо обсягів, структури випуску однотипних товарів, величини цін, поведінки на ринку за умови збереження юридичної та фінансової незалежності. Однією з причин утворення картелів є збільшення прибутку через усунення конкуренції всередині об’єднання та придушення зовнішньої конкуренції з боку фірм, які беруть участь у даній угоді. Підприємства у складі картелів зберігали свою самостійність.
Особливість картелів у Німеччині полягає ще й у тому, що вони почали утворюватися швидкими темпами та мали невелику політичну вагу в країні. Представник німецької історичної школи Л. Брентано розглядав картелі як засіб планомірного пристосування виробництва до попиту та уникнення криз надвиробництва.
Так, 1879 р. у Німеччині було лише 17 картелів, а в 1911 р. — 600 картелів, які охоплювали 12 тис. підприємств [23, с. 9].
Видобуток вугілля та виробництво металу було зосереджене в 30 монополіях; військове виробництво — на машинобудівних заводах Круппа і Тіссена; електротехнічна продукція — на підприємствах концернів «АЕГ» (загальна компанія електрики) та «Сіменс і Шукерт», хімічне виробництво — у «Фарбеніндустрі».
Для Німеччини була характерною велика роль банків у стимулюванні розвитку промисловості та швидкий процес концентрації банківського капіталу. В кінці 70-х років XIX ст. у країні налічувалося 32 банки, а в 1910 р. — 28. Провідна роль у фінансових операціях належала Імперському банку [12, с. 108]. У 1912—1913 рр. дев’ять берлінських банків володіли половиною всіх вкладів країни. Характерною рисою монополізації банківського капіталу була система підпорядкування дрібних банків бан- кам-монополістам.
Швидкий розвиток промисловості Німеччини, передусім важкої, вимагав великих коштів, які мали банки, особливо це стосувалося довгострокового кредитування. У ряді випадків банки ставали співвласниками підприємств, а представники підприємств входили до складу правлінь банків. Таким чином, інтереси банків і підприємців тісно перепліталися, що давало їм можливість впливати на розвиток промисловості. Утворювалася фінансова олігархія, яка фактично посідала провідне місце в економіці країни. Зростання промислового і банківського капіталу привело до утворення фінансового капіталу. К. Бюхер вбачав сутність фінансового капіталу в абсолютному підпорядкуванні позичковим капіталом промислового. Перед Першою світовою війною економічна влада в країні належала 300-м її представникам.
348 
Швидкий економічний розвиток Німеччини, зокрема промисловості, значною мірою був забезпечений розвитком духовно-культурного рівня нації. Уряд цієї країни багато зробив для розвитку початкової,
середньої та вищої освіти, зокрема технічної, мережа якої швидко зростала. Так, якщо в 1822 р. у Пруссії було 20 440 народних шкіл з 1,4 млн учнів, то у 1911 р. — 38 684 шкіл та 6,6 млн учнів; в університетах у 1830 р. навчалося 15,8 тис. студентів, а в 1911 р. — 68 тис. та ще 35,6 тис. у спеціальних навчальних закладах технічного профілю [12, с. 221].
349 
Середня та вища освіта стала міцним підгрунтям для розвитку науки і техніки. Основною базою науки були університети та вищі технічні навчальні заклади. Як наслідок розвитку освіти наприкінці XIX ст. Німеччина стала батьківщиною багатьох світових наукових відкриттів, зокрема теорії відносності А. Ейнштейна, квантової теорії у фізиці М. Планка, теорії електромагнітних хвиль Г. Герца, відкриття Рентгена та створення багатьох машин, апаратів і технологій для промисловості: динамомашини, дизеля, електродвигуна, що мало великий вплив не тільки на економічний розвиток Німеччини, а й на розвиток усього людства.
Крім цього, на розвиток духовно-культурного рівня німецької нації активно впливали образотворче мистецтво, широка мережа народних університетів, бібліотек, колекцій та музеїв, широке видання книг, журналів, газет. У 1905 р. на кожних двохжителів Німеччини друкувалася одна книжка.
Найбільший вплив на духовно-культурний розвиток німецької нації мала протестантська церква. Протестантство робило спробу примирити науку і релігію, розвинути науковий раціоналізм. Держава в Німеччині стала опікуватися церквою. Утворився союз між державою і протестантською церквою. Церква приносить користь державі, а держава використовує церкву для свого впливу на населення. Це особливо вплинуло на формування менталітету німецької нації. Завдяки активному впливу держави, церкви, освіти формувався менталітет нації. Пересічний німець ставав слухняним, дисциплінованим, охайним, відповідальним щодо своїх обов’язків на роботі, — ці риси вважалися як національні.
Таким чином, формування духовно-культурного розвитку німецької нації, на відміну від інших країн Європейської цивілізації, відбувалося під впливом держави та церкви, що позитивно позначалося на розвитку ринкової економіки.
Швидкого економічного розвитку Німеччина досягла завдяки активному втручанню держави в усі сфери економічного, політичного та духовнокультурного життя країни. Після об’єднання Німеччини в 1871 р. у країні формується державний капіталізм, а уряд перетворюється на координаційний центр усієї господарської системи, активно втручається в її роботу і сприяє її розвитку. Так, німецький уряд розподіляв французьку контрибуцію 5 млн фр. між підприємцями, робив великі військові замовлення на виготовлення зброї. Крім цього, держава була співвласником частки залізниць та військових заводів, упроваджувала низькі ціни на перевезення вантажів, надавала кошти банкам, сприяла розвитку освіти, науки та демографічним процесам.
Держава відходить від політики вільної торгівлі і переходить до політики протекціонізму, захищає національного виробника. Яскравим прикладом впливу державного капіталу є те, що за короткий період Німеччина перетворилась з доіндустріальної в індустріальну державу і стала другою у світі промисловою державоюпісляСША.
350 
У нових історичних умовах кінця ХІХ — початку ХХ ст. під впливом значних економічних зрушень у Німеччині зародилася 
говорилося вище, це було пов’язано з особливим періодом розвитку німецького суспільства — монополізацією економіки, яка спричинила різку поляризацію доходів населення і, як наслідок, загострення класових суперечностей.