До складу нової історичної школи входили також і ті вчені, котрі намагалися узгодити висновки, зроблені класичною школою, із висновками історичного методу, доводячи, що економічні категорії, сформульовані класиками, не суперечать поглядам історичної школи і є частиною вчення про суспільство. Цей напрям дістав назву соціального.
Започаткування соціального напряму в економічних дослідженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, підвищенням ролі держави, монополізацією економіки та поширенням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас населення європейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціального захисту. Водночас проблеми соціальної нерівності, соціального захисту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення за допомогою державного регулювання суспільного життя.
Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не являв собою цілісного економічного вчення і був спрямований насамперед на вирішення таких практичних проблем:
¾соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослідження економіки як частини соціальної системи, підвищена увага до проблем соціальної справедливості;
¾заперечення об’єктивних економічних законів та об’єктивно зумовленої соціальної поведінки людей;
¾визначення примату неекономічних факторів соціально-економічного розвитку, насамперед правових чинників, підпорядкованих моральноетичним нормам;
¾активний захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці та визнання можливості соціально-економічного прогресу ринкової економіки за допомогою соціальних реформ та державно-правового регулювання.
Ідеї соціального напряму у політичній економії знайшли відображення у програмі «Спілки соціальної політики», заснованої у 1872 р. у Німеччині. Ця спілка дістала назву «катедер-соціалізму» («соціалізм за професорською кафедрою») як натяк на належність «Спілки» до академічних кіл [5, с. 478].
Дана програма передбачала введення обов’язкової початкової освіти, державне регулювання праці дітей, підлітків, жінок, страхування робітників від хвороб та небезпечних випадків, установлення пенсій по старості та непрацездатності. Передбачалася також організація споживчої та житлової кооперації за рахунок самих робітників. Конфлікти між робітниками та капіталістичними підприємцями мали вирішуватися особливими третєйськими судами.
Соціальний напрям потрібно відрізняти від катедер-соціалізму, бо хоч обидва вони базуються на однакових підходах, проте в катедер-соціа-
352
лістів ідеться тільки про соціальну сферу, соціальну справедливість та способи її досягнення, тоді як представники соціального напряму намагалися показати, як можна «примусити» економічні закони служити інтересам суспільства. Саме з цього погляду вони аналізували економічні категорії і доводили, що дію цих законів можна спрямувати в необхідне русло за допомогою належного законодавства та раціональної державної політики.
Внесок соціального напряму у доктрину історичної школи полягає у тому, що вони синтезують два протилежні вчення. Але потрібно підкреслити, що економічні категорії та закони вони також вважають похідними від державної політики, підпорядкованими їй. Отже, цей напрям не порушував засадничих принципів історичної школи.
Відомими представниками соціального напряму в політичній економії були
Рудольф Штольцман (1852—1930), Рудольф Штаммлер (1856—1938), От- марШпанн(1858—1950), ФранцОппенгеймер (1864—1943) та інші.
Р. Штольцман у працях «Соціальні категорії» (1896), «Мета в народ-
ному господарстві» (1907) обґрунтував тезу, згідно з якою виробництво є виключно технологічним явищем, яке знаходить свій вияв у суспільному поділі праці і є нейтральним у соціальному аспекті.
Стверджуючи, що економіка підпорядковується моральним ідеалам, учений трактував капіталістичне виробництво як засіб реалізації моральних цілей та досягнення життєвого достатку всіх членів суспільства.
Філософські та методологічні принципи соціального напряму були об-
ґрунтовані Р. Штаммлером у праці «Господарство та право з погляду матеріалістичного розуміння історії». Підкреслюючи об’єктивність історич-
них процесів, учений заперечував будь-яку активність людей, зокрема політичну боротьбу.
Один із напрямів соціальної школи розвивав Ф. Оппенгеймер, автор теорії «ліберального соціалізму». «Ліберальний соціалізм» він ототожнював з вільним від експлуатації суспільним ладом, заснованим на приватній власності та ринковому обміні.
Один із варіантів соціального напряму розвивали австрійські економісти — О. Шпанн, Я. Бакс, Ф. Оттель, Х. Ріль та інші. Їхні ідеї знайшли відображення у праці відомого соціолога та економіста Отмара Шпанна «Фундамент народного господарства» (1918). Він висунув оригінальну концепцію «універсалізму». З допомогою цієї концепції Шпанн прагнув обгрунтувати необхідність посилення державного регулювання економічних процесів.
Таким чином, найважливішим висновком, якого можна дійти після ознайомлення з ідеями історичної школи та соціального напряму, є той, що ці ідеї мають яскраво виражений інституціональний характер, тобто визначають примат суспільної психології над індивідуальною, визначальну роль суспільних інститутів (права, моралі, ідеології, менталітету тощо) порівняно з економічними.
353
Застосування принципів історизму та системного підходу до аналізу процесів господарського життя збагатило інструментарій економічних досліджень.
Заперечення революційних методів вирішення соціально-економічних проблем та обґрунтування еволюційного розвитку капіталізму вплинули на формування концепцій «змішаної економіки», «організованого капіталізму», «державного соціалізму» тощо.
Водночас відмова від абстрактних узагальнень та нерозуміння єдності логічного й історичного методів наукового аналізу, невизнання закономірного характеру економічного життя суспільства, акцент на емпіричному підході до вивчення економічних явищ, на унікальності й неповторності «німецького національного духу», особливої історичної місії арійської раси значно знизили науковість концепцій багатьох представників історичної школи, збіднили спектр їхніх наукових досліджень, які не змогли виокремитись у завершену політекономічну доктрину, альтернативну класичній.
Але важливо зазначити, що історична школа в політичній економії не була виключно німецьким явищем. Вона знайшла послідовників і в інших країнах.
В Італії ідеї історичної школи наприкінці XIX ст. розвивали Г. Ферреро,
Г. Сальвіолі та інші, у Франції — У. Шевальє, П. Ж. Манту та інші, серія глибоких історико-економічних досліджень з’явилася в Англії та Росії.
Відомим представником англійської історичної школи був Арнольд Тойнбі (1852—1883).
Теоретико-методологічні надбання історичної школи та соціального напряму в політичній економії мають велике значення і для сучасних науковців.
9.3. США — ЛІДЕР СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ. АМЕРИКАНСЬКА ШКОЛА МАРЖИНАЛІЗМУ
В останній третині XIX ст. у США швидкими темпами відбувається процес індустріалізації, зростання важкої промисловості. У 1870 р. США видобували 30 млн т вугілля, а в 1900 р. — вже 244,7 млн т, чавуну виплавляли відповідно 1,7 млн т і 13,8 млн т [10, с. 217].
Швидкими темпами розвивалися також легка та харчова промисловість, значного поширення набуло масове виробництво готового одягу та взуття.
Бурхливе зростання промисловості супроводжувалося швидким технічним прогресом, упровадженням досягнень другої науково-технічної революції. Країна активно використовувала світовий зарубіжний досвід, зокрема європейський, а також досягнення американських учених та інженерів. Так,
354
США стали батьківщиною багатьох важливих винаходів, зокрема динамомашини, трансформатора, першої електростанції, літака, трактора, удосконалення фотоапарата, автомобіля, кіно, будівництва висотних будинків та багатьох інших. У промисловості широко застосовується електрична енергія, проводиться раціоналізація виробництва, зокрема впроваджується поточний метод, спрямований на економію праці. Це давало можливість збільшити виробництво продукції, підвищити продуктивність праці. Нові методи раціоналізації були запропоновані Тейлором і вперше застосовані на автомобільних заводах Форда.
Досягнення науки і техніки були тісно пов’язані з появою в США нових галузей промисловості: автомобільної, алюмінієвої, гумової, нафтової, електричної, верстатобудівної та інших.
Відбуваються зрушення в розміщенні виробництва, починається індустріалізація Півдня та Заходу країни. Поява нових економічних районів дала поштовх подальшому розвитку залізничного будівництва, а це, у свою чергу, привело до збільшення продукції важкої промисловості, яка виробляла рейки, паровози, вагони для залізниць. Поряд з цим відбувається швидке будівництво автомобільних доріг та каналів.
Економічний розвиток США прискорювався наявністю потужної сировинної бази — різних природних копалень, родючих ґрунтів, великих лісових ресурсів, річок, озер, а також сприятливим кліматом.
Отже, в США були сприятливі фактори для проведення швидкої індустріалізації та завершення промислового перевороту у 80-х роках ХІХ ст.
Важливим чинником розвитку економіки США була масова імміграція з Європи, у тому числі і з України, що сприяла швидкому зростаню населення. Так, з 1870 до 1900 р. населення США зросло з 31 млн осіб до 76 млн осіб Чисельність населення країни зростала переважно за рахунок іммігран-
тів [15, с. 314, с. 330].
Імміграція активно сприяла розширенню внутрішнього ринку, поповненню країни робочою силою, використанню європейської науково-технічної думки. Усе це впливало на швидкі темпи зростання американської промисловості.
Завдяки втручанню уряду США було багато зроблено для розвитку початкової, середньої, вищої освіти та науки, захисту національного товаровиробника. Більшість штатів запровадила обов’язкове безоплатне навчання в школах, було запозичено досвід Німеччини з підготовки інженерів.
Для розвитку науки в країні було створено численні фонди та промислові лабораторії, а також лабораторії в сільському господарстві.
Значні зрушення відбулися у розвитку образотворчого мистецтва та літературних творів, які одержали світове визнання. Художня література, газети та церква, а з початку 1900-х років радіо і кіно, активно впливали на формування менталітету американців. Американці, як нація іммігрантів, покладалися у своїй діяльності тільки на себе, вони були енергійними, вольовими,
355
прагматичними, переймалися принципами ринкової економіки, захистом демократичних свобод та прав людини. Усе це позитивно впливало на розвиток економіки США.
Зміцнилася інфраструктура, особливо в містах США, які швидко зростали, прокладалися трамвайні лінії замість кінської тяги, упроваджуються електрички, метро. Значного поширення набував телеграф і телефон. Змінювалося обличчя країни, створювалися великі адміністративні центри з багатоповерховими хмарочосами, швидко відбувається урбанізація країни. У 1910 р. уже 51,4 % населення мешкало в містах [15, с. 350].
Таким чином, ціла низка цивілізаційних факторів активно впливала па розвиток економіки США.
Економічні кризи в США сприяли концентрації та централізації виробництва і капіталу. Цей процес особливо прискорився після кризи 1873 р., внаслідок чого швидко утворюються монополії. Найбільш поширеною формою господарювання в економіці стали трести. Трест був об’єднанням підприємств, фірм, в якому його учасники втрачають виробничо-торговельну самостійність і у своїй діяльності керуються рішеннями єдиного керівного центру. Головною метою трестів було захоплення ринку товарів і встановлення монопольних цін.
У США утворення трестів давало можливість об’єднати дрібні компанії, використати кошти на найбільш сучасних підприємствах, налагодити виробництво та збут продукції, досягти значного ефекту економії та збільшення прибутку. Так, 1883 р. виникає одна з найбільших монополій — трест «Стандарт ойл», який контролював 95 % переробки нафти, у 1887 р. утворюється «Трест віски», цукровий, свинцевий та ін. У 1901 р. Д. Морган засновує «Стальний трест», який виробляв 3/5 сталі в країні, 1908 р. виникає монополія « Дженерал моторс». На початку XX ст. процес утворення трестів США набуває масового характеру і охоплює майже всі галузі промисловості: від виробництва сірників до виплавки металу. У 1904 р. у країні налічувалося вже 445 трестів [15, с. 177]. США перетворюються на типову країну трестів, які встановили своє панування в економіці.
Концентрація промислового виробництва, утворення численних трестів було тісно пов’язане з концентрацією банківського капіталу та утворенням фінансової олігархії. Найбільшими представниками фінансової олігархії були банківські групи Моргана та Рокфеллера, які володіли більшою половиною акціонерного капіталу країни. Група мільярдерів являла собою фінансову олігархію США, фактично панувала в економіці і в політиці.
Отже, характерною ознакою економіки США був швидкий прогрес монополізації у промисловості та концентрація банківського капіталу.
Масовий процес монополізації, установлення монопольно високих цін на велику кількість товарів викликали незадоволення широких верств населення. Традиційною для Америки була така доктрина розвитку господарства:
356
економічний розвиток є вільною боротьбою сил, від якої держава повинна стояти осторонь. Зараз же ця традиційна точка зору зустріла сильних противників, які вважали, що обов’язковою умовою прогресу людства мають бути державні закони, які повинні обмежувати підприємницьку діяльність, не допускати монополій. Тому під тиском громадської думки уряд США мусив видати низку антимонопольних законів, зокрема закон Шермана від 1890 р., спрямований проти трестів. Законом заборонялись об’єднання, які обмежували свободу конкуренції, тобто формально заборонялися монополії. Але закон Шермана був безсилим якраз проти трестів. Він передбачав заходи проти «зговору» кількох фірм на ринку, але був спрямований проти монополій нижчого порядку — картелів та синдикатів. Коли ж ці фірми зливалися в одну, тобто виникав трест, закон не бачив тут «зговору» і не міг втручатися у внутрішні справи фірми.
Після закону Шермана великого поширення набула нова форма монополій — холдинг-компанія. Холдинг — це об’єднання, яке тримає портфель акцій різних фірм, отримує дивіденди та розподіляє їх між акціонерами. Безумовно, як підприємство-акціонер, холдинг-компанія призначає в ці фірми своїх директорів, контролює їх діяльність. Але перед законом холдинг — не монополія, хоча має право контролювати ті фірми, в які вкладено її капітали.
Несподіванкою стало також і те, що від закону Шермана стали страждати профспілки, оскільки за формальним змістом закону профспілки — це об’єднання робітників, яке направлене проти конкуренції на ринку праці, ринку продажу робочої сили.
Швидкими темпами після громадянської війни розвивалося сільське господарство США за американським, фермерським, шляхом, який означав відсутність феодальних пережитків.
Фермерське господарство було приватним, високотоварним сільськогосподарським підприємством, в якому господарював фермер на власній чи орендованій землі. Фермери вели господарство одноосібно зі своєю сім’єю чи наймали робітників.
В умовах монополістичної конкуренції у фермерських господарствах збільшується концентрація виробництва. Якщо в 1880 р. власники землі становили 2/3 від загальної кількості фермерів, то в 1910 р. — 1/3. Фермери утворюють різні союзи, об’єднання та фірми, які займаються виробництвом, зберіганням та переробкою сільськогосподарської продукції, стають великими експортерами продукції сільського господарства.
Розвиток промисловості, зростання міського населення в США зумовили великий попит на продукти харчування на внутрішньому ринку та збільшення вивозу дешевих продуктів, зокрема хліба і м’яса, на зовнішні ринки. Це призвело до тривалої аграрної кризи в країнах Західної Європи.
Освоєння великих площ на заході США привело до зростання мережі фермерських господарств. Так, якщо в 1860 р. їх налічувалося 2,4 млн, то
357
в 1900 р. — уже 5,7 млн, причому 3/4 ферм обслуговувалися своїми власни-
ками [15, с. 232].
Ферми виробляли велику кількість сільськогосподарської продукції, вартість якої зросла з 2,5 млрд дол. у 1890 р. до 10 млрд дол. в 1914 р. [10,
с. 226].
Зростання виробництва сільськогосподарської продукції було забезпечене насамперед капіталістичною організацією виробництва, розширенням посівних площ, широким застосуванням машин та наукових систем у землеробстві. У сільському господарстві США масово почали застосовуватися такі машини, як жниварки, молотарки, косарки, парові трактори, а згодом — трактори з бензиновим двигуном, вантажні автомобілі, молочні сепаратори та маслобійки на електричній енергії.
Збільшення застосування машин підвищувало продуктивність праці, знижувало ціни на сільськогосподарську продукцію та витрати на робочу силу. Удосконалювалася система перевезення зерна, худоби, будувалися елеватори, млини та холодильники. Широкого розвитку набуло скотарство та консервування м’яса.
Велике значення для розвитку сільського господарства мали поділ праці та спеціалізація окремих районів США, застосування штучних добрив. У сільському господарстві відбувався швидкий процес концентрації виробництва, розорення дрібних та середніх фермерів, погіршення їх майнового стану.
Отже, радикальне вирішення аграрного питання в США після громадянської війни створило сприятливі умови для розвитку сільського господарства, забезпечило освоєння великих земельних площ, створення високотоварних, механізованих фермерських господарств, які стали головними постачальниками сільськогосподарської продукції на світовий ринок.
Розвиток економіки США наприкінці XIX ст. призвів до значних структурних зрушень. До середини 80-х років XIX ст. головний прибуток для держави давало сільське господарство, а країна за рівнем промислового виробництва посідала лише четверте місце у світі. Після завершення громадянської війни США перетворюються в індустріально-аграрну державу і виходять на перше місце у світі за рівнем промислового виробництва, стають лідером світової економіки.
Лідерство США було досягнуте важкою працею мільйонів трудящих, особливо робітників-емігрантів. Це призводило до масових страйків фермерів, робітників і службовців. Так, у 70—80-х роках XIX ст. відбулися виступи фермерів і безробітних, у 1905 р. — страйки гірників та текстильників. Виступи трудящих сприяли створенню профспілкових та робітничих організацій — індустріальних робітників світу, а в 1898 р. — соціал-демократичної партії.
Посилення економічної влади трестів та фінансової олігархії, швидкі темпи індустріалізації США сприяли тому, що в експорті товарів значно
358
зросла частка промислових товарів. Американські монополії потребували все більше ринків збуту товарів, цікавилися заморськими територіями, а в кінці XIX ст. вдалися до прямої агресії. У 1898 р. США захопили Гавайські острови, 1899 р. — Кубу, Гуам, Філіппіни, загарбали Панамський перешийок та закінчили будівництво Панамського каналу, який з’єднав Атлантичний та Тихий океани і став важливим стратегічним об’єктом. США в кінці XIX ст. — на початку XX ст. збільшують свій економічний вплив на країни Далекого Сходу, особливо Китай. Вони проголосили Китай зоною свого економічного впливу, а фактично захопили величезний китайський ринок. Інтереси США зіткнулись з головним конкурентом на світовому ринку — Німеччиною, що зумовило їх участь у Першій світовій війні на боці Антанти.
Таким чином, криза 1873 р. прискорила процес концентрації виробництва і капіталу, утворення монополій у формі трестів, які стали відігравати провідну роль в економіці країни.
Фермерські господарства стали основою зростання сільськогосподарського виробництва, спираючись на передову технічну базу. Значного розвитку набули духовно-культурна сфера, наука, підтримка урядом економіки.
Наприкінці XIX ст. США перетворилися в реального лідера світової економіки, посівши перше місце у світі за обсягами промислового і сільськогосподарського виробництва.
Зазначені вище соціально-економічні передумови
Американська
сприяли формуванню неокласичного напряму еко-
школа маржиналізму.
Дж. Б. Кларк
номічної думки в США. Засновником американ-
ської школи маржиналізму став Джон Бейтс
Кларк (1847—1938),автор праць «Філософія багатства» (1886), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополії» (1901), «Сутність економічної теорії» (1907) та ін. Заглиблення у маржиналістські ідеї та неординарність аналізу дали змогу американському дослідникові сформулювати ряд нових цікавих ідей.
Кларк створив особливий, «американський» варіант суб’єктивної школи. Для цього варіанта найбільш характерним елементом є теорія граничної продуктивності.
Д. Б. Кларк виступив зі своєю теорією розподілу в той час, коли в США виникла так звана «проблема праці». У 1885 р. Американська економічна асоціація записала у своїй Декларації, що зіткнення між працею та капіталом потребує вирішення цілого ряду соціальних проблем, що вимагає об’єднаних зусиль церкви, держави та науки.
Америка поступалася Європі щодо темпів поширення марксизму (його вплив був там набагато слабшим). Тому у праці «Розподіл багатства» (1899 р.) Кларк проголошує недоторканність приватної власності. Питання про власність
359
він вважав етичним питанням. Кларк критикує комуністичний принцип розподілу і проголошує лозунг: «Кожному те, що ним створене!». Його принцип розподілу ґрунтувався на вже відомій теорії «трьох факторів виробництва». Кларк намагається довести, що кожний фактор отримує відповідну йому «частку» національного доходу, яка ним створена, і тому капіталістичне суспільство справедливеу своїйоснові.
Кларк поділив політичну економію на три розділи: 1) універсальну економіку, яка формулює загальні універсальні закони; 2) соціально-еконо-
мічну статику, взяту в «стаціонарному стані»; 3) соціально-економічну динаміку, яка досліджує ті сили, які діють у суспільстві, що перебуває в русі, у розвитку.
Універсальна економіка повинна досліджувати більш загальні закони господарської діяльності. До цих законів Кларк відніс закон граничної ко-
рисності, спадної продуктивності праці і капіталу.
Кларк вводить політичну економію до сфери статики, тобто такого стану суспільства, коли воно перебуває у рівновазі і в стані повного спокою. Він досліджує на цій стадії «частку» кожного фактора на основі законів граничної корисності та спадної продуктивності. У цьому плані ним трактуються категорії заробітної плати, процента, ренти. Кларк стверджує, що заробітна плата визначається «граничною продуктивністю праці» робітників. Він писав, що при незмінних розмірах капіталу і незмінному рівні техніки подальше збільшення кількості використаних на виробництві робітників призведе до падіння продуктивності праці кожного знову прийнятого робітника. Тобто чим більше зайнято робітників, тим нижчою буде продуктивність праці
ітим нижчою має бути заробітна плата.
Ітретя стадія — динаміка, в якій, за Кларком, усі фактори перебувають у стані розвитку, в якому можливі порушення стану рівноваги. На стадії дослідження економіки в динаміці Кларк вводить категорію прибутку, яка у нього є «даром» технічного зростання виробництва.
Таким чином, теорія розподілу Кларка була ще однією спробою (вслід за теорією Кері) показати панування економічних гармоній в умовах капіталізму.
Але ці уявлення не повністю відповідали дійсності. Криза 1929—1933 рр. продемонструвала ілюзорність надій Дж. Б. Кларка та його прибічників на всесилля ринкового механізму та показала, що капіталістичне суспільне відтворення не можна уявляти як гігантську фірму, яка розвивається за маржинальними законами.
Але зазначені вище недоліки не затьмарили тих наукових результатів, які були отримані економістами американської школи. Звернувши увагу на проблему оптимізації структури витрат виробництва та визначивши шляхи її граничного аналізу, вони започаткували численні прикладні дослідження кількісних взаємовідносин між витратами факторів виробництва (йдеться про такий відомий аналітичний інстру-
360
мент, як виробнича функція). Економіко-математичні моделі, які дозволяють розрахувати кількісні залежності між витратами виробництва та обсягами продукції, яка виробляється, набули широкого практичного використання, особливо на мікроекономічному рівні, під час розроблення стратегії фірм, підприємств.
Прийоми граничного аналізу, які маржиналісти використовували на окремих товарних ринках чи підприємствах, Кларк спробував перенести в макроекономічне середовище. З’явилися такі поняття, як соціальна праця (загальна кількість зайнятих у народному господарстві), соціальний капітал (сукупність капіталів, які використовуються в суспільному виробництві) та інші.
Таким чином, поширення граничного аналізу на процес формування факторних доходів дало змогу вченому покласти в основу теорії цінності і теорії розподілу єдиний методологічний підхід. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, «теорія граничної продуктивності Дж. Б. Кларка ніби замкнула маржинальну систему, стимулюючи появу різноманітних прикладних досліджень». Багато чого в теорії Кларка його сучасники вважали спірним. Однак його концепція граничної і специфічної продуктивності стала джерелом плідного сучасного підходу до вирішення завдань оптимізації виробництва за обмежених ресурсів [5, с. 448].
9.4.ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ АНГЛІЇ
ВПЕРІОД МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ. КЕМБРИДЖСЬКА ШКОЛА
Політична система Англії сформувалася та існувала більше двох століть. У цій системі провідне місце займали представники великого бізнесу, які приймали закони для розвитку ринкового господарства.
Соціальна структура Англії в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. не зазнала суттєвих змін, окрім подальшого зменшення в сільському господарстві кількості сільського населення — фермерів-орендарів і найманих робітників та зростання чисельності робітників і службовців.
Подальшого розвитку набуває духовно-культурний розвиток англійської нації під впливом друкованих видань, особливо під впливом літератури, газет, журналів, наповнених багатим змістом. Значний вплив на англійське суспільство мали численні газети, зокрема народні газети, які формували менталітет людей, що, у свою чергу, сприяло подальшому розвитку інститутів ринкової економіки.
Духовно-культурна сфера Англії перебувала під впливом протестантської церкви, яка мала суттєвий вплив на психологію людини і особливо на підприємництво. Однак наприкінці XIX ст. відбувається поступове падіння впливу церкви, насамперед через погіршення умов життя населення.
351 
352 
353 
354 
355 
356 
357 
358 
359 
360 
