attachments / 09-3743

331

праці і вже виходячи з цього порівнював економічну ефективність общинної та приватної форм власності, висловлюючись на користь останньої. Учений обґрунтував також більш високу ефективність економіки, заснованої на відносинах ринкового обміну.

Отже, у першій половині ХІХ ст. в Україні дедалі більшого поширення набувають економічні погляди науковців, які сформувалися під впливом класичної політичної економії. Як зауважує Л. Горкіна, це була «серйозна школа політичної економії, яку проходили українські економісти, намагаючись визначитись у власних поглядах» [2, с. 25], і яка підготувала по-

дальший творчий розвиток економічної науки в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1.Голобуцький В. О. Економічна історія Української РСР: Дожовтневий період.

—К.: Вища шк. 1970.

2.Горкіна Л. П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001.

3.Дорофєєва Н. В., Комаринська З. М. Історія грошей в Україні. — Львів: Львів. банк. ін-т, 2000.

4.Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. — К.: Глобус, 1992. — Т. 1.

5.Історія економічної думки України: Навч. посіб. / Р. Х. Васильєва та ін. — К.: Либідь, 1993.

6.Історія України: Навч. посіб. — К.: Альтернативи, 1997.

7.Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України: Навч. посіб. — К.:

КНЕУ, 2004.

8.Лортикян Э. Л. История экономики и экономической мысли Украины: Эволюция рыночной экономики. — Х.: Консум, 2004.

9.Рознер І. Г. Соціально-економічні вимоги представників українського шляхетства і козацької старшини в 60-х роках XVIIІ ст. // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР: Респ. міжвід. зб. — Вип. 7. — К.: Наук.

думка, 1972. — С. 90—98.

10.Рознер І. Г. Соціально-економічні погляди авторів «Торчинського маніфесту» (1767 р.) та «Універсалу до селян» (1768 р.) // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР: Респ. міжвід. зб. — Вип. 6. — К.: Наук. думка, 1971. — С. 88—97.

11.Сердонин с. М. Граф М. М. Сперанский. — СПб., 1909.

12.Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні XVII — XVIII ст. — К.: Задруга, 1996.

13.Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005.

14.Українська економічна думка: Хрестоматія / Упоряд. С. М. Злупко. — К.: Знан-

ня, 1998.

15.Франко І. Що то була панщина? // Зібр. творів: У 50 т. — Т. 44, кн. 2. — К.:

Наук. думка, 1985. — С. 495—500.

16.Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — К.: Критика, 2005.

Тема 9

РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО ПРОВІДНИХ СУСПІЛЬСТВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

ТА ЙОГО ВІДОБРАЖЕННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ (70-ті роки ХІХ ст. — ПОЧАТОК ХХ ст.)

Упершій половині ХІХ ст. у переважній більшості країн Європейської цивілізації та США завершилися демократичні революції, закінчилося формування національних ринків, була проведена освітня революція, змінювалася духовно-культурна сфера. Значного розвитку набуло ринкове господарство та нові ринкові інститути. Однак головною подією була перша промислова революція — перехід від мануфактури до фабрики, яка стала економічною базою створення ринкового господарства в державах Західної цивілізації і суттєво вплинула на всі сторони життя людства. Вагомий внесок в обґрунтування та дослідження процесів, що відбувалися в економіці, зробили представники класичної школи політичної економії, які розглядали розвиток ринковогогосподарства вумовах вільної конкуренції.

Мета даної теми — показати економічний розвиток провідних країн Європейської цивілізації наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., перехід від вільної конкуренції до монополістичної, з’ясувати тенденції у розвитку ринкового господарства та вплив нових ринкових інститутів на економіку провідних країн в умовах науковотехнічної революції.

Уданій темі розкрито особливості економічного розвитку країн

вумовах монополістичної конкуренції, які привели до виникнення нових течій та напрямів в економічній думці кінця ХІХ — початку ХХ ст., зокрема таких як маржиналізм, соціальний напрям політичної економії, неокласика, дослідження економіки за допомогою математичних методів та зародження інституціональної теорії.

Отже, об’єктом вивчення даної теми є такі історичні факти: завершення демократичних революцій, закінчення формування національних ринків, початок освітньої революції, зміна духовної сфери. Це знайшло відображення у таких важливих історичних подіях: перша промислова революція — перехід від мануфактури до фабрики; світова економічна криза 1873 р., яка була наслідком перевиробництва товарів; друга науково-технічна революція (70-ті роки ХІХ ст. — 1918 р. ХХ ст.). Ці процеси розкрито в нових напрямах економічної

333

думки цього періоду, що мають назви — маржиналізм, соціальний напрям політичної економії, неокласика.

У цей час відбувається перехід від вільної конкуренції до виникнення монополій, які стали відігравати провідне місце в економіці країн. Науково-технічна революція відбувалася на новій технічній базі: на зміну пару прийшла електрична енергія; запроваджуються нові технології в ряді галузей промисловості; значного розвитку набуває транспорт; з’являються перші спроби автоматизації виробничих процесів; великого поширення набуває кооперація. Загострення конкуренції привело до концентрації виробництва і капіталу. Відбувається перехід від вільної конкуренції домонополістичної.

Вільна конкуренція спирається на конкурентні переваги від масштабності виробництва, ефективна — від машинного. Усе це проявляється у масовому виробництві, яке може бути забезпечене лише новими технологічними змінами.

Відбулися зміни у приватній власності, адже великомасштабне виробництво вимагає гігантських капіталів, які з’являються у формі колективної приватної власності. Основними історичними формами господарств кінця ХІХ — початку ХХ ст. стали монополії у вигляді картелів, синдикатів, трестів та концернів. Виникають нові елементи ринкової інфраструктури, такі як торговельні палати, контори аудиту та лізингу, довірчі товариства. Виникає колективна форма власності у формі акціонерних товариств. У сільському господарстві поширюється фермерство.

ПЛАН

9.1.Нові тенденції господарського розвитку держав Європейської цивілізації.

9.2.Промислове зростання Німеччини в кінці ХІХ ст. Соціальний напрям політичної економії як передумова появи інституціоналізму.

9.3.США— лідерсвітовоїекономіки. Американськашколамаржиналізму.

9.4.Особливості господарської системи Англії в період монополістичної конкуренції. Кембриджська школа.

9.5.Економічний розвиток Франції.

9.1. НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

У 70-х роках ХІХ ст. у країнах Європейської цивілізації завершився тривалий процес переходу до простого товарного, а згодом — до товарногрошового (ринкового) господарства.

335

паровий двигун з ККД у 3 %, уже не задовольняли зростаючих потреб виробництва. У зв’язку з цим набували широкого впровадження у виробництво нові розробки, технології і принципово нові машини та механізми, що сприяло повнішому задоволенню потреб людей та одержанню підприємцями більшого прибутку.

Науково-технічна революція на відміну від першої промислової революції (переходу від мануфактури до фабрики) відбувалася на принципово новій технічній базі. Саме в цей час на зміну енергії пару прийшла електрична енергія, яка знайшла своє застосування в промисловості, на транспорті, у побуті. Було винайдено нові види двигунів: парова турбіна, динамомашина, бензиновий двигун та дизель.

Запроваджуються нові технології в нафтодобувній, нафтопереробній, хімічній промисловості та нові способи одержання сірчаної кислоти, соди, штучних фарб, добрив та ліків. Удосконалюються процеси виплавки металу (томасівський і мартенівський) та одержання якісної сталі. Значного розвитку набуває транспорт. Завдяки електровозам і трамваям відбувається переозброєння армій новою більш сучасною зброєю. У промисловості поширилися нові види енергії — нафта й газ.

З’являються перші спроби автоматизації виробничих процесів, відбувається масове поточне виробництво різних товарів, упроваджуються науково обґрунтовані технології поточного виробництва, які дали можливість інтенсифікувати працю, підвищити її продуктивність, одержати більші прибутки.

Помітного поширення набуває кооперація у виробництві різних товарів. Так, монополія А. Тіссена на засадах кооперації об’єднувала підприємства з видобутку залізної руди, виплавки чавуну і сталі та підприємства з виробництва готових виробів з металу.

Застосування нової техніки та технологій на виробництві не могло не вплинути на швидке зростання обсягів промисловості, на суттєві структурні зрушення в економіці. Так, з 1870 до 1900 р. обсяг світової промислової продукції збільшився втричі, прискореними темпами стала розвиватися важка промисловість, випереджаючи легку промисловість і сільське господарство. У важкій промисловості виникають нові галузі: електротехнічна, нафтопереробна, хімічна, автомобільна, верстатобудівна. Ці галузі промисловості швидко освоюють нові види продукції, зокрема турбіни, трамваї, електромотори, сірчану кислоту, автомобілі, верстати.

У сільському господарстві подальшого розвитку набуває фермерство, як американський шлях розвитку. Загалом у країнах Європейської цивілізації існувало два шляхи розвитку у сільському господарстві — американський та прусський, які перепліталися між собою.

Отже, за таких умов науково-технічна революція не могла не привести до нових змін у ринковій системі. Вона створила принципово нове матеріальне виробництво, засноване на новій техніці і технологіях, яке кардинально відрізнялося від періоду промислової революції та вільної конкуренції. Відбу-

337

З переходом від системи вільної конкуренції до монополістичної відмирають старі форми організації господарства та з’являються нові. Так, поступово зникають фірми, які належали одній сім’ї та, як правило, успадковувалися від батька до сина, виникають великі підприємства, у фінансовій сфері зникають заставні контори, а їх місце займають потужні банки. Виникають нові елементи ринкової інфраструктури — торговельні палати, контори аудиту та лізингу, довірчі товариства, біржі праці, різні фонди.

Структурні зрушення в промисловості кінця XIX ст., поява нової техніки та технологій, загострення конкурентної боротьби між підприємцями вимагали одночасно великих коштів, яких не вистачало навіть у великих власників. Особливо потреба в коштах зросла зі збільшенням розмірів підприємств та впровадженням нової техніки. Виробництво одноосібних підприємств вже не задовольняло вимог часу. За цих умов стало необхідним залучення сторонніх капіталів через випуск акцій — цінних паперів. Виникає колективна акціонерна форма приватної власності, яка набуває значного поширення. Акціонерні товариства накопичують кошти, посилюють концентрацію капіталу.

Володіння акціями дає можливість брати участь в управлінні підприємством та одержувати частину прибутку у вигляді дивідендів.

Випуск акцій підприємствами набуває помітного поширення в останній третині ХІХ ст. Так, у Німеччині в 70-х роках було 400 акціонерних товариств, а на початку ХХ ст. — майже 2,5 тис., кошти від яких вкладали в розширення виробництва [12, с. 33].

Таким чином, акціонерна форма власності стала відігравати основну роль у розвитку економіки.

У керівних конторах монополій утворюються нові структурні відділи: нової техніки та технології, нових методів праці тощо. Ці прогресивні заходи були спрямовані на одержання більших прибутків в умовах загострення конкурентної боротьби між монополіями. Швидкого розвитку набувають такі нові форми господарювання, як акціонерні компанії, транснаціональні корпорації та міжгалузеві компанії. Монополістична ринкова система не знижує конкуренції, а, навпаки, загострює її.

Особливість конкуренції між монополіями полягає у диференціації їхньої продукції, яка відрізняється кращою якістю. Насичення монополіями ринків своїх країн товарами призводить до того, що вони виходять з товарами на ринки інших країн, де стикаються з товарами подібних монополій. Це загострює конкуренцію і зрештою посилює боротьбу за економічний переділ світу. Конкурентна боротьба між монополіями примушує їх укладати угоди про розподіл світових ринків. Так, у 1907 р. американська компанія «Дженерал електрик» та німецька компанія «АЕГ» уклали договір про поділ ринків збуту на земній кулі. Подібні угоди на початку XX ст. мали місце між монополіями зі збуту нафтопродуктів, цукру та озброєння.

Домінування монополій в економіці, придушення ними малих та середніх підприємств, які не витримали конкуренції, привело до прийняття антимо-

339

Маржиналізм — сформована в 1870-ті роки економічна течія, відповідно до якої мінова вартість будь-якого блага визначається корисністю останньої наявної одиниці цього блага (граничною корисністю).

Виникнення теорії, що бере за основу цінності не витрати праці, а корисність, трактується як «маржинальна революція». Маржиналізм як самостійна течія економічної думки сформувався в другій половині ХІХ ст., що було викликано об’єктивними факторами. Кінець ХІХ ст. став періодом бурхливого економічного розвитку країн Західної Європи і США. Це було наслідком промислового перевороту, який завершився. Найбільш розвинуті держави ввійшли в період промислового капіталізму і вільної конкуренції. Потужний розвиток ринкових відносин як усередині країн, так і між ними, зумовлений поглибленням процесу поділу праці, загострив увагу дослідників до ціноутворення, ролі грошей, законів поводження суб’єктів ринку тощо. Ці проблеми стали основним об’єктом дослідження маржиналізму.

Швидкий економічний розвиток супроводжувався кризами, посиленням соціальної напруженості, що набувала крайніх форм. Це стало живильним середовищем досить значного поширення марксистської теорії, що обгрунтовувала неминучість загибелі тодішнього економічного порядку.

Спостерігалася певна криза класичної школи. Великої популярності набуває історична школа Німеччини, що ставило під сумнів методи класиків політичної економії. Тому не менш істотною причиною виникнення маржиналізму можна вважати прагнення вчених-економістів знайти вихід із кризи економічної теорії, відкрити нові перспективи сучасногоїм економічногопорядку.

Школа маржиналізму сформувалася на основі критики історичної школи, яка абсолютизувала емпіричний метод у вивченні економічних явищ. Маржиналісти, навпаки, доводили необхідність загальних закономірностей економічного життя, першорядність абстрактно-логічного методу наукового аналізу поза залежністю від національної специфіки. Ця принципова позиція методології дає підстави стверджувати про споріднення маржиналізму з рикардіанством. У зв’язку з цим маржиналістів (особливо представників кембриджської школи) називають ще й «неокласиками». Водночас маржиналізм протиставив рикардіанській трудовій теорії вартості теорію корисності, де величина мінової вартості виводиться не з необхідних трудових витрат, а з інтенсивності споживання. Маржиналістами застосовувався метод граничного аналізу, що і дав назву новій економічній школі. Цей метод використовувався згодом при побудові інших концепцій маржиналізму: теорії загальної рівноваги, розподілу, витрат виробництва тощо.

Для маржиналістської школи характерний, по суті, відхід від ідеологізації економічного аналізу, спроба обмежитися об’єктом «чистого прибутку», без домішки соціальних або конкретно-економічних дисциплін, пов’язаних з ідеологією. Маржиналісти відмовилися навіть від самого терміна «політична економія», введеного до наукового вжитку в 1615 р. А. Монкретьєном, віддаючи перевагу нейтральному поняттю «економікс».