attachments / 09-3743
.pdf
211 
збільшити чисельність армії. Саме в цей період у країнах Західної Європи відбуваються важливі зміни, пов’язані зі створенням постійних армій, які потребували багато зброї, тканин для обмундирування.
Винайдені і сконструйовані телескоп, мікроскоп, термометр, барометр, нові типи кораблів — баржі, каравели. Стрімкого застосування набувають механічні молоти, годинникові механізми з маятником. Активно розвиваються доменне виробництво, друкарство. Упровадження різних механічних засобів супроводжується підвищенням продуктивності праці в 3—4 рази. Відбувається розвиток мануфактурного виробництва із застосуванням вільнонайманої праці.
Із розвитком науки і техніки великі зміни відбуваються в розвитку продуктивних сил європейських країн. На кінець XV ст. в країнах Західної Європи було багато зроблено для розвитку промислового виробництва.
У всіх основних галузях промислового виробництва до початку XVI ст.
відбулось значне удосконалення знарядь праці та технології виробництва.
Великі зрушення відбулися у засобах переміщення, особливо у морському транспорті. Набуває суттєвого розвитку суднобудування. Як вже згадувалося, в кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна — каравелу, що мало велику кількість вітрил і могло рухатися проти вітру за допомогою цілої системи таких вітрил. Будучи значно місткішими, каравели могли брати на борт численну команду та значний запас провіанту, розрахований на тривалий час плавання в океані. Такі зрушення прогресивно вплинули на розвиток обміну, виникнення нових форм господарських одиниць.
Почалося виробництво паперу й книгодрукування за допомогою літературного набору, виробництво окулярів і годинників. Велике значення для створення різних машин і механізмів мало виготовлення годинника з маятником, принципи якого стали прообразом багатьох машин.
У попередній темі пояснювалося, що розвиток ремесла і торгівлі у феодальній системі господарства, відокремлення ремесла від землеробства мали своїм наслідком виникнення середньовічних міст, розвиток в яких торгівлі й промисловості відіграв, своєю чергою, особливу роль у зародженні ринко-
вої економіки у Європі.
Розвиток міського ремісничого виробництва і торгівлі передусім підвищував економічний і політичний статус міст (до цього часу село, а отже — феодали, домінувало), які поступово перетворювалися на адміністративні і релігійні, а потім — на економічні й культурні центри.
Розвиток західноєвропейських міст відіграв головну роль у становленні приватної власності, адже в них жили вільні люди, що вже не перебували в особистісній залежності. Ремесло було економічною базою їх діяльності, за результатами якої здійснювався товарний обмін. Військовий захист також
212 
здійснювався городянами самостійно, вони не потребували в цьому послуг від феодалів завдяки наявності захисних міських стін та інших споруд.
Ставши осередками ремісників та торгових людей, західноєвропейські міста відігравали важливу роль в розвиткові господарських зв’язків. Поява великої кількості міських ремісників супроводжувалася зростанням продуктивності праці та якості товарів, а також пожвавленням товарообміну між городянами і селянами.
Місто забезпечувало всі необхідні умови для виробничої діяльності і збуту ремісничої продукції: безперешкодну зустріч замовників і покупців з виконавцем замовлень; охорону від воєнних виступів; водопостачання (недарма усі великі міста стоять на річках або озерах, а їх назва містить слово «міст» (Кембридж, Понтуаз, Брюгге) або «фортеця» (Манчестер, Ланкастер, Страсбург, Петербург). Розвиток міських поселень підтримувався державою та церквою, оскільки вони розраховували на створення в містах своїх опорних пунктів, а також на грошові надходження від міського населення.
Можна ще раз зазначити, що міста були явищем, стороннім для феодалізму, оскільки тут не було феодального землеволодіння й феодальної ренти.
Якщо основою феодальних відносин було натуральне господарство, то міста були осередками товарного виробництва й торгівлі. Не випадково міста протистояли з самого свого заснування феодалам, адже буржуазія, що прийшла на зміну феодалам, зросла в містах (burg — місто, спочатку міських жителів називали «буржуа»).
На фоні розпаду феодалізму проявляються зміни в міській соціальній структурі. З розвитком товарно-грошових відносин найбільш заможними городянами стають купці, власники ремісничих майстерень, домовласники, лихварі, представники духовенства. Населення міста поповнюється за рахунок великих феодалів та їх дружинників, представників королівської адміністрації, а також лікарів, артистів, художників, викладачів та тих, хто був зайнятий у сфері обслуговування.
Уперіод розквіту феодалізму населення міст дедалі більше обтяжувалося своїм підлеглим становищем щодо сеньйора (феодала), який володів міською землею та регламентував життя населення. Феодали, переселяючись у міста, поступово стають феодальною аристократією. В обмін на вилучення тих функцій, що у них існували до формування централізованого державного центру, феодали дістають певні привілеї.
Урезультаті комунальних революцій населення великої кількості міст за-
войовувало самостійність управління.
Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони до-
моглися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це ж створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі. Городяни, що вивільнилися від феодальної залежності, отримували більш високий, ніж у селян, соціальний статус. Але серед міського населення відбувалися процеси швидкого соціального розшарування. Із заможної верхівки виокре-
213 
милося бюргерство як особисто вільні люди, що володіли певними коштами й сплачували міські й державні податки. З їх числа формувався заможний міський стан, який пізніше став основою європейської буржуазії і склав так званий середній клас.
Отже, на кінець ХV ст. місто переважно являло собою осередок вільних від кріпосної залежності людей, яке якісно відрізнялося від міста Стародавнього світу. Середньовічне місто — це самостійна організація з певною системою самоуправління.
Урезультаті комунальних революцій європейські міста домоглися високого рівня самостійності і влади над навколишніми землями. Містакомуни повністю звільнилися від феодальних повинностей, здобули право на створення органів міського самоуправління, формування міського суду, фінансової і податкової систем тощо.
Упроцесі свого розвитку поступово ремесло почало переходити на стадію товарного виробництва — ремісники починають працювати на замовлення споживачів, а вироби продавати торгівцям. Формами організації такого виробництва стають реміснича майстерня, цех, мануфактура.
Умістах Західної Європи поступово зароджується промислове й торговельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в ремісничі цехи й купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів проводять боротьбу проти феодалів. Тут утворюється буржуазна економіка, яка й зруйнувала феодалізм. З бюргерів виростає міська буржуазія.
Основний внесок міст у руйнування феодальної системи господарства полягав у розвитку товарно-грошових відносин, центрами яких вони були.
Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно мало поступитися менш регламентованому мануфактурному виробництву.
Темпи економічного розвитку європейських країн ще більше зростають на останньому етапі існування середньовічного суспільства в ХV — першій половині ХVІІ ст. Виникають і набирають розвит-
ку капіталістичні відносини. У Західній Європі відбулися винятково важливі соціально-економічні зміни. Занепад феодалізму знаходив своє вираження в ліквідації кріпосної залежності в Англії, Франції, Італії, Нідерландах, повсюдному переході до товарно-грошових відносин. У містах і селах виникають капіталістичні господарства із застосуванням праці найманих робітників. Змінюється соціальна сфера, формуються буржуазія і передпролетаріат. Останній формується зі строкатої маси розорених дрібних власників — селян, ремісників та ін.
У результаті подальшого розвитку господарства, процесу первісного нагромадження дрібне господарство основних виробників суспільства — ремісника та селянина — вичерпало свої можливості й стало неспроможним
214 
до подальшого самостійного розвитку. Економічне становище дрібного виробника ставало все більш залежним від власника капіталу (купця або лихваря) у зв’язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва.
Головна причина розкладу феодальних відносин, зародження ринкового (капіталістичного) господарства у Західній Європі наприкінці ХV — у
ХVІІ ст. полягає в тому, що форми організації феодального господарства стають «неадекватними», тобто гальмують відтворення самого господарства і подальший розвиток суспільства. Зміни, що відбувалися в усіх аспектах людського життя — техніці, технології виробництва, науці, інженерній освіті, культурі, релігії, ролі держави тощо, вимагають нової системи управління економікою. Саме тому на зміну старим формам організації приходять нові, що потребувало формування інститутів ринкової економіки.
В економіці виникають нові форми господарювання. Відбувається формування якісно нового типу господарства, заснованого на ринкових засадах. У промисловості і сільському господарстві зароджуються капіталістичні відносини.
Подальший генезис ринкового господарства в країнахЄвропи пов’язаний на цьому історичному етапі із
мануфактурним виробництвом як більш прогресив-
ною й адекватною досягнутому рівню розвитку продуктивних сил формою організації виробництва, в
якій воно спиралося на широкий поділ праці. Мануфактурне виробництво стає важливим свідченням розвитку нових,
перехідних до капіталістичних відносин. Оскільки від ролі мануфактури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство країн Західної Європи XVI—XVІІІ ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.
Мануфактура — це просте товарне виробництво на своїй пізній стадії, яке засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі (manus — рука, factura — виробництво). Це стадія промисловості, яка історично передувала великій машинній індустрії. Відмінною рисою мануфактури, порівняно з передуючою їй простою капіталістичною кооперацією, був перехід до поопераційного поділу праці, значне підвищення її продуктивності, використання найманої робочої сили. Проте праця в мануфактурі ґрунтується на ремісничій техніці й залишається ручною. Для розвитку коопераційного процесу були потрібні організатори. Ними виявилися купці й лихварі, капітал яких став спрямовуватись у виробництво.
Відомі дві основні форми мануфактур — розсіяна, що розвивалася в основному в XVI — першій половині XVIII ст., і централізована, що утвердилася з другої половини XVIII ст. Існує також змішана мануфактура. Мануфактури ви-
215 
никалив галузях, де рівеньспеціалізації і технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. були сформовані в суконному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні.
Утворення мануфактур йшло двома шляхами:
•важливу роль у створенні мануфактур відіграв купецький, торговий капітал, який проникав у виробництво;
•окрім купців власниками мануфактур також ставали збагатілі майстриремісники. В такому разі виробник ставав і підприємцем, і купцем.
Найбільш інтенсивного розвитку нові форми організації виробництва набули впромисловості, зокрема вгірській, металургійній і металообробній галузях, де ремісник не міг за свої кошти придбати шахту, доменну піч, важкі молоти дляобробітку заліза таексплуатувати їхлише за допомогоюсвоєї праці.
На основі поступового потрапляння дрібних виробників в економічну залежність від товарного або лихварського капіталу відбувалася організація капіталістичної промисловості. Ступіньі конкретні форми цієї залежності були різні. За часткової залежності ремісник, зберігаючи приватну власність на своє господарство, купував або брав у борг у купця сировину, зобов’язуючись постачати йому свою продукцію за договірною (раніше обумовленою) ціною. Така форма підлеглості та залежності ремісника від купця чи лихваря мала найбільше поширення в Західній Європіу XVI ст.
Ті ремісники, що були вимушені брати у купця в тимчасове користування засоби праці або гроші в борг на їх придбання, майже повністю перетворювались у найманих робітників, які отримували заробітну плату. Так поступово виникла нова форма промислового виробництва — капіталістична домашня промисловість, або розсіяна мануфактура. Тут безпосередній виробник позбавлявся права власності на своє господарство і засоби виробництва. Надомництво, або розсіяна мануфактура, набуває особливо бурхливого розвитку там, де були слабкіші цехові обмеження.
У країнах Західної Європи розсіяна мануфактура у XVI ст. здобула найбільше поширення, особливо на селі, де не було цехових обмежень. Сільські ремісники, не маючи можливості стати самостійними виробниками, зазвичай починали працювати на купця-скупника, тобто фактично ставали найманими виробниками. Відтак на селі виникли масиви дрібного, але за своєю сутністю капіталістичного, виробництва — тканин із вовни, льону, багатьох видів металевих виробів тощо [16, с. 65—66].
Розсіяна мануфактура ґрунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі. Ремісники працювали не в майстерні, а в себе вдома. Купець виконував роль роздавальника — підприємця. Робітники за такого типу виробництва, незважаючинаїхнюпросторову відособленість, булипов’язаніподіломпраці: одні робили
зсировининапівфабрикат, іншідоводилийогодонеобхідноїкондиції.
Інколи деякі стадії виготовлення продукції, наприклад складання годинників, переносились у майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенніпідкерівництвомпідприємця. Такімануфактуриназивалисязмішаними.
216 
Первісна форма мануфактури, розсіяна, розвивалася в основному в XVI
— першій половині XVIII ст. і була перехідним типом до централізованої мануфактури.
Централізована мануфактура була найбільш розвиненою формою капіталістичного виробництва. Вона існувала в умовах однієї майстерні. Підприємець закуповував сировину, устаткування, інструменти, наймав робітників. У мануфактурі існував поділ праці, тобто окремі робітники вже спеціалізувались на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій, що значно підвищило продуктивність праці. Всі робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця або майстрів
[16, с. 66].
Централізована мануфактура утвердилася з другої половини XVIII ст.
З середини ХVII ст. мануфактура стає розвинутою формою простого товарного виробництва, охоплюючи дедалі більшу кількість випуску товарів. Об’єднання робітників в одному приміщенні давало можливість провести між ними детальний поділ праці, удосконалити технологію, робочі інструменти і засоби праці, що підготувало перехід до машинної техніки у період промислового перевороту. Зазначимо, що поділ праці був першим кроком до підвищення продуктивності виробництва. Цехові ремісники часто не витримували конкуренції з мануфактурами і розорялися. В той же час в промисловості зберігалися ремесла і дрібне товарне виробництво.
Ступінь розвитку капіталістичного виробництва в окремих галузях промисловості та його форми були різними. Найбільш інтенсивно товарне виробництво розвивалося в тих галузях, де спостерігалися значне подорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, металообробка, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу, пороху, шовкових тканин). У цих галузях підприємства були за кількістю працівників в основному невеликими, лише на окремих шахтах, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерії та інших видів зброї працювало більше 100 осіб. Повільніші темпи спостерігались у тих галузях, де майже цілком зберігалася реміснича техніка (виробництво тканини з вовни, бавовни і льону, предметів розкоші та ін.) [16, с. 66—67].
Галузевий склад мануфактур багато в чому визначався природногеографічними умовами тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному переважали суконні, металургійні та суднобудівні мануфактури, в Німеччині — гірничі та металообробні, в Голландії— текстильні та суднобудівні.
Мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва у країнах Західної Європи з ХVІ до останньої третини ХVIII ст. Вона забезпечила детальний поділ праці, удосконалення технології, робочих інструментів й засобів праці. Значення мануфактурного виробництва полягає в тому, що воно історично підготувало передумови для великої машинної індустрії. Отже, мануфактура стає першим капіталістичним підприємством, що використовує найману працю та діє за наявності капіталу.
217 
У сільському господарстві позиції феодалізму були сильніше, тому процес його розкладу йшов повільніше. Проте і феодальна земельна власність посту-
пово перетворилася на об’єкт купівлі-продажу. Передумови індустріалізації сільського господарства формувались у
трьох основних напрямах:
•створення буржуазних форм земельної власності;
•перетворення феодальної ренти на капіталістичну;
•зростання товарності сільського господарства.
Змістом цих процесів була боротьба між двома шляхами розвитку аграрних відносин: шляхом ринкового підприємництва і шляхом дрібнотоварної земельної власності.
Методи розв’язання аграрного питання в різних країнах Європи були різними. Так, в Англії насадження фермерства (на основі тривалої оренди) при збереженні поміщицького землеволодіння (лендлордів) забезпечило швидкий розвиток аграрного сектору за капіталістичним шляхом. Радикальну роль в Англії відіграв аграрний переворот XVI—XVII ст. Там, де застосовувалось огороджування, насильницьке обезземелення селян, одразу утворилася велика земельна власність буржуазного типу, яка здавалася в оренду селянам. Після буржуазної революції на цих землях утверджувалися фермерські господарства, а лендлорди (великі землевласники) отримували капіталістичну ренту. Селян-копігольдерів переводили на становище орендарів, змушували відмовлятися від своїх прав на користування землею. Дрібні селянські господарства перестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі й агротехніці (легкий плуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових культур [13, с. 101].
Урезультаті змін, які відбулись у XVI — першій половині XVII ст., в Англії нові капіталістичні відносини проникли в усі галузі економіки. Сформувався клас нових власників-дворян — джентрі, підприємців, купцівторговельників, заможних фермерів, які володіли значними капіталами, але
зряду причин були позбавлені політичної влади. На середину XVII ст. в Англії загострилися релігійні суперечності (саме вони й стали основним приводом для революції 1640—1660 рр.).
УГолландії розвиток сільського господарства мав компромісний характер. Пріоритет належав зміцненню дрібноселянської власності, що зростала в основному за рахунок скуповування монастирських володінь, осушених земель, на яких розвивалися фермерські господарства.
УФранції протягом перехідного періоду зберігалася велика земельна власність феодалів, зміцнилася спадкова рента (аграрне законодавство якобінців у ході буржуазної революції 1789—1794 рр. перетворило цензиви у приватну власність селян). Через зміцнення дрібноселянської власності
218 
здійснювався процес капіталізації. Селянин перетворився на дрібного виробника аграрної продукції [13, с. 101—102].
Зміни у промисловому виробництві сприяли інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, хоча воно розвивалося повільнішими темпами, ніж промисловість. У XVI ст. розпочався перехід до багатопільної системи землеробства і травосіяння. Розширилось використання добрив, зросли кількість і якість сільськогосподарського реманенту, виробленого з металу, для обробки землі застосовується більш вдосконалений плуг на кінній тязі. В тваринництві були виведені нові, продуктивніші породи худоби, зростає порайонна спеціалізація відповідно до природно-кліматичних умов окремих країн. Усе це підвищило продуктивність праці в сільському господарстві.
Фермерство стає тією формою товарного господарства, в якому виробництво здійснюється на основі приватної власності на ресурси, еквівалентності обміну, добровільній взаємодії на основі власних економічних інтересів.
Територіальна спеціалізація сільського господарства, що виникає, забезпе-
чує зростання товарності сільського господарства. Як результат збільшується питома вага продукції, призначеної не на власне споживання, а на продаж.
На початку ХVI ст. в багатьох країнах Західної Європи було відновлено той духовно-культурний і технічний рівень розвитку, насамперед розвитку сільського господарства, якого вони досягли на початку ХІV ст. Внаслідок цього тут знову почала діяти диспропорція між темпами зростання чисельності населення та темпами освоєння нових земель. Там, де ще були резерви вільних земель (наприклад, в німецьких державах східніше Ельби), відбувалось їх подальше освоєння. Там, де резерви були вичерпані, зусилля селян були спрямовані на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва.
Інтенсифікація землеробського виробництва мала своїми наслідками підвищення врожайності. Найбільш високих показників досягла Голландія, яка далі від усіх країн просунулася в цьому.
Але якщо в одних європейських країнах досягнутий рівень землеробського виробництва давав змогу задовольняти продовольчі потреби, інші ж відчували продовольчі труднощі й вимушені були збільшувати імпорт хліба. Передусім це стосувалося Іспанії та Голландії.
В Іспанії уряд вимушений був ввести регламентацію хлібних цін, а у ХVI ст. пішов на введення продовольчого податку. Набула натурального характеру церковна десятина. Хлібом почали стягувати борги та орендну плату. Уряд неодноразово вдавався до примусової закупівлі хліба за твердими цінами.
Спочатку продовольча криза на Піренейському півострові була викликана відставанням темпів зростання сільськогосподарського виробництва від темпів росту чисельності населення. Пізніше до цього долучився ще один фактор — скорочення площ посівів.
Події, що відбувалися того часу в Іспанії, ілюструють приклад, коли штучне гальмування об’єктивних економічних процесів відкинуло цю країну на
219 
століття назад порівняно з Європою. Економічні проблеми Іспанії того часу безпосередньо пов’язані з системою господарювання та способом здійснення влади, які гальмували розвиток елементів товарного господарства і перехід до ринку, форм поділу праці та обміну, зберігаючи примус і підкорення, пригнічуючи господарські інтереси, штучно стримуючи розвиток ініціативи та підприємливості.
Голландія, з її найвищими врожаями, у ХVI ст., як і інші країни, де зростала кількість населення, також не забезпечувала себе хлібом й задовольняла свої продовольчі потреби значною мірою за рахунок його імпорту (за деякими даними, в ХVI ст. в Голландію ввозили до 75 % необхідного зерна).
Зміни, що відбувалися з розвитком товарно-грошових відносин, мали своїми наслідками зміни у співвідношенні між промисловістю та сільським господарством, між містом і селом. Найпомітніше підвищення ролі міст відбувалося в Англії, Іспанії та Франції. Але лідерами в цьому відношенні були Нідерланди. Тут у ХVI ст. в містах було сконцентровано вже більше половини всього населення. Це свідчило про те, що Західна Європа на той час пережи-
вала процес перетворення промисловості на провідну галузь економіки.
Становлення товарного господарства супроводжувалося розвитком форм організації, товарного обміну, торгівлі. Його об’єктами стають гроші.
У мануфактурний період купецький капітал переважав над промисловим. Паралельно з купецьким капіталом розвивається лихварський, на зміну якому
пізніше з’являється позичковий (або банківський) капітал. Зароджуються такіформибанківської діяльності, які існують йсьогодні.
Для періоду мануфактурного капіталізму характерне посилення поділу праці на всіх рівнях — світовому (утворення світового ринку зі спеціалізацією країн), макроекономічному (формування окремих галузей економіки — промисловості, сільського господарства, торгівлі, банківської сфери тощо) та мікроекономічному (поопераційний поділ праці в мануфактурах).
З розвитком товарного виробництва, що супроводжувався прогресом торгівлі, відбувалося становлення грошової, фінансової та кредитної систем. На основі міняльних контор виникають банки, які починають створювати власні торговельні та промислові підприємства. Західноєвропейська економіка починає рухатися шляхом становлення ринкових відносин, які потребували відповідних їм інститутів.
Зазначимо, що формування перших інститутів товарного господар-
ства є одним з головних аспектів розвитку господарства європейських країн у розглядуваний період. Без цих інститутів подальший розвиток економічних відносин був би неможливим. Очевидно, що зміни у сфері виробництва викликали значні зрушення в інших сферах суспільного відтворення — обміні, розподілі і споживанні.
220 
Потужним чинником прискорення розвитку виробництва й збуту товарів стає поява акціонерного капіталу та акціонерної власності.
Подальший розвиток торгівлі супроводжує поява нових товарів, він викликає нові форми її організації — біржі (тобто постійні ринки). Біржова торгівля здійснюється через товарні біржі як оптова (гуртова) торгівля за зразками та стандартами й через фондові біржі як торгівля цінними паперами (хоча можна зазначити, що виникнення біржової справи відносять до ХІІІ ст., коли в Голландії та Італії поширилася практика оплати поставок через міняйл, що видавали векселі та пересилали гроші за призначенням).
Із розвитком товарно-грошових відносин та відповідних інститутів поступово відбувається формування національних ринків.
У сфері обігу та розподілу на основі розвитку міжнародного поділу праці формуються ринки товарів і грошей національного, європейського і світового рівня. Провідну роль на міжнародних ринках починають відігравати Англія та Голландія. Європейські феодальні країни були не спроможні конкурувати з ними на світовому ринку. Їх практично вилучили з нього і перетворили на країни, що продають продукцію аграрного характеру.
Притаманний мануфактурному періоду перехід від натуральних до товарних відносин привів до значного розвитку та трансформації фінансової сфери, яка, успадкувавши феодальні пережитки, набуває нових рис: виникає страхова справа, з подальшим розвитком банківської сфери розвиваються грошовокредитні операції, з’являються клірингові розрахунки (залік взаємних вимог і зобов’язань). Суттєво змінюються фінансові відносини в Англії і Голландії після революцій. В Голландії Амстердамський банк був створений у 1609 р., Англійський банк — у 1694 р. Вони мали монопольне право емісії банкнот — банківських білетів — грошових знаків, що випускаються в обіг як вид паперових грошей. Амстердам і Лондон стають центрами комерційного життя, де здійснюються основні зовнішньоторговельні операції. В цей період (ХVІІ ст.) робляться спроби складання державних бюджетів (розписів), причому їх прибуткова частина складається з податкових надходжень та торговельнихмит.
Підіб’ємо підсумки та зробимо загальні висновки.
Отже, як центральна в даній темі розглядалася проблема переходу від натурального до простого товарного господарства, формування передумов переходу до товарно-грошового (капіталістичного) ринкового господарства. Ми з’ясували, що процеси виникнення простого товарного та товарно-грошового господарств ґрунтуються на формуванні приватної власності, свободі і рівності учасників господарської діяльності. Зміни в економічній сфері супроводжуються передусім змінами у сфері власності. З появою централізованої держави власність набуває самостійного значення, стає основою взаємодії відносно відокремлених індивідів у господарській сфері. В цей період власність виникає як функція влади, що пов’язана із використанням ресурсів. Змінюються об’єкти і суб’єкти власності: з одного боку, відбувається примусове відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва та його перетворення на бід-