attachments / 09-3743
.pdf
191 
ба, зроблена у другій половині ХVІІІ століття, в період дитинства політичної економії, була найвищою мірою, геніальною ідеєю, безперечно, найгеніальнішою зусіх, які тільки висунула до тогочасуполітична економія» [9, с. 319].
Ще один представник фізіократизму і критик меркантилізму, що розділяв погляди Ф. Кене, — Ж. Тюрго (1727 — 1781), аналізуючи модель класового суспільства, намагався надати тлумачення проблеми нагромадження капіталу. Одним із перших вказавши на різницю між грошима і капіталом, він висловив геніальну думку про тенденцію розвитку простого товарного господарства у бік товарно-грошового (капіталістичного). Його економічні погляди були проникнені духом раціоналізму та вільної конкуренції. У деяких положеннях про гроші та кредит Ж. Тюрго випередив А. Сміта. Більшого, ніж Ф. Кене, значення Ж. Тюрго надавав промисловості, торгівлі, грошовому обігові, кредиту. Головний свій твір — «Роздуми про створення і розподіл багатств» (1766 р.), а також дослідження «Цінності та гроші» (1769 р.), він присвятив розвитку теорії цінності й ціни, грошей і кредиту.
Він обстоював свободу торгівлі зерном, доводив необхідність розвитку видобувної та обробної промисловості, пропонував податкові реформи, захищав свободу і запровадження відсотків.
Вважаючи шкідливою регламентацію, Ж. Тюрго виступав за скасування цехів та гільдій, за обмеження монополій. Пропонував через запровадження єдиного податку на «чистий дохід» (тобто на ренту) перекласти тягар податків на земельних власників. Тюрго зробив вдалу спробу пояснити походження суспільних класів, виводячи його із суспільного поділу праці.
Таким чином, сприймаючи фізіократичне вчення, Ж. Тюрго далі розвинув фізіократизм, виходячи з принципів еквівалентності обміну та свободи конкуренції.
Отже, підсумовуючи розглянуте, зробимо певні висновки. Наслідками впливу цивілізаційних чинників на господарства країн західноєвропейської цивілізації в період розпаду феодалізму були:
уполітичній сфері — перетворення держави на централізовану монархію, виникнення централізованої влади та формування її державних органів, забезпечення влади державним апаратом; виникнення адміністративних органів як якісно нових форм впливу центру; здійснення економічних функцій централізованою владою — адміністрацією монаршого двору;
усоціальній сфері— утвердження вільного індивіда; здійснення підготовки умов для виникнення національної держави та утвердження нації як її суб’єкта; формування цілісного суспільства зі своєю структурою, між елементами, структурними частинами якої, а також із державою в цілому, здійснюється їх взаємодія; зміни у соціальній структурі;
в духовно-культурній та релігійній сфері — зміни в напрямі орієнтації на індивіда, у відношенні до праці та багатства; виникнення протестантизму;
в економічній сфері— зміни у самому розвиткові суспільства, механізмах, що його забезпечують; диференціація суспільних сфер, зокрема відокремлення влас-
192 
ності від влади, набуття власністю аристократії ознак приватної; утвердження економічної діяльності вільного індивіда на засадах приватної власності; посилення впливу з боку суспільства на кожну господарську одиницю; формування та посилення залежності кожної господарської одиниці від суспільної системи, від центру; зміна типу суспільної залежності індивідів через подолання особистісної залежності й формування економічної, майнової залежності (причому попередня ієрархічна особистісна залежність спочатку змінюється встановленням абсолютної особистої залежності усіх членів суспільства від верховного правителя, коли всі стають підданими короля і рівними у залежності від нього); посилення елементів товарності в господарстві, поява нових форм господарств, орієнтованих на товарно-грошові форми взаємодії; формування та загострення потреби у коштах, їх акумуляція в руках монарха (короля) для забезпечення функціонування держави, що виступило внутрішньою потребою пошуку нових джерел збагачення; посилення експансії та процесу колонізації під впливом та внаслідок здійснення великих географічних відкриттів; потужний розвиток продуктивних сил монархічних держав, їх господарств, викликаний припливом нових коштів, наслідкомчогосталопосиленняінфляціїта«революціяцін».
В економічних поглядах та думках ці зміни відображаються у формуванні першої теоретичної системи економічних поглядів — меркантилізму як найповнішого відображення процесів політичної та економічної централізації.
Головним же висновком з розглянутого є те, що з утворенням абсолютистської централізованої монархії виникає нова якість держави, що зумовило зміни у господарській сфері. Об’єднання країн та формування абсолютистських монархій як прообразу національних держав заклало підґрунтя для появи національних економік. Цивілізаційні чинники вплинули на становлення національного господарства як цілого.
Зміни політичної системи, формування абсолютистської централізованої монархії забезпечили формування передумов ринкової моделі господарювання.
6.2.ФОРМУВАННЯ ТОВАРНОГО ГОСПОДАРСТВА
ВЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ
|
Великі географічні відкриття мали великі наслідки |
|
«Революція цін» |
||
для країн Європи. Одним із найбільш значущих еко- |
||
та її вплив на |
||
господарський |
номічних наслідків цих відкриттів стала так звана ре- |
|
розвиток країн |
волюція цін, що мала місце в країнах Західної Європи |
|
Європи |
та відіграла дуже важливу роль у розкладі натураль- |
|
|
ногоі формуванні товарного господарства. |
|
|
Попередні п’ятсот років до географічних відкриттів ціни на основні споживчі товари на довготермінових інтервалах залишалися практично стабільними. Їх зростання становило 20—30 % за століття, що практично було не-
193 
помітним для сучасників. Поясненням цього феномену були обмежена й практично стабільна кількість золота й срібла в Європі та натуральний характер господарства.
Після відкриття морських шляхів в Америку, Індію та Південно-Східну Азію грошовий голод у Європі замінюється могутнім припливом золота й срібла. З географічними відкриттями виникло невідоме раніше явище — різкі стрибки цін на ринках західноєвропейських країн — спочатку на сільськогосподарські продукти, а потім і на інші товари. Так, загальне зростання цін протягом ХVІ ст. відбулося майже у 4 рази. До 1601 р. ціни в Іспанії зросли в 4,5 раза, в Англії — у 4 рази, Франції — у 2,5 раза, в Італії та Німеччині — у 2 рази. Це явище в науковій літературі дістало назву «революції цін».
Зауважимо, що цінова революція була викликана не лише потужним припливом коштовних металів на ринки Європи (що само по собі зумовило їх знецінення), а й різким падінням витрат на видобуток золота та срібла. З іншого боку, таким же чином, як дефіцит грошей стримував розвиток товарності сільського господарства (і не лише його), зростання кількості грошей в умовах ще досить великої частки натуральних форм випередило потребу в їх збільшенні.
Стан сільського господарства, як і інших галузей, не був готовий забезпечити обсяги виробництва, що були б відповідними такому обсягу грошових металів, який потужно збільшився. Грошова маса, якої стало незрівнянно більше, здатна була обслуговувати більшу масу товарів, але їх вироблялося недостатньо. Звідси інфляція і зростання цін, що віддзеркалило порушення економічних залежностей. Отже, інфляція, що виявилася у стрімкому зростанні цін, стала могутнім поштовхом до збільшення обсягів виробництва та розвитку товарності.
Жаном Боденом у його «Шести книгах про Республіку» (1576 р.), де він досліджував загальні умови добробуту й стабільності держав, було помічено, що зростання цін почалося з Іспанії, а вже потім хвиля пішла по інших країнах. Його ідею підтримали в Англії Вільям Стаффорд й Джерард Малейнс. Завдяки їм виникає кількісна теорія грошей, згідно з якою їх цінність визначається тільки співвідношенням кількості товарів та грошей. Ця теорія дожила до наших часів.
Зміни, що відбулися на ринку у явищі «революції цін», потягли за собою злам економічних відносин, що склалися. Прискорилося розшарування селянства й розорення значної частини феодалів, які не змогли пристосуватися до нових умов. Відбулося збідніння одних і збагачення інших підприємців.
У результаті «революції цін» значно погіршилося становище багатьох верств населення (робітників, які жили на заробітну плату, феодалів, які жили на фіксовану ренту, та більшості селян), але при цьому вона збагатила торгівців, промислову буржуазію, що народжувалася (робоча сила подешевшала, а продукція, що випускалася, подорожчала), заможні верстви селянства (з падінням купівельної сили грошейзменшувалися реальні розміриоброку).
194 
Це прискорило процес так званого первісного нагромадження капіталу, а разом із ним прискорився й розклад натурального господарства. Таким чином, «революція цін» стала тим базовим явищем, що відіграло особливу роль у формуванні товарного господарства тасталоісторичним фактом йогоутвердження.
Великі географічні відкриття мали важливі економічні наслідки не тільки для Європи, а й для насе- 
лення відкритих земель. Тільки для корінного населення відкритих європейцями земель географічні відкриття, такі сприятливі для європейської цивілізації, обернулися справжнім пеклом. З географічними відкриттями виникає світова колоніальна система. Створюються колоніальні імперії, спочатку — іспанська і португальська. Дещо пізніше у світовий колонізаційний рух вступили Англія, Франція й Нідерланди, поступово перетворюючись у могутні імперії. Відомий ще античній системі господарства колоніалізм стає методом функціонування міждержавного гос-
подарства, що поступово набуває масштабу світового.
Португальська колонізація мала характер так званої «точкової» колонізації: на океанському узбережжі нововідкритих земель створювалися військо- во-торговельні факторії, з яких до Європи відправлялися награбовані та отримані нееквівалентною торгівлею товари. Іспанські ж колонізатори, захопивши величезні території в Південній та Центральній Америці, намагалися створити тут той тип господарства, який їм був більш звичний. Місцеве населення примусово експлуатувалося на золотих та срібних копальнях, плантаціях цукрової тростини, що досить швидко призвело до його масового вимирання (наприклад, в Перу та Чилі за другу половину XVI ст. місцеве населення скоротилося в 5 разів). Проблема поповнення робочої сили в цей період вирішувалася вивезенням з Африканського континенту великої кількості темношкірих людей у рабство, яких широко використовували на цукрових, кавових, бавовняних плантаціях. Раби стають найприбутковішим товаром, а головними работоргівцями — Португалія, Голландія, Англія. Взагалі нещадне грабування колоніальних народів призвело до нагромадження величезних багатств у країнах Західної Європи [3, с. 42—43].
Експлуатація колоній військово-феодальними методами не залишала Португалії та Іспанії можливості для інтенсивного розвитку промисловості. Цьому заважала феодальна відсталість, споживацьке використання награбованого багатства для купівлі предметів розкоші, а також ведення війн.
На шляху колоніальної експансії зІспанієюзмагалася Англія. Вона вела контрабандну торгівлю з іспанськими колоніями, здійснювала піратські експедиції і грабежі.
Португальську монополію на торгівлю з Індією намагались підірвати Нідерланди, які водночас поступилися першим місцем у світовій торгівлі Англії. Зрештою Нідерланди зазнали поразки у торгових і колоніальних війнах
XVII—XVIII ст.
195 
Значних успіхів у Північній Африці досягла Франція, витіснивши також на Близькому Сході на другий план італійську Венецію та інші північноіталійські держави. Водночас здійснювалися спроби захопити колонії в Америці (Канада). Південнонімецькі торгові і промислові компанії намагалися проникнути в Південну Америку іВест-Індію[1, с. 76].
Отже, початковий етап колонізації здійснювався примітивними насильницькими методами, не змінюючи того способу виробництва, що був сформований в колоніях. Економічні відносини були пристосовані для грабіжницьких цілей, нерівноправне становище колоній утверджувалося силою. Колоніалізм того часу консервував феодалізм у колоніях, множив податки, повинності. Все робилося задля наживи. Місцеві феодали перетворилися на агентів колонізаторів, які зупинили природний процес розвитку східногофеодалізму.
Відкриття Нового світу та утворення володінь Іспанії і Португалії на Американському континенті припинило самостійний розвиток його народів і поклало початок їх колоніальної залежності.
Великі географічні відкриття мають надзвичайно важливе значення для характеристики етапу переходу до товарності господарства. У результаті їх здійснення, по-перше, розширилася територіальна сфера обігу. Виникли економічні зв’язки між най- 
віддаленішими землями і народами різної матеріа-
льної культури. Внаслідок відкриття нових земель площа відомої європейцям поверхні Землі збільшилася на кінець ХVI ст. в шість разів. По-друге, за рахунок таких нових товарів, як тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо розширився торговельний асортимент. Різко збільшився обсяг торгівлі вже відомими, але ще рідкісними рисом, цукром, прянощами. По-третє, боротьба за оволодіння новими ринками призводить до створення в ряді країн монопольних торговельних об’єднань, найбільш потужними з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії, філіали якої у середині XVI ст. були створені в усіх колоніальних країнах. Величезні масштаби колоніальної експансії реалізували завдання первісного нагромадження капіталу. Почетверте, відбувається переміщення центру торгівлі із Середземного моря в Атлантичний, Індійський, а пізніше — Тихий океани (головна роль у світовій торгівлі припадає в цей період на Голландію, Англію і Францію). Завдяки цьому зовнішня торгівля у XVI—XVIII ст. сягає рівня світової. По-п’яте, змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що поширення набуває торгівля за зразками. Огляд усього товарного асортименту став фізично неможливим. Зростання товарної маси диктувало зміни в механізмі торгівлі. У XVI ст. виникають спеціальні місця для огляду зразків і укладання угод — торговельні біржі. Це своєю чергою викликає потребу в кредитах для кредитування торгівлі і сприяє заснуванню великих банків. З часом роль центру світової торгівлі й кредиту поступово отримують Амстердам та Лондон. По-
196 
чинаючи з 1585 р. Амстердамська біржа здійснює регулярну публікацію цін на товари. По-шосте, відбувається становлення світового ринку, починають формуватися елементи світового господарства.
Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу Європу, Африку, Америку і Австралію зв’язали між собою торговельні шляхи, в результаті чого почали складатись окремі сегменти світового ринку. Це також стало ще одним потужним поштовхом до становлення і подальшого розвитку ринкових відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи, а монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу вкраїнах Західної Європи[16, с. 71].
Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародно-
го поділу праці та світового господарства. Кордони європейського світу сут-
тєво розширилися й охопили майже всю планету, за винятком Австралії. Перший договір про поділ світу між Іспанією та Португалією скріпив своєю печаткоюу 1493 р. Папа Римський.
Наслідком великих географічних відкриттів стало посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії в Іспанії, Англії, Франції всіма доступними засобами стимулювали торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію. Як економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу меркантилізм був породжений наслідками феодалізму та капіталізмом, що народжувався у його надрах та сприяв формуванню й розвиткові ринкової економіки [16, с. 71].
Великі географічні відкриття стали потребою подальшого розвитку абсолютистських монархій, але їх виникнення загострило потребу у додаткових коштах й підштовхнуло західноєвропейські країни до зовнішньої експансії.
Такі світові події XVI—XVIII ст., як великі географічні відкриття, утворення колоніальної системи, становлення світового ринку, призвели до того,
що просте товарне виробництво вже не задоволь-
няло зростаючі потреби в різних промислових товарах. Поставало питання щодо значного збільшення обсягів виробництва. Головним тут було надання наявному багатству грошової форми, тобто такої форми, що може бути направлена на цілі виробництва (а не споживання, як це характерно для простого товарногогосподарства).
Для того щоб здійснити перехід від переважно натурального, з елементами дрібнотоварного господарства до товарного виробництва, коли воно здійснюється для невідомих споживачів і набуває форми пропозиції, був потрібний збіг декількох умов:
• звільнення основної маси робітників від особистої, феодальної залежності і станових, цехових обмежень, відокремлення робітників від засобів виробництва дляствореннянеобхідностіпошукуроботизагрошовуплату;
197 
•концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у руках тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштабним товарним виробництвом(тобтоупідприємців);
•наявністьринківпостійногозбутупродукції[14, с. 59—60].
Зазначені умови забезпечив так званий процес первісного нагромадження. У західноєвропейських державах до XVI ст. ці умови починають лише складатися. Але основою виробництва пізньофеодального суспільства Західної Європи, незважаючи на відносно високий рівень його розвитку, й надалі залишилося дрібнотоварне сімейне господарство селянина на селі і ремісника у місті. Засоби виробництва і виготовлений за їх допомогою товар належали самому виробнику. Існував позаекономічний примус у формі кріпосного права та цехових обмежень [16, с. 73]. Тому першим кроком у справі первісного нагромадження капіталу стало юридичне звільнення особи селянина від кріпацтва, а ремісника — від цехового порядку й примусу. Цей факт засвідчив набуття робочою силою форми товару, який міг вільно вийти
на ринок. Виникає так званий найм.
Щодо армії найманої фізичної сили, то вона формувалася в результаті масового обезземелювання селянства і занепаду ремісництва. Різні країни мали власні особливості первісного нагромадження капіталу. Однак методи залишалися такими самими: завоювання, розбій, поневолення.
Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої сили було важливим кроком до створення умов для товарно-грошового (капіталістичного) виробництва. Історія цього процесу, зависловомК. Маркса, «записанаулітописулюдствамечемівогнем».
Другим важливим кроком бувпроцес нагромадження великих грошових запасів урукахцеховихмайстрів, заможнихселян, алеголовнимчиномукупцівілихварів.
Основнимиджереламинагромадженняцихкапіталівстали:
•зовнішня торгівля, особливо торгівля колоніальними товарами — перцем, прянощами, пахощами, тютюном тощо;
•системапротекціонізму, державніпозики, податки;
•пряме пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні війни, торгівлярабами, піратство;
•організація в колоніях (Америці) рабовласницького, плантаторського господарства; жорстокі методи поневолення і пограбування корінного населення Африки, Азії, ПівнічноїіПівденноїАмерики;
•нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і засобів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалась з перервами лише на сон і їжу.
Як бачимо, не лише завдяки працелюбності, енергії і старанню, як вважають більшість західних учених, утверджувався клас капіталістів, а й унаслідок насилля, пограбування, доведеннядобідностімільйонівлюдей.
Отже, процесом первісного нагромадження капіталу, як визначено К. Марксом, було «не що інше, як історичний процес відокремлення виробника від за-
198 
собів виробництва» [9, с. 727]. Це був процес примусового позбавлення безпосередніх виробників приватної власності на засоби виробництва й перетворення їх у бідних продавців своєї робочої сили, що, власне, передував капіталістичному нагромадженню. Його головною відмінною ознакою виступалирозвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Якщо виходити з того, що капітал— це цінність, яка зростає, його нагромадження починалося там, де цінність працювала на своєзбільшення.
Принципово важливо звернути увагу на те, що сутнісною ознакою перетворення грошей на капітал було формування приватної форми власності. Саме зі становленням товарного виробництва, з його подальшою еволюцією пов’язане утвердження приватної власності. Всі форми, через які відбувався процес розвитку товарного виробництва, привели до утвердження приватної власності як його наслідку.
Вказані процеси зумовили соціальні зрушення в пізньофеодальному суспільстві. Це виявилося у міжстановому й внутрішньостановому розшаруванні. Первісне нагромадження капіталу стало вихідною точкою в становленні господарського устрою, елементи якого почали складатися з ХVI ст. в Європі, що дістав назву капіталізм.
Щодо визначення капіталізму як господарського устрою зустрічаються різні тлумачення. За нашою думкою, його виникнення слід пов’язувати передусім із новим ставленням людей до економічної діяльності. Він відрізняється від попереднього феодального устрою не стільки наявністю капіталу, скільки новою поведінкою людей і відносин між ними, новим поглядом на господарську сферу, на місце та роль людини, іншим ставленням до грошей та діяльності як до ділового підприємництва. На основі тверезого розрахунку та ретельного вибору гроші починають вкладатися напряму в оборот, а отриманий прибуток зберігається, нагромаджується й знову пускається в оборот. «Гроші породжують гроші, дохід — це гроші, що породжені грошима», — висловлювався ще Жан Кальвін щодо сутності капіталу, автор кальвіністського віровчення.
Зі зростанням світового ринку, й передусім обсягів зовнішньої торгівлі відбувається зосередження багатства як у окремих осіб, так і в окремих державах. Торговельний капітал відіграв особливу роль у розвитку капіталістичного виробництва.
Період трансформації феодальних відносин у капіталістичні характеризувався розвитком елементів ринкової системи. Цьому сприяло дедалі більше запровадження грошової ренти, що замінила характерні для часів раннього феодалізму відробіткову та продуктову форми.
Отже, із розвитком ринкових відносин феодальні відносини неухильно трансформуються у капіталістичні. Грошова рента починає все більше пе-
реважати, феодальна залежність селянства зменшується, а через викуп — зникає. У більшості країн Західної Європи господарства капіталістичного типу на цьому етапі стають переважними.
199 
Розширення масштабів торгівлі супроводжувалося подоланням та, згодом, ліквідацією територіальної замкнутості й обмеженості феодальних вотчин, а буржуазні свободи викликали посилення підприємницької ініціативи. Активізується виникнення спеціалізованих господарств, утворюються нові господарські форми.
Зміни в господарських формах привели до змін в характері обміну між ними. Це виявилося у зростанні значення торгівлі і фінансово-банківських інститутів, які набирають якісно нових рис.
Торгівля, набуваючи прогресу з розвитком товарного виробництва, змінює свої форми й охоплює дедалі віддаленіші регіони. Як більш престижна галузь, зовнішня торгівля стимулює розвиток товарного виробництва, а також й внутрішню торгівлю. Поступово набуваючи потужності, розвиток торгівлі виступає важливим джерелом первісного нагромадження грошових засобів у руках купців та лихварів й утворення грошового ринку.
Різноманіття монетних систем та одиниць за часів феодалізму привело до поширення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством. Із розвитком кредиту трансформується грошова система (виникає та поширюється торгівля цінними паперами), створюються товарні та фондові біржі, розвивається
купецький та лихварський капітал.
З середовища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів формується верства мануфактурників — майбутніх капіталістів, власників великих майстерень, вже не зайнятих фізичною працею. Вони використовують мануфактурну форму як засіб зміцнення свого економічного становища — скуповують те, що можуть скупити, наймають тих, хто змушений найматися. В цьому виявився
економічний зміст переходу до мануфактурної організації виробництва. Дрібні ж ремісники поступово втрачають незалежність й права власності: спочатку на вироби, апотімі на саме господарство й знаряддяпраці.
Таким чином, прогресивний розвиток господарської сфери у країнах Західної Європи в ХVI ст. свідчить про те, що дрібне господарство ремісників і селян як основних суспільних виробників на цей час вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Дрібне товарне виробництво починає поступатися місцем більш продуктивним формам організації виробництва, посилюється його підлеглість капіталу.
Для всіх провідних країн Західної Європи характерними етапами розвитку грошового (капіталістичного) господарства були: первісне нагромадження
капіталу; проста капіталістична кооперація; мануфактурне виробництво; капіталістична фабрика. Протягом цих етапів формувалися передумови утвердження грошового господарства.
Процес так званого первісного нагромадження капіталу найбільш яскра-
во проявився в Англії. Він набув тут класичних форм. Невелике острівне ко-
200 
ролівство з населенням 3—3,5 млн осіб, що на той час було у 5 разів менше, ніж у Франції, з міським населенням близько 20 %, у XIII—XV ст. було економічно відсталою околицею Західної Європи та її аграрним придатком. Проте вже у XVI ст. Англія перетворилась у передову державу світу, колоніальну імперію, володіння якої були розкидані по всіх континентах.
Цьому сприяло зазначуване вже переміщення світових торговельних шляхів у XVI ст. із Середземного моря до Атлантичного океану. Англія, як і Голландія, опинилась у центрі світових морських торговельних шляхів, чим було покладено край відносній ізоляції цих країн від економічного життя Європи.
Господарському зростанню Англії сприяло і становище континентальної Європи, промисловість якої дедалі більше потребувала англійської овечої вовни. Англія вже не одне століття була постачальником цієї цінної для європейського сукновиробництва сировини [16, с. 75].
Окрім того, у XVI ст. спостерігалася масова еміграція до Англії французьких, нідерландських, німецьких ремісників, особливо майстрів сукновиробничого процесу.
В Англії процес первісного нагромадження капіталу відбувався більш інтенсивно, ніж в інших європейських країнах. Слід зазначити, що відокремлення дрібного виробника від засобів виробництва і перетворення його на бідного продавця своєї робочої сили, як вихідний пункт становлення нової господарської системи, відбувалось у різних західноєвропейських країнах у неоднакових формах, а у класичній — лише в Англії. Цей процес розпочався в Англії у XV ст. і закінчився у другій половині XVIII ст. зникненням селянства в цій країни взагалі. Такі глибинні зміни у суспільному статусі людей відображали суть змін у власності.
Як ішлося в попередній темі, земля в Англії за часів Середньовіччя була феодальною власністю і перебувала в руках дворян, церкви та короля. Це означає, що більша частина селян не володіла правом власності на землю. Лише 20 % англійських селян — фригольдерів, могли вільно розпоряджатися своїми земельними наділами, хоч вони і сплачували власникам землі — лендлордам — невелику грошову ренту. Але 60 % усіх селян Англії становили копігольдери, які ще у XIV—XV ст. звільнилися від кріпосної залежності, але були тільки спадковими власниками землі, за користування якою вони мали сплачувати феодалу грошову ренту. Щоб користуватися наділом свого батька, спадкоємець копігольдера сплачував спеціальну данину — файн, яку феодал безмежно збільшував. Тому копігольдери змушені були відмовлятися від своїх земельних наділів і перетворювались або у лізгольдерів — тимчасових орендарів клаптика землі на умовах, які встановлює лорд, або у котерів — безземельних селян, що ставали батраками і поденниками, чи у
пауперів — бідняків [16, с. 76].
Із 5,5 млн осіб усього населення королівства сільське населення Англії у XV ст. становило 4,2 млн. На селі ніколи не припинялась вперта боротьба