kniga_2

2.Скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.11.2011 у справі № 6-35975св11 та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06.09.2011 про задоволення позову Карадазького природного заповідника Національної академії наук України і відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБИ-1 і ОСОБИ-2.

3.Про дату і час розгляду справи інформувати Генеральну прокуратуру України.

Додаток: ______ арк.

Заступник Генерального прокурора України _______________________

(ініціал імені, прізвище)

291

Верховний Суд України

вул. Пилипа Орлика, 4, м. Київ, 01024

через

Вищий господарський суд України

вул. О.Копиленка, 6, м. Київ, 01016

Генеральний прокурор України

вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011

в інтересах держави в особі

Міністерства промислової політики України

вул. Сурікова, 3, м. Київ, 03035

Дочірнього підприємства «Укрбурштин» Закритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Українські поліметали»

вул. Київська, 94, м. Рівне, 33007

у справі № 5019/1447/11 за позовом

Прокуратури Рівненської області

вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33027

в інтересах держави в особі

Міністерства промислової політики України

вул. Сурікова, 3, м. Київ, 03035

Дочірнього підприємства «Укрбурштин» Закритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Українські поліметали»

вул. Київська, 94, м. Рівне, 33007

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Євротрейд»

проспект Визволителів, 1, м. Київ, 02125

292

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.К.»

вул. Оранжерейна, 3, м. Київ, 04112

Третя особа:

Комунальне підприємство «Рівненське МБТІ» вул. Шевченка, 45, м. Рівне, 33000

про визнання недійсними договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння

та за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Євротрейд»

вул. Проспект Визволителів, 1, м. Київ, 02125

до

Дочірнього підприємства «Укрбурштин» Закритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Українські поліметали»

вул. Київська, 94, м. Рівне, 33007

про визнання добросовісним набувачем

Різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах:

1.Постанова Вищого господарського суду України від 18.08.2009 у справі № 17/308 за позовом АЕК «Київенерго» до ТОВ «Газова будівельна компанія», ЗАТ «Енвіл» про визнання права власності та за зустрічним позовом про визнання добросовісним набувачем.

2.Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2011 у справі № 20-2/514 за позовом військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міноборони України, ДП «Балаклавський

293

судноремонтний завод «Металіст» до ВАТ «Кримзалізобетон», ТОВ «Об’єднання «Технохімкоплект» про витребування майна.

3.Постанова Вищого господарського суду України від 11.04.2011 у справі № 5020-9/141-4/310-1/014-2/207 за

позовом першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, ДП «Балаклавський судноремонтний завод «Металіст» до ТОВ «Спецсудноремонт», ПП «Соріус» про визнання права власності та витребування майна.

4.Постанова Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі № 30-3/103-10-4206 за позовом заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ПП «Каліпсо-2007», Управління Держкомзему в м. Одесі про витребування майна.

5.Постанова Вищого господарського суду України від 04.09.2012 у справі № 5011-62/1265-2012 за позовом прокуратури м. Києва в інтересах Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Київського оптикомеханічного технікуму до ТОВ «Будінвест-ЛД» про витребування майна

ЗАЯВА про перегляд Верховним Судом України

постанови Вищого господарського суду України від 04.07.2012 у справі 5019/1447/11

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.09.2011, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2011, у задоволенні позову заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України, ДП «Укрбурштин» ЗАТ «ДАК «Українські поліметали» до ТОВ «Торговий дім «Євро Трейд», ТОВ «Ю.К.» про визнання недійсними договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено, зустрічний позов ТОВ «Торговий дім «Євро Трейд» про визнання добросовісним набувачем задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2012 указані судові рішення залишені в силі.

Приймаючи зазначену постанову, Вищий господарський суд України на підставі ст. 388 ЦК України суд зазначив, що відчуження державного майна ДП «Укрбурштин» ЗАТ ДАК «Українські поліметали» не відбулося поза волею його власника, оскільки передача майна здійснена на виконання рішення загальних зборів ДАК «Українські поліметали», правомочного рішення

294

комітету кредиторів ДП «Укрбурштин» та листа Міністерства промислової політики України, яке володіє 73,5 % акцій боржника.

Також суд касаційної інстанції виходив з того, що ухвала господарського суду Рівненської області від 20.09.2007 про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство ДП «Укрбурштин» ЗАТ «ДАК «Українські поліметали» була чинною на момент відчуження майна та укладення спірних договорів купівлі-продажу, оскільки постанова Вищого господарського суду України 11.06.2008 про її скасування була винесена після придбання ТОВ «Торговий дім «Євро Трейд» майна у ТОВ «Ю.К.». При цьому останнє не знало і не могло знати, що право власності на спірне майно його попереднім власником набуте з порушенням вимог чинного законодавства.

Водночас такий висновок судів попередніх інстанцій суперечить приписам законодавства, а зазначена постанова Вищого господарського суду України від 04.07.2012 прийнята за неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, що відповідно до п. 1 ст. 11116 ГПК України є підставою для подання заяви про її перегляд Верховним Судом України.

Так, у постанові від 18.08.2009 у справі № 17/308 за позовом АЕК «Київенерго» до ТОВ «Газова Будівельна компанія», ЗАТ «Енвіл» про визнання права власності та за зустрічним позовом про визнання добросовісним набувачем суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скасування господарським судом ухвали про затвердження мирової угоди, яка суперечить вимогам закону, свідчить про те, що вибуття майна із володіння особи було здійснено без її вільного волевиявлення, що відповідно до вимог ст. 388 ЦК України надає цій особі право витребувати річ із чужого незаконного володіння.

Окрім того, розглядаючи справу № 20-2/514 за позовом заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, ДП «Балаклавський судноремонтний завод «Металіст» до ВАТ «Кримзалізобетон», ТОВ «Об’єднання «Технохімкоплект» про визнання недійсними договорів та витребування майна, Вищий господарський суд України в постанові від 01.06.2011 зазначив, що вибуття майна з державної власності на підставі виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, яка в подальшому була скасована, свідчить про те, що воно відчужено неправомірно та поза волею держави. У зв’язку з цим держава на підставі ст. 388 ЦК України має право витребувати його з чужого незаконного володіння.

Аналогічну позицію про те, що скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди вказує на вибуття майна із власності особи поза її волею, що є підставою для його витребування на підставі ст. 388 ЦК України, викладено і в постановах Вищого господарського суду України від 11.04.2011 у справі № 5020-9/141-4/310-1/014-2/207 та від 24.04.2012 у справі № 30-3/103-10-4206.

Також у постанові від 04.09.2012 у справі № 5011-62/1265-2012 касаційний суд дійшов висновку про те, що у відповідності до вимог ст.ст.330,388,658 ЦК України

295

право власності на майно, яке було передане за угодами поза межами волі власника, не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бутиу нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Разом з тим, ухвалюючи оскаржувану постанову від 04.07.2012, Вищий господарський суд України по-іншому застосував положення ст. 388 ЦК України та дійшов протилежного висновку про відсутність у даній справі підстав для витребування у відповідача майна, у зв’язку з чим постановив різні за змістом судові рішення.

При цьому неправильне застосування вимог законодавства, яке регулює правовідносини з витребування майна з чужого незаконного володіння, Вищий господарський суд України допустив саме в оскаржуваній постанові.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути в нього витребувано.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судами всіх інстанцій установлено, що спірне майно було відчужено під час розгляду справи про банкрутство ДП «Укрбурштин» ЗАТ «ДАК «Українські поліметали» на підставі затвердженої судом мирової угоди, укладеної між боржником та головою комітету кредиторів.

Умовами цієї мирової угоди було передбачено погашення кредиторських вимог за рахунок інвестора – ТОВ «Ю.К.», а також передачу інвестору протягом 10 днів з моменту затвердження мирової угоди майна боржника у власність.

Водночас постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2008 ухвала про затвердження указаної мирової угоди скасована з тих підстав, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено перехід права власності на майно боржника інвестору, що мало місце в даній справі. Також, визнаючи мирову угоду такою, що не відповідає вимогам закону, касаційний суд зазначив, що в ній вирішені питання, які повинні розглядатися у процедурі санації боржника за планом санації.

Згідно з приписами ст. 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» план санації повинен погоджуватися з органом, уповноваженим управляти державним майном.

Разом з тим, як встановлено судом касаційної інстанції при перегляді судових рішень у справі про банкрутство ДП «Укрбурштин» ЗАТ «ДАК «Українські поліметали», погоджений Міністерством промислової політики

296

України план санації боржника не містив положень про можливість передачі державного майна інвестору в обмін на погашення ним кредиторських вимог.

Таким чином, волевиявлення власника на відчуження майна ДП «Укрбурштин» ЗАТ «ДАК «Українські поліметали» на підставі мирової угоди у справі про банкрутство заводу не було, що свідчить про наявність передбачених ст. 388 ЦК України підстав для витребування у відповідача спірного майна з чужого незаконного володіння.

Окрім того, судом касаційної інстанції не враховано, що оскільки ухвала про затвердження мирової угоди скасована, ТОВ «Ю.К.» та ТОВ «Торговий дім «Євро Трейд» не можуть вважатися такими, що набули право власності на спірне майно на законних підставах, а тому власник спірного об’єкта нерухомості з огляду на вимоги ст. 388 ЦК України має право витребувати його від набувача, який без відповідної правової підстави володіє ним.

Ураховуючи, що постанова касаційної інстанції у справі № 5011-62/1265- 2012, яка свідчить про різне застосування норм матеріального права, винесена 04.09.2012, строк на подачу даної заяви у розумінні приписів ст. 11117 ГПК України не є пропущеним.

Отже, постанова Вищого господарського суду від 04.07.2012 у даній справі є незаконною, а тому відповідно до вимог ст. 11125 ГПК України вона підлягає скасуванню.

Зважаючи на викладене, керуючись ст. 121 Конституції України,ст.ст. 36-1, 37 Закону України«Про прокуратуру», ст.ст. 29, 11114–11128 ГПК України,–

ПР О Ш У:

1.Допустити до провадження заяву Генеральної прокуратури України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04.07.2012 у справі № 5019/1447/11.

3.Скасувати постанову Вищого господарського суду України від 04.07.2012, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2011, рішення господарського суду Рівненської області від 19.09.2011 та прийняти нове рішення про задоволення позову заступника прокурора Рівненської області.

4.Про час розгляду справи прошу інформувати Генеральну прокуратуру України.

Додатки:

копії заяви відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; копія постанови ВГСУ від 04.07.2012 у справі № 5019/1447/11;

копії постанов ВГСУ від 18.08.2009 у справі № 17/308, від 01.06.2011 у справі № 20- 2/514, від 11.04.2011 у справі № 5020-9/141-4/310-1/014-2/207 та від 24.04.2012 у справі № 30-3/103-10-4206.

Усього на ___арк.

297

Верховний Суд України

вул. Пилипа Орлика, 4, м. Київ, 01024

через

Вищий господарський суд України

вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016

Генеральний прокурор України

вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011

в інтересах держави в особі

Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим

вул. Кечкеметська, 114, м. Сімферополь, 95038

у справі № 5002-24/216-2011 за позовом

Прокуратури АР Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим

до

Ялтинської міської ради

вул. Петровського, 21, с. Кореїз, м. Ялта, 98600

Приватного підприємства «АІР МАКС»

вул. Петровського, 21, с.Кореїз, м. Ялта, 98600

про визнання недійсним рішення про припинення державному підприємству «Лівадія» права постійного користування земельною ділянкою площею

0,8000 га

298

Різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах:

1. Постанова Вищого господарського суду України від 30.08.2010 у справі № 2-7/363-2010 за позовом прокуратури м. Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим до Лівадійської селищної ради, третя особа – ДП «Лівадія» про визнання недійсним та скасування рішення.

2. Постанова Вищого господарського суду України від 09.03.2011 у справі № 2-29/1766.1-2010 за позовом прокуратури м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель АР Крим до Кореїзької селищної ради, третя особа – ДП «Лівадія» про визнання недійсним та скасування рішення.

З А Я В А про перегляд Верховним Судом України

постанови Вищого господарського суду України від 20.09.2011 у справі № 5002-24/216-2011

Рішенням господарського суду АР Крим від 16.03.2011, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.06.2011, відмовлено у задоволенні позову прокуратури м. Ялти в інтересах Рескомзему АР Крим до Ялтинської міської ради, ДП «Лівадія» про визнання недійсними рішень ради та договору оренди земельної ділянки.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2011 зазначені рішення залишено в силі.

Ухвалюючи постанову, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до вимог ст. 142 ЗК України Ялтинська міська рада при прийнятті рішень про припинення права постійного користування ДП «Лівадія» земельною ділянкою та про затвердження проекту землеустрою по відведенню ПП «АІР МАКС» зазначеної земельної ділянки і передачі її в оренду діяла в межах своїх повноважень.

Указана постанова Вищого господарського суду України прийнята за неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, Вищий господарський суд України 30.08.2010, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у справі № 2-7/363-2010, яким задоволено позов прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим до Лівадійської селищної ради, третя особа – ДП «Лівадія», виходив з того, що оскільки ДП «Лівадія» належить до об’єктів державної власності, то відповідно до вимог ст. 142 ЗК України припинення його права постійного землекористування здійснюється власником земельної

299

ділянки – державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

Аналогічна позиція щодо повноважень органу місцевого самоврядування при вилученні земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Лівадія», відображена і у постанові Вищого господарського суду України від 09.03.2011 (справа № 2-29/1766.1-2010).

Разом з тим, приймаючи оскаржувану постанову від 20.09.2011, Вищий господарський суд України, встановивши належність спірної земельної ділянки державному підприємству «Лівадія», по-іншому застосував ст. 142 ЗК України, у зв’язку з чим дійшов протилежного висновку про перебування цієї землі у комунальній власності та відповідно про правомірність дій Ялтинської міської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, що відповідно до п. 1 ст. 111-16 ГПК України є підставою для перегляду Верховним Судом України постанови суду касаційної інстанції.

При цьому слід зазначити, що неправильне застосування вимог законодавства, які регулюють особливості припинення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване державне підприємство, Вищий господарський суд України допустив саме в оскаржуваній постанові.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 та п. «ж» ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції від 20.12.2005, яка була чинною на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані державні підприємства.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції від 20.12.2005 передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні підприємства, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з п. «а» ст. 16 та ч. 8 ст. 149 Земельного кодексу України в редакції від 20.12.2005 до повноважень Ради міністрів АР Крим у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Рада міністрів АР Крим вилучає земельні ділянки

300