51. . Предикативність і модальність як основні ознаки речення.

Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє і розрахована на слухове/зорове сприйняття. Характеризується: комунікативністю (форми спілкування), відносною самостійністю (відносно закінчена думка), структурною цілісністю(певна структурна модель). Крім того, основні ознаки: предикативність-співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Завдяки чому зміст речення трактують як реальний, можливий, бажаний. Виражається за допомогою часових форм дієслова (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).Головним носієм предикативності є присудок. Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я — тут — тепер.(нульові координати, і їх нерідко пропускають). Модальність — особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке виражається за допомогою інтонації (стверджувальна й заперечна, серйозна й іронічна); вставних слів (на жаль, мабуть, може, здається, безперечно, справді); часток,(невже, авжеж, ніби, начебто, таки); способу дієслова (дійсний, умовний чи наказовий). Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Інтонація речення включає в себе: а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);г) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси).

52. Звукова будова мови.Поняття подвійного членування мовлення.ФОНЕТИКА 1. Звукова будова мови як єдність її фізіологічного, акустичного та значеннєвого аспектів. 2. Галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови – способи утворення звуків та їх акустичні властивості

Фонетика — це звуки та елементи, що їх супроводжують: наголос, інтонація. Фонетику мо¬ви людина повинна засвоїти на сто відсотків. За¬своєння це починається в ранньому віці: мелодику мовлення та деякі інші інтонаційні елементи лю¬дина засвоює ще в стані ембріона, звукотворення формується в основному до двох років. Більше то¬го: навіть перший крик немовляти має національ¬но-мовний характер. Фонетичні навички реалізу¬ються автоматично, а тому опанування фонетикою іншої мови чи повернення до рідної вимагає пев¬них зусиль.

У ширшому розумінні фонетика вивчає також наголос, інтонацію, поділ мовленнєвого потоку на склади та більші відрізки.

Фонетика досліджує фізіологічні умови утворення мовних звуків, їх акустичні властивості. У людській мові звуки виконують певні функції – вони служать для формування, розпізнавання і розрізнення морфем, слів, словоформ. Цей функціональний аспект звуків вивчається у фонології.

Фонетика і фонологія дуже тісно пов'язані аспекти дослідження та опису одних і тих же явищ – звуків, а тому їх не варто протиставляти. Функціонування звуків у мові не можна розглядати окремо від анатомо-фізіологічних та акустичних особливостей.

Залежно від завдань дослідження звукової системи мови, фонетика поділяється на: описову та історичну. Описова фонетика встановлює звукову систему мови на певному окремому якомусь одному етапі її розвитку.

Історична фонетика – вивчає формування звукової системи протягом ряду періодів розвитку української мови. Зміни звуків при становленні ф. системи.