-psiholog-download-psihologiya_zdorovya

∙Відчуття втрати себе. Спортсмени, які уявляють себе лише в спорті, і які в наслідок травми не можуть брати участь у змаганнях, ніби втрачають частину себе, відчувають себе «виключеними з життя».

∙Страх і тривожність. Спортсмен сильно переймається тим, чи зможе відновитися, чи не зазнає повторної травми. Розвитку такого стану сприяє велика кількість вільного часу.

∙Втрата впевненості в своїх силах. Спортсмен не відчуває довіри до власних можливостей. Намагається компенсувати невпевненість надмірними зусиллями на тренуваннях. Це часто є причиною нових травм, які закріплюють невпевненість.

∙Зниження рухової активності. Для спортсмена, який переніс травму, пропустив багато тренувань, відчуває невпевненість в своїх силах, типовим є зниження результативності. Часто спортсмени тяжко переносять це зниження результатів, їм «соромно» за себе. Як наслідок вони

знижують рівень рухової активності, пропускають тренування, тощо.

Всі вищеперераховані реакції на травмування є природними, нормальними реакціями, які поступово минають, якщо спортсмену своєчасно надають психологічну підтримку тренери і близькі люди. Занепокоєння ж має викликати «застрягання» спортсмена на якомусь етапі переживання травми. Наприклад, спортсмен не приймає факту ушкодження, або не здатний взяти на себе відповідальність за процес реабілітації. Така реакція на травмування є «ненормальною» і потребує уваги з боку тренера, лікарів і психолога. Ознаки «ненормальної» реакції на травму:

∙Гнів і неспокій в зв’язку з травмуванням, які не минають.

∙Надокучливі запитання: «Коли я зможу повернутися до спортивної діяльності?»

∙Заперечення проблеми: «травма незначна», «через пару днів зможу грати»

∙Занадто раннє повернення до тренувань, що приводить до повторного травмування.

∙Надмірне вихваляння своїми досягненнями.

∙Почуття провини перед командою.

∙Швидкі зміни настрою.

∙Детальний опис симптомів якого-небудь незначного нездужання.

∙Заяви про те, що відновитися уже не зможе.

Психологічні навички і уміння важливі при реабілітації травм. Експериментально встановлено, що спортсмени, які використовують в період реабілітації психологічні методи відновлення, одужують швидше. До таких психологічних навичок і умінь відносяться:

∙Визначення цілей. Спортсмен разом із тренером та лікарем визначає дату повернення до змагальної діяльності, кількість спеціальних терапевтичних занять на відновлення, кількість вправ силової спрямованості під час відновлювальних занять. Вкрай важливо, щоб спортсмен

41

притримувався визначеного об’єму навантажень і не виконував більший об’єм навантаження навіть якщо якогось дня почувається краще, щоб не зазнати повторного травмування.

∙Позитивна внутрішня мова. Цей прийом відіграє вирішальну роль у поверненні відчуття впевненості після травмування. Важливо вимикати негативні думки: «Мені ніколи не стане краще» і замінювати їх позитивними проте реалістичними: «Сьогодні я ще почуваюся не дуже добре, але я суворо дотримуюсь плану реабілітації і з часом цілком відновлюся».

∙Візуалізація або ідеомоторні акти. Це спеціальні вправи на відтворення в уяві спортивних дій, ігрових ситуацій. Образи уяви діють як програма, яка через нервові імпульси в корі головного мозку активізує нервові центри в м'язах, які мають виконувати запрограмовані рухи. Чим чіткіше уявлення, тим сильнішим є м’язовий імпульс. Така м’язова активність, особливо в уражених кінцівках, сприяє скорішому відновленню, а також дозволяє спортсмену зберегти високий рівень спортивних навичок.

∙Релаксація. Використовується для зниження больових відчуттів, зняття нервового напруження, швидкого засинання.

Здійсненню процесу реабілітації також сприяють такі заходи з боку реабілітологів та тренерів:

1)Встановлення або підтримання взаємин з травмованою людиною. Після травмування людина стає дуже вразливою, її охоплює гнів і розчарування. Все це ускладнює взаємини з нею. Важливо розуміти, в якому стані перебуває людина, розуміти причини її агресивності або замкненість, і не залишати її без емоційної підтримки. Варто проявляти позитивне, оптимістичне, але водночас реалістичне ставлення до травми.

2)Інформування травмованої людини про те, як відбувається процес реабілітації. Це особливо важливо по відношенню до людей, які зазнали травмування вперше. Варто пояснити людині суть травми, тобто те, що відбулося з кістками або м’язами. Наприклад, якщо борець – учень середньої школи – зламав ключицю, то можна взяти гілку і показати на ній як виглядає його травма. Варто пояснити, скільки часу спортсмен не зможе приймати участь у змаганнях. Наприклад, три місяці. Але водночас слід підкреслити, що через місяць він уже почуватиметься набагато краще і йому захочеться повернутися до звичного режиму тренувань, а це може привести до негативних наслідків. Важливо спланувати процес відновлення. Наприклад, травмованому борцеві можна порекомендувати через 2-3 тижні розпочати заняття на велоергометрі, через 2 місяці – вправи з повною амплітудою, потім – вправи силової спрямованості, які слід продовжувати доки не відновиться звичайний рівень силових можливостей в ушкодженій ділянці. І тільки після цього розпочинати заняття боротьбою, починаючи з безконтактних вправ, а далі переходячи до контактної боротьби.

42

3)Навчання спеціальних психологічних навичок і умінь, спрямованих на реабілітацію. До них відносять постановку цілей, позитивну внутрішню мову, візуалізацію або ідеомоторні акти та релаксацію.

4)Навчання долати рецидиви. Важливо підготувати людину до виникнення ускладнень під час реабілітації, пояснити їй, що рецидив – це нормальне явище, з приводу якого не слід панікувати. Найкраще що можна зробити, це звернутися під час рецидиву до людини, з якою можна обговорити цю проблему і отримати підтримку.

5)Соціальна підтримка на всіх стадіях відновлення: відвідування друзями, тренером,

матеріальна допомога. Зазвичай спортсменів підтримують відразу ж після травми, і рідко – на останніх стадіях відновлення.

2. Невротичні реакції у спортсменів

Стресові ситуації і постійний ризик травмування часто стають джерелом розладів психічного здоров'я спортсмена. Для їх попередження важливо уміти їх розпізнати ще на етапі зародження.

На первинному етапі ознакою можливого порушення здоров'я спортсмена є невротичні реакції. На відміну від неврозу, який має тривалий період розвитку, невротичні реакції являють собою короткочасні зміни поведінки і самопочуття, які з’являються у відповідь на стрес. Розрізняють такі основні види невротичних реакцій:

Реакція тривожного очікування. Це прояв невротичної тривоги, пов’язаної з очікуванням змагання. Надмірне тривожне збудження викликає стан передстартової лихоманки або передстартової апатії. Спортсмен найчастіше приховує свій внутрішній стан тривоги, щоб це не вплинуло на рішення тренера про його участь у грі. Проте є ознаки, за якими реакцію тривожного очікування можна розпізнати: 1) змінюється поведінка спортсмена – рухи стають хаотичними, недоцільними, багато говорить або навпаки замкнений, легко ображається на жарти, неуважний до інструктажу перед стартом, але; 2) зовнішній вигляд – руки і ноги тремтять, холодні на дотик, риси обличчя загострюються, на щоках з’являється плямистий рум’янець, часте кліпання очима, голос стає пискливим або хрипить, може з’явитися заїкання або ковтання складів; 3) самооцінка знижується – спортсмен сумнівається в успішності виступу, недооцінює свої сили і переоцінює сили супротивника; 4) ефективність знижується – невпевнено починає виступ, робить багато тактичних та технічних помилок, не вдаються ті елементи, які успішно робив на тренуваннях.

Схильність до реакції тривожного очікування мають спортсмени з неврівноваженим а також із слабким типом нервової системи (холерики та меланхоліки). Заходи по усуненню реакції тривожного очікування включають оволодіння спортсменами, які схильні до таких реакцій, методами регуляції стресу (дихальні вправи, релаксація), а також спеціальні заходи по корекції

43

психологічного стану спортсмена тренером безпосередньо перед стартом.

Постійне переживання спортсменом невротичної тривоги може привести до психосоматичних порушень перед початком змагання: втрата свідомості, порушення роботи різних органів, болі. В такому випадку релаксація та дихальні вправи вже мало допоможуть. Тут важлива спільна робота психолога і тренера по з’ясовуванню глибинних причин тривожності спортсмена і робота з його самооцінкою та рівнем домагань.

Реакція психічного перенасичення. Це реакція у відповідь на тривалу монотонну діяльність. Спортсмен відчуває відразу до роботи, у нього пропадає спортивна злість, зникає бажання тренуватися і змагатися («м’яч став огидний, дивитись на нього не можу!»).

Відмічається загальна слабкість, швидка втомлюваність, незначний головний біль, дратівливість, погіршення сну і апетиту. З’являється тремор повік, пальців рук, сухість язика.

Схильність до реакції психічного перенасичення мають спортсмени, яким краще вдається короткочасна інтенсивна діяльність і які погано переносять діяльність монотонну (холерики). Також до такої реакції можуть бути схильні спортсмени, хворі на грип, тонзиліт. Для лікування використовують вітаміни, природні стимулятори (типу женьшеню). Дуже важливим є правильний режим дня, раціональне харчування, корисно вживати горіхи, мед, ізюм, цитрусові. Попередження виникнення реакції полягає у правильній організації тренувального циклу, яка виключає появу монотонії.

Постійне переживання психічного перенасичення приводить до стану перетренованості та емоційного вигоряння. Це може стати причиною травмування, відходу від спортивної діяльності.

Реакція протесту. Це сильна емоційна реакція по відношенню до суддів, суперників, а інколи і по відношенню до гравців своєї команди і тренерів. Виражається у різких зауваженнях, які доходять інколи до брутальності, суперечках з арбітрами, звинуваченнях у необ’єктивності. Після зриву, який може стати причиною покарання за неспортивну поведінку, спортсмен ще довго не може прийти в себе і увійти у ритм гри. Найгірше, якщо така реакція захоплює лідера команди, оскільки в результаті лихоманить всіх гравців. Допомогти в результаті появи реакції протесту можуть лише заходи педагогічного впливу з боку тренера.

3. Харчові розлади у спортсменів

Серед спортсменів доволі розповсюджені харчові розлади. Особливо часто вони трапляються серед жінок. Передумовою виникнення харчових розладів є контроль за масою тіла і суворі дієти заради позбавлення від зайвих кілограмів. Найпоширеніші харчові розлади це нервова анорексія (брак апетиту) та булімія (вовчий апетит). Причини цих захворювань найчастіше психологічні. Вони зустрічаються у спортсменів з низьким рівнем самооцінки, які довгий час перебували у стресовому стані через прагнення досягти високих спортивних результатів, щоб

44

задовольнити цим інших, особливо членів родини.

Анорексія – це психосоматичне захворювання, яке супроводжується надмірними побоюваннями набути зайвої ваги поруч з втратою апетиту та значною втратою маси тіла. Найбільш вражаючим у поведінці хворих на анорексію є навмисне обмеження себе у об’ємі їжі і наявність неадекватного страху розповніти. У хворих спостерігається викривлене уявлення про себе, як про товсту людину, навіть при наявності ознак серйозного виснаження і худорлявості. Реакція на їжу – страх, особливо по відношенню до калорійної їжі. Часто, при споживанні їжі, хворі ділять її на дуже маленькі порції або жують кожен кусочок певну кількість разів.

Початок хвороби важко помітити – людина поводиться, як і багато інших людей, які просто слідкують за собою. Але поступово у поведінці хворого проявляється надмірна суворість і прискіпливість до себе. Незначні зміни в кількості їжі можуть привести до сильної стурбованості, людина-аноректик жорстко виконує всі тонкощі дієти навіть до втрати здорового глузду, стає залежною від щоденного зважування з метою виявити бажану втрату ваги. Жорстка дієта спортсмена-аноректика до того ж супроводжується надмірними фізичними навантаженнями.

Емоційний стан таких хворих також змінюється, вони стають більш дратівливими, відчуженими, сердяться, коли їх розпитують про здоров'я. Щоб не викликати неприємних для себе питань, можуть імітувати апетит при споживанні їжі. Деякі хворі провокують блювання після їжі, використовують потогінні та проносні засоби, щоб схуднути. Таку поведінку зазвичай приховують, тому їх рідко направляють на лікування.

Вищеописана поведінка хворого спричиняє порушення водно-сольового балансу і може привести до затримки росту і розвитку в юному віці, до серцевих захворювань, в тому числі аритмії та зупинки серця. Найскладнішим в допомозі таким хворим є те, що вони не вважають себе хворими і не мають бажання лікуватися. Пояснити їм негативні наслідки їх поведінки майже неможливо. Тому для таких хворих показане стаціонарне лікування, спеціалізована допомога, яка полягає у поступовому відновленні нормального харчування і маси тіла.

Булімія – неконтрольоване споживання великої кількості їжі з подальшим її виведенням з організму. Людина хвора на булімію усвідомлює, що вона хвора, відчуває страх, що не зможе сама припинити надмірне споживання їжі, часто впадає у стан депресії.

Характерні особливості захворювання на булімію:

∙Періоди швидкого поглинання великої кількості їжі за короткий час (1-2 години). Людина відчуває, що не здатна контролювати себе, відчуває вину, ганьбить себе.

∙Щоб компенсувати переїдання людина вдається до блювання, проносних та сечогінних засобів. Більшість викликає у себе блювання відразу ж після переїдання. В проміжках між харчовими розгулами людина сидить на дієтах, голодує і посилює фізичне навантаження.

∙Зазвичай людина приховує таку свою поведінку.

45

∙Людина стійко незадоволена масою або формою тіла.

Найчастіше схема розвитку булімії має такий вигляд: у людини порушується нормальне відчуття ситості. Людина сприймає його як щось негативне, заявляючи: «Я товста, я переїдаю». Думка про переїдання зазвичай пов’язана з почуттям сорому і незадоволенням собою. Щоб уникати цих негативних переживань, людина уникає досягати відчуття ситості – їсть менше і рідше. При цьому відчуття голоду рефлекторно зростає, і при кожній спробі з’їсти менше, у людини розвивається «вовчий апетит», з яким вона не може впоратись і періодично зривається, після чого жаліє про скоєне. Далі людина звільняє себе від їжі, і цикл повторюється знову.

Свідоме провокування блювання викликає ряд медичних ускладнень: гастрит, руйнування зубів, розриви стравоходу, аритмія та зупинка серця.

Допомога хворим на булімію має бути спеціалізованою і включати як повне медичне обстеження та лікування уражених органів, так і психологічну роботу по визнанню негативних наслідків своєї поведінки. Людина має зрозуміти, яким чином вона сама стимулює виникнення сильного відчуття голоду, яке потім провокує переїдання, і навчитись керувати своєю поведінкою.

Також у спортсменів (і не тільки) зустрічаються короткочасні харчові розлади без використання блювання, голодування або самообмежень. Вони мають вигляд епізодичних харчових «розгулів» або, іншими словами, переїдання, і виникають під впливом сильних емоційних переживань.

46

Практичне заняття 3. Порушення психічного здоров'я та спортивна діяльність

План

І. Обговорення теоретичних питань:

1.Психологія спортивної травми.

2.Невротичні реакції у спортсменів.

3.Харчові розлади у спортсменів.

Контрольні запитання:

1.Назвіть психологічні причини травмувань спортсменів.

2.Як стрес впливає на фізичні та психічні можливості спортсмена?

3.Які джерела стресу в спорті ви знаєте?

4.В яких випадках ставлення тренера до спортсмена може спровокувати травмування?

5.В яких випадках ставлення батьків може спровокувати травмування?

6.Як міжособистісні та внутрішні конфлікти можуть спровокувати травмування?

7.Як страх повторного травмування може спровокувати травмування?

8.Опишіть п’ять етапів переживання психологічної реакції на травмування.

9.Які ще є реакції спортсменів на травму?

10.Які є ознаки «ненормальної» реакції на травмування?

11.Назвіть психологічні навички і уміння, важливі при реабілітації травм?

12.Які заходи з боку тренерів та реабілітологів сприяють процесу відновлення після травми?

13.Що таке невротичні реакції? Чому тренеру важливо знати їх ознаки?

14.Охарактеризуйте невротичну реакцію тривожного очікування? Реакцію психічного перенасичення? Реакцію протесту? Які заходи допомоги мають бути у кожному випадку?

15.Що таке харчовий розлад? Які харчові розлади ви знаєте?

16.В чому полягають причини харчових розлади? Назвіть психологічні особливості особистості спортсменів, які схильні до харчових розладів?

17.Що таке нервова анорексія?

18.Як сприймають себе і як поводяться хворі на анорексію?

19.Чому важко виявити хворих на анорексію?

20.Які наслідки для здоров'я має поведінка хворого на анорексію? Яким має бути лікування?

21.Що таке булімія? Назвіть характерні особливості цього захворювання?

22.Опишіть схему розвитку булімії?

23.Які наслідки для здоров'я має поведінка хворого на булімію? Якою має бути допомога?

24.В чому полягають особливості короткочасних харчових розладів?

47

ІІ. Практичні завдання

1.Визначте ваш потенціал у боротьбі зі стресом. Цей потенціал має такі три складові: 1) тип вашої особистості (оптиміст ви, чи песиміст); 2) рівень підтримки з боку близьких людей; 3) відсутність чи наявність у вас шкідливих звичок. З’ясувати свій тип особистості і рівень підтримки з боку близьких вам допоможуть подані нижче психодіагностики. Отримані результати занесіть у наступну таблицю:

Мій потенціал у боротьбі зі стресом

Мій тип особистості

Рівень соціальної підтримки

Мої шкідливі звички

Зробіть висновки про свій потенціал у боротьбі зі стресом. Визначте, в якому напрямку вам слід працювати, щоб покращити свій потенціал.

Психодіагностика «Визначення психологічного типу особистості у зв’язку з ступенем

оптимізму та активності».

Оптимізм за цією методикою – це схильність людини вірити у свої сили і успіх, очікувати від життя та людей чогось позитивного. «Оптимісти», як правило, екстраверти, доброзичливі, відкриті до спілкування. Протилежність їм – « песимісти», яким властиві сумніви у своїх силах, у доброзичливості інших людей, вони схильні очікувати невдачі, уникають широких контактів, замкнені на власному внутрішньому світі.

Активність за цією методикою – це енергійність, життєрадісність і схильність до ризику. Пасивність проявляється у тривожності, боязливості, невпевненості і небажанні щось робити. Інструкція: Прочитайте наступні твердження і відмітьте ступінь вашої згоди з ними: 1 – ні, абсолютно не згоден (ніколи); 2 – інколи це так; 3 – зазвичай (часто); 4 – так, абсолютно згоден (завжди).

Текст питальника

1.Я люблю слухати гучну музику.

2.Я вважаю, що буде важко досягти своїх цілей.

3.Мені подобаються ситуації з певною мірою невизначеності, коли я не знаю, що буде зі мною далі.

4.Я люблю «кидати виклик долі».

5.Доля несправедлива до мене більше, ніж до інших.

6.У мене стільки енергії, що я не можу навіть дві години посидіти без діла.

7.Я менш щасливий, ніж інші.

48

8.Мене дратують обережні люди.

9.На сьогоднішній день важко вірити у щось хороше.

10.Мені подобається змагатися.

11.Я легко і з задоволенням спілкуюся з людьми протилежної статі.

12.Мене лякає моє майбутнє.

13.Я вражаю, що в людях більше поганого, ніж хорошого.

14.Мені подобаються гострі відчуття (ситуації, де є певний ризик).

15.У мене життєрадісний, піднесений настрій.

Обробка результатів:

Підрахуйте суму балів за кожною шкалою окремо:

Активність: 1, 3, 4, 6, 8, 10, 11, 14, 15. Бали нараховуються таким чином: абсолютно не згоден – 1 бал; інколи це так – 2 бали; зазвичай (часто) – 3 бали; абсолютно згоден – 4 бали.

Оптимізм: 2, 5, 7, 9, 12, 13. Бали нараховуються у зворотному порядку: абсолютно не згоден – 4 бали; інколи це так – 3 бали; зазвичай (часто) – 2 бали; абсолютно згоден – 1 бал.

Отримані дві цифри – це координати, за якими можна визначити свій тип особистості по такій таблиці:

Характеристика типів:

∙«Реалісти» адекватно оцінюють наявну ситуацію виходячи з своїх сил та можливостей і не роблять спроб стрибнути «вище голови», задоволені тим, що мають. Як правило, стійкі до психологічного стресу.

∙«Активні оптимісти» вірять у свої сили і успіх, позитивно налаштовані до майбутнього, активно діють, щоб досягти бажаних цілей. Вони бадьорі, життєрадісні, не піддаються поганому настрою, легко і стрімко відбивають удари долі, якими б важкими вони не були. Долають стрес, використовуючи стратегії розв’язання проблеми, яка його спричинила.

∙«Пасивні песимісти» ні у що не вірять і нічого не роблять для того, щоб змінити своє життя на краще. У них переважає похмурий, пригнічений настрій, пасивність і відсутність віри у свої сили. У важких ситуаціях віддають перевагу стратегії уникнення рішення проблеми, вважають себе жертвами обставин.

49

∙«Активні песимісти» або «негативісти». Їм властива велика активність, проте її характер часто деструктивний. Такі люди, замість створювати нове, віддають перевагу руйнуванню старого. Для подолання стресу часто використовують агресивні стратегії.

∙«Пасивні оптимісти» або «лінивці». Їх девізом можна вважати слова: «Все якось саме владнається…». Такі люди впевнені, що «все буде добре», хоча і не докладають до цього ніяких зусиль. Вони доброзичливі, веселі, вміють навіть у поганому знайти щось хороше, проте їм бракує активності. Вони більше надіються на щасливий випадок, ніж на власні сили. У складних ситуаціях схильні пасивно чекати або відкладати прийняття рішення.

Психодіагностика «Соціальна підтримка».

Для здоров'я та відчуття благополуччя дуже важливою є емоційна підтримка від близьких людей, або іншими словами – соціальна підтримка.

Інструкція: Прочитайте наступні твердження і відмітьте ступінь вашої згоди з ними: «так» – 1 бал; «ні» – 0 балів.

Текст питальника

1.Є хтось, хто знаходиться поруч зі мною, коли я в біді.

2.Є хтось, з ким я можу розділити свої біди і радощі.

3.Моя сім'я насправді хоче мені допомогти.

4.Я отримую емоційну підтримку, яка мені необхідна, від своєї сім'ї.

5.У мене є хтось, з ким я почуваюсь добре.

6.Мої друзі насправді намагаються мені допомогти.

7.Я можу розраховувати на своїх друзів, коли мені погано.

8.Я можу поговорити про свої проблеми із своєю сім'єю.

9.У мене є друзі, з якими я можу розділити свої біди та радощі.

10.Є хтось особливий в моєму житті, з ким я можу розділити свої біди і радощі.

11.Моя сім'я хоче допомогти мені у прийнятті рішень.

12.Я можу говорити про свої проблеми з моїми друзями.

Обробка результатів:

Підрахуйте загальну суму балів:

12-9 балів – високий рівень соціальної підтримки; 5-8 балів – середній рівень; 0-4 бали – низький. Тепер підрахуйте суму балів окремо за трьома шкалами:

Соціальна підтримка сім'ї: 3, 4, 8, 11. Соціальна підтримка друзів: 6, 7, 9, 12.

Соціальна підтримка від інших значущих осіб: 1, 2, 5, 10.

Зробіть висновок про те, який вид соціальної підтримки у вас розвинутий найкраще, а який можливо потребує вашої уваги.

50