-psiholog-download-psihologiya_zdorovya

2.Розв’яжіть психологічну задачу: Прочитайте про випадок порушення психічного здоров'я у спортсменки в наслідок стресу. Визначте, що це за вид невротичної реакції. Що могло стати причиною такого порушення? Які заходи можуть допомогти?

Дівчинка спортсменка скаржиться на те, що перед стартом у неї починає сильно боліти живіт, її скручує, і вона нічого не може вдіяти. Інколи буває блювання і навіть втрата свідомості. Дівчинка розповідає, що кожного разу дуже сильно хоче добре виступити, і вже ні про що не може думати.

3.Розв’яжіть психологічну задачу: Прочитайте про два випадки харчових розладів і визначте, який з них стосується нервової анорексії, а який – булімії.

∙Марія, 15 років, важила 45 кілограмів. Дівчина вирішила, що їй необхідно скинути вагу, щоб бути більш привабливою. Поступово вона знизила споживання їжі до декількох овочів у день, а

на додаток посилила фізичні навантаження. Тепер вона важить 36 кілограмів, але все ще відчуває себе «товстою» і планує продовжувати дієту і навантаження. У Марії почалися проблеми з засинанням, вона часто відчуває себе пригніченою, і у неї припинилися місячні. Вона майже не спілкується з однолітками, але в навчанні у неї все добре. Вона не вважає себе хворою і не думає, що їй потрібна допомога.

∙Аліса, 17 років, важить 72 кілограми. Говорить, що завжди була трохи пухкенькою. Останні п’ять років вона часто періодично переїдає. Вона може з’їсти сама велику піцу і кілограм морозива за один підхід, після чого викликає блювальний рефлекс і звільняється від спожитого.

Інколи вона також приймає пігулки для схуднення. Аліса хотіла б зустрічатися з хлопцем, але не наважується через те, що сильно стурбована своєю зовнішністю.

4.Перед вами список практичних заходів, які можуть бути застосовані по відношенню до спортсменки, хворої на харчовий розлад. Визначте, які з них які будуть корисними, а які навпаки шкідливими? Аргументуйте ваш вибір.

1)Звернутися за допомогою та порадою до лікаря.

2)Попросити спортсменку залишити команду.

3)Підтримувати спортсменку, підбадьорювати.

4)Висловлювати їй стурбованість її самопочуттям, не акцентуючи уваги на її масі тіла.

5)Порекомендувати спортсменці «набрати» або «скинути» вагу.

6)Виділяти спортсменку серед інших, ставитись до неї не так як до всіх.

7)Робити зважування всією командою перед кожним тренуванням.

8)Дати спортсменці інформацію про харчові розлади.

9)Обговорювати проблему дівчини з нефахівцями (колегами, іншими спортсменами).

51

10)Поставити вимогу: негайно позбутися харчового розладу.

11)Робити грубі або глузливі зауваження з приводу маси тіла спортсменки.

12)Попросити найближчого друга спортсменки поговорити з нею.

13)Акцентувати увагу спортсменки на важливості раціонального харчування.

14)Дотримуватися конфіденційності.

5.Визначте, чи маєте ви схильність до короткочасних харчових розладів. Якщо у вас є декілька нижче наведених ознак, то це може свідчити про наявність проблеми, яка потребує спеціальної допомоги:

∙В середньому два рази на тиждень протягом останніх шести місяців у вас буває «харчовий розгул» – ви з’їдаєте надзвичайно велику кількість їжі протягом всього 2 годин.

∙Ви відчуваєте, що під час харчового «розгулу» не здатні керувати собою.

∙Під час «розгулу» ви їсте швидше, ніж звичайно.

∙Ви їсте аж поки насичення не досягне граничної межі.

∙Ви їсте для зменшення напруження або, щоб заспокоїтися.

∙Під час переїдання ви відчуваєте себе дуже нещасним.

∙Ви їсте на одинці, бо вам соромно за те, скільки ви з’їдаєте.

∙Після переїдання ви відчуваєте себе винним або пригніченим.

∙Ви переживаєте за розміри свого тіла та форму.

52

Тема 5. Психічне здоров'я дитини

План

1.Показники психічного здоров'я дитини.

2.Фактори, які сприяють порушенню психічного здоров'я дитини.

3.Шкільний стрес та шкільні неврози.

4.Вплив сім'ї на психічне здоров'я дитини.

1. Показники психічного здоров'я дитини

Ознаки психічного здоров'я дитини дещо відрізняються від ознак психічного здоров'я дорослого. Основними показниками психічного здоров'я дитини вважають:

1)розумову працездатність;

2)позитивний емоційний стан;

3)адекватні емоційні реакції;

4)адаптованість до соціуму.

Взаємодія з іншими людьми створює найбільше стресових ситуації для дитини. Тому адаптованість до соціуму є найбільш важливим показником її душевного комфорту. Адаптованість проявляється в тому, наскільки легко дитина входить в новий колектив, витримує велику кількість чужих людей, наскільки легко підкорюється новим не завжди приємним вимогам, справляється з негативним досвідом у спілкуванні. Рівень адаптованості у різних дітей різний. Відповідно до рівня адаптованості виділяють три рівні психологічного здоров'я дитини:

1.Креативний (творчий) рівень. Це досконалий ступінь психічного здоров'я. До нього належать діти стійко адаптовані до будь-якого середовища, вони мають резерв для подолання стресових ситуацій, активно і творчо ставляться до дійсності. Це ідеальний образ дитини-творця, який рідко зустрічається у реальному житті. Таким дітям не потрібна психологічна допомога.

2.Адаптивний рівень. Це – середній рівень психологічного здоров'я. До нього належить більшість так званих «благополучних дітей», які в цілому адаптовані до соціуму, але мають окремі ознаки дезадаптації. Стресові ситуації викликають у них підвищену тривожність. Такі діти не мають достатнього запасу міцності психологічного здоров'я, отже це група відносного ризику, з якою необхідно проводити систематичну профілактичну роботу.

3.Дезадаптивний рівень. Це – нижчий рівень здоров'я, до якого належать дві групи дітей:

∙Діти, у яких стресові ситуації викликають відхилення в поведінці: конфлікти з однолітками,

капризи, жорстокість по відношенню до людей та тварин, бійки, в тому числі з використанням зброї, крадіжки, насильство, підпали, зломи та псування чужого майна, втечі з

дому та прогули. Такі діти прагнуть будь-що змінити оточуючий світ. Але самі змінюватись

53

або підкорятись вимогам оточуючих не готові.

∙Діти, у яких стресові ситуації викликають емоційні розлади (депресії, тривожність, страхи),

психосоматичні розлади (болі та неприємні відчуття, які не мають органічної причини) та порушення соматичного здоров'я (часті застуди). Це так звані «зручні», тихі діти, старанні та сумлінні учні, які пристосовуються до вимог зовнішнього світу за рахунок «жертвування» своїми інтересами та потребами. Їх ставлять іншим в приклад, не помічаючи, що вони постійно перебувають у стані стійкого емоційного дискомфорту, який з часом поглиблюється і часто приводить до серйозних проблем. Ця група дітей потребує особливої уваги саме через своє зовнішнє благополуччя, яке не викликає тривоги у дорослих.

2.Фактори, які сприяють порушенню психічного здоров'я дитини:

1)Генетичні:

∙Генетична схильність до психічних розладів.

∙Період статевого дозрівання.

2)Гігієнічні:

∙Надмірне навчальне навантаження. В наслідок перевтоми частота відхилень у поведінці зростає від початку чверті до кінця року. Розповсюдженість неврозів збільшується від початкових класів до старших (у хлопчиків у 2 рази, у дівчат у 3, 3 рази).

∙Відсутність знань про культуру здоров'я приводить до того, що 40% школярів не знають про те, що таке здоровий спосіб життя, 85% не займаються фізичною культурою та спортом, біля 50% (підлітки та старшокласники) вже спробували наркотики, 70% пізнали «живий секс», на 45% зросла захворюваність на гонорею у віці 14-16 років.

3)Економічні:

∙матеріальний стан родини, незадовільні побутово-житлові умови;

∙постійна зайнятість батьків (батьки на заробітках у іншій країні);

∙ранній вихід матері на роботу і передача дитини у ясла-садочок.

4)Соціальні:

∙Алкоголізм батьків.

∙Неповна сім'я. Підлітки, чиї батьки розлучилися, частіше кидають школу, серед них більш високі показники випадків підліткової вагітності, а також більш високий ризик розлучень та передчасної смерті. Смерть одного з батьків часто є причиною симптомів тривоги і депресії (включаючи клінічну депресію), порушення поведінки і зниження успішності в навчанні.

∙Негативна емоційна ситуація в родині або в школі. В тому числі вороже ставлення педагога або неприймання з боку дитячого колективу, зміна шкільного колективу.

54

Більшість з цих негативних факторів, якщо вони вже наявні в житті дитини, зміні не піддаються. Виключення становлять лише два фактори: знання про культуру здоров'я та негативна ситуація в родині чи школі. Ці фактори можна змінювати. Розповсюдження знань про культуру здоров'я є задачею педагогів та тренерів. Негативну емоційну ситуацію в родині та школі можна покращити, якщо з вчителями та батьками дитини проводиться просвітницька робота з основ психічного здоров'я, надаються основні знання щодо причин його порушення та заходів збереження як у дітей так і дорослих.

3. Шкільний стрес та шкільні неврози

Зі стресом діти стикаються буквально з перших днів перебування в школі. З кожним роком кількість стресорів, які впливають на дитину, зростає. Основні джерела шкільного стресу:

∙вікові та фізіологічні гормональні зміни організму;

∙труднощі у спілкуванні з однокласниками і вчителями (необхідність відповідати прийнятим стандартам, які можуть суперечити один одному – щоб признавали однолітки слід протиставляти себе вчителям, щоб бути прийнятим вчителями, слід бути дисциплінованим).

∙велике навчальне навантаження,

∙тиск з приводу успішності з боку батьків та вчителів;

∙постійний контроль успішності (заліки, екзамени).

Реакція дитини на стрес. У дитини шкільного віку поки що не сформовані захисні механізми психіки, вона не має досвіду долання життєвих труднощів, не вміє сама розпізнавати стан стресу. Дорослим також важко його розпізнати, оскільки зовні ознаки нервового виснаження дитини схожі на прояви лінощів або капризність. Щоб розпізнати цей стан, дорослим слід бути уважними до скарг дітей:

∙відчуття втоми;

∙сонливість протягом дня;

∙пасивність на уроках, під час ігор;

∙відмова від розумового напруження (відмова читати, робити уроки);

∙нестійкість інтересів (дитина не може довго займатися чимось одним).

Якщо ви розпізнали ці ознаки, важливо на певний час знизити навантаження дитини, домовившись з шкільними вчителями. Щоб попередити ці ознаки, важливо навчити дитину дотримуватись чіткого режиму праці і відпочинку, не переобтяжувати її додатковими гуртками або заняттями з репетитором, проте обов’язково спонукати до занять спортом, фітнесом.

Реакція на шкільний стрес у окремих дітей молодшого віку проявляється у вигляді гіперактивності. Гіперактивній дитині важко всидіти на одному місті, мовчати, підкорятися

інструкціям. ЇЇ поведінка дратує вчителів і батьків. Часто у неї погана координація або поганий

55

м’язів контроль. Така дитина часто впускає з рук або ламає речі, проливає чай. Їй важко концентрувати свою увагу, вона часто задає багато питань, але рідко дочікується відповідей.

Гіперактивна дитина потребує постійної психологічної підтримки. Вона не здатна витримувати такі ж навантаження, як і інші діти через свою неврівноваженість і збудливість. Але, як і інші діти, вона хоче бути успішною. Щоб допомогти такій дитині педагогам і батькам слід дотримуватись наступних правил:

∙Давати більше навантаження вранці, а не в вечері.

∙Ділити роботу на короткі етапи. Між ними робити фізкульт-хвилинки.

∙Як тільки дитина втомилася (відволікається, стає занадто збудженою), її слід переключити на іншу діяльність.

∙Робоче місце дитини дома має бути тихим і спокійним (подалі від телевізора).

∙Під час виконання домашнього завдання батькам слід бути поруч і при необхідності допомагати дитині.

∙Якщо ви збирається кудись іти з дитиною, домовтесь з нею зарані про правила поведінки.

∙Всі вимоги до дитини мають бути чіткими і реалістичними.

∙Знизити вимоги щодо акуратності на початку роботи, щоб сформувати відчуття успішності.

∙Якщо дитина не права, не читати нотацій, ваша довга промова не буде сприйнята. Краще зарані встановити правила поведінки і систему заохочень та покарань.

∙Заохочувати дитину за успіх зразу ж, не відкладаючи на майбутнє.

∙Використовувати тактильний контакт (торкання, поглажування, масаж).

∙Залишатися спокійним. Ваша холоднокровність – це перевага.

Ще один вид реакції на шкільний стрес – дезадаптивна поведінка, яку ще називають шкільними неврозами. Це невротичні реакції, які дитина несвідомо використовує щоб захиститись від джерела стресу:

1)Активний протест. Дитина стає неслухняною, порушує дисципліну на уроці, відмовляється відповідати біля дошки або навіть ходити до школи, на перерві проявляє агресію до інших дітей: свариться, заважає гратися, дратується, гнівається.

2)Реакція пасивного протесту. Дитина рідко піднімає руку на уроці, формально виконує вимоги вчителя. На перерві пасивна, віддає перевагу самотності, не проявляє інтересу до колективних ігор. Пригнічений настрій, страхи.

3)Реакція тривожності і невпевненості. Дитина на уроках пасивна, коли відповідає, то скута і напружена. На перерві не може знайти собі заняття, віддає перевагу тому, щоб бути поруч з іншими дітьми, але не вступає з ними в контакт. Дитина тривожна, легко може заплакати,

56

почервоніти, розгублюється при найменшому зауваженні вчителя. Можуть хворіти на психосоматичні захворювання або мати невротичні прояви у вигляді тіків, заїкання, енурезу.

Щоб допомогти такій дитині, слід спочатку з’ясувати, що саме є для неї джерелом стресу і викликає таку поведінку. Потім вибирається відповідна стратегія. Наприклад, якщо причина стресу у перенавантаженні, то тимчасово знижується його об’єм, встановлюється контроль за дотриманням режиму праці і відпочинку. Проте, якщо основне джерело стресу дитини знаходиться в її родині, то вирішити проблему її дезадаптивної поведінки можливо лише за умов активної участі батьків і часто потребує допомоги психолога чи психотерапевта.

4. Вплив сім'ї на психічне здоров'я дитини

Психічне здоров'я дитини на 55% залежить від умов та способу життя сім'ї, на 25% від виховання, на 15% від спадкових особливостей і лише на 5% від діяльності установ охорони здоров'я. Це свідчить про вирішальну роль впливу батьків на розвиток психічного здоров'я дитини. Відсутність матері, перебування дитини у дитячому будинку найсильніше травмує психіку дитини, затримує розумовий та емоційний розвиток. Проте і серед дітей, які виховуються у сім'ї, спостерігається високий відсоток психічних відхилень, в тому числі неврозів, поява яких зумовлена не спадковістю, а соціальними факторами. Найбільша кількість дитячих неврозів спостерігається у дошкільному віці. Тому дорослим слід знати про їх можливі прояви, знати причини, які можуть їх викликати, а також знати, які слід діяти, щоб попередити виникнення неврозу у своєї дитини.

Тим батькам, які бажають попередити появу неврозів у своєї дитини, слід знати, що

неврози не виникають у дитини, якщо батьки:

1)вчасно розв’язують свої власні особистісні проблеми;

2)підтримують теплі стосунки у родині, люблять своїх дітей;

3)відгукуються на потреби і прохання дитини (особливо потребу поспілкуватися, побути разом);

4)дозволяють своїм дітям виражати свої почуття (в тому числі негативні) і вчасно стабілізують нервову напругу, яка у них виникає;

5)притримуються однакових поглядів на те, як слід виховувати дитину.

Виникнення неврозів та психосоматичних розладів у дітей зумовлене в першу чергу

порушеннями у сімейних стосунках та неправильним вихованням. Якщо дитина не здатна впоратись з переживаннями, які викликає сімейна проблема, то вона відчуває постійне психічне напруження. А якщо до цього додаються проблеми у спілкуванні або несприятливі обставини життя, то результатом буде хронічний стрес, який і є основним джерелом розвитку неврозів та психосоматичних розладів. Ситуація ускладнюється тим, що діти з неврозами не здатні «розряджати» накопичене нервово-психічне напруження. Зазвичай вони придушують його, що поглиблює стрес, знижує імунітет організму і викликає психосоматичні порушення.

57

Найбільш травмуючі ситуації для психіки дитини в дошкільному віці.

До трьох років найбільш травмуючої подією для дитини може стати розлука з матір’ю (ясла-садок, санаторій). Тому віддавати дитину у дитячий садок, не ризикуючи її психічним здоров’ям, можна лише у віці 3-х років, коли у неї виникає природне бажання стати більш незалежною від матері.

Від 3-х до 6/7 років дитина ще не орієнтується у тонкощах міжособистісного спілкування, не здатна розуміти причини конфліктів між батьками, не уміє виражати власні почуття і переживання. Тому найбільш травмуючою ситуацією для неї стають часті суперечки між батьками. Дитина сприймає конфлікт батьків як тривожну подію, і схильна відчувати себе винною у суперечці, бо справжніх причин не розуміє. Дитина пояснює собі причини конфліктів батьків тим, що це вона погана, не виправдовує їх надій, не варта їх любові. Це стає причиною відчуття тривоги, невпевненості в собі, надмірного емоційного напруження.

Деякі батьки, щоб не травмувати дитину, намагаються придушувати свої негативні почуття. Але видима відсутність конфліктів в сім'ї також не на користь психіці дитини. Чим більше прихованим є конфлікт між батьками, і чим менше вони здатні відкрито виражати один одному свої почуття, тим більше вони схильні виміщати свої негативні емоції на дітях.

Психічне здоров'я дитини і виховання. Часто батьки відчувають, що не здатні впоратись з вихованням дитини. Проблеми, які перед ними постають, здаються нерозв’язними, особливо в періоди кризового розвитку дитини (1 рік, 3 роки, 7 років, 13 років). Зазвичай причини цих проблем коріняться в самих батьках, їх нерозв’язаних психологічних проблемах, їх незрілості, невмінні справлятись з труднощами, в їх егоїзмі, який проявляється в тому, що вони очікують, зобов’язують, вимагають від дитини того, в чому самі виявились нездатними досягти успіху.

Найбільш типові помилки, які приводять до виникнення проблем у вихованні:

1)Батьки протистоять природнім нахилам дитини і ставлять до неї надмірні вимоги. Вони сприймають прояви темпераменту як «впертість» дитини, яка ніяк не хоче виправитись. Хочуть, щоб, незважаючи на малий вік, дитина поводила себе як доросла, щоб все розуміла, уміла стримувати свої емоції, була зібраною. Коли ці очікування не виправдовуються, батьки реагують дуже емоційно, застосовуючи по відношенню до «впертих» дітей фізичні покарання, постійно дорікають. Повільну дитину від природи дитину підганяють, смикають, а рухливу від природу дитину карають обмеженням рухливості (ставлять в куток). Дитина реагує на такі дії батьків підвищенням нервово-психічного напруження: рухливі від природи діти стають ще більше емоційно неврівноваженими, а повільні діти стають ще більше загальмованими. Батьки таку реакцію дитини зазвичай сприймають як «вчинок їм на зло» і реагують ще більш емоційно. Далі – замкнене коло.

58

2)У вихованні переважають повчання і моральні приписи і недостає емоційної теплоти. Є

батьки, у яких виховання іде «не від серця, а від розуму». Вони не шкодують для дитини повчань, вимог, пояснень. Але забувають погратися, сходити разом на прогулянку чи в гості. Буває, що батьки принципово стримують свої позитивні емоції по відношенню до дитини, щоб «не зіпсувати її», і замість теплих почуттів демонструють надмірну вимогливість і невдоволення. Відсутність прояву любові, особливо з боку матері, має сильний негативний вплив на емоційний розвиток дитини, її самооцінку. Надмірна кількість приписів також має негативні насідки – у дитини, яка звикла жити за вказівкою, часто буває погано розвинута уява і негнучка поведінка. Дитина просто не знає, як поводитись у незнайомій ситуації або боїться зробити щось не так, як наказували батьки.

3)Непослідовність виховання. Батьки спочатку ставлять одну вимогу до дитини, а потім різко вимагають протилежного. Це формує у дитини відчуття тривожного очікування і невпевненість в собі. Наприклад, мати 41 року звертається до сина 14 років: «Вітя, піди куди-

небудь, вийди на балкон, посидь там, не мішайся, а то тут і так тісно». Син виходить на балкон. Мати через хвилину: «Вітя, ти де? З глузду з’їхав, сидиш на балконі, там тебе протягне, зараз же йди в кімнату, сідай у крісло, дивись телевізор». Через певний час: «Що немає чим зайняти себе? Візьми книжку почитай. Хоча які там книжки, зір зіпсований. Іди надвір, посидь на лавці. Ні, хоча краще не ходи, там всякі п’ яниці…».

4)Односторонній характер виховання. У вихованні домінуючу роль відіграє лише один з батьків (як правило мати або бабуся), а інший (як правило батько) залишається виключеним з сфери виховання дитини. Ця ситуація особливо несприятлива для хлопчиків в старшому дошкільному і підлітковому віці, так як виключення батька з сфери виховання порушує набуття дитиною навичок поведінки своєї статі, а постійний тиск з боку матері приводить до нервово-психічного перенапруження. Для дівчинки така ситуація також може стати несприятливою, якщо мати ставиться до батька як до «м’якотілого нікчеми», зриває на ньому зло, демонструє зневагу. Якщо домінуюча поведінка матері служить для дівчинки єдиною моделлю взаємин з чоловіками, то є висока доля ймовірності, що вона повторить досвід своєї матері, зриваючи зло на чоловікові або синові.

5)Переплутані ролі у сім'ї. Часто бабуся прибирає на себе роль матері, яка піклується про дитину поки мати заробляє на життя. Мати в такому випадку автоматично прибирає на себе роль батька, стає більш владною, вимогливою, використовує більш жорсткі санкції та фізичне покарання. Батько (особливо безробітний або випиваючий) в свою чергу перетворюється на «прийманого сина», якого вона годує і обслуговує, а також постійно дорікає тим, що він не здатен заробити, забезпечити, «не мужик»… Наслідки такі ж, як і у випадку одностороннього характеру виховання.

59

Поєднання цих помилок у різних пропорціях дає різні типи неправильного виховання дітей, які можна звести до двох найбільш загальних типів: емоційне неприймання та надмірна опіка.

Емоційне неприймання дитини. Це свідома або несвідома відстороненість від дитини. Такою, якою вона є, дитина батьків не влаштовує, і вони намагаються «підлаштувати її під себе», викорінити в ній те, що їм заважає (зазвичай це темперамент та природні вікові особливості). Для цього використовують жорсткі контролюючі заходи, нав’язують тип поведінки, який в їх розумінні відповідає «хорошій дитині». Це найпоширеніший вид неправильного виховання, він характерний для 45% сімей з неправильним вихованням.

Причини емоційного неприймання дитини:

∙Небажаність дитини, передчасне її народження (мати або батько хотіли пожити для себе, планували кар’єру), або народження дитини «не тої статі» (хотіли дівчинку, а народився хлопчик). Феномен небажаної дитини зустрічається в 70% сімей. Найчастіше це молоді батьки, у яких ще не сформувалося відчуття батьківства. Дитина для них – це той, хто створює проблеми, заважає кар’ єрі і взагалі робить життя нестерпним.

∙Дитина своїми особливостями, темпераментом нагадує небажані риси одного з батьків або близьких родичів. Часто це стає приводом для виміщування на дитині негативних емоцій, які були викликані тією людиною, на яку дитина схожа. Наприклад, мати з холеричним темпераментом, яка знаходиться у конфліктних стосунках з своїм чоловіком, постійно намагається «виправити», перевиховати сина, у якого темперамент, як і у батька,

флегматичний. Мати карає сина за повільність, постійно підганяє, дорікає йому, що він, як і його батько, «впертий» і не хоче її слухати.

Крайніми варіантами емоційного неприймання дитини є відсторонена байдужість та виховання за типом «Попелюшки». Відсторонена байдужість характеризується повним ігноруванням дитини, відсутністю контролю, вседозволеністю (але не через надмірну любов, а через байдужість). Результатом такого виховання є дитина з нестійкими моральними принципами, у неї відсутнє чітке розуміння, про те, що добре, а що погано, у неї бідний запас слів, бідність духовних потреб, відсутність трудових навичок, невміння контролювати свої почуття. Все це дуже рано приводить до порушень в поведінці: дитина може з найменшого приводу вибухнути злістю, проявити незадоволення, влаштовувати шумні скандали, жорстоко бити своїх «ворогів». Коли підліток, якого виховували за таким типом, зчиняє негідні вчинки, батьки часто вигороджують його, відводять всі звинувачення, прагнуть будь-якими способами звільнити його від покарання. Але знову не через батьківську любов, а через небажання виглядати поганими батьками в очах оточуючих або через небажання усвідомити, що відповідальність за негідні вчинки дитини, несуть в першу чергу вони самі. Таке ставлення характерне для 25% сімей з неправильним вихованням.

Виховання за типом «Попелюшки» виражається у надмірно суворому і директивному

60