Жіноча соромітна ділянка; вульва

(pudendumfemininum;vulva)

Великі соромітні губи(labiamajora pudendi) є складкою шкіри, яка містить жирову тканину (textusadiposus).

Вони оточують соромітну щілину(rima pudendi).

Права велика соромітна губа (labium majus pudendi dextrum) та ліва велика соромітна губа(labium majus pudendi sinistrum) з'єднуються між собою за допомогоюпередньої спайки губ (commissuralabiorumanterior) тазадньої спайки губ (commissuralabiorumposterior).

Малі соромітні губи(labiaminorapudendi).

Це складки шкіри, в яких немає жирової клітко­вини, вони розміщені присередньо стосовно вели­ких соромітних губ (labia majora pudendi).

Передній край малих соромітних губ (margo anteriorlabiorumminorumpudendi) роздвоюючись,

утворює передню шкірочку клітора(preputiumclitoridis) тавуздечку клітора(frenulumclitoridis).

У місці з’єднання малих соромітних губ (labiaminorapudendi) ззаду утворюєтьсявуздечка соромі­тних губ(frenulumlabiorumpudendi).

Клітор (clitoris)

Клітор завдовжки 2-3 см, є аналогом печеристих тіл статевого члена (corpuscavernosumpenis) і скла­дається з:

• ніжок клітора(crus clitoridis);

• тіла клітора(corpusclitoridis), на якому роз­міщенаголівка клітора(glansclitoridis).

Ніжки клітора (cruraclitoridis) прикріплюються до нижніх гілок лобкових кісток(rami inferiores ossium pubis).

В основі клітора (clitoris) розміщене парнепече­ристе тіло клітора(corpuscavernosumclitoridis).

Присінок піхви (vestibulumvaginae)

Присінок піхви є щілиною між малими сороміт­ними губами, куди відкриваються:

• зовнішнє вічко сечівника(ostiumurethraeexternum);

• отвір піхви(ostium vaginae);

• протоки малих присінкових залоз(ductusglandularumvestibulariumminorum);

• протоки великих присінкових залоз(ductusglandularumvestibulariummajorum), або Бартолініє- вих залоз.

Цибулина присінка(bulbusvestibuli) розміщена в основі великих соромітних губ з двох боків від ни­жнього кінця піхви і складається з печеристої ткани­ни (подібна до губчастого тіла статевого члена).

Варіанти та аномалії розвитку органів жіночої статевої системи

1. У процесі розвитку яєчників трапляються випа­дки зміщення яєчника - ектопія яєчника(ectopiaovariorum). Вони можуть знаходитись біля глибокого пахвинного кільця (anulusinguinalisprofundus) або проходити через пахвинний канал (canalisinguinalis)

і залягати під шкірою великих соромітних губ (labiummajuspudendi).

2. Додатковий яєчник(ovarium accessorium).

3. Недорозвинення одного або обох яєчників.

4. Відсутність маткових труб.

б Зарощення вічка (отвору) матки.

6. Зарощення внутрішнього анатоміч-ного вічка (отвору) матки.

7. При недостатньому зрощенні дистальних кінців правої та лівої парамезонефральних проток розви­вається дворога матка(uterus bicornus).

8. При повному незрощенні дистальних кінців правої та лівої парамезонефральних проток розви­вається подвійна маткатаподвійна піхва(uteruset vaginaduplex).

9. При затримці розвитку парамезонефральної протоки на одному боці виникає асиметрична,абооднорога матка.

10. Недорозвинена матка малих розмірів - інфа­нтильна(дитяча)матка.

11. Справжній гермафродитизм- характеризу­ється наявністю у однієї і тіє самої людині яєчок та яєчників при чоловічому або жіночому типі будови зовнішніх статевих органів.

12. Несправжній гермафродитизм- статеві за­лози належать до однієї статі, а зовнішні статеві ор­гани за своїми ознаками відповідають інший статі. Вторинні статеві ознаки при цьому нагадують ознаки протилежної статі або є проміжними.

13. Жіночий несправжній гермафро-дитизм- при ньому статеві залози диференціюються і розви­ваються як яєчники. Вони спускаються в товщу ста­тевих валиків, які настільки зближуються один з од­ним, що нагадують калитку. Кінцева частина сечос­татевого синуса залишається дуже вузьким і піхва відкривається в сечостатевий синус, при цьому отвір піхви стає малопомітним. Статевий горбик значно розростається та імітує статевий член. Вторинні ста­теві ознаки набирають вигляду, характерного для чоловіків.

ПРОМЕЖИНА (perineum)

У вузькому розумінні слова промежина (perineum) - це м'які тканини, що розміщені між переднім краєм відхідника (anus) і заднім краєм зовнішніх статевих органів (organagenitaliaexterna).

У широкому розумінні слова промежина - це комплекс м'яких тканин, які закривають вихід із по­рожнини малого таза (pelvis minor).

Промежина (perineum) за формою нагадує ромб, який оточений:

• верхівкою куприка (apexcoccygis)ззаду;

• нижнім краєм лобкового симфізу (margoinferiorsymphysispubicae)спереду;

• сідничими горбами (tuberaischiadica)з боків.

Лінією, проведеною між сідничими горбами

(tuberaischiadica), промежина (perineum) умовно поділяється напередню ділянку(regioanterior) тазадню ділянку(regioposterior).

Передня ділянка промежини(regioanteriorperinei) лежить майже у лобовій площині (planumfrontale) і через неї у чоловіків проходить сечівник (urethra), а у жінок - піхва (vagina) та сечівник (urethra).

Ця ділянка називається сечо-статевою ділянкою (regiourogenitalis).

Задня ділянка промежини(regioposteriorperinei) знаходиться у горизонтальній площині (planumhorizontale), і називаєтьсятазовою ділян­кою(regio pelvica), абовідхідниковою ділянкою (regio analis), і через неї проходить кінцевий відділ прямої кишки (rectum) - відхідник (anus).

Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою промежина (perineum) має:

• підшкірний мішок промежини(saccus subcutaneus perinei);

• поверхневий відділ промежини (compartimentum superficiale perinei), або поверхне­вий простір промежини(spatium superficiale);

• глибокий мішок промежини; глибокий простір промежини (saccusprofundusperinei;spatiumprofundumperinei).

Підшкірний мішок промежини(saccus subcutaneus perinei) - це простір між підшкірною жировою клітковиною промежини(panniculus adiposus perinei) і поверхневою обгортальною фас­цією промежини(fascia investiens perinei superficialis).

Крововиливи або ексудат у підшкірний мішок промежини (saccus subcutaneus perinei) можуть проникати глибоко:

• у підшкірний прошарок промежини (tela subcutanea perinei);

• у передню стінку черевної порожнини (paries anterior cavitatis abdominis);

• уздовж клітора/статевого члена/або в соромітні губи (labia majora) чи калитку(scrotum).

Поверхневий відділ промежини

(compartimentum superficiale perinei) - це цілком закрита порожнина, яка оточена:

• знизу - фасцією промежини (fascia perinei);

• вгорі - перетинкою промежини (membrana perinei).

Водночас глибокий мішок промежини(saccus profundus perinei) відкритий зверху.

Він і глибокі м'язи сечо-статевої ділянки (mm. regionis urogenitalis) оточені знизу перетинкою промежини(membrana perinei) і простягаються вго­ру до таза(pelvis), тому старі терміниdiaphragma urogenitale іfascia diaphragmatis urogenitalis inferior помилкові.

М’язи промежини(mm. perinei), за поперед­ньою анатомічною номенклатурою, поділяються наповерхневі м’язитаглибокі м’язи.

До поверхневих м’язів сечо-статевої ділянки (musculi superficiales diaphragmatis urogenitalis, PNA) належать:

1. поверхневий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei superficialis), який укріплює промежину(perineum);

2. цибулинно-губчастий м’яз(m. bulbo- spongiosus), який стискує отвір піхви(ostium vaginae) у жінок, а у чоловіків видавлює сім'я і сечу;

3. сідничо-печеристий м’яз(m. ischiocaver- nosus), який сприяє ерекції статевого члена(penis) чи клітора(clitoris).

До поверхневих м’язів відхідникової ділянки (musculi superficiales regionis analis; PNA) належитьзовнішній м’яз-замикач відхідника(m. sphincter ani externus), який складається з поперечно-смугастих волокон(myofibrae transversostriatae) і є вольовим.

Глибокі м’язи промежини(mm. perinei profundi) беруть участь в утворенні тазової та сечо-статевої діафрагм(diaphragmata pelvis et urogenitale).

До глибоких м’язів сечо-статевої ділянки (mm. perinei profundi regionis urogenitalis) належать:

• глибокий поперечний м’яз промежини (m. transversus perinei profundus), що починається від сідничих горбів(tubera ishiadica) і закінчується в сухожилковому центрі промежини(centrum tendineum perinei);

• зовнішній м’яз-замикач сечівника(m. sphincter urethrae externus), утворений коловими поперечно­смугастими волокнами(myofibrae transversostriata). Це вольовий м'яз, що стискує перетинчасту частину(pars membranacea) сечівника(urethra).

До глибоких м’язів тазової ділянки (PNA) нале­жать:

• м’яз-підіймач відхідника (m. levator ani);

• куприковий м’яз(m. coccygeus), він більше роз­винутий у тварин.

До фасцій тазової ділянки(fasciaeregionispelvis) належать:

• поверхнева фасція промежини(fasciaperineisuperficialis), яка є продовженням поверхневої фас­ції тіла(fascia superficialis corpori) і закінчується в шкірі відхідника(cutis ani);

• власна фасція промежини(fascia propria perinei), яка є продовженням власної сідничої фасції.

Вона вкриває нижню поверхню м'яза-підіймача відхідника (m.levatorani).

Частина власної фасції промежини (fasciaperineipropria), яка вкриває м'яз-підіймач відхідника (m.levatorani) знизу, називаєтьсянижньою фасці­єю тазової діафрагми(fasciadiaphragmatispelvisinferior).

Тазова фасція (fascia pelvis; fascia pelvica)

Тазова фасція (fasciapelvis) є продовженням по­переково-клубової фасції; клубової фасції (fasciailiopsoas;fasciailiaca) імає.

• пристінкову фасцію таза,або внутрішньотазо- ву фасцію (fasciapelvisparietalis,fasciaendopelvina), яка раніше (PNA) називалася пристін­ковим листком тазової фасції (laminaparietalisseufoliumparietalefasciaepelvis);

• нутрощеву тазову фасцію(fasciapelvisvisceralis), яка раніше (PNA) називалася нутрощевим листком тазової фасції (laminavisceralisseufoliumviscerale fasciaepelvis).

Пристінковий листок (laminaparietalisseufoliumparietale fasciaepelvis) вкриває м'яз-підіймач відхід­ника (m.levatorani) і внутрішній затульний м'яз(m. obturatorius internus).

Нутрощевий листок (laminavisceralis;foliumvisceralefasciaepelvis) вкриває нижню частину прямої кишки (rectum).

Частина тазової фасції (fasciapelvis), яка покри­ває м'яз-підіймач відхідника (m.levatorani) вгорі, називаєтьсяверхньою фасцією тазової діафрагми (fasciadiaphragmatispelvissuperior).

У сечо-статевій ділянці(regio urogenitalis) про­ходить власна фасція промежини(fascia perinei propria), яка тут ділиться на три листки:

• глибокий листок(lamina profunda fasciae perinei propria), що вкриває глибокі м'язи сечо­статевої ділянки(mm. profundi regionis urogenitalis) угорі і зростається перед лобком із середнім листком

• це верхня фасція сечо-статевої діафрагми(fascia diaphragmatis urogenitalis superior);

• середній листок(laminamediafasciaeperineipropriae), що вкриває глибокі м'язи сечо-статевої ділянки (mm.profundiregionisurogenitalis) знизу і утворюєнижню фасцію сечо-статевої діафрагми (fasciadiaphragmatisurogenitalisinferior);

• поверхневий листок(laminasuperficialis fasciaeperinei propriae) вкриває знизу поверхневі м'язи сечо-статевої ділянки(mm. superficiales regionis urogenitalis) і переходить у фасцію статевого члена чи клітора(fascia penis/clitoridis).

Із боків відхідника (anus) між сідничним горбом (tuberischiadicum) і відхідниковим каналом (canalisanalis) є парнасідничо-відхідникова ямка(fossaischioanalis), яка заповненажировим тілом сідни- чо-відхідникової ямки(corpusadiposumfossaeischioanalis); це є жирова клітковина (paraproctium).

Окрім жирової тканини, в цій ямці знаходяться соромітний нерв (n. pudendus), внутрішні соромітні артерії та вени(aa. et vv. pudendae internae).

Ці судини та нерв проходять через соромітний канал(canalis pudendalis), який розміщений на біч­ній стінці сідничо-відхідникової ямки у розщепленні листків затульної фасції.

Змістовий модуль 9 ЕНДОКРИННА СИСТЕМА

Це залози, які не мають проток, їх секрет потрап­ляє безпосередньо у кров. Вони мають добре крово­постачання, а їх секрет має велику біологічну актив­ність.

Продуктом діяльності ендокринних залоз є гормо­ни(гр.hormao - збуджую), які впливають на загаль­ний обмін речовин, ріст, розвиток, функціональний стан різних тканин та органів людини.

Усі органи знаходяться під подвійним контролем

• з боку нервової системи через периферійні нерви та з боку залоз внутрішньої секреції через судинну систему - нейро-гуморальна регуляція.

Ендокринні залози класифікують за:

• походженням;

• хімічною будовою гормонів, які вони синтезу­ють;

• відношенням до центральної нервової системи.

Ендокринні залози (glandulae endocrinae) за по­ходженням поділяються на залози:

• ентодермального походження;

• мезодермального походження;

• ектодермального походження.

Залози ентодермального походження поділя­ються на:

• бранхіогенну групу:

• щитоподібна залоза (glandula thyroidea);

• прищитоподібні залози (glandu^ parathyroideae);

• залози, що розвиваються із епітелію кишкової трубки:

• ендокринна частина підшлункової залози - ост­рівці підшлункової залози (insulae pancreaticae).

До залоз мезодермального походження(інтерре- налова система) належать:

• інтерстиційні залози (клітини) статевих залоз (glandulae interstitiales genitalium);

• кіркова речовина надниркових залоз (cortexglandularum suprarenalium).

До ектодермальної групизалоз внутрішньої сек­реції належать:

• гіпофіз (hypophysis) - неврогенна група;

• шишкоподібна залоза (glandulapinealis- нев- рогенна група;

• мозкова речовина надниркових залоз (medullaglandularumsuprarenalium);

• параганглії (paraganglia).

За хімічною будовою гормонів, що виробляє за­лоза, виділяють:

• залози, що продукують стероїдні гормони (кора надниркових залоз та інтерстиціальні клітини стате­вих залоз);

• залози, що продукують нестероїдні гормони (усі інші ендокринні залози).

За відношенням до центральної нервової систе­ми ендокринні залози поділяють на:

• центральні залози, що анатомічно зв'язані з центральною нервовою системою (гіпофіз, епіфіз, нейроендокринні клітини ядер гіпоталамуса);

• периферійні залози.

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea)

Щитоподібна залоза (glandulathyroidea) розмі­щена в передній ділянці шиї на рівніIV-VIшийних хребців (vertebraecervicales) і складається з:

• двох часток- правої та лівої (lobusdexteretlobussinister);

• перешийка щитоподібної залози(isthmusglandulaethyroideae), який часто продовжується вгору у виглядіпірамідної частки(lobuspyramidalis).

Щитоподібна залоза (glandulathyroidea) вкритаволокнистою капсулою(capsulafibrosa) і побудова­на зістроми(stroma) тапаренхіми(parenchyma), яка перегородками поділяється начасточки(lobuli).

Усередині часточок є численні фолікули,в яких виробляютьсягормони щитоподібної залози:

• тироксин(thyroxin);

• трийодотиронін(triiodothyronine);

• тирокальцитонін(thyrocalcitonin).

Ці гормони впливають на всі види обміну речо­вин.

Щитоподібна залоза розвивається із епітелію пе­редньої кишки у вигляді непарного серединного ви­росту на рівні між I і II вісцеральними дугами.

Прищитоподібна залоза (glandulaparathyroidea)

Прищитоподібна залоза складається із парних:

• верхньої прищитоподібної залози(glandulaparathyroideasuperior);

• нижньої прищитоподібної залози(glandulaparathyroideainferior).

Ці залози (glandulaeparathyroideae) розміщені на задній поверхні щитоподібної залози (faciesposteriorglandulaethyroideae).

Можуть бути додаткові прищитоподібні залози (glandulaeparathyroideaeaccessoriae).

Прищитоподібна залоза (glandulaparathyroidea) виділяєпаратгормон(parathormonum), який регу­лює фосфорно-кальцієвий обмін.

Вона розвивається із епітелію третього та четвер­того зябрових кишень.

Надниркова залоза (glandulasuprarenalis)

Надниркова залоза (glandulasuprarenalis) - пар­на ендокринна залоза, яка лежить на верхньому кін­ці правої та лівої нирок (extremitassuperiorrenisdextri et sinistri) на рівні ХІ-ХІІ грудних хребців(vertebrae thoracicae).

Кожна надниркова залоза (glandula suprarenalis) трикутної форми і має:

• передню поверхню(facies anterior);

• задню поверхню(facies posterior);

• ниркову(нижню)поверхню(facies renalis);

• верхній край(margo superior);

• присередній край(margo medialis);

• ворота(hilum).

Надниркова залоза (glandula suprarenalis) скла­дається з:

• кіркової речовини (cortex);

• мозкової речовини (medulla).

У кірковій речовині (cortex) виробляються:

• у клубочковій зоні (zona glomerulosa) -мінера- локортикоїди;

• у пучковій зоні (zona fasciculate) -глюкокорти- коїди;

• у сітчастій зоні (zona reticularis) -статеві гор­мони.

Мозкова речовина надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium) виробляє:

• адреналін;

• норадреналін.

Кіркова та мозкова речовини наднирників мають різне походження.

Кіркова речовина диференціюється із мезодер­ми і знаходиться між двома первинними нирками під назвою інтерреналової тканини. Із цієї тканини можуть розвиватися додаткові наднирникові залози (glandulae suprarenales accessoriae), або інтеррена- лові тіла.

Мозкова речовина наднирників розвивається з ембріональних нервових клітин - симпатобластів, які виселяються із закладок симпатичного стовбура і перетворюються у хромафінові клітини (хромафіноб- ласти) мозкової речовини, які також є матеріалом для формування парагангліїв.