10. Елліністична філософія

Елліністична філософія IV – II ст. до н. е. – це філософія, яка виникла на початку занепаду великої грецької цивілізації. Позаду сміливі спроби досократиків вирішити проблему зародження та функціонування Космосу, позаду грандіозні філософські вчення Платона і Арістотеля, що, з одного боку, відповіли на багато запитань, а з іншого – відкрили ще більшу кількість проблем і приводів для нескінченних філософських суперечок. І ось на зміну їм прийшли люди, яких хвилювали не стільки проблеми будови Космосу або проблеми пізнання, скільки питання: Навіщо жити? Як жити? Філософи цієї епохи намагались дати свою відповідь на ці питання і тим поклали початок великій суперечці про “спосіб життя”, яка продовжується до цього часу.

Позаду був грім приголомшливих перемог Олександра Македонського, що створив Македонсько-грецьку імперію, яка розпалась одразу після його смерті. У Греції починається час поступового політичного та духовного згасання, в результаті якого вже у 146 р. до н. е. вона перетвориться на провінцію Римської імперії, яка починала своє сходження в світовій історії. Мабуть філософам, які не могли не помітити ознак початку занепаду, спостерігати цю картину зсередини було не дуже весело. Як ще пояснити той факт, що, ставлячи собі за мету досягти “щастя” в житті, і епікурейці, і стоїки, і скептики дружно заявляли, що дорога до щастя лежить через повний спокій душі (атараксію). Сперечались вони лише про шляхи досягнення цього спокою. Епікурейці вважали, що необхідно позбутися від вигаданого страху і виконувати лише найнеобхідніші бажання. Стоїки намагались жити у злагоді з природою, тобто – добропорядно і розумно, не піддаючись пристрастям, які затемнюють розум, не втрачаючи холоднокрів’я, що б навколо не відбувалось. Нарешті, скептики вирішили просто – не знати, тобто і не прагнути знати; адже знати, казали вони, все одно неможливо, і ця неможливість закладена в людській природі.

11. Атомістика Демокріта

Важливим кроком на шляху розвитку онтологічного підходу до вирішення філософських проблем став атомізм Демокріта (бл 460-370 pp. до н. е.), який прагнув до створення чіткого, ясного і логічно обґрунтованого вчення. Вихідна думка цього вчення: «У світі немає нічого, крім атомів і порожне­чі, все існуюче перебуває в нескінченній багатоманітності першо- початкових неподільних, вічних і незмінних частинок, які завжди рухаються в безмежному просторі, то зчіплюючись, то розчіплюючись одна з одною».Життя Демокріта повчальне його відданістю науці. Він заявляв, що за розкриття однієї причини відмовився б від володіння перським престолом. Його називали «філософом, який сміється». Крізь його сміх просвічува­лась мудрість, бо він вважав несерйозними всі справи, якими займались лю­ди. Головне у філософії Демокріта — це вчення про атом, прос­тий, вічний, незмінний, неподіль­ний, що виникає і не знищується.

Атомізм Демокріта (і він сам це визнавав) носить умоглядний характер, оскільки в чуттєвому сприйнятті ми ніколи не знаходимо атомів. Але, як зазначив один з найвидатніших фізиків XX ст. Е. Шредінгер, сучасне «атомістичне вчення - всього лише повторення теорії Демокріта. З неї все вийшло і є її плоть від плоті».Демокріт намагається застосувати свою теорію для пояснення розвитку Всесвіту. Він вважає, що нескінченний рух атомів зумовлює збіг і зустріч окремих атомів, а потім і цілих комплексів.